ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/2448/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Кушніра І. В., Краснова Є. В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 (головуючий суддя - Слободін М. М., судді: Дучал Н. М., Хачатрян В. С. ) та на рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2018 (суддею Жельне С. Ч. )

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Поліна"

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

про визнання права користування земельною ділянкою,

за участю:

від позивача: Миколюк М. Д. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство "Поліна" (далі - позивач, СФГ "Поліна") звернувшись в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - відповідач), просило визнати право на постійне користування земельною ділянкою площею 51,6 га в натурі, яка розташована на території Вінницько-Іванівської сільської ради Богодухівського району Харківської області і посвідчена державним актом на право користування землею Серія НОМЕР_1.

Ці вимоги мотивовано тим, що зазначена земельна ділянка була надана ОСОБА_1 у довічне успадкування для створення і ведення селянського (фермерського) господарювання (далі - СФГ) відповідно до державного акта на право користування землею і в подальшому була передана в користування останнім створеному ним СФГ "Поліна", а тому право постійного користування на спірну земельну ділянку належить саме позивачу.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.10.2018 позов задоволено.

Суд першої інстанції визнав, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером СФГ, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин зайняло створене фермерське господарство, як землекористувач.

Також суд зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, належним чином не обґрунтувало та не довело за допомогою належних та допустимих доказів ані обставин наявності суспільного інтересу на припинення права селянського (фермерського) господарства "Поліна" користування спірною земельною ділянкою, ані порушень прав держави чи територіальної громади, чи Головного управління Держземагентства у Харківській області, внаслідок виникнення у фермерського господарства такого права.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 вказане рішення залишено без змін. Апеляційний суд визнав, що з часу реєстрації СФГ
03.11.1992 у позивача виникло законне (титульне) володіння земельною ділянкою, яке ґрунтується на положеннях законодавства щодо призначення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, а також двох адміністративних актах видачі Державного акта про право довічного успадковуваного володіння засновнику СФГ та державній реєстрації СФГ на підставі видачі державного акта на землю засновнику СФГ.

Крім того, суд визнав, що речове право фізичної особи ОСОБА_2 може бути успадковане іншими фізичними особами (спадкоємцями), оскільки це прямо випливає з самого обсягу цього речового права, і вибраний позивачем спосіб захисту є найбільш ефективних за даних обставин.

У касаційній скарзі Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просить вказані рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Ці вимоги мотивовано тим, що судами не було надано належного обґрунтування виникнення права довічного успадковуваного володіння саме у СФГ, не досліджено питання переоформлення права довічного успадковуваного володіння ОСОБА_2, відсутності права користування земельною ділянкою у СФГ, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі №816/1920/17, відсутності відомостей, які б могли ідентифікувати спірну земельну ділянку, зокрема, її кадастрового номеру. Наведені обставини на думку відповідача свідчать про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувані судові рішення, як законні та такі, що відповідають обставинам справи, залишити без змін.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням ХІ сесії ХХІ скликання Богодухівської районної ради народних депутатів від 25.07.1992 вирішено надати ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарських угідь 50 га із земель запасу, вилучивши її з тимчасового користування колгоспу ім. Леніна. Також, даним рішенням надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки та виготовлення держаного акта на право володіння земельною ділянкою.

Згідно з Державним актом на право користування землею серія НОМЕР_1, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право користування землею за НОМЕР_1, земельна ділянка площею 51,6 га, яка розташована на території Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області, надана гр. ОСОБА_2 у довічне успадкування для створення і ведення селянського (фермерського) господарювання.

За заявою голови селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 на підставі розпорядження Богодухівської районної ради народних депутатів №34 від 03.11.1992 було створено та зареєстровано Селянське (фермерське) господарство "Поліна", яке і користувалось спірною земельною ділянкою.

Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з заявою №34 від 20.07.2018 за змістом якої просив останнього надати згоду на розробку технічної документації по встановленню (відновленню) меж земельної ділянки площею 51,6 га в натурі, яка розташована на території Вінницько-Іванівської сільської ради Богодухівського району Харківської області та посвідчена Державним актом на право користування землею серія НОМЕР_1, для присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру.

Проте, відповіді на вказану заяву відповідач так і не надав, що в сукупності з наведеним вище слугувало підставою для заявлення даного позову.

Приймаючи оскаржувані рішення та постанову, суди свої висновки мотивували тим, що оскільки ОСОБА_2 земельна ділянка згідно державного акта належала на праві довічного успадкування для створення і ведення селянського (фермерського) господарювання, створене ним же СФГ користуючись цією ділянкою після смерті засновника мало законні підстави для задоволення даного позову про визнання права на постійне користування земельною ділянкою.

Однак погодитись з такими висновками не можна з огляду на таке.

За приписами частини 1 статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" N 2009-XII від 20.12.1991, в редакції від 14.10.1992, чинній на час реєстрації СФГ, як юридичної особи, селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником (абз.2 ч.2 цієї ж статті Закону).

Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку і виявив до цього бажання.

Переважним правом на створення селянського (фермерського) господарства користуються громадяни, які проживають в сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (ч.1 ст.4 цього ж Закону).

частини 1 статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" визначає, що земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством може набуватись після шести років володіння нею.

Частина 1 статті 23 Земельного Кодексу України N 561-XII від 18.12.1990 у редакції від 13.03.1992, чинній на час реєстрації СФГ, визначала, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Стаття 9 вказаного вище Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" N 2009-XII від 20.12.1991 у наведеній редакції унормовувала, що після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування. Для державної реєстрації до відповідної Ради народних депутатів селянське (фермерське) господарство подає заяву про реєстрацію цього господарства, список осіб, які виявили бажання створити його, прізвище, ім'я, по батькові голови, документ про внесення плати за державну реєстрацію. За державну реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.1). Після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи; одержує печатку із своїм найменуванням і адресою; відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку; вступає в ділові відносини з іншими підприємствами, установами та організаціями; визнається як самостійний товаровиробник державними і господарськими органами при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (ч.2). Сільська, селищна Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, надану господарству земельну ділянку (ч.3).

Постанова Верховної Ради УРСР від 27.03.1991 "Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок" визначала, що у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель; садівництва; дачного і гаражного будівництва; традиційних народних промислів; у разі одержання у спадщину жилого будинку або його придбання. Землеволодільці мають право: самостійно господарювати на землі; зводити у встановленому порядку жилі та інші будівлі і споруди; власності на вироблену сільськогосподарську продукцію, на посіви і посадки сільськогосподарських культур та насаджень. Землеволодільці зобов'язані: ефективно використовувати землю відповідно до цільового призначення, підвищувати її родючість; не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності; своєчасно вносити земельний податок; не порушувати права інших землеволодільців, землекористувачів, у тому числі орендарів. Права землеволодільців може бути обмежено тільки у випадках, передбачених Земельним кодексом (561-ХІІ).

Разом з цим Земельним кодексом України № 561-ХІІ у названій вище реакції в статті 19 було унормовано надання земельних ділянок у користування. За приписами наведеної статті, серед іншого визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України № 2768-III від 25.10.2001 у редакції Закону України від 01.03.2018 № 2314-VIII чинній на час пред'явлення позову, визначено, що право постійного користування земельними ділянками можуть набувати лише державні та комунальні юридичні особи (п."а" ч.2).

Отже громадяни та приватні юридичні особи не можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування.

Стаття 7 Закону України "Про фермерське господарство" N 973-IV від 19.06.2003, котрий є чинним на час заявлення даного позову, визначає, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Частина 1 статті 12 цього ж Закону визначає, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Разом з цим у редакції пункту 6 Перехідних положень, яка діяла з моменту набрання чинності Земельним кодексом України до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, 22.09.2005 Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Це положення втратило чинність 22.09.2005. Це означає, що громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, можуть використовувати ці ділянки без обов'язкового переоформлення права постійного користування у право власності на землю чи право оренди землі. Однак, за бажанням, і громадяни, і юридичні особи (крім державних і комунальних), які отримали у постійне користування земельні ділянки до 01.01.2002, можуть здійснювати таке переоформлення.

Судами у даній справі не встановлено обставин про переоформлення гр. ОСОБА_2 права користування земельною ділянкою чи отримання її у власність, не встановлено наявності у позивача правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.

Разом з тим, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №908/799/17, Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі №6-2329цс16, від 23.11.2016 у справі №6-3113цс-16 і колегія суддів не вбачає підстав відступати від неї.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, у редакції чинній на час заявлення позову, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статті 116 Земельного кодексу України. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 названого вище Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 19 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із Статтею 19 Закону України "Про фермерське господарство" майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

З огляду на викладене, за встановлених судами обставин, котрі не свідчать про отримання позивачем спірної земельної ділянки у постійне користування або внесення спірної земельної ділянки до статутного капіталу СФГ, слід дійти висновку що зі смертю ОСОБА_2 право довічного успадкування для створення і ведення селянського (фермерського) господарювання за державним актом на право користування землею серія НОМЕР_1, припинилось.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеним у постанові від 18.03.2019 у справі №922/3312/17.

З огляду на викладене аргументи, викладені в касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження, а тому рішення та постанова у цій справі, як прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Відтак аргументи, викладені у відзиві спростовуються вищевикладеним.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства і мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин для виправлення фундаментальних порушень, які допустили суди попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувавши судові рішення прийняти нове, про відмову у позові.

Відповідно до приписів статті 129 частини 14, статті 315 частини 1 пункту 3 підпункту "б" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити, постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2018 у справі №922/2448/18 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволені позову відмовити.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "ПОЛІНА" (адреса: 62111, Харківська обл., Богодухівський район, селище Степне, вул. Чапаєва, буд. 43, код в ЄДРПО 21243563) на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (адреса: адреса: 61145, м. Харків, вулиця Космічна, 21,2 під'їзд, поверхи 8,9) судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 2643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн. 00 коп. та касаційної скарги у розмірі 3524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов