ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/12047/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кібенко О.Р.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Трофименко Т.Ю.)

від 24.01.2022

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.)

від 10.08.2022

у справі № 910/12047/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон"

про стягнення 525 143, 84 доларів США та 1 288 642, 04 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Гончарук М.П., Грибенко А.Л.;

відповідача - Тузова В.О.;

третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 525 143, 84 доларів США та 1 288 642, 04 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №209943 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" від 02.09.2013 в частині повернення позивачу грошових коштів, які були розміщені на банківському рахунку згідно з умовами договору.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022, позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" борг у розмірі 525 000 доларів США, проценти на вимогу у розмірі 143, 84 долари США, 3% річних у розмірі 1 265 788, 67 грн, судовий збір у розмірі 233 564, 54 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 49 926, 72 грн. В іншій частині позову відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції керуючись зокрема статтями 625 1060 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу 525 000 доларів США банківського вкладу, 143, 84 долари США процентів на вимогу, та сплатити 1 265 788, 67 грн три проценти річних з простроченої суми, а укладений банком, як божником у зобов`язанні з повернення вкладу, договір від 17.11.2014 про переведення боргу не має для сторін у справі юридичної сили, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022, Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити. В іншій частині про відмову в задоволенні позовних вимог оскаржувані судові рішення залишити без змін.

3.2. Підставою касаційного оскарження Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №904/4494/18, від 17.04.2018 у справі №523/9076/16, від 07.10.2020 у справі №705/3876/18, від 23.12.2021 у справі №910/13/21 (щодо визначення належності відповідача); від 23.12.2021 у справі 910/13/21 (щодо застосування ст. ст. 205 520 521 ЦК України та статті 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність"); від 19.05.2021 у справі №757/31948/18 (щодо застосування пункту 3 частини 1 статті 231 та пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України).

3.3. Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" подало клопотання про зупинення провадження в цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 199/3152/20.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. При цьому позивач заперечує факт переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон" чи будь-яку іншу третю особу, оскільки не надавав згоди на вчинення такого чи аналогічного правочину. Також зазначає, що Верховний Суд вже розглядав питання належності ТОВ "ФК "Фінілон", як відповідача у справі, і дійшов висновку, що саме AT КБ "ПриватБанк" є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем (постанови від 17.11.2021 у справі № 755/17323/19; від 20.01.2021 у справі № 729/887/19; від 14.04.2021 у справі № 757/61159/19-ц). Крім того, позивач заперечував проти задоволення клопотання Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про зупинення провадження в цій справі.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (клієнт) та Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (банк) 02.09.2013 уклали договір № 209943 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" (надалі також - договір № 209943) та додаткову угоду № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору № 209943, в редакції додаткової угоди №1, його предметом є внесення клієнтом тимчасово вільних коштів (далі - вклад) у сумі 525000 доларів США на депозитний рахунок на строк, що зазначений в пункті 3.1 цієї додаткової угоди. Датою внесення вкладу вважається дата надходження коштів на депозитний рахунок.

Відповідно до п. 1.3 договору № 209943, в редакції додаткової угоди №1, за користування вкладом банк зобов`язується виплачувати клієнту проценти з розрахунку процентної ставки в розмірі 5% річних.

Кошти, що розміщуються клієнтом на депозитному рахунку, надходять виключно з його поточного рахунку. Строк розміщення коштів на депозитному рахунку встановлюється до 08 вересня 2014 року (п. 3.1 договору № 209943 в редакції додаткової угоди №1).

Нарахування процентів за вкладом проводиться за період розміщення коштів починаючи з дня, наступного за днем надходження вкладу на депозитний рахунок, що зазначено в п. 2.5 в редакції додаткової угоди до цього договору. День повернення банком вкладу в інтервал розрахунку процентів не включається (п. 3.3 договору № 209943).

Нарахування процентів за договором здійснюється щодня з розрахунку фактичної кількості днів у місяці та році (п. 3.4 договору № 209943).

Згідно з п. 3.5 договору № 209943, у випадку невитребування клієнтом коштів вкладу у визначений пунктом 3.1 цього договору строк, з урахуванням умов пункту 3.2 (другий абзац) цього договору, та/або накладення арештів на вклад та рахунки клієнта, договір вважається продовженим на такий же строк, зі сплатою процентів у розмірі, який передбачено за вкладами на вимогу банку, починаючи з дня закінчення строку розміщення вкладу відповідно до пункту 3.1 цього договору у редакції додаткової угоди до цього договору. Повернення клієнту невитребуваного за строком вкладу та нарахованих процентів здійснюється банком на підставі письмової заяви та платіжного доручення клієнта з урахуванням умов пункту 3.2 (другий абзац) цього договору.

Згідно з п. 3.12 договору № 209943 в редакції додаткової угоди №1, проценти за вкладом виплачуються клієнту в день закінчення строку розміщення вкладу, передбаченого пунктом 3.1 цієї додаткової угоди, або щомісяця кожного числа місяця, наступного за звітним місяцем. Проценти, що залишалися невиплаченими, підлягають виплаті одночасно з сумою вкладу або за письмовою заявою клієнта перераховуються на поповнення вкладу з подальшим продовженням терміну дії цього договору (або без продовження терміну дії договору) на підставі укладання додаткової угоди з урахуванням цих змін.

Для розміщення грошових коштів за договором № 209943 банком був відкритий для клієнта рахунок № 26154000602502.

На виконання умов вказаного договору № 209943 позивачем було розміщено тимчасово вільні грошові кошти на депозитному рахунку, а саме, відповідно до платіжного доручення від 02.09.2013 № 2261 внесено 525000 доларів США на рахунок 26154000602502.

Зазначені обставини також встановлено у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2017 у справі № 904/1569/15, яке змінено постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 шляхом викладення резолютивної частини у новій редакції: "Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" виконати платіжні доручення Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" згідно переліку:

- платіжне доручення № 11 від 17.02.2017 на суму 120 грн щодо перерахування з рахунку НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві;

- платіжне доручення № 12 від 17.02.2017 на суму 3877, 13 грн щодо перерахування з рахунку НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_2 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві;

- платіжне доручення № 5 від 17.02.2017 на суму 525000 доларів США щодо перерахування з рахунку НОМЕР_4 на рахунок № НОМЕР_5 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві;

- платіжне доручення № 7 від 17.02.2017 на суму 700000 доларів США щодо перерахування з рахунку НОМЕР_6 на рахунок № НОМЕР_5 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві;

- платіжне доручення № 9 від 17.02.2017 на суму 800000 доларів США щодо перерахування з рахунку НОМЕР_7 на рахунок № НОМЕР_5 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві;

- платіжне доручення № 6 від 17.02.2017 на суму 15318, 49 доларів США щодо перерахування з рахунку НОМЕР_8 на рахунок № НОМЕР_5 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві;

- платіжне доручення № 10 від 17.02.2017 на суму 32219, 18 доларів США щодо перерахування з рахунку НОМЕР_9 на рахунок № НОМЕР_5 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві;

- платіжне доручення № 8 від 17.02.2017 на суму 28191, 79 доларів США щодо перерахування з рахунку НОМЕР_10 на рахунок № НОМЕР_5 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві;

- платіжне доручення №3 від 17.02.2017 на суму 5256, 50 євро щодо перерахування з рахунку НОМЕР_11 на рахунок № НОМЕР_12 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві;

- платіжне доручення №4 від 17.02.2017 на суму 65778, 40 грн. щодо перерахування з рахунку НОМЕР_13 на рахунок № НОМЕР_2 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві;

- платіжне доручення № 1 від 17.02.2017 на суму 13860113, 74 грн. щодо перерахування з рахунку НОМЕР_14 на рахунок № НОМЕР_2 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві;

- платіжне доручення № 2 від 17.02.2017 на суму 17098 доларів США щодо перерахування з рахунку № НОМЕР_15 на рахунок № НОМЕР_5 , який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" проценти за депозитними вкладами у розмірі 42 317, 13 доларів США та 3 130, 51 грн витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити.".

Вказане судове рішення у справі № 904/1569/15 виконано не було, про що свідчить постанова Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києва про закінчення виконавчого провадження № 55374350 від 10.09.2019.

Позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки не зважаючи на неодноразові його звернення до цього часу відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які було розміщено на банківському рахунку відповідно до умов договору № 209943. У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 525 143, 84 доларів США, з яких 525 000 доларів США - сума депозиту та 143, 84 долари США - сума процентів на вклад за ставкою 1% річних, а також 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у розмірі 1 288 642, 04 грн.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги в основному зводяться до обґрунтування Акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" своєї позиції про те, що він не є належним відповідачем в цій справі внаслідок переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон". Також скаржник стверджує про на наявність правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 та пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення у справі між тими ж самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. При цьому Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" в касаційній скарзі не наводить доводів на спростування висновків судів попередніх інстанцій в частині суми боргу, а отже, суд касаційної інстанції не перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в цій частині.

5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 525 143, 84 доларів США та 1 288 642, 04 грн.

5.3. Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зобов`язання відповідача з повернення депозитного вкладу у розмірі 525 000 доларів США за договором № 209943 є невиконаними. Крім того, перевіривши здійснений позивачем розрахунок процентів за вкладом у сумі 143, 84 долари США, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про його обґрунтованість, арифметичну правильність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства. При цьому щодо нарахованої суми 3% річних, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач після припинення дії договору вкладу № 209943 з 21.02.2017 мав право на отримання від відповідача грошових коштів у розмірі 3% річних, нарахованих на суму вкладу 525 000 доларів США без включення нарахованих процентів на вимогу (1% річних), у зв`язку з чим в цій частині позовні вимоги задоволено частково.

5.4. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" підставою касаційного оскарження визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №904/4494/18, від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 07.10.2020 у справі №705/3876/18, від 23.12.2021 у справі №910/13/21 (щодо визначення належності відповідача); від 23.12.2021 у справі 910/13/21 (щодо застосування ст. ст. 205 520 521 ЦК України та статті 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність"); від 19.05.2021 у справі №757/31948/18 (щодо застосування пункту 3 частини 1 статті 231 та пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 викладено правову позицію, відповідно до якої на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки в яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.

5.5. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 зазначено, що статтею 45 ГПК України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Отже, у справі № 904/4494/18 Верховний Суд вирішував питання щодо належності відповідача у справі про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, і при цьому правове регулювання таких відносин залежить від складу їх учасників та об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини. Тобто справи № 904/4494/18 та ця справа, що переглядається, відрізняються за змістом спірних правовідносин, а також за суб`єктним і об`єктним критеріями, у зв`язку з чим відсутні правові підстави враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду про застосування статей 4 45 Господарського процесуального кодексу України у цій справі, правовідносини в якій не є подібними з правовідносинами в справі № 904/4494/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16 викладено правову позицію, відповідно до якої визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 705/3876/18 викладено правову позицію, відповідно до якої відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові від 23.12.2021 у справі №910/13/21 за позовом ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" до АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 та стягнення грошових коштів, Верховний Суд, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та передаючи справу на новий розгляд, виходив з такого.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина шоста статті 55 Конституції України).

Згідно зі статтями 15 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Отже, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад у судовому процесі. Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб`єктний склад цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Верховний Суд з огляду на вище вказані міркування висновує, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивачів так і відповідача, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.

Верховний Суд окремо відзначає, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у господарському (судовому) процесі": сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 ГПК України (частина перша статті 45 ГПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 27)).

Визначення відповідачів як одного із видів суб`єктів господарського процесу є правом позивача. Проте саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.

З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Звідси належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Разом з тим, як вказав Верховний Суд, суди не вирішили питання суб`єктного складу сторін у спорі щодо розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753, що був укладений між позивачем та відповідачем; та стягнення грошових коштів, ураховуючи заперечення відповідача, зокрема з посиланням на існування договору про переведення боргу від 17.11.2014 сторонами якого є ПАТ "КБ "Приватбанк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", наявність судових рішень (у справі №904/1569/15) та процесу їх виконання. Верховний Суд відзначає, що вагомим питанням у цьому аспекті є як предмет договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753 так і предмет договору про переведення боргу від 17.11.2014, зокрема у розрізі передання саме зобов`язання щодо виплати грошових коштів, які виникли на підставі депозитних договорів та договорів банківського обслуговування згідно з переліком (Додаток №1) тощо.

Верховний Суд також вказав, що суди з огляду на доводи та аргументи АТ КБ "ПриватБанк" мали встановити, які матеріально правові правовідносини існують на момент звернення до суду між учасниками справи, чи відбулася/не відбулася заміна сторони зі спірних правовідносин з огляду як на предмет договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753 так і предмет договору про переведення боргу від 17.11.2014 сторонами якого є ПАТ "КБ "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", і в якому обсязі та які саме обов`язки сторони за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753 перейшли до іншої особи, та хто і за якими позовними вимогами є належним відповідачем.

5.6. З посиланням на наведені правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 12.11.2019 у справі №904/4494/18, від 17.04.2018 у справі №523/9076/16, від 07.10.2020 у справі №705/3876/18, від 23.12.2021 у справі №910/13/21, Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" обґрунтовує свою позицію про те, що він не є належним відповідачем за позовом у цій справі з огляду на переведення боргу за зобов`язанням банку щодо виплати коштів за рахунком позивача на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" за договором про переведення боргу від 17.11.2014.

5.7. Суди попередніх інстанцій, спростовуючи наведені доводи Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", в свою чергу, виходили з такого.

У частині першій статті 510 Цивільного кодексу України встановлено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Цивільне законодавство передбачає можливість заміни сторін у зобов`язанні, однак встановлює певні обмеження свободи розсуду учасників відповідних правовідносин з метою запобігання порушенню балансу інтересів цих осіб.

Зокрема, заміна кредитора за загальним правилом здійснюється без попередньої згоди боржника, оскільки не впливає на правове становище боржника, для якого неважливо, яка саме особа має здійснити виконання, зокрема, сплатити кошти (статті 512 516 Цивільного кодексу України).

Разом із тим закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора.

Згідно зі статтею 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.04.2018 в справі № 667/933/14-ц (провадження № 61-472св18) та від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22)).

Для заміни боржника у зобов`язанні істотне значення має не форма виразу волі кредитора, а наявність відповідної волі, що і вимагається згідно з приписами статті 520 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №922/1029/16 (провадження № 3-300гс17)).

Відповідно до частини третьої статті 205 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

У даному випадку, як встановили господарські суди, ні договором, ні законом не встановлено, що воля кредитора на заміну боржника може виражатися її мовчанням.

Верховний Суд неодноразово вже розглядав це питання і дійшов однозначного висновку, що передбачені статтею 205 Цивільного кодексу України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до спірних правовідносин (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-3221св21) від 02.11.2021 № 757/45304/19-ц (провадження № 61-3221св21) та інші).

Тому суди попередніх інстанцій відхилили аргументи АТ КБ "ПриватБанк" стосовно переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон" зі згоди клієнта, який не надав своїх заперечень на виконання вимог пункту 1.1.7 "Додаткові положення" Умов та Правил надання банківських послуг, за принципом мовчазної згоди.

Зважаючи на те, що АТ КБ "ПриватБанк" не надало належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач надав згоду на переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон" (мала відповідну волю), господарські суди дійшли обґрунтованого висновку, що саме АТ КБ "ПриватБанк" є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20.10.2021 у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655св21) та від 17.11.2021 у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах.

Посилання Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на те, що зміна боржника у зобов`язанні відбулася належним чином, оскільки від позивача жодних письмових заперечень на адресу банку не надходило, суди попередніх інстанцій визнали такими, що не заслуговують на увагу, оскільки такі суперечать статті 520 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20.10.2021 у справі №201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21), від 17.11.2021 у справі №755/17323/19 (провадження № 61-436св21) та від 16.12.2021 у справі №482/242/20 (провадження № 61-14059св21) у подібних правовідносинах.

Як встановили суди попередніх інстанцій, договір № 209943 від 02.09.2013, боржника за яким змінено на ТОВ ФК "Фінілон" всупереч закону в односторонньому порядку, не містить положень про мовчання як спосіб вираження згоди позивача на відступлення банком своїх прав чи обов`язків третім особам. До того ж, відповідно до положень частини першої статті 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Тобто для заміни сторони чи для переведення боргу на третю особу необхідне дотримання такої ж письмової форми, як і сам договір, і угода про це (так само як і згода позивача як кредитора) повинна оформлюватися письмово та підписуватися також і позивачем, що не було дотримано відповідачем.

Суди попередніх інстанцій врахували, що відповідач також посилається на відповідні пункти Умов та правил надання банківських послуг (п. 1.1.7.58 та п. 1.1.7.59), які розміщені на офіційному сайті ПриватБанка та викладені в редакції від 01.06.2014, що містяться в розділі „архів договорів".

На підставі зазначених пунктів Умов та правил надання банківських послуг, 30.01.2015 року на офіційному сайті Банку за посиланням "https://conditions-and-rules.privatbank.ua/news/74/?lang=ru" було розміщене повідомлення для клієнтів Банку з наступним змістом:

"У зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності Банка на цій території в розділ "1.1.7. Додаткові положення" Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з Банком. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених п.1.1.7.59 цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору Клієнта з Банком буде здійснюватись з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНІЛОН", що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 32. У разі незгоди Клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення Клієнт направляє Банку в строк до 15.02.2015 р. Ненадання Клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення Банком переводу боргу по договорам Клієнта на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНІЛОН" зі згоди Клієнта".

За доводами відповідача, будь-яких письмових заперечень від позивача відносно переведення відповідачем на ТОВ ФК "Фінілон" боргу за договором, який є предметом спору у даній справі, на адресу банку не надходило. Тому 17.11.2014 між відповідачем та ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон" було укладено договір про переведення боргу.

Разом з тим, як встановили господарські суди, відповідачем не наведено жодного доказу того, що позивач підписав якийсь формуляр чи заяву тощо, які б визначали приєднання позивача до договору приєднання у формі Умов. Також відповідач не надав доказів того, що Умови регулюють відносини за договором № 209943, та є його частиною. Відповідач не наводить посилання на жоден пункт договору №209943, з якого б слідувало, що Умови є його частиною.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що укладення між відповідачем та ТОВ ФК "Фінілон" договору про переведення боргу б/н від 17.11.2014 за відсутності згоди позивача, як кредитора, на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу. Саме АТ КБ "ПриватБанк" (відповідач) є належним відповідачем у даній справі, який у порушення положень статті 1066 ЦК України обмежив право позивача (клієнта за договором банківського рахунка) щодо розпорядження грошовими коштами, тим самим порушив його майнові права та інтереси.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05.07.2022 у справі № 910/6807/21.

5.8. З врахуванням викладеного, колегією суддів відхиляються аргументи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 та постановах від 18.02.2020 у справі № 305/1849/17, від 07.10.2020 у справі № 705/3876/18 щодо необхідності встановлення належності відповідача у справі. У даному випадку суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виконав цей обов`язок і розглянув позов до належного відповідача у справі.

Аргументи скаржника щодо неправильного застосування судами норм статей 205, частини першої статті 520, статті 521 Цивільного кодексу України та статті 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та неврахування висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 910/13/21, щодо необхідності встановлення судом: які матеріально-правові відносини існують на момент звернення до суду між учасниками справи, які обов`язки сторони за депозитним договором перейшли до нового боржника та хто, і за якими позовними вимогами є належним відповідачем, колегія суддів відхиляє, оскільки місцевий суд у справі встановив відповідні обставини.

5.9. Доводи касаційної скарги щодо порушення норм пункту 2 частини першої статті 175, пункту 3 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд відхиляє, оскільки для закриття провадження у справі необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - рішення у справі, що набрало законної сили, повинно бути ухвалене щодо тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 у справі № 910/3948/18 (пункти 20, 21), від 31.05.2022 у справі № 916/2853/20, (пункти 8.8, 8.9.1). У справі № 904/1569/15 (зобов`язання виконати платіжні доручення) та у справі № 910/12047/21 (стягнення грошових коштів) різні предмети позову, тому відсутні підстави для закриття провадження у справі.

При цьому в постанові Верховного Суду від 19.05.2021 у справі №757/31948/18, на яку посилається скаржник, суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку, виходячи з інших фактичних обставин та інших предметів спорів у порівнюваних справах.

5.10. Щодо клопотання Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про зупинення провадження у справі № 910/12047/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку цивільної справи № 199/3152/20, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Отже, за змістом цієї норми зупинення провадження у справі з цієї підстави є правом, а не обов`язком. Таке право може бути реалізовано за наявності двох умов: правовідносини є подібними, Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд справи.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, направляючи справу № 199/3152/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивує свою ухвалу необхідністю відступити від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), зокрема, щодо застосування положень частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" до правовідносин визначення обсягу відповідальності Банку за порушення зобов`язання у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

Також колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду у вказаній вище справі щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2022 справу прийнято для продовження розгляду, оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для уточнення вказаного вище правового висновку, викладеного у справі № 761/26293/16-ц, щодо переліку та критеріїв інших обставин, які суд враховує при зменшенні розміру неустойки при застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

У справі, що переглядається, Верховний Суд не вирішує питання щодо зменшення пені та застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України, тому підстави для зупинення провадження у справі відсутні, а отже, в задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про зупинення провадження у справі № 910/12047/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку цивільної справи № 199/3152/20 слід відмовити.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.2. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, враховуючи вимоги та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду ухвалені із додержанням норм процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1.У клопотанні Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про зупинення провадження у справі № 910/12047/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку цивільної справи № 199/3152/20 відмовити.

2.Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 у справі № 910/12047/21 - без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Кібенко