ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/1418/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. (головуючий), Білоуса В.В., Катеринчук Л.Й.,

за участю секретаря судового засідання (помічника судді) Резніченко Н.О.,

учасники справи:

боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм",

арбітражний керуючий (ліквідатор) Земницький Д.П. - не з`явився,

скаржник - Головне управління ДФС у Київській області

представник скаржника - Вірчак В.Г. (довіреність від 26.02.2019),

кредитор - "DSM Nutritional Products Sp. z o.o." (ДМС Нутрішіонал Продактс"),

представник кредитора - Шаповалова К.Т., адвокат (Ордер серія КВ № 777131 від 25.06.2019),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області,

на ухвалу Господарського суду Київської області від 04.07.2018

у складі судді: Лопатіна А.В.,

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2018

у складі колегії суддів: Остапенка О.М. (головуючий), Верховця А.А., Сотнікова С.В.

у справі за заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм"

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог

1. У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/1418/17 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм" (далі - ТОВ "Укрполіскорм", боржник), провадження в якій порушено ухвалою Господарського суду Київської області від 24.05.2017 за заявою боржника, в порядку ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

2. Постановою Господарського суду Київської області від 08.06.2017 ТОВ "Укрполіскорм" визнано банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута.

3. Оголошення про визнання ТОВ "Укрполіскорм" банкрутом та відкриття його ліквідаційної процедури оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 11.06.2017 за № 43604.

4. 18.05.2018 до Господарського суду Київської області надійшла заява Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області) з кредиторськими вимогами на суму 78 194,39 грн., які згідно поданих заявником документів, заявлено як такі, що виникли в період з 30.07.2017 по 30.12.2017, на підставі поданої боржником до контролюючого органу декларації № 1700040326 від 20.02.2017.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

5. Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.07.2018 у справі №911/1418/17 заявлені кредиторські вимоги ГУ ДФС у Київській області до боржника на суму 78 194,39 грн. відхилено як такі, що заявлені після визнання боржника банкрутом.

6. Приймаючи таке рішення, господарський суд виходив з того, що після визнання боржника банкрутом у останнього не виникає додаткових зобов`язань, в тому числі зі сплати податків.

7. Судом встановлено, у боржника наявний поточний податковий борг на суму 78 194,39 грн., нарахований в період з 30.07.2017 по 31.12.2017.

8. За висновком суду, враховуючи період за який податковим органом нараховано та заявлено грошові вимоги, а саме: з 30.07.2017 по 30.12.2017 та дату визнання ТОВ "Укрполіскорм" банкрутом - 08.06.2017, грошові вимоги ГУ ДФС у Київській області до ТОВ "Укрполіскорм" в сумі 78194,39 грн. заявлено безпідставно.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2018 апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Київської області від 04.07.2018 у справі № 911/1418/17, в частині відхилення кредиторських вимог Головного управління ДФС у Київській області до боржника на суму 78 194,39 грн., залишено без змін.

10. Погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, апеляційний суд вказав на те, що в ліквідаційній процедурі нові зобов`язання у банкрута в особі його органу управління - ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених у цьому Законі і порядок їх виконання визначений спеціальними нормами Закону про банкрутство. Такими випадками є зобов`язання з оплати витрат, пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

11. За висновками суду, заявлені контролюючим органом вимоги зі сплати податку на землю та орендної плати є за своєю правовою природою різновидами податків, що не можна ототожнювати з витратами, в розумінні ст. ст. 38, 45 Закону про банкрутство, тобто з витратами, які безпосередньо пов`язані із здійсненням ліквідаційної процедури.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

12. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції від 04.07.2018 та постановою апеляційного суду від 27.09.2018, Головне управління ДФС у Київській області звернулося з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових актів в частині відхилення заявлених кредиторських вимог контролюючого органу, з вимогою включити кредиторські вимоги у розмірі 78 194, 39 грн. до реєстру вимог кредиторів.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

13. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/1418/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 22.12.2018.

14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 911/1418/17 за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Київській області, датою проведення судового засідання визначено 23.10.2018.

15. У зв`язку з відпусткою судді Пєскова В.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №911/1418/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Білоуса В.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2019.

16. Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2019 провадження у справі № 911/1418/17 за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Київській області на ухвалу Господарського суду Київської області від 04.07.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2018 зупинено до вирішення Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ про банкрутство справи № 910/14827/16.

17. Ухвалою Верховного Суду від 16.05.2019 поновлено провадження у справі № 911/1418/17 за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Київській області на ухвалу Господарського суду Київської області від 04.07.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2018; повідомлено учасників справи про час та дату судового засідання (25.06.2019 о 15:45).

18. Представник скаржника в засіданні суду повністю підтримав вимоги касаційної скарги, з підстав наведених у ній. Просив Суд скасувати ухвалу суду першої інстанції від 04.07.2018 та постанову апеляційного суду від 27.09.2018 в частині відхилення заявлених кредиторських вимог контролюючого органу, прийняти нове судове рішення, яким включити кредиторські вимоги у розмірі 78 194, 39 грн. до реєстру вимог кредиторів.

19. Представник кредитора, "DSM Nutritional Products Sp. z o.o." (ДМС Нутрішіонал Продактс"), в судовому засіданні у вирішенні питання щодо грошових вимог Головного управління ДФС у Київській області поклалася на розсуд суду.

20. Інші учасники даної справи в судове засідання 25.06.2019 повноважених представників не направили. Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги сторони були повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників цієї справи, які не з`явились.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

(Головного управління ДФС у Київській області)

21. В обґрунтування заявлених вимог, скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій приписів ст.ст. 74, 76, 86, 236, 238 ГПК України, ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

22. Скаржник доводить:

- заявлені вимоги контролюючого органу з земельного податку з юридичних осіб виникли після прийняття постанови, а саме за період з липня по грудень 2017 в сумі 78 194, 39 грн., які виникли на підставі податкової декларації з земельного податку від 20.02.2017 № 1700040326;

- боржником самостійно визначено зобов`язання з земельного податку, за який платник податків визначив плату за землю у відповідності до п. 286.2 ст. 286, п. 287.3 ст. 287 ПКУ до кінця 2017;

- враховуючи приписи Податкового кодексу України, якими не передбачено самостійного корегування податковим органом сум, задекларованих платником податків, а земельне законодавство не пов`язує визнання особи банкрутом з припиненням зобов`язань зі сплати податку на землю, заявлені вимоги контролюючого органу слід вважати витратами пов`язаними з ліквідаційною процедурою.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

24. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

У ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство, яка визначає наслідки визнання боржника банкрутом, визначено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом; виконання зобов`язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках порядку передбачених цим розділом.

Отже, у суб`єкта господарювання після прийняття постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 13.05.2014 у справі № 5021/321/12.

Як про це вже було позначено вище, постановою Господарського суду Київської області від 08.06.2017 ТОВ "Укрполіскорм" визнано банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута.

Предметом розгляду, в цій справі, є заява Головного управління ДФС у Київській області (подана 18.05.2018) про визнання кредиторських вимог на суму 78 194,39 грн., які згідно поданих заявником документів, заявлено як такі, що виникли в період з 30.07.2017 по 30.12.2017, на підставі поданої боржником до контролюючого органу податкової декларації з плати за землю № 1700040326 від 20.02.2017.

Згідно положень п. 1.3. ст. 1 Податкового Кодексу України, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Аналіз положень п. 1.3. ст. 1 Податкового Кодексу України ч. 1 ст. 7 , ч. 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", дає підстави дійти до висновку, що з моменту визнання боржника у справі про банкрутство банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, порядок погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з такого боржника регулюється Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Поряд з цим, з моменту визнання боржника банкрутом (ухвалення постанови у справі про банкрутство) у банкрута не виникає обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) (котрі нараховані після моменту визнання боржника банкрутом), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Враховуючи таке та на підставі п.п. 37.3. ст. 37 Податкового Кодексу України, колегія суддів Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 910/14827/16 дійшла до висновку, що приписами ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено підставу для припинення податкового обов`язку боржника, якого визнано банкрутом, щодо обчислення та сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) термін сплати яких настав після моменту визнання боржника банкрутом.

Судами попередніх інстанцій у цій справі було встановлено та підтверджено скаржником в касаційній скарзі, заявлені вимоги контролюючого органу з земельного податку з юридичних осіб виникли після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом у цій справі, а саме за період з липня по грудень 2017 в сумі 78 194, 39 грн., які виникли на підставі податкової декларації з земельного податку від 20.02.2017 № 1700040326.

Водночас, за висновками Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду наведеними у постанові від 12.03.2019 у справі № 910/14827/16, які зроблені на підставі аналізу ч. 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та положень п.п. 1.3. ст.1, п.п. 14.1.147 ст. 14 Податкового Кодексу України, - подання боржником, щодо якого введено ліквідаційну процедуру, декларацій до контролюючого органу не є підставою виникнення у такого боржника зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що боржник у справі про банкрутство, щодо якого ухвалене рішення про визнання його банкрутом, на підставі положень ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом" має право на легітимне очікування щодо звільнення від податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Звільнення від податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, передбачено законом (ч. 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), а також зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов`язання.

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень ст.ст. 302, 303 ГПК України і ст.ст. 13, 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", можна зробити висновок, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

Враховуючи наведене вище, а також висновки Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 910/14827/16 (щодо застосування приписів ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у поєднанні з положенням Податкового кодексу України), колегія суддів у цій справі дійшла висновку про законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо відхилення заявлених Головним управлінням ДФС у Київській області грошових вимог, як поточних, на суму 78 194,39 грн.

З цих же підстав, колегією суддів не приймається до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 911/254/16.

25. Щодо доводів касаційної скарги

Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень ст. 300 ГПК України не відноситься до повноважень Верховного Суду.

26. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до п.1) ч.1 ст. 308 ГПК У країни, суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань(ст. 309 ГПК України).

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги та необхідність залишення ухвали Господарського суду Київської області від 04.07.2018 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2018 у справі № 911/1418/17 без змін, як таких, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

27. Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області та залишенням без змін оскаржених ухвали суду першої інстанції та постанови господарського суду апеляційної інстанції, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на заявника касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 04.07.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2018 у справі № 911/1418/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді В.В. Білоус

Л.Й. Катеринчук