ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 918/47/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Стратієнко Л.В.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Крейбух О.Г.; судді: Тимошенко О.М., Павлюк І.Ю.)

від 14.02.2019

у справі № 918/47/18

за позовом Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука"

до Рівненської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управління бюджету і фінансів виконавчого комітету Рівненської міської ради

про стягнення коштів в сумі 11271815,00 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Терещенко О.М.

відповідача - Чепиль М.І.

Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міськради - Борисова І.В.

Управління бюджету і фінансів виконавчого комітету Рівненської міської ради - не з'явилися

ГПУ - Збарих С.М.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Приватний вищий навчальний заклад "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Демянчука" звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської міської ради про стягнення коштів в сумі 11271815,00 грн, з яких: 1950000,00 грн безпідставно набуті відповідачем кошти, які складають вартість незавершеного будівництва дитячого садочка, 1887574,00 грн збитки, 7434241,00 грн інфляційні втрати.

1.2. В обґрунтування позовних вимог Приватний вищий навчальний заклад "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Демянчука" посилався на те, що 27.04.2007 між ним як покупцем та Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради в якості продавця було укладено договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом дитячого садочка №689, за умовами якого продавець зобов'язався продати покупцеві незавершений будівництвом дитячий садочок, що розташований у місті Рівному по вул. Євгена Коновальця, 16, з метою його перепрофілювання під навчальний корпус, а покупець, в свою чергу, зобов'язався купити вказаний незавершений будівництвом дитячий садочок і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. На виконання умов вказаного правочину покупець сплатив на користь продавця вартість об'єкту незавершеного будівництва дитячого садочка у розмірі 1950000,00 грн. У той же час рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.04.2016 у справі № 918/39/16 зазначений договір було розірвано, а з 06.12.2016 право власності на незавершене будівництво дитячого садочка зареєстровано за Рівненською міською радою. Матеріально-правовою підставою позову визначено статті 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.05.2018 у справі №918/47/18 позов Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука" до Рівненської міської ради про стягнення коштів в сумі 11271815,00 грн задоволено частково. Суд стягнув з Рівненської міської ради на користь Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука" 1950000,00 грн безпідставно набутих коштів, 5890429,07 грн інфляційних втрат. В задоволенні позову в частині стягнення 1543811,93 грн інфляційних втрат та 1887574,00 грн збитків - відмовлено.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 рішення Господарського суду Рівненської області від 22.05.2018 у справі №918/47/18 змінено в частині стягнутої суми інфляційних втрат та витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині залишено без змін. Резолютивну частину рішення Господарського суду Рівненської області від 22.05.2018 року у справі № 918/47/18 викладено у такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Рівненської міської ради на користь Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука" 1950000,00 грн безпідставно набутих коштів, 19500,00 грн інфляційних втрат, 29537,79 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

В задоволенні позову в частині стягнення 7414741,00 грн інфляційних втрат та 1887574,00 грн збитків - відмовити".

2.3. Господарськими судами встановлено такі обставини:

- між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Ради (продавець) та Університетом (покупець) 27.04.2007 був укладений договір купівлі продажу незавершеного будівництвом дитячого садочка № 689, за умовами якого продавець зобов'язується продати покупцеві незавершений будівництвом дитячий садочок, що розташований в місті Рівному по вулиці Євгена Коновальця, 16, з метою його перепрофілювання під навчальний корпус (пункт 1.1 цього договору);

- відповідно до пункту 1.2 договору покупець зобов'язується купити вказаний незавершений будівництвом дитячий садочок і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі;

- покупець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту укладення цього договору, але не пізніше 25-го числа поточного місяця внести платежі за придбаний об'єкт шляхом безготівкового перерахування на обумовлений в пункті 1.4 даного договору рахунок. Строк оплати може бути продовжений за погодженням з продавцем ще на 30 календарних днів за умови внесення покупцем не менше 50 відсотків від ціни продажу об'єкта приватизації (пункт 2.1 договору);

- у відповідності до п. 2.2 договору, з урахуванням додаткових договорів до договору купівлі продажу незавершеного будівництвом дитячого садочка від 13.09.2010 та від 28.11.2011, покупець зобов'язаний:

- виконувати вимоги антимонопольного законодавства;

- створити 18 робочих місць;

- створювати безпечні та нешкідливі умови праці;

- здійснювати заходи захисту навколишнього середовища, дотримуючись екологічних норм та наслідків експлуатації об'єкта;

- у встановлений цим договором термін сплатити ціну продажу об'єкту приватизації;

- вирішити питання користування земельною ділянкою до 31.12.2010;

- дотримуватися режиму роботи, встановленого Рівненською міською радою;

- у місячний термін з моменту проведення реконструкції та введення об'єкта в експлуатацію зареєструвати навчальний корпус в Рівненському міському бюро технічної інвентаризації;

- у встановлений законодавством термін з моменту повної сплати за об'єкт згідно пункту 2.1 прийняти придбаний об'єкт від балансоутримувача управління капітального будівництва по акту прийому передачі встановленої форми;

- забезпечувати можливість допуску відповідних служб для обслуговування і ремонту інженерної інфраструктури, покладання нових інженерних мереж;

- підписати та нотаріально посвідчити даний договір в п'ятиденний термін з дня його отримання;

- розробити проектно-кошторисну документацію з реконструкції дитячого садочка та будівництва навчального корпусу і отримати дозвіл на виконання будівельних робіт до 31.12.2011;

- до робіт з реконструкції об'єкта приватизації приступити після погодження проектно-кошторисної документації в установленому порядку;

- роботи з реконструкції об'єкта завершити та ввести в експлуатацію до 01.01.2013. З метою недопущення зменшення фактичних обсягів зобов'язань, розмір інвестиційних зобов'язань на момент їх виконання визначається з урахуванням знецінення гривні, яке сталося за період з дати закінчення терміну виконання зобов'язання, зміна якого є предметом додаткової угоди, до дати фактичного виконання зобов'язання;

- розмір інвестицій в будівельні роботи повинен складати не менше 8775500,00 грн;

- надавати на вимогу продавця необхідні матеріали, відомості, документи, тощо про виконання умов цього договору;

- оплатити вартість виконання звіту про експертну оцінку незавершеного будівництвом дитячого садка та виготовлення технічної документації об'єкта до підписання акту прийому передачі об'єкта приватизації від балансоутримувача до покупця;

- покупцю забороняється відчуження незавершеного будівництва та земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, до завершення будівництва та введення об'єкта в експлуатацію;

- фактична передача нежитлового приміщення проводиться після внесення платежів і підписання акту прийому передачі (пункт 3.1 договору);

- пунктом 4.1 цього правочину передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань даного договору сторони несуть відповідальність у відповідності з діючим законодавством;

- зазначена угода та додаткові договори до неї підписані повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх;

- на виконання положень зазначеного правочину Університет платіжними дорученнями від 15.05.2007 №646 на суму 200000,00 грн, від 17.05.2007 №662 на суму 70000,00 грн, від 21.05.2007 №673 на суму 80000,00 грн, від 21.05.2007 №678 на суму 50000,00 грн, від 22.05.2007 №686 на суму 600000,00 грн, від 21.06.2007 №824 на суму 250000,00 грн та від 21.06.2007 №825 на суму 700000,00 грн перерахував на рахунок Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради вартість незавершеного будівництвом дитячого садочка в загальному розмірі 1950000,00 грн;

- рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.04.2016 у справі №918/39/16, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 03.102016, позов Управління комунальною власністю виконавчого комітету Ради до Університету про розірвання договору купівлі-продажу від 27.04.2007 №689 задоволено, а договір купівлі-продажу від 27.04.2007 розірвано;

- відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановленні рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом;

- вважаючи своє право порушеним стосовно того, що Рада не повернула позивачу сплачені останнім кошти, що складають вартість незавершеного будівництвом дитячого садочка у розмірі 1950000,00 грн, Університет з посиланням на статті 1212, 1214 Цивільного кодексу України звернувся до суду за захистом свого порушеного права. З поміж іншого, позивачем нараховані 1887574,00 грн збитків, 7434241,00 грн інфляційних втрат.

2.4. Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом дитячого садочка від 27.04.2007 розірвано, гроші міськрадою не було повернуто, вимога про повернення безпідставно набутого майна є правомірною. Крім того суд визнав правомірним нарахуванням на грошові суми, які безпідставно утримуються Радою, інфляційні втрати в порядку статті 625 Цивільного кодексу України за весь період знаходження коштів у відповідача з 21.06.2007 по 21.06.2017. У задоволенні вимог щодо стягнення збитків суд відмовив за відсутністю правових підстав, оскільки стягнення збитків можливе за рахунок сторони, яка порушила умови договору і з вини якої було його розірвано.

2.5. Суд апеляційної інстанції, зменшуючи суму інфляційних втрат виходив з того, що оскільки рішення суду, яким було розірвано договір, набрало законної 03.10.2016, правовідносини за даним договором припинилися 03.10.2016, вимогу про повернення коштів позивачем направлено 07.11.2017, у зв'язку з цим та з врахуванням статті 530 Цивільного кодексу України, Рада є такою, що прострочила виконання зобов'язання починаючи з 16.11.2017 о 31.12.2017.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 у справі № 918/47/18, Приватний вищий навчальний заклад "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Демянчука" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині зміни суми інфляційних скасувати, а рішення залишити в силі.

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Демянчука":

- висновки суду апеляційної інстанції, викладені в постанові від 14.02.2019 у даній справі, не відповідають змісту статей 19, 131-1, 142 Конституції України, статей 2, 23, частини четвертої статті 24 Закону України "Про прокуратуру", пункт 8.4. наказу № 6н "Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень", статті 625 Цивільного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування";

- спір, який виник між Приватним вищим навчальним закладом "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Демянчука" та Рівненською міською радою у справі № 918/47/18 має приватноправовий характер, наслідки розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва дитячого садочка № 689 від 27.04.2007 визначаються цивільним законодавством, відтак заступник керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави Рівненської міської ради не мав права звертатися з апеляційною скаргою;

- суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що держава гарантує фінансування та підтримку місцевого бюджету міста Рівне лише у медичній та освітній сферах, в інших сферах держава фінансово не підтримує територіальну громаду міста Рівного, в зв'язку з чим інтереси держави в даній ситуації не зачіпаються та нічим не порушуються;

- апеляційний господарський суд, допускаючи прокурора щодо представництва інтересів держави в особі Рівненської міської ради, діяв всупереч вимог Закону України "Про прокуратуру", статті 53 Господарського процесуального кодексу України;

- судом апеляційної інстанції неправомірно відхилено правову позиції місцевого господарського суду щодо періоду нарахування інфляційний втрат, зважаючи на встановлений судом факт безпідставного утримання Радою суми належних позивачу грошових коштів в сумі 1950000,00 грн з дня укладення договору 21.06.2007 по 31.12.2017.

3.3. У відзивах на касаційну скаргу Рівненська місцева прокуратура, Виконавчий комітет Управління комунальною власністю та Рівненська міська рада просили відмовити в її задоволенні, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 у справі № 918/47/18 залишити без змін, як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

3.4. Приватний вищий навчальний заклад "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Демянчука" у заяві про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи № 918/47/18 у Касаційному господарського суду Верховного Суду просить судові витрати на професійну правничу допомогу задовольнити повністю та здійснити їх розподіл.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

4.1. Предметом спору у даній справі є матеріально правова вимога про стягнення коштів в сумі 11271815,00 грн, з яких: 1950000,00 грн безпідставно набуті відповідачем кошти, які складають вартість незавершеного будівництва дитячого садочка, 1887574,00 грн збитки, 7434241,00 грн інфляційні втрати.

4.2. Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15).

4.3. У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що укладений між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Приватним вищим навчальним закладом "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука" договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом дитячого садочка № 689 від 27.04.2007 року, розірвано в судовому порядку, тобто сплачені позивачем кошти у сумі 1950000,00 грн, як оплата вартості незавершеного будівництва дитячого садочка за вказаним договором, утримуються відповідачем безпідставно.

4.4. З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 1950000,00 грн коштів, набутих на підставі договору № 689 від 27.04.2007, який в подальшому було розірвано, відповідно до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України.

4.5. Щодо позовних вимог про стягнення з Рівненської міської ради 7434241,00 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу в розмірі 1950000,00 грн за період прострочення з 27.04.2007 (дата укладення договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом дитячого садочка) по 31.12.2017 згідно з розрахунком позивача.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України компенсаційні виплати. (Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17).

Господарський суд Рівненської області у рішенні від 22.05.2018 у даній справі дійшов висновку про те, що відповідач фактично утримує та користується коштами позивача з 21.06.2007 (дата оплати всієї суми коштів за договором купівлі-продажу), відтак, вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат задовольнив частково в розмірі 5890429,07 грн, які нараховані на суму борг 1950000,00 грн за період прострочення з 21.06.2007 по 31.12.2017.

За змістом статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення Господарського Рівненської області від 06.04.2016 у справі № 918/39/16, яким розірвано договір купівлі-продажу від 27.04.2007, набрало законної сили 03.10.2016. Тобто правовідносини сторін за даним договором припинилися 03.10.2016.

Приватним вищим навчальним закладом "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука" вимогу від 07.11.2017 № 031/206 про повернення коштів у зв'язку з розірванням договору від 27.04.2007 вручено Рівненській міській раді 08.11.2017. Проте зазначена вимога про повернення коштів в порушення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України у 7-денний термін від дня отримання 08.11.2017 невиконана, а тому Рівненська міська рада є такою, що прострочила виконання зобов'язання по оплаті боргу, починаючи з 16.11.2017.

З огляду на викладене та на підставі здійсненого апеляційним господарським судом перерахунку розміру інфляційних втрат, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 19500,00 грн.

4.6. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 1887574,00 грн збитків, завданих Приватному вищому навчальному закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука" у зв'язку з розірванням договору, які складаються з вартості виконаних будівельних та інших робіт.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.04.2016 у справі № 918/39/16, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2016, позов Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради до Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука" про розірвання Договору купівлі-продажу від 27.04.2007 року №689 задоволено, договір купівлі-продажу від 27.04.2007 розірвано на підставі статті 651 Цивільного кодексу України у зв'язку з істотним порушення умов договору з боку Університету.

Відповідно до частини п'ятої статті 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Тобто стягнення збитків можливе за рахунок сторони, яка порушувала умови договору і з вини якої його було розірвано, на користь другої сторони, яка належним чином виконувала всі умови такого правочину.

Враховуючи встановлений судами факт розірвання договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом дитячого садочка від 27.04.2007 року №689 з вини саме Університету, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог про стягнення з Рівненської міської ради збитків в сумі 1887574,00 грн.

4.7. Щодо доводів касаційної скарги з приводу права Рівненської місцевої прокуратури на звернення до суду з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Рівненської міської ради.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

В контексті зазначеного слід враховувати, окрім іншого, і рішення Конституційного Суду України про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді від 08.04.1999 №3-рп/99.

Так, Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Насамперед, захищати інтереси держави повинні відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 по справі № 924/1237/17).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в обґрунтування підстав звернення прокурора з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Рівненської міської ради, до компетенції якого віднесені повноваження, в тому числі, захисту майнових прав територіальної громади міста Рівне, прокурором зазначено невжиття заходів міською радою щодо оскарження в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до статті 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою. Держава гарантує існування місцевого самоврядування в Україні та бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

Згідно із статтею 327 Цивільного кодексу України та частиною третьою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхнього спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

З огляду на викладене, колегія судів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що інтереси держави полягають у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, проте направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи. До того ж встановлення судом апеляційної інстанції неналежного виконання Рівненською міською радою обов'язку щодо захисту місцевого бюджету, що полягає пасивній поведінці щодо оскарження рішення місцевого суду, негативно впливатиме на дохідну частину бюджету та фінансування видатків держави, відповідно порушує інтереси держави. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 по справі № 4/166"Б").

Встановивши фактичні обставини справи та перевіривши обґрунтованість наведених прокурором доводів як підстав для звернення його з апеляційною скаргою у даній справі для захисту інтересів держави в особі Рівненської міської ради, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що прокурор в даному випадку довів порушення прав та інтересів держави.

4.8. Вказані Приватним вищим навчальним закладом "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука" постанови Верховного Суду не свідчать про невідповідність судового рішення суду апеляційної інстанції викладеним у них висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки вони стосуються інших фактичних обставин.

4.9. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука", колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки останні є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та, передусім, зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для її зміни чи скасування немає.

6. Судові витрати

6.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на Приватний вищий навчальний заклад "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука".

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука" залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 у справі № 918/47/18 залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

Л. Стратієнко