ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 473/4070/17

провадження № 51-3461км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Фоміна С. Б.,

суддів Іваненка І. В., Ковтуновича М. І.,

за участю:

секретаря

судового засідання Письменної Н. Д.,

прокурора Єременка М. В.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника Шоломона О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 грудня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 червня 2020 року, постановлені у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Івано-Франківська, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 121, частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 121, частиною 2 статті 125 КК, та призначено йому покарання: за частиною 1 статті 121 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років; за частиною 2 статті 125 КК - у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених статті 75 КК.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 15 жовтня 2017 року о 14 год 20 хв біля магазину "Яблочко" на вулиці Енгельса, 9 у місті Вознесенську Миколаївської області, у ході раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5 умисно, використовуючи пістолет травматичної дії марки "Форт-17", калібру 9 мм, здійснив:

- два постріли у ліве плече та ліву ногу потерпілого ОСОБА_2, завдавши йому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я;

- декілька пострілів у бік потерпілого ОСОБА_3 та, влучивши йому у праву і ліву ногу, а також ліве вухо, завдав легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я;

- один постріл у ліву ногу потерпілого ОСОБА_5, завдавши йому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я;

- декілька пострілів у бік потерпілого ОСОБА_4 та, влучивши йому у ліву щоку, завдав тяжких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 18 червня 2020 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 не погоджується із судовими рішеннями з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосовування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати, а кримінальне провадження закрити.

Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений наполягає на відсутності в його діях складів злочинів, передбачених частиною 1 статті 121, частиною 2 статті 125 КК.

Стверджує, що діяв з метою захисту свого життя і здоров'я від протиправних дій групи осіб, що виключає кримінальну караність його дій з підстав, передбачених частиною 5 статті 36 КК.

Крім того, на переконання засудженого, матеріали кримінального провадження не містять доказів його вини у скоєному, оскільки свідки у кримінальному провадженні, показання яких покладено в основу обвинувального вироку місцевого суду, або не були очевидцями подій 15 жовтня 2017 року, або є зацікавленими особами.

А тому за викладених обставин, як стверджує скаржник, місцевий суд безпідставно не закрив кримінальне провадження стосовно нього.

Вищезазначені обставини залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції всупереч посиланням на них сторони захисту, а тому ухвала апеляційного суду вимогам статті 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не відповідає.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 у судовому засіданні наполягав на скасуванні судових рішень за доводами його касаційної скарги, оскільки в його діях відсутні склади інкримінованих йому злочинів.

Захисник Шоломон О. В. стверджував про незаконність та необґрунтованість рішень, постановлених стосовно його підзахисного, а тому просив їх скасувати, а кримінальне провадження закрити.

Прокурор у судовому засіданні наполягав на відмові у задоволенні касаційної скарги, стверджував, що доводи, викладені і ній, належним чином перевірено судами першої та апеляційної інстанцій та визнано їх безпідставними.

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися.

Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого, захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених статті 370 КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 370 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За встановлених фактичних обставин кримінального провадження, на підставі доказів, досліджених та оцінених з точки зору належності, допустимості та достовірності у судовому засіданні, місцевий суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 в умисному нанесенні легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасні розлади здоров'я та тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, що спричинило непоправне знівечення обличчя, а тому кваліфікував його дії за частиною 2 статті 125, частиною 1 статті 121 КК.

В основу вищезазначеного висновку суду про доведення вини ОСОБА_1 судом покладено показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які перебували поблизу місця події, та хоча і не бачили початку конфлікта, однак стверджували, що були очевидцями того як потерпілі йшли у бік засудженого, а останній стріляв в них з пістолета. При цьому зі слів свідків потерпілі наближалися до ОСОБА_1 з піднятими руками.

Також судом належно оцінено протоколи оглядів місця події від 15 жовтня 2017 року, слідчих експериментів від 24 листопада 2017 року за участі потерпілих, а також висновки експертів від 03 листопада 2017 року № 555,556, від 20 жовтня 2017 року № 554, від 14 листопада 2017 року № 553 та №600, від 05 лютого 2019 року № 1-К, від 09 липня 2019 року № 30-к. Відповідно до яких ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 спричинено легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров'я, а ОСОБА_4 за наслідками протиправних дій отримав тілесні ушкодження у вигляді рани у ділянці лівої щоки з травматичним видаленням 5 та 6 зубів на верхній щелепі зліва, які є невиправними та можуть бути усунені шляхом проведення пластичної операції із використанням шкіряного лоскуту.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Таким чином суд зобов'язаний повно та всебічно розглянути всі версії подій, у тому числі, висунуті стороною захисту, щодо обставин справи, які мають відношення до предмету судового розгляду, та усунути будь-які обґрунтовані сумніви у тій версії події, яку надало обвинувачення, шляхом їх спростування належними та допустимими доказами.

Вищевикладеного місцевий суд дотримався, належним чином перевірив версію сторони захисту щодо вчинення ОСОБА_1 протиправних дій у стані необхідної оборони та визнав її такою, що не відповідає фактичним обставинам вчинення злочину, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 36 КК необхідною обороною визнає дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

При цьому якщо дії особи мають на меті не зупинити протиправне посягання, а завдати шкоди іншій (потерпілій) особі, необхідна оборона виключається.

Детально проаналізувавши ситуацію, яка передувала спричиненню тілесних ушкоджень потерпілим, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності в обстановці, яка склалася між ними та засудженим, реальної загрози життю останнього, оскільки не відбулося такого посягання, яке б викликало у нього невідкладну необхідність заподіяти потерпілим шкоду здоров'ю з метою негайного відвернення протиправних дій.

Як встановив місцевий суд у судовому засіданні, між засудженим та потерпілими дійсно виник конфлікт через їх агресивну поведінку, після чого ОСОБА_1, попросивши працівницю магазину натиснути кнопку виклику охорони, зайшов до магазину. Ніяких посягань на життя чи здоров'я засудженого під час його перебування у магазині з боку сторонніх осіб не було, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_10, обвинуваченого та самих потерпілих.

З висновку експерта від 23 листопада 2017 року №550, наданим стороною захисту, вбачається, що у ОСОБА_1 виявлено одне тілесне ушкодження, а саме набряк м'яких тканин у виличній ділянці зліва, який відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спростовує твердження засудженого про нанесення йому ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 близько 10 ударів, після того як він вийшов з магазину, щоб зустріти охорону.

Окрім того, із протоколу огляду відеодиску CD-R від 23 жовтня 2017 року вбачається, що жодних агресивних дій з боку потерпілих по відношенню до ОСОБА_1 на ньому не зафіксовано. Після того, як засуджений вийшов із магазину аби зустріти охорону він спілкувався з ОСОБА_2, а потім разом із потерпілими перебував біля магазину.

Посилання засудженого на те, що потерпілі бігли за ним, та, як йому здавалося, прагнули спричинити йому тілесні ушкодження, а тому він вирішив захищатися, не підтверджуються матеріалами кримінального провадження. На вищезазначеному відеозаписі ОСОБА_2 стоїть з піднятими догори руками, що у сукупності з показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які стверджували, що ОСОБА_2 першим йшов до ОСОБА_1, а за ним - решта потерпілих, при чому всі вони підняли руки догори, підтверджує відсутність у них наміру нападати на засудженого та спричиняти йому тілесні ушкодження, що вони намагалися продемонструвати.

Апеляційний суд, переглядаючи судове рішення за доводами, у тому числі, апеляційної скарги сторони захисту, аналогічними викладеним у касаційній скарзі захисника, визнав їх необґрунтованими, погодившись з висновками місцевого суду щодо відсутності в обставинах, за яких діяв засуджений, ознак суспільної небезпеки, а відтак в діях ОСОБА_1 стану необхідної оборони, належним чином вмотивувавши прийняте рішення відповідно до приписів статті 419 КПК.

Враховуючи викладене суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування судових рішень за доводами, викладеними у касаційній скарзі, а тому у її задоволенні слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 грудня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 червня 2020 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С. Б. ФомінІ. В. ІваненкоМ. І. Ковтунович