Постанова

Іменем України

17 березня 2020 р.

м. Київ

Справа №653/3/18

Провадження № 51-5932 км 19

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Могильного О. П.,

суддів: Мазура М. В., Матієк Т. В.,

секретаря

судового засідання Матвєєвої Н. В.,

за участю:

прокурора Сингаївської А. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Херсонської області на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018230140002128, 12017230140002437, 12017230140002712, 12017230140001080, 12018230140001093, об`єднаних у провадження №653/3/18за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останнього разу 21 січня 2013 року за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Генічеського районного суду Херсонської області від 11 липня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України та призначено покарання:

- за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Вирішено питання процесуальних витрат і речових доказів.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року зазначений вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

26 червня 2017 року приблизно о 12:50 год ОСОБА_1 безперешкодно проник до жилої кімнати бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_2», розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , звідки повторно викрав мобільний телефон «Lenovo а6010», вартістю 2800 грн, належного ОСОБА_2

08 листопада 2017 року приблизно о 12.00 год ОСОБА_1 , перебуваючи на автомобільній стоянці на території автовокзалу, який знаходиться в м. Генічеськ, Генічеського району, Херсонської області, шляхом зчитування сигналізації, проник до автомобіля ВАЗ 210099, реєстраційний номер НОМЕР_2 , звідки таємно викрав майно, що належить ОСОБА_3 , а саме: гроші в сумі 500 грн, документи на автомобіль і банківську карту «Приватбанку», з якої в подальшому зняв 6200 грн.

22 грудня 2017 року приблизно о 14.00 год ОСОБА_1 шляхом вільного доступу проник до приміщення житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , звідки таємно повторно викрав 600 грн, що належали ОСОБА_4

16 липня 2018 року в період часу з 09:00 до 11:30 год ОСОБА_1 шляхом вільного доступу проник до приміщення домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , звідки повторно, викрав грошові кошти на загальну суму 11 000 грн, належні ОСОБА_5

25 липня 2018 року приблизно о 20:40 год. ОСОБА_1 шляхом вільного доступу, проник до приміщення домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , звідки таємно повторно викрав грошові кошти на суму 100 грн, а також банківську картку з якої зняв грошові кошти на суму 14 000 грн, заподіявши ОСОБА_6 шкоду на указану суму.

04 серпня 2018 року в період часу з 14:30 до 15:00 год ОСОБА_1 шляхом вільного доступу проник до приміщення домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 , звідки таємно повторно викрав грошові кошти на суму 4 000 грн належні ОСОБА_7

19 серпня 2018 року в період часу з 10:15 по 12:20 год ОСОБА_1 через відкрите вікно незаконно проник до приміщення домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_8 , звідки таємно повторно викрав 9 000 грн, належні ОСОБА_8

26 листопада 2018 року о 22:30 год ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні залізничного вокзалу по вул. Залізнична, 6 у смт Новоолексіївка, Генічеського району, Херсонської області, штовхнувши ОСОБА_9 спереду, що призвело до його падіння на спину, тобто застосувавши насильство яке, не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, повторно відкрито заволодів грошима в розмірі 18000 російських рублів, що в перерахунку згідно курсу Національного Банку України становить 7619,22 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі заступник прокурора Херсонської області зазначає вимогу про скасування ухвали суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 і призначення нового розгляду в цьому суді. Посилається на те, що автомобіль не є сховищем, та вказує на помилковість визнання апеляційним судом безпідставними твердження сторони обвинувачення про те, що судом першої інстанції неправильно кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України (за епізодом крадіжки майна ОСОБА_3 ) як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням в сховище (автомобіль) Вважає, що за вказаним епізодом дії ОСОБА_1 необхідно кваліфікувати як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, тобто за ч. 2 ст. 185 КК України. Зазначає про формальність розгляду провадження апеляційним судом, оскільки доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, належним чином не перевірені, і мотивовані відповіді на них не надані, внаслідок чого безпідставно відмовлено в задоволенні апеляційної скарги сторони обвинувачення. Посилається на невідповідність оскаржуваного судового рішення вимогам ст. ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Сингаївська А. О. не підтримала касаційну скаргу та вважала оскаржене судове рішення законним та обґрунтованим.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Одночасно ст. 419 КПК України містить вимоги до ухвали апеляційного суду, в якій має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції дотримався зазначених вимог закону при розгляді апеляційної скарги прокурора.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись з постановленим вироком місцевого суду, обвинувачений ОСОБА_1 і прокурор звернулись із апеляційними скаргами на це судове рішення.

Зміст апеляційної скарги прокурора був аналогічний касаційній скарзі сторони обвинувачення.

Розглядаючи апеляційну скаргу прокурора та залишаючи її без задоволення, суд доводи цієї скарги перевірив і спростував, зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали і положення закону, яким він керувався.

Зокрема, апеляційний суд вказав, що автомобіль ОСОБА_3 є сховищем, у зв`язку з чим дії ОСОБА_1 за цим епізодом правильно кваліфіковано за ч. 3 ст. 185 КК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Так, питання щодо наявності кваліфікуючої ознаки крадіжки - «проникнення у сховище» було предметом вирішення об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, яка в постанові 19 листопада 2018 року (справа № 205/5830/16-к, провадження № 51-2436кмо18) акцентувала увагу на тому, що у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» № 10 від 06 листопада 2009 року, під сховищем пропонувалося розуміти «певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо».

Схоже визначення поняття «сховище» міститься у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2013 року в справі №5-33кс12: «під поняттям «сховище» слід розуміти певні місця чи ділянки території, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які обладнані огорожею чи технічними засобами або забезпечені іншої охороною: пересувні автолавки, рефрижератори, контейнери, сейфи та інші сховища».

Відповідно до усталених у доктрині кримінального права підходів сховище - це завжди певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (наприклад, огорожа, наявність охоронця, сигналізація), що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння на них сторонніх осіб.

Тобто до сховища (незалежно від ознаки стаціонарності) мають бути віднесені місця чи ділянки, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, та мають властиві для цього конструктивні ознаки, які забезпечують охорону від доступу до них сторонніх осіб.

За визначенням, передбаченим ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-III, автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій.

При цьому легковий автомобіль - автомобіль з кількістю місць для сидіння не більше дев`яти, з місцем водія включно, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів та їх багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки (п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306).

Одночасно салони та багажні відділення автомобілів, зокрема і легкових, дозволять використовувати їх з урахуванням особливостей конструкції, як для перевезення пасажирів та їх багажу, так і для постійного чи тимчасового зберігання майна володільця транспортного засобу.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що наявність засобів охорони транспортного засобу, у тому числі і технічних, що обмежують вільний доступ сторонніх осіб до майна, що знаходиться в салоні або багажному відділенні автомобіля, свідчить про наявність ознак сховища, яке є володінням особи.

Під проникненням слід розуміти незаконне вторгнення у сховище будь яким способом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 18 квітня 2018 року (справа №569/1111/16-к, провадження №13-14кс18) при вирішення питання про наявність чи відсутність ознаки «проникнення» вказала, що як правильно зазначається в постанові ВСУ від 15 листопада 2012 року в справі №5-15кс12в, при здійсненні такої правової оцінки необхідно виділяти фізичний та юридичний критерії розуміння поняття «проникнення». Зокрема, для визначення фізичного критерію підлягає встановленню: 1) факт входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища); 2) час, спосіб, місце та обставини входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) з урахуванням режиму доступу до нього та до майна, яким бажає заволодіти особа.

Для з`ясування юридичного критерію слід встановлювати: 1) незаконність входження (потрапляння) в приміщення (житло, інше приміщення чи сховище) або перебування в ньому, що обумовлюється відсутністю в особи права на перебування там, де знаходиться майно, яким вона бажає незаконно заволодіти; 2) мету, яку досягає особа, вчиняючи обрані дії, усвідомлення нею характеру вчиненого суспільно небезпечного діяння, зокрема й факту незаконного входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) чи перебування в ньому, передбачення наслідків вчиненого діяння.

З огляду на зазначене, з урахуванням конкретних обставин провадження незаконне потрапляння сторонніх осіб до салону та багажного відділення автомобіля шляхом подолання різним способом засобів охорони від вільного доступу, у тому числі технічних, здійснене з метою викрадення майна, що там зберігається, складає ознаку незаконного проникнення до володіння особи - сховища.

Згідно з матеріалами провадження встановлено, що ОСОБА_1 відімкнувши сигналізацію шляхом її зчитування, незаконно проник до салону автомобіля ВАЗ 210099, реєстраційний номер НОМЕР_2 , звідки повторно здійснив крадіжку майна ОСОБА_3 , а тому його дії за цим епізодом правильно кваліфіковано за ч. 3 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно шляхом проникнення у сховище.

Отже, апеляційний суд правильно не знайшов підстав для зміни кваліфікації дій ОСОБА_1 за цим епізодом з ч. 3 ст. 185 КК України на ч. 2 ст. 185 КК України, як про це просив прокурор в апеляційній скарзі.

За таких обставин, ознаки неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, як про це стверджує прокурор, відсутні.

Рішення суду апеляційної інстанції законне, вмотивоване та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

У касаційній скарзі не йдеться про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які б у будь якому разі тягнули скасування оскаржуваного судового рішення.

З урахуванням вищевикладеного, касаційна скарга не підлягає задоволенню з мотивів наведених у ній.

ВИСНОВОК: салони та/або багажні відділення автомобілів, можуть бути віднесені за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з їх конструктивних особливостей, наявності пристосувань чи засобів охорони, у тому числі технічних, які об`єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказані місця як такі, що мають, окрім іншого, призначення для постійного або тимчасового зберігання майна (тобто є сховищем).

При цьому в кожному конкретному кримінальному провадженні, де пред`явлено обвинувачення за викрадення майна з автомобіля, яке включає кваліфікуючу ознаку «проникнення у сховище» (ч. 3 ст. 185 КК України), належить встановити об`єктивні обставини, які дозволяють ідентифікувати відповідний автомобіль як «сховище». Ці обставини, з огляду на положення ст. 91-94 КПК України, підлягають обов`язковому доказуванню, а зібрані та надані суду докази - відповідній оцінці.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

ухвалу Херсонського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу заступника прокурора Херсонської області - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

О. П. Могильний М. В. Мазур Т. В. Матієк