ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 918/115/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Міщенко І.С.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кириченко Лариси Калениківни

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 (головуючий суддя - Мальченко А.О., судді: Жук Г.А., Дикунська С.Я.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Кириченко Лариси Калениківни

до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача Національний банк України

про усунення перешкод у користуванні майном та визнання договору іпотеки припиненим,

за участю:

від відповідача:1) Мурзак Д.В. (довіреність від 03.07.18),

2) Табонін О.С. (довіреність від 25.09.2018)

від третьої особи: Янголь О.С. (довіреність від 27.11.18)

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Кириченко Лариса Калениківна (надалі - ФОП Кириченко Л.К., позивач) звернувшись в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (надалі - ПАТ "Дельта Банк", відповідач), просила усунути перешкоди у користуванні майном шляхом зобов'язання відповідача подати до органу державної реєстрації права власності на нерухоме майно заяву про припинення договору іпотеки від 20.03.2008 №47/Zсмбіп-08 та про вилучення записів про обтяження спірного майна з реєстру іпотек та єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна; про визнання припиненим договору іпотеки від 20.03.2008 №47/Zсмбіп-08, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О.В. за реєстраційним №957, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (надалі - ТОВ "Укрпромбанк") (іпотекодержатель) та ФОП Кириченко Л.К. (іпотекодавець).

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що з огляду на рішення Господарського суду Рівненської області від 19.04.2013 у справі №5019/15/12, котре залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.06.2013, про відмову в задоволенні позову про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором №47СМБ-АПЗ від 20.03.2008 у зв'язку з відсутністю документів про видачу кредиту, а також рішення Господарського суду Рівненської області від 04.03.2014 у справі №918/1948/13, яким було відмовлено в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з відсутністю документів про видачу кредиту та пропуск позовної давності, позивач вважає, що первісне зобов'язання, на підставі якого виникла іпотека за іпотечним договором №47/Zсмбіп-08 від 20.03.2008, є припиненим, з огляду на що зазначає про незаконне утримання в іпотеці нерухомого майна, що є предметом даного іпотечного договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2016 (суддя Отрош І.М.) позов задоволено частково, зобов'язано ПАТ "Дельта Банк" подати державному реєстратору прав на нерухоме майно заяву про державну реєстрацію припинення обтяження нерухомого майна - іпотеки відносно таких об'єктів: земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 (№ запису про іпотеку в спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14268363); квартира за адресою: АДРЕСА_1 (№ запису про іпотеку в спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14267164), а також заяву про державну реєстрацію припинення обтяження - заборони відчуження нерухомого майна - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (№ запису про обтяження в спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14267551).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зокрема виходив з доведеності обставин, встановлених рішеннями Господарського суду Рівненської області від 19.04.2013 у справі №5019/15/12 та від 04.03.2014 у справі №918/1948/13, які набрали законної сили, а саме, з відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження надання позивачеві кредиту за кредитним договором №47СМБ-АПЗ від 20.03.2008, в забезпечення виконання зобов'язань якого, було укладено спірний іпотечний договір та внесено відповідні записи до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

З огляду на те, що обтяження нерухомого майна іпотекою та перебування відомостей про обтяження майна (заборони відчуження) в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна перешкоджає здійсненню власником правомочності щодо розпорядження своїм майном, суд визнав, що позивач у даній справі вправі вимагати у відповідача усунення перешкод у здійсненні права розпорядження своїм майном в силу положень статті 391 Цивільного кодексу України шляхом зобов'язання відповідача подати заяву державному реєстратору про припинення відповідних обтяжень майна.

Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про визнання припиненим договору іпотеки від 20.03.2008 №47/Zсмбіп-08, суд виходив з того, що права іпотекодавця підлягають судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки; враховуючи неможливість суду вийти за межі предмету та підстав позову, останній дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. При цьому, суд зауважив, що заявлена позивачем вимога про визнання договору припиненим в жодному разі не може призвести до поновлення порушеного права позивача, а отже обраний останнім спосіб захисту в будь-якому випадку не є ефективним в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з цим, суд відмовив відповідачеві в задоволенні його заяви про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що даний інститут до вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном не застосовується, оскільки порушення прав триває у часі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 вказане рішення скасовано частково. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржену постанову апеляційний господарський суд свої висновки мотивував тим, що Національний банк України (далі - НБУ, апелянт) не був учасником справи під час її розгляду, проте місцевим господарським судом при прийнятті вказаного рішення було вирішено питання, які безпосередньо стосуються прав та обов'язків вказаної особи, як заставодержателя майнових прав, забезпечених оскарженою іпотекою на нерухоме майно.

Суд визнав, що зазначені у судових рішеннях зі справ №918/1948/13 і №5019/15/12 висновки не є преюдиціальними для даної справи з огляду на те, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Тому суд відхилив висновки у вищезазначених судових рішеннях щодо недоведеності ПАТ «Дельта Банк» належними та допустимими доказами факту видачі кредитних коштів ФОП Кириченко Л.К. за Кредитним договором №47СМБ-АПЗ від 20.03.2008, оскільки такі не можуть вважатися встановленими судом обставинами, а є лише оцінкою наданих сторонами доказів. При цьому, в жодному із зазначених рішень не було вказано про встановлення судом факту невидачі банківською установою кредитних коштів та відповідно, неотримання таких коштів позивачем.

Разом з цим, враховуючи встановлений судом з наданих до апеляційної скарги НБУ документів факт отримання позивачем кредитних коштів на підставі Кредитного договору №47СМБ-АПЗ від 20.03.2008, відсутність доказів, що підтверджують припинення зобов'язань за ним, а також припинення зобов'язань за договором іпотеки від 20.03.2008 №47/Zсмбіп-08, апеляційний господарський суд дійшов висновку про недоведеність порушення прав та інтересів позивача у зв'язку з наявністю записів про обтяження переданого в іпотеку нерухомого майна з реєстру іпотек та реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

У зв'язку з висновками про відмову у задоволенні позовних вимог апеляційний суд відмовив і у заяві відповідача про застосування до даних правовідносин позовної давності.

У касаційній скарзі позивач просить вказану постанову скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ці вимоги мотивовано порушенням апеляційним судом: 1) приписів пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки Національний банк України не має прав та інтересів за договором іпотеки від 20.03.2008 №47/ Zсмбіп-08; 2) приписів статті 1291 Конституції України, оскільки висновки апеляційного суду у цій справі протилежні висновкам у справах №5019/15/12, №918/1948/13, зроблених судами при дослідженні таких же доказів та обставин; 3) статті 80 і пункту 3 частини 2 статті 258 Господарського процесуального кодексу України шляхом прийняття та оцінки поданих Національним банком України доказів супровідним листом, а не разом з апеляційною скаргою без надіслання їх копій сторонам у справі.

Від відповідача отримано відзив на касаційну скаргу у якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Частиною 1 статті 295 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII передбачено, що учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини 3 статті 295 названого Кодексу відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судових рішень (рішення).

Згідно частини 4 статті 13 наведеного Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч.1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.2).

З огляду на викладене відзив на касаційну скаргу залишається касаційним судом без розгляду на підставі статей 118, 119 вказаного Кодексу.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи оскаржувану постанову, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Разом з тим судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов'язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Отже після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права в будь - якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Відповідний правовий висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду зокрема у постановах від 10.05.2018 зі справи №910/22354/15, від 19.06.2018 зі справи №910/18705/17, від 11.07.2018 зі справи №911/2635/17 і колегія суддів не вбачає правових підстав відступати від нього.

У даній справі апеляційний господарський суд після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Національного банку України, встановив, що рішенням у даній справі вирішено питання про права та інтереси особи, що подала апеляційну скаргу.

Апеляційний суд встановив, що з метою забезпечення виконання ПАТ «Дельта Банк» вимог Національного банку України за наданими ним кредитами, майнові права по кредитному договору №47СМБ-АПЗ від 20.03.2008 були передані у заставу Національному банку України за договором застави майнових прав від 06.10.2009 №51/64/144/39/86/ЗМп-2 зі змінами, внесеними договором №1 від 20.07.2010.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 7 вказаного Закону Національний банк України виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування.

Відповідно до частини 1 статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави (іпотеки, якщо у заставі нерухоме майно) кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Отже апеляційним судом встановлено, що Національний банк України не був учасником справи під час її розгляду, проте місцевим господарським судом при прийнятті вказаного рішення було вирішено питання, які безпосередньо стосуються прав та обов'язків вказаної особи, оскільки предметом спору у даній справі є вимога про усунення перешкод у користуванні майном, яке було передано в іпотеку, що забезпечує виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, а також вимога про припинення іпотечного договору з підстав припинення основного зобов'язання (зобов'язання за кредитним договором), а майнові права за цим кредитним договором були передані у заставу Національному банку України за договором застави майнових прав.

Разом з цим, як вказувалось вище, рішення суду першої інстанції у даній справі прийнято на основі висновків у інших справах щодо недоведеності надання кредитних коштів за кредитним договором.

Між тим, спростовуючи висновки суду першої інстанції апеляційний суд правильно зазначив, що у вищезазначених судових рішеннях, прийнятих у інших справах щодо обставин недоведеності ПАТ "Дельта Банк" належними та допустимими доказами факту видачі кредитних коштів позивачу за кредитним договором від 20.03.2008, не можуть вважатися встановленими судом обставинами, оскільки такі є лише оцінкою наданих сторонами доказів, і в жодному із зазначених рішень не було вказано про встановлення судом факту невидачі банківською установою кредитних коштів та відповідно, неотримання таких коштів позивачем.

Відтак апеляційний суд підставно визначився, що висновки у вищезазначених судових рішеннях щодо недоведеності належними та допустимими доказами факту видачі кредитних коштів ФОП Кириченко Л.К. за Кредитним договором № 47СМБ-АПЗ від 20.03.2008, не можуть вважатися доведеними у даній справі з огляду на викладене вище.

У даній справі встановлено, що між позивачем та ТОВ «Укрпромбанк» укладено договір на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії від 20.03.2008 №47СМБ-АПЗ.

Виконання зобов'язань за вказаним Кредитним договором було забезпечено іпотекою за укладеним між ТОВ «Укрпромбанк» та ФОП Кириченко Л.К. іпотечним договором №47/Zсмбіп-08 від 20.03.2008.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч.1 ст. 575 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 цього Закону визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (ч.1). Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч.4). Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч.5).

За приписами частини 1 статті 4 Закону України «Про іпотеку» в редакції, від 23.02.2006, що була чинною на момент укладення Іпотечного договору, обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Встановлено, що 20.03.2008 державним реєстратором було зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна обтяження (заборону на нерухоме майно), що виникло на підставі договору іпотеки №47/Zсмбіп від 20.03.2008: суб'єкт обтяження: Кириченко Лариса Калениківна, об'єкт нерухомого майна - квартира за адресою АДРЕСА_1 (номер запису про іпотеку в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - 6829261).

Апеляційний суд встановив, що наявними в матеріалах справи доказами у їх сукупності підтверджується отримання позивачем кредитних коштів за Кредитним договором №47СМБ-АПЗ від 20.03.2008, відсутність доказів, що підтверджують припинення зобов'язань за ним, а також припинення зобов'язань за договором іпотеки від 20.03.2008 №47/Zсмбіп-08.

Оскільки іпотека, що має похідний характер від основного дійсного зобов'язання, і є дійсною до припинення цього основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, апеляційний господарський суд дійшов підставного висновку про недоведеність порушення прав та інтересів позивача у зв'язку з наявністю записів про обтяження переданого в іпотеку нерухомого майна у реєстру іпотек та реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна в зв'язку з відсутністю доказів погашення основного зобов'язання за кредитом чи припинення зобов'язання за договором іпотеки.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції погоджується із висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що інших даних, які б вказували на наявність порушення відповідачем прав та інтересів позивача матеріали справи не містять, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

За приписами частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, враховуючи межі повноважень суду щодо перегляду справи у суді касаційної інстанції та з урахуванням встановлених апеляційним судом обставин, аргументи щодо порушення апеляційним судом приписів пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, статті 1291 Конституції України не знайшли свого підтвердження та спростовуються вище викладеним.

Щодо посилання особи, що подала касаційну скаргу на порушення апеляційним судом приписів статті 80 і пункту 6 частини 2 статті 258 Господарського процесуального кодексу України, то вони також відхиляються колегією суддів через те, що наведені приписи не містять заборони подавати докази разом з супровідним листом після відкриття апеляційного провадження за скаргою не залученої до участі у справі особи, яка вважає, що прийняте у справі рішення стосується її прав, обов'язків та інтересів та яка в подальшому залучена апеляційною інстанцією до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Стаття 80 названого Кодексу унормовує подання доказів, а пункт 6 частини 2 статті 258 цього ж Кодексу визначає вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.

Так частина 3 статті 80 цього Кодексу визначає, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Частина 9 названої статті унормовує, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Пункт 6 частини 2 статті 258 цього ж Кодексу унормовує, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Разом з цим, пунктом 11 частини першої Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, у редакції чинній з 15.12.2017, передбачено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15.05.2018 поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення у справі, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного банку України, поданою 03.11.2017 на рішення суду першої інстанції, дію якого зупинено.

Ухвалою від 05.06.2018 апеляційний суд залучив Національний банк України до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору за відповідною про це заявою Національного банку України, зробленою у апеляційній скарзі.

Положення пунктів 2, 3 частини 1 статті 42 ГПК України визначають, що у учасники справи мають право подавати докази, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам (п.2), подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (п.3).

Відтак, користуючись своїми правами учасника справи, НБУ 02.07.2018 подав пояснення щодо поданої ним апеляційної скарги (а.с. 129-163 т.3) та документи в обґрунтування своєї позиції, а також 03.07.2018 заяву про долучення доказів до апеляційної скарги (а.с. 176-286 т.3), і 16.07.2018 супровідним листом долучив докази надання коштів за кредитним договором та виконання зобов'язань за ним (а.с. 12-136.т.4).

Разом з цим, з тексту оскарженої постанови слідує, що висновки суду про доведеність надання кредиту позивачеві встановлено судом зокрема з заяв позивача про надання їй довідки про залишок кредиторської заборгованості, рух коштів по особовому рахунку за період кредитування, копії листа-відповіді позивача на письмову вимогу банку щодо усунення порушень, позовну заяву ФОП Кириченко Л.К. про розірвання кредитного договору.

Відтак суд визнає, що такі докази мали бути у відповідного учасника справи, а саме позивача, що виключає необхідність заздалегідь надсилати їх копії позивачці.

Апеляційним судом прийняті такі документи до уваги у якості доказів враховуючи, що вищевказані докази були подані Національним банком України, якого не було залучено до участі у справі судом першої інстанції та який дізнався про наявність оскаржуваного рішення лише у жовтні 2017 року після отримання від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» листа про виконання рішення у даній справі.

При цьому слід зазначити, що після відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою Національного банку України, із врахуванням доводів НБУ, викладених у апеляційній скарзі, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції із письмовою заявою про розгляд апеляційної скарги без його участі.

З огляду на викладене вище у сукупності, апеляційна інстанція дійшла обґрунтованого висновку про поважність причин неподання апелянтом вищевказаних документів до суду першої інстанції, а відтак, наявність підстав для їх прийняття у відповідності до частини 3 статті 269 ГПК України.

Відтак посилання на порушення апеляційним судом положень статей 80 і 258 ГПК України відхиляються касаційним судом.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

У рішенні у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації» ЄСПЛ також дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 3 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кириченко Лариси Калениківни залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 у справі Господарського суду міста Києва № 918/115/16, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

І.С. Міщенко