Постанова

Іменем України

12 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 760/1382/16-к

провадження № 51-1709км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О.П.,

суддів Могильного О.П., Наставного В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Тімчинської І.О.,

прокурора Ємця І.І.,

засудженого ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Винокурова О.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року та вирок Апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100090007332, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та проживаючого у АДРЕСА_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз 21 березня 2012 року за ч. 2 ст. 186 , ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, звільнений з місць позбавлення волі умовно-достроково 14 травня 2014 року,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 29 липня 2017 року, діючи з корисливих мотивів, повторно, переліз через огорожу та незаконно проник на охоронювану територію ПАТ НВП «Більшовик» та знаходячись біля будівлі цеху № 5, за допомогою пилки для різки металу, спиляв фрагмент мідного кабелю на електродвигун з вентиляційної системи, на загальну суму 1800 грн. з урахуванням ПДВ, що належить ПАТ НВП «Більшовик». Проте ОСОБА_1 не зміг довести свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками охорони товариства.

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2017 року вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України скасовано. Ухвалено свій вирок та постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців. В іншій частині вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок суду першої інстанції та вирок суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд в суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. При цьому, вказує на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, не погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_1, посилаючись на те, що у нього відсутня кваліфікуюча ознака ч. 3 ст. 185 КК України - проникнення у сховище. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував спрощений порядок судового розгляду, передбачений ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки ОСОБА_1 у судовому засіданні не вказував про вчинення ним викрадення чужого майна саме шляхом проникнення у сховище.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні засуджений підтримав подану скаргу, прокурор заперечував проти задоволення скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачена.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам по справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої і апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Проте, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винність засудженого у вчиненні злочину, за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.

Так, судом правильно зроблений висновок на підставі показань самого засудженого ОСОБА_1, який визнав себе повністю винним та підтвердив, що дійсно проник через огорожу на територію ПАТ НВП «Більшовик» та намагався таємно викрасти мідний кабель, частину якого відпиляв пилкою, проте був затриманий при намаганні покинути територію через огорожу; свідків: ОСОБА_3, який пояснив, що засуджений працював раніше на їх підприємстві, але був звільнений і він вилучив у нього пропуск для проходу на територію підприємства; ОСОБА_4, який показав, що 29 липня 2015 року він, як охоронець на ПАТ НВП «Більшовик», затримав на території підприємства ОСОБА_1 з кабелем, останній через пропускний пункт не проходив, а проник на територію через огорожу, а також даними протоколів огляду місця події від 29 липня 2015 року.

Зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд, відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення злочину, його наслідки, зазначив дії і роль засудженого.

Висновок суду про винуватість засудженого ОСОБА_1, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України ґрунтується на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору належності, достовірності, допустимості та відповідно достатності.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника, про порушення судом вимог ст. 349 КПК, то вони є неспроможними. Як слідує з матеріалів провадження та журналу судового засідання від 02 березня 2016 року (а.п. 30-31), судом було змінено порядок дослідження доказів та було постановлено досліджувати докази в повному об'ємі.

Згідно вимог ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Розглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора та обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання засудженому та приймаючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині призначеного покарання та призначення покарання, яке ОСОБА_1 має відбувати реально, апеляційний суд правильно врахував те, що злочин, вчинений ним є тяжким, засуджений неодноразово раніше судимий за скоєння аналогічних тяжких злочинів проти власності в тому числі до реального відбування покарання, за які судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку, після звільнення знову вчинив аналогічний тяжкий злочин проти власності.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував також і обставини, що пом'якшують покарання: щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання та правильно призначив покарання в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК.

Таким чином, апеляційний суд дотримався приписів статей 50, 65 КК України. Покарання, призначене ОСОБА_1 у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців відповідає своїй меті, є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року та вирок Апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2017 щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Винокурова О.В. - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Марчук О.П. Могильний В.В. Наставний