ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 912/1941/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Волковицької Н. О., Случа О. В.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.,

за участю представників сторін:

офісу ГП - Кондратюк Д. А.,

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквафармінг Кропивницький"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.12.2020 (судді: Чус О. В. (головуючий), Кузнецова І. Л., Кощеєв І. М. )

та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.09.2020 (суддя Поліщук Г. Б. )

за позовом заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквафармінг Кропивницький"

про зобов'язання повернути водний об'єкт,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник прокурора Кіровоградської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної державної адміністрації (далі - Облдержадміністрація, Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквафармінг Кропивницький" (далі - ТОВ "Аквафармінг Кропивницький", Відповідач) про зобов'язання Відповідача повернути державі в особі Облдержадміністрації, шляхом складання акта приймання-передачі, розташований на території Новоархангельського району Кіровоградської області водний об'єкт - водосховище на р. Синюха, ліва притока річки Південний Буг, басейн річки Південний Буг за межами Тернівської і Торговицької сільських рад та Новоархангельської селищної ради Новоархангельського району Кіровоградської області (Тернівське водосховище), площею 314,5137 га, разом із зайнятою цим водосховищем земельною ділянкою водного фонду.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що починаючи з 2016 року Відповідач здійснює добування (вилучення, вилов) водних біоресурсів з водного об'єкта, однак не має жодних правовстановлюючих документів, ані на водний об'єкт (водне плесо), ані на земельну ділянку водного фонду.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 23.09.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від
22.12.2020 у справі № 912/1941/20, позов задоволено у повному обсязі.

Зобов'язано ТОВ "Аквафармінг Кропивницький" повернути державі в особі Кіровоградської обласної державної адміністрації шляхом складання акту приймання-передачі, розташований на території Новоархангельського району Кіровоградської області водний об'єкт водосховище на р. Синюха, ліва притока річки Південний Буг, басейн річки Південний Буг за межами Тернівської і Торговицької сільських рад та Новоархангельської селищної ради Новоархангельського району Кіровоградської області (Тернівське водосховище), площею 314,5137 га, разом із зайнятою цим водосховищем земельною ділянкою водного фонду. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

2.2. Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, з огляду на те що спірне водосховище та зайнята ним земельна ділянка використовуються Відповідачем без будь-яких правовстановлюючих документів, дійшов висновку, що вказані об'єкти підлягають поверненню державі в особі Кіровоградської обласної державної адміністрації.

2.3. При цьому, суди зауважили, що ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, які надають право користування водними об'єктами чи землями водного фонду та не визначають правових підстав користування водним об'єктом.

2.4. Додатково апеляційна інстанція вказала на те, що у розумінні статті 51 Водного кодексу України спірне водосховище взагалі не може бути об'єктом оренди, а відтак бути рибогосподарським водним об'єктом (є водосховищем комплексного призначення для потреб енергетики, зрошення, рекреації).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Аквафармінг Кропивницький" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані безпідставним врахуванням судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від
21.03.2019 у справі № 923/213/18, оскільки в зазначеній справі, на відміну від справи, яка переглядається, було встановлено та підтверджено матеріалами справи самовільне використання водного об'єкта.

3.3. Також, на думку заявника, оскаржувані судові рішення суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, оскільки у справі, яка переглядається, водний об'єкт та земельна ділянка не передавались йому у користування за актом приймання-передачі.

3.4. На переконання скаржника Прокурор обрав неналежний спосіб захисту, оскільки у справі №923/213/18 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про вилучення спірних об'єктів є невірно обраним способом захисту порушеного права.

3.5. Крім того у якості підстави для подання касаційної скарги заявник посилається на неповне встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що він на момент вирішення спору використовує водосховище та самочинно утримує земельну ділянку на якій воно розташоване.

3.6. У відзиві та письмових поясненнях на касаційну скаргу Прокурор просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з підстав їх законності та обґрунтованості.

4. Обставини встановлені судами

4.1. Згідно Паспорта водного об'єкта, погодженого 15.11.2019 Державним агентством водних ресурсів, водосховище розташоване за межами населених пунктів Тернівської і Торговицької сільських рад та Новоархангельської селищної ради Новоархангельського району Кіровоградської області на річці Синюха правій притоці річки Південний Буг.

4.2. Науково-дослідним інститутом "Держводекологія" за замовленням ТОВ "Аквафармінг Кропивницький" розроблено Науково-біологічне обґрунтування Режиму рибогосподарської експлуатації Тернівського водосховища, розташованого на р.

Синюха в межах від м. Новоархангельськ до с. Тернівка Новоархангельського району Кіровоградської області.

4.3.04.10.2016 Режим погоджено Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства Кіровоградської області та
28.10.2016 Державним агентством рибного господарства.

4.4. Згідно вказаного Режиму визначено обсяги вселення та вилучення водних живих ресурсів за видами, та визначено, що любительський та спортивний вилов риби здійснюється відповідно до Регламентації ведення любительського та спортивного рибальства, наведеної в Науково-біологічному обґрунтуванні даного Режиму (пункт 12) та організовується згідно з чинним законодавством України. При цьому, користувач визначає місця для любительського та спортивного лову за плату.

4.5.28.11.2018 Управлінням Державного агентства рибного господарства у Кіровоградській області видано ТОВ "Аквафармінг Кропивницький" дозвіл № 4 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) строком дії з 26.11.2018 по 26.11.2023.

4.6. На підставі вказаних документів відповідачем у вересні-жовтні 2018 року та у квітні 2019 року виконано роботи із штучного розведення (відтворення) водних біоресурсів, що підтверджується актами від 21.09.2018,30.10.2018,20.04.2019.

4.7. Звіти про обсяги вилову водних біоресурсів станом на 01.01.2017,01.01.2018,01.01.2019,01.01.2020,01.04.2020 свідчать про, що починаючи з 2016 року Відповідач здійснює добування водних біоресурсів з водного об'єкта.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні Прокурора, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

5.3. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висловлювалась про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у Земельного кодексу України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від
07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц). Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.

5.4. З урахуванням наведеного слід зробити висновок, що позовна вимога про повернення водного об'єкта, наслідком задоволення якої є й повернення земель водного фонду, що знаходяться під водним об'єктом, відповідає критерію належності способу захисту порушеного права, що, у свою чергу, спростовує доводи скаржника про зворотнє.

5.5. При цьому, твердження скаржника про неналежний спосіб захисту із посиланням на постанову Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18 оцінюються Судом критично з огляду на таке.

Так, у справі № 923/213/18 розглядались вимоги про (1) вилучення з користування (2) повернення водного об'єкту та земельної ділянки, яка знаходиться під ним та (3) звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач використовує водний об'єкт без правоустановчих документів з метою риборозведення та добування (вилову) біоресурсів.

При перегляді у касаційному порядку судових рішень у справі № 923/213/18 суд касаційної інстанції з огляду на те, що водний об'єкт та земельна ділянка, яка знаходиться під водним об'єктом самовільно зайняті та використовуються відповідачем, але не передавались йому у користування за актом прийому-передачі чи будь-яким іншим чином будь-яким державним органом, дійшов висновку, що вимога про вилучення спірних об'єктів не підлягає задоволенню з огляду на невірно обраний спосіб захисту порушеного права.

Водночас, щодо позовних вимог про повернення земельної ділянки суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для повернення водного об'єкту та земельної ділянки, яка знаходиться під ним, які (як і у справі, що переглядається) також не передавались відповідачу у користування за актом прийому-передачі чи будь-яким іншим чином будь-яким державним органом.

Отже колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які застосували норми права з посиланням на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, як на таку, що викладена у подібних правовідносинах.

5.6. При цьому доводи скаржника щодо помилковості застосування таких висновків спростовуються самим текстом цієї постанови та базуються на вибірковому цитуванні її окремих частин та стосуються позовних вимог, які не були предметом розгляду у цій справі, а отже не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.

5.7. Судова колегія також звертає увагу на суперечливість правової позиції скаржника, який, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 21.03.2019 у справі № 923/213/18 спочатку стверджує про їх безпідставне врахування судами попередніх інстанцій, а далі наголошує на невідповідності висновків судів попередніх інстанцій правовій позиції сформованій судом касаційної інстанції у цій справі.

5.8. Таким чином, доводи заявника про наявність передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави для подання касаційної скарги в процесі касаційного розгляду свого підтвердження не знайшли, при цьому, як це випливає із тексту оскаржуваних судових рішень, суди пославшись на правову позицію Верховного Суду у постанові від 21.03.2019 у справі № 923/213/18 у подібних правовідносинах застосували норми права відповідно до правових висновків, що містяться у ній, а доводи скаржника є необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення обставин справи, які є відмінними від встановлених судами попередніх інстанцій.

5.9. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.10. До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

5.11. Щодо підстави касаційного оскарження, зазначеної у пункті 3.5. цієї постанови, Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

5.12. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

5.13. При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

5.14. Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

5.15. Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1, 2, 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

5.16. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, суди надали оцінку вагомим і ключовим доводам сторін у справі, якими вони обґрунтовували наявність чи відсутність підстав для задоволення позову із застосуванням передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України критеріїв дослідження доказів щодо оцінки кожного такого доказу окремо і їх сукупності в цілому та забезпечили дотримання стандарту "вірогідності доказів".

5.17. При цьому, скаржником не доведено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання оцінених судами попередніх інстанцій доказів недопустимими. Доводи заявника фактично зводяться до необхідності вирішення питання щодо достовірності та вірогідності доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції та, відповідно до норм частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

5.18. Водночас, оцінені судами попередніх інстанцій докази стосуються предмета доказування, одержані судами з дотриманням вимог закону, за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення, і судами надана їм оцінка відповідно до свого внутрішнього переконання.

5.19. При цьому, як вже зазначалось вище, за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.20. Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень попередніх судових інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6.2. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

6.3. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.5. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

6.6. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквафармінг Кропивницький" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.12.2020 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.09.2020 у справі № 912/1941/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Волковицька О. В. Случ