Історія справи

Постанова

Іменем України

01 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 727/2780/21

провадження № 51-4476км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_3,

суддів: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_6,

прокурора ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 06 квітня 2022 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Вороновиця Вінницької області та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 22 квітня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.

Як встановив суд, ОСОБА_1 15 листопада 2020 року приблизно о 08:53, керуючи технічно справним автомобілем «MAZDA-3» д. р. н. НОМЕР_1 та рухаючись проїзною частиною дороги на вул. Г. Майдану у м. Чернівцях у крайній правій смузі руху зі сторони проспекту Незалежності в напрямку вул. Садової зі швидкістю не менше 128 км/год, грубо порушив вимоги п. 1.5, п.п. «б» п. 2.3, п. 12.3, п. 12.4 Правил дорожнього руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, неправильно застосував прийоми керування транспортним засобом, маючи об`єктивну можливість вчасно виявити перешкоду для руху, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 (1949 р.н.), яка переходила проїзну частину дороги поза межами пішохідного переходу. Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень. Після ДТП ОСОБА_2 була госпіталізована до Чернівецької міської лікарні швидкої допомоги, де померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 29 червня 2021 року вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців 22 квітня 2021 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишено без зміни.

Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2022 року ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 29 червня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасовано через істотні порушення КПК та неправильне застосування КК.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 06 квітня 2022 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 22 квітня 2021 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасовано. Визнано ОСОБА_1 винуватим за ч. 2 ст. 286 КК та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу у розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. В решті вирок суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_1 через м`якість.

Зокрема, прокурор зазначає, що ухвалене апеляційним судом рішення не є належним чином обґрунтованим та вмотивованим, таким, що не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.

Позиція учасників у суді касаційної інстанції

Прокурор підтримала касаційну скаргу прокурора, просила її задовольнити у повному обсязі, ухвалу апеляційного суду скасувати з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі прокурора не оспорюються, отже касаційним судом не перевіряються.

Доводи ж прокурора про необхідність скасування ухвали апеляційного суду з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину, даним про особу засудженого через м`якість та істотні порушення КПК, колегія суддів касаційного суду вважає неприйнятними з огляду на таке.

Так, відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. З системного аналізу кримінального закону випливає, що більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише в разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання воно має ґрунтуватися, зокрема, на принципах індивідуалізації та справедливості. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання та приймаючи рішення про можливість призначення ОСОБА_1 покарання нижче від найнижчої межі на підставі ст. 69 КК, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що ОСОБА_1 щиро розкаявся у вчиненому, визнав свою вину, виявив щирий жаль з приводу вчиненого.

Крім того, апеляційний суд правильно врахував і думку потерпілого, який претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_1 не має. Зокрема, під час апеляційного розгляду потерпілий показав, що ОСОБА_1 одразу після наїзду на потерпілу ОСОБА_2 надавав їй допомогу, надалі надавав матеріальну допомогу на лікування потерпілої, а коли потерпіла померла - взяв на себе витрати на поховання, у зв`язку з чим потерпілий просив обрати для ОСОБА_1 покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Також, апеляційний суд правильно встановив, що ОСОБА_1 є особою молодого віку, офіційно працевлаштований, постійно надає матеріальну допомогу ЗСУ, що підтверджується відповідними документами, наявними у кримінальному провадженні, раніше не судимий, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, на диспансерних обліках не перебуває, після ДТП не залишив місце пригоди, а надав допомогу потерплій, а також зважив на відсутність обставин, що обтяжують покарання.

При цьому, касаційний суд звертає увагу, що наявність у кожному конкретному випадку обставин, що пом'якшують покарання, не створює обов'язку суду його пом'якшити, бо у провадженні можуть бути також встановлені, наприклад інші обставини, що превалюють над обставинами, які його пом'якшують, а тому й нівелюють (знімають, усувають) їх вплив на пом'якшення покарання, втім саме у цьому конкретному провадженні щодо ОСОБА_1 колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком апеляційного суду про можливість застосування положень ст. 69 КК та вважає, що твердження касаційної скарги сторони обвинувачення про неправильне застосування кримінального закону, що призвело до невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого злочину через м`якість, є непереконливими.

Доводи касаційної скарги прокурора про те, що апеляційним судом неправильно застосовано кримінальний закон, не застосовано закон, який підлягає застосуванню, а саме - не враховано за обставину, що обтяжує покарання «вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку», суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК, що вчинив ОСОБА_1 , характеризується необережною формою вини. Таким чином, врахування за обставину, що обтяжує ОСОБА_1 покарання «вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку» є необґрунтованим, адже його дії не охоплювалися умислом вчинити злочин саме щодо особи похилого віку.

Наведене кореспондується та не суперечить правовому висновку, викладеному у Постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2018 року (справа № 357/8328/17, провадження № 51-6138 км 18).

Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив цей суд, та положення закону, якими він керувався при постановленні рішення.

Наведені в касаційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильності висновків, викладених у рішенні суду апеляційної інстанції і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що це рішення були постановлено з істотним порушеннями норм кримінального процесуального права, які можуть поставити під сумнів їх законність та обґрунтованість .

Таким чином, порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування оскарженого судового рішення, як про це ставить питання прокурор у своїй касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433 434 436-438 441 442 КПК, Верховний Суд

постановив:

ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 06 квітня 2022 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5