ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 917/1307/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Полтавська паляниця"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14 серпня 2019 року (головуючий - Россолов В. В., судді - Склярук О. І., Хачатрян В. С. ) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Полтавська паляниця"

про зобов'язання здійснити поставку товару і стягнення з неустойки у розмірі 1 000 000 грн,

(за участю представників: позивача - Бажан В. П., довіреність; відповідача - Петько А. В., довіреність)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Підстави виникнення спору

1. Сторонами цього спору є Приватне акціонерне товариство" АПК-Інвест" (далі - ПАТ "АПК-Інвест" та/або Позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Полтавська паляниця" (далі - ТОВ "НВП " Полтавська паляниця" та/або Відповідач).

2. Спір стосується різного тлумачення сторонами спору дати укладення Договору поставки сої № 903 КЗ (далі - Договір), з яким безпосередньо пов'язаний момент виникнення зобов'язання щодо поставки товару. За Договором Відповідач зобов'язався поставити Позивачу 100 тон сої загальною вартістю 1 310 000,40 грн.

3. Позиція Позивача полягає в тому, що Договір було укладено 27.03.2018 року (аналогічна дата міститься на самому тексті Договору), а тому поставка сої повинна була відбутись до 10.04.2018. Відповідач поставки не здійснив взагалі, що і стало підставою для звернення до суду з вимогами виконати зобов'язання з поставки товару та сплатити неустойку за порушення строків поставки у розмірі 1 мільйон гривень.

4. Відповідач стверджує, що Договір було укладено 14.05.2018, а тому у нього не виникло і не могло виникнути зобов'язання щодо поставки сої до 10.04.2018. У такому разі сторони мають визначити нову дату поставки. Відповідно, якщо Відповідач не порушив свої зобов'язання з поставки сої, оскільки новий строк його виконання сторони не визначили, відсутні підстави для сплати неустойки.

Хронологія подій

5.16 березня 2018 року Позивач надсилає Відповідачу електронного листа, в якому перелічує вимоги до якості товару та вказав перелік документів, які Відповідач має надіслати для укладення договору (копія статуту, свідоцтво платника ПДВ та ін. ). Того ж 16 березня 2018 року Відповідач надсилає відскановані копії відповідних документів Позивачу.

6.27 березня 2018 року Позивач надсилає Відповідачу проект Договору та пропонує переглянути його умови. 30 березня 2018 року Позивач пропонує підписати проект Договору та разом із засвідченими статутними документами привезти Договір в офіс Позивача в понеділок.

7.04 квітня 2018 року Відповідач привозить два примірники Договору в офіс Позивача. Вказані примірники підписані Відповідачем, на них міститься його печатка.

8.04 травня 2018 року Позивач направляє Відповідачу претензію, констатуючи відсутність поставки товару та вимагає до 12.00 07 травня 2018 року повідомити про запланований графік поставок.

9.07 вересня 2018 року Позивач направляє Відповідачу аналогічну за змістом претензію, повторно констатуючи відсутність поставки та інформуючи про свій намір звернутись до суду за захистом порушених прав.

10.07 вересня 2018 Відповідач направляє Позивачу відповідь, в якій зазначає, що отримав два примірники Договору з підписом та проставленою печаткою Позивача лише 14 травня 2018 (посилається на дані з сайту Укрпошти щодо відслідковування листа Позивача, в якому знаходився підписаний примірник Договору). Тобто, за твердженням Відповідача, станом на 10 квітня 2018 року (строк поставки сої) Договір між сторонами ще не був укладений, що унеможливлює здійснення поставки товару.

11.24 жовтня 2018 Позивач звертається до суду з вимогами щодо: (1) зобов'язання негайно у повному обсязі виконати умови договору поставки №903 КЗ від 27.03.2018 та специфікації №1 від 27.03.2018, а саме здійснити на користь позивача поставку 100 тон сої на суму 1 310 000,40 грн. ; (2) стягнення з відповідача на користь позивача 1 000 000 грн. неустойки за порушення строку поставки товару.

Умови укладеного між сторонами спору Договору

12. Постачальник (Відповідач) зобов'язується в порядку, на умовах і в строки, передбачені цим договором поставити покупцю (Позивач) окремими партіями, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити зернові культури, сою, а також дозволені до застосування та зареєстровані в України компоненти для комбікормів (товар), в асортименті, кількості, за цінами і характеристиками, зазначеним у відповідних додатках до договору Специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього договору (п.1.1).

13. У розумінні цього договору під партією цього товару сторони визначають будь-яку кількість товару по одному виду, властивостям (показникам якості та безпеки), який призначений для поставки і підтверджується відповідними супровідними документами (п.1.2).

14. Постачальник зобов'язується поставити товар за цим договором у строк, визначений у відповідній специфікації (п.2.1). Додатком № 1 до договору № 903 КЗ є Специфікація № 1 від 27.03.2018 року. Згідно вказаної Специфікації № 1 сторони дійшли згоди щодо поставки сої у кількості 100 тон на суму 1 310 000
грн. з ПДВ. до 10.04.2018 року.

15. Постачальник зобов'язаний передати Покупцю Товар у строки, обумовлені в цьому Договорі і зазначені у відповідних Специфікаціях (п. 4.2,4.2.1)

16. У разі несвоєчасної поставки Товару Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі 5 (п'ять) % від суми не поставленого Товару за відповідною Специфікацією за кожен день прострочення поставки (п.5.3).

17. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, з проставлянням печаток сторін і діє до 31.12.2020 року. Цим сторони підтверджують, що впродовж строку цього договору використовуватимуть у своїй господарській діяльності печатки, в зв'язку з чим, відповідно до ч.3 ст. 6 та ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, узгодили обов'язковість скріплення договору, всіх додатків до нього, первинних документів, тощо печатками сторін (п.8.1).

ХІД РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Узагальнений зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

18. Позивач стверджував про укладення між сторонами договору № 903 КЗ саме
27.03.2018 та невиконання відповідачем зобов'язання з поставки товару у встановлений у специфікації строк - до 10.04.2018, внаслідок чого позивач на підставі пункту 5.3 договору нарахував неустойку за порушення строку поставки товару в сумі 1 000 000 гривень.

19. У свою чергу Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що 27.03.2018 не є датою фактичного укладення Договору, оскільки датою набрання ним чинності є дата підписання сторонами (пункт 8.1 договору). Так, підписаний зі свого боку примірник Договору Позивач направив Відповідачу 08.05.2018 та отриманий Відповідачем лише 14.05.2018, тобто вже після спливу строку поставки товару, вказаного в Специфікації - 10.04.2018. Оскільки іншого терміну поставки між сторонами після підписання договору не погоджено, то з боку Відповідача відсутнє прострочення строку поставки товару

20. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13 травня 2019 року у позові відмовлено повністю.

21. Суд першої інстанції погодився з аргументами відповідача та встановив наступне: (1) вказана в тексті Договору дата - 27.03.2018 - не є датою його укладення та підписання його сторонами, оскільки з боку Відповідача текст договору підписаний лише 02.04.2018; (2) відповідно до дослідженого судом поштового конверту, підписаний Позивачем примірник договору був направлений Відповідачу 08.05.2018, а отриманий останнім 14.05.2018; (3) виходячи з такого, Договір було укладено і підписано сторонами вже після спливу встановленого в специфікації строку поставки товару, що виключає застосування до Відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафу за порушення строку поставки та покладення на нього зобов'язання здійснювати цю поставку.

Узагальнений зміст та мотиви рішення суду апеляційної інстанції

22. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 14 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволений повністю. Зобов'язано відповідача здійснити на користь позивача поставку 100 тон сої на суму 1 310 000,40 грн. ; стягнуто з відповідача на користь позивача 1 000 000 грн. неустойки.

23. Дослідивши зміст електронного листування сторін, суд апеляційної інстанції погодився з тим, що узгодження сторонами умов договору відбувалось до 30.03.2018 і станом на 02.04.2018 спірний договір ще не був укладений внаслідок його не підписання Позивачем. Проте, Відповідач, заперечуючи виникнення обов'язку з поставки товару, не довів факт непідписання договору Позивачем у період з
02.04.2018 по 10.04.2018. Наданий відповідачем поштовий конверт з датою направлення кореспонденції 08.05.2018 є неналежним доказом підписання позивачем договору після 10.04.2018, оскільки не містить опису вкладення, що унеможливлює встановлення змісту отриманого відповідачем поштового відправлення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи, що містяться в касаційній скарзі Відповідача

25. Суд апеляційної інстанції у порушення вимог статті 269 ГПК України вийшов за межі заявлених у справі позовних вимог та доводів апеляційної скарги, допустивши припущення щодо можливого укладення договору поставки у період з 02.04.2018 по
10.04.2018, тоді як Позивач наполягав на даті укладення договору саме
27.03.2018. Фактично судом апеляційної інстанції не встановлено доказів, якими підтверджується момент укладення договору поставки, а отже, рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на припущеннях, які не заявлялись Позивачем, а навпаки заперечувались, оскільки останній стверджував про підписання договору
27.03.2018.

26. Установивши здійснення відповідачем оферти щодо укладення договору
02.04.2018, апеляційний суд всупереч приписам статей 640, 641 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не врахував, що саме Позивач має довести акцептування цієї оферти у спосіб, визначений сторонами в договорі - шляхом підписання договору та проставляння печатки підприємства, чого останнім зроблено не було, оскільки у справі відсутні докази отримання Відповідачем належним чином оформленої відповіді на пропозицію укласти договір.

Узагальнені доводи, що містяться у відзиві Позивача на касаційну скаргу

27. Відповідач не довів укладення Договору після 10.04.2018, а отже не спростував виникнення у нього зобов'язання з поставки товару до встановленого в специфікації №1 строку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

28. Верховний Суд виходить з того, що спір виник через різне тлумачення Позивачем та Відповідачем моменту укладення Договору: 27.03.2018 чи 14.05.2018.

Від визначення моменту укладення Договору безпосередньо залежить момент виникнення у Відповідача зобов'язання за Договором з поставки товару.

29. Одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 ЦК України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

30. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ЦК України).

31. Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

32. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 статті 640 ЦК України).

33. Статтею 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

34. Тобто, в межах, наданих цивільним законом, учасники цивільного обороту можуть на власний розсуд врегулювати, чи співпадає момент укладення договору з моментом його підписання (та проставлення печаток).

35. Сторони цього спору, керуючись принципом свободи договору, у пункті 8.1. на власний розсуд врегулювали питання набрання чинності договором, пов'язавши цей момент безпосередньо з моментом підписання сторонами та скріплення печатками.

Верховний Суд зазначає, що термінологічно та за суттю використаний сторонами цього спору термін "набрання чинності" співпадає (є синонімічним) з терміном "укладення".

36. В той же час, позиція Позивача будується на аргументі, що Договір укладений і підписаний сторонами 27.03.2018, апелюючи при цьому до дати, вказаної в самому тексті договору, і саме з цієї дати на переконання позивача виникло відповідне зобов'язання Відповідача до 10.04.2018 здійснити поставку товару.

37. Однак під час судового розгляду цей аргумент Позивача спростовано судами обох інстанцій, якими в той же час встановлено, що вказана в тексті договору дата, на яку Позивач посилається в якості дати укладення договору, не співпадає з моментом фактичного підписання договору сторонами. При цьому як суд першої, так і суд апеляційної інстанції встановили, що з боку Відповідача договір був підписаний та переданий позивачу 02.04.2018.

38. Разом з тим, суд апеляційної інстанції відхилив як неналежний єдиний наявний у справі доказ, яким Відповідач доводив підписання позивачем договору після
10.04.2018 - поштовий конверт та одночасно зазначив, що внаслідок ненадання Відповідачем інших доказів фактичного не підписання договору Позивачем у період з 02.04.2018 по 10.04.2018, факт виникнення зобов'язання з поставки товару до
10.04.2018 Відповідачем не спростовано.

39. У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ГПК України.

40. Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

41. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.

42. З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме ПАТ "АПК-Інвест", як Позивач у справі та особа, яка стверджує про порушення Відповідачем зобов'язань за Договором, мав довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог - підписання спірного договору сторонами саме 27.03.2018.

43. Проте наявності таких доказів судом апеляційної інстанції встановлено не було, а навпаки, спростовано твердження Позивача про підписання Договору сторонами 27.03.2018. У той же час, зробивши припущення про ймовірне підписання Договору Позивачем у період з 02.04.2018 по 10.04.2018, суд апеляційної інстанції в порушення принципу змагальності безпідставно переклав тягар доведення цієї обставини на Відповідача та фактично бездоказово презюмував виникнення в останнього зобов'язань за договором до спливу строку поставки товару, встановленого в специфікації №1. В порядку obiter dictum Верховний Суд зазначає, що у даному випадку суд апеляційної інстанції припустився логічної помилки, коли в обґрунтування свого рішення фактично використав концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності.

44. Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги в пунктах 14,15 Постанови та констатує, що Позивачем не доведено стверджувальної ним обставини - укладення між сторонами Договору поставки саме
27.03.2018. Оскільки встановлені у справі обставини точної дати підписання договору з боку Позивача встановити не дозволяють, то саме останній у цьому випадку несе ризик настання пов'язаного з цим процесуального наслідку у вигляді відмови в позові. У зв'язку з чим висновки суду апеляційної інстанції про виникнення у Відповідача зобов'язання з поставки товару до 10.04.2018 не ґрунтуються на встановлених цим же судом обставинах справи.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги.

45. Враховуючи вищенаведене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені статтею 312 ГПК України, скасувати постанову суду апеляційної інстанції як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції залишити в силі з мотивів, наведених у даній постанові. У зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

46. Відповідно до вимог статей 129, 315 ГПК України внаслідок задоволення касаційної скарги витрати відповідача зі сплати судового збору за подання касаційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 304, 306, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Полтавська паляниця" задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 14 серпня 2019 року у справі № 917/1307/18 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Полтавської області від 13 травня 2019 року у справі № 917/1307/18 залишити в силі з мотивів, викладених у даній постанові.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" (85325, Донецька область, Покровський район, с. Рівне, вул. Шопена, 1А; ідентифікаційний код 34626750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Полтавська паляниця" (36020, м. Полтава, вул. Гоголя, 12, офіс 602; ідентифікаційний код 39728157) 33 524 грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Полтавської області видати наказ.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Суховий В. Г.