Історія справи

Постанова КГС ВП від 20.04.2023 року у справі №911/1908/21
Постанова КГС ВП від 20.04.2023 року у справі №911/1908/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/1908/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. (головуючий), Кролевець О. А., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

на рішення Господарського суду Київської області

у складі судді Зайця Д. Г.

від 07 грудня 2021 року

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Руденко М. А., Кропивної Л. В., Пономаренка Є. Ю.

від 06 вересня 2022 року

у справі за позовом Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

до: 1) фізичної особи-підприємця Шаталова Едуарда Володимировича,

2) ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

про визнання договору недійсним,

за участю представників:

від позивача: Варданян А. А.

від відповідача-1: не з`явилися

від відповідача-2: не з`явилися

від третьої особи: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У червні 2021 року Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця Шаталова Едуарда Володимировича та Компанії ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) про визнання недійсним з моменту укладення договору про перевезення великовагових та великогабаритних вантажів № 15/13 від 16 квітня 2013 року, укладеного між DEALEX CHARTERING ApS та фізичною особою - підприємцем Шаталовим Едуардом Володимировичем, який діяв від імені, за дорученням та за рахунок Публічного Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на підставі договору-доручення морського агентування № 648 від 20 червня 2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначений договір був укладений з недодержанням в момент його укладення вимог, встановлених частинами першою, другою, третьою, п`ятою статті 203 Цивільного кодексу України. За твердженням позивача спірний договір:

- суперечить частині п`ятій статті 2 та частині четвертій статті 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» та частині третій статті 2 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності», оскільки за своєю правовою природою є договором державної (публічної) закупівлі, однак був укладений без дотримання встановленої цим законом процедури державної закупівлі;

- суперечить статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства» та підпункту 14 пункту 9.5.5. статуту Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", затвердженого рішення загальних зборів акціонерів товариства від 21 січня - 04 квітня 2011 року, оформленого протоколом № 1, оскільки є значним правочином та був укладений за відсутності рішення правління Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про його укладення та без погодження з Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» як єдиним акціонером позивача;

- суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки спрямований на незаконне заволодіння публічними (державними) коштами позивача, вчинений з порушенням публічного порядку (без проведення процедури закупівлі, без дозволу акціонера, з метою умисного створення кредиторської заборгованої у значних розмірах для подальшого заволодіння майном державної компанії);

- був укладений від імені позивача особою, яка не мала необхідного обсягу дієздатності на його укладення, діяла з перевищенням своїх повноважень, оскільки договір-доручення, на підставі якого діяла особа, яка від імені позивача уклала спірний договір, не був затверджений рішенням Кабінету Міністрів України, що є порушенням Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11 квітня 2012 року, а також був укладений щодо території, яка не є територією здійснення повноважень агента. Крім того, за твердженням позивача, особа, яка від імені позивача уклала спірний договір, не отримувала від позивача завдання та доручення на укладення спірного договору, попередньо не узгоджувала з позивачем умови спірного договору;

- не містить інформації про посаду, прізвище та ім`я особи, яка його уклала від імені та в інтересах відповідача-2;

- стосується вчинення нереальних господарських операцій.

Господарський суд Київської області ухвалою від 13 липня 2021 року прийняв позовну заяву Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» до розгляду та відкрив за зазначеною позовною заявою провадження у справі № 911/1908/21.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

20 червня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (Судновласник / Замовник) та суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Шаталовим Едуардом Володимировичем (Агент) був укладений договір-доручення морського агентування № 648 (далі по тексту - договір агентування, договір-доручення), за змістом пункту 1.1. якого Агент зобов`язався від імені Судновласника та за його рахунок надавати Судновласнику послуги, пов`язані з укладенням угод або сприяти їх укладенню, а Замовник зобов`язався прийняти та своєчасно оплатити послуги в порядку, строки та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 1.2. договору агентування Судновласник призначає Агента бути генеральним агентом суден Судновласника, а також допоміжних суден, орендованих для потреб Судновласника на умовах цього договору, в портах України, а також закордонних портах Азово-Чорноморського басейну відповідно до положень Кодексу торгового мореплавства України.

Усі дії здійснюються Агентом за письмовим дорученням Судновласника та за його згодою (пункт 1.3. договору агентування).

Відповідно до пункту 4.7. договору агентування при здійсненні фрахтування суден Агентом за завданням Замовника Агент укладає відповідні договори за дорученням Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» (Замовник) із Судновласником. При цьому, умови таких договорів до їх укладення із Судновласником Агент повинен узгодити із Замовником.

16 квітня 2013 року між Компанією ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) як власником судна, та суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Шаталовим Едуардом Володимировичем, який діяв від імені, за дорученням та за рахунок Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» на підставі договору-доручення морського агентування № 648 від 20 червня 2012 року, як фрахтувальником, був укладений договір про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів № 15/13 (далі по тексту - договір, договір перевезення, спірний договір).

Предметом договору перевезення було фрахтування Агентом напівзанурювального судна «Кондок V», що належить Компанії ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС, для перевезення транспортно-буксирного судна «Атрек» із територіальних вод Федеративної республіки Бразилія до територіальних вод України (пункти 4 - 7 частини І договору).

Згідно з пунктом 16 розділу І договору загальна сума фрахту складає 1 365 000,00 доларів США, що за інформацією Національного банку України про співвідношення національної валюти України до іноземних валют (1 долар США - 7,993 грн) станом на дату підписання договору, становила 10 910 445,00 грн.

У січні 2014 року Компанія ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) звернулася до Арбітражного Трибуналу Німецької Морської Асоціації Арбітражу з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про стягнення заборгованості за договором про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів № 15/13 від 16 квітня 2013 року.

Арбітражним рішенням Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21 серпня 2015 року у справі «КОНДОК V» позов Компанії ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС був задоволений: присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» на користь Компанії ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС 9 361 616,90 грн основної суми заборгованості (що за курсом НБУ станом на 01 липня 2016 року становило 1 583 687,50 доларів США), 1 402 629,74 грн процентів за період до 31 грудня 2013 року включно (що за курсом НБУ станом на 01 липня 2016 року становило 56 433,84 доларів США), 1 438 553,81 грн процентів за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2014 року (що за курсом НБУ станом на 01 липня 2016 року становило 57 879,22 доларів США), 5 282 635,13 грн процентів за період з 01 липня 2014 року по 11 травня 2016 року (що за курсом НБУ станом на 01 липня 2016 року становило 212 543,18 доларів США), подальших процентів за ставкою 800 базисних пунктів вище встановленої законом процентної ставки, що передбачена р. 247 Цивільного кодексу Німеччини за період з 12 травня 2016 року до дня сплати, 174 052,73 грн компенсації за юридичні послуги (що за курсом НБУ станом на 01 липня 2016 року становило 6 314,60 євро), 710 359,00 грн витрат на арбітражний розгляд (що за курсом НБУ станом на 01 липня 2016 року становило 25 771,69 євро).

Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 01 липня 2016 року у справі № 761/37045/15-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2017 року та постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, визнав і надав дозвіл на виконання рішення Арбітражного Трибуналу Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21 серпня 2015 року.

У червні 2021 року Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Шаталова Едуарда Володимировича та Компанії ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) про визнання недійсним з моменту укладення договору про перевезення великовагових та великогабаритних вантажів № 15/13 від 16 квітня 2013 року, укладеного між Компанією DEALEX CHARTERING ApS та фізичною особою - підприємцем Шаталовим Едуардом Володимировичем, який діяв від імені, за дорученням та за рахунок Публічного Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз".

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Київської області рішенням від 07 грудня 2021 року у справі № 911/1908/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06 вересня 2022 року, у задоволенні позову Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» відмовив повністю.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

- підстави для укладання спірного договору в порядку, передбаченому Законом України «Про здійснення державних закупівель», були відсутні, оскільки позивач відповідно до положень свого статуту діє на принципах повної господарської самостійності і самоокупності, а правовідносини сторін за спірним договором не стосувалися закупівлі послуг за державні кошти. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Закон України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки послуги, щодо яких був укладений спірний договір, не можуть вважатися такими, які необхідні позивачу для провадження діяльності у сфері транспортування природного і нафтового газу трубопроводами;

- перевищення особою, яка підписала від імені позивача спірний договір, своїх повноважень не є у спірних правовідносинах підставою для визнання спірного договору недійсним, оскільки позивач своїми діями здійснив фактичне схвалення договору, що підтверджується матеріалами справи, та було встановлено судами при розгляді іншої справи № 911/1803/19, і такі встановлені обставини є преюдиційними для цієї справи № 911/1908/21.

- договір агентування, на підставі якого особа від імені позивача уклала спірний договір, є правомірним в силу презумпції правомірності правочину, закріпленого у статті 204 Цивільного кодексу України, факт недійсності договору агентування є недоведеним, вимога про визнання його недійсним не є предметом спору у цій справі, з огляду на що суд не надає оцінку недійсності цього договору;

- позивач не довів обставини того, спірний договір стосується вчинення нереальних господарських операцій, оскільки надані ним на підтвердження цих обставин докази можуть свідчити лише про порушення строків виконання зобов`язань за договором та не є доказами нереальності господарських операцій за ним. Фактичне виконання відповідачем умов спірного договору встановлено Арбітражним рішенням Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21 серпня 2015 року у справі «КОНДОК V» і під час розгляду зазначеної справи позивач не заперечував реальність господарських операцій за договором;

- дії позивача, який уклав договір-доручення морського агентування, на підставі та на виконання якого в подальшому відповідачем 1 від імені, за дорученням і за рахунок позивача був укладений спірний договір, який був схвалений позивачем шляхом вчинення дій, направлених на виконання його умов, а згодом пред`являє позов про визнання вказаного правочину недійсними, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору, отриманню послуг інше) і є недобросовісними;

- позивач не довів існування обставин, які б свідчили про порушення спірним договором публічного порядку, та не надав доказів того, що укладення вказаного правочину було спрямоване на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним;

- правові підстави для визнання спірного договору недійсним як такого, що укладений всупереч інтересів держави та суспільства, відсутні, оскільки в обґрунтування зазначеної підстави недійсності спірного правочину позивач послався на обставини укладення договору без дотримання процедури публічних закупівель та вчинення за договором нереальних господарських операцій, які є недоведеними.

Крім того, відмовивши у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість, суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 07 грудня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 вересня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень позивач послався на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, а саме:

- частину першу статті 203, частину першу статті 215 Цивільного кодексу України, частину п`яту статті 2, частину четвертою статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 910/2197/18, а також не врахували висновки Вищого господарського суду України, викладені у постановах від 14 лютого 2012 року у справі № 32/5005/11275/2011 та від 15 грудня 2015 року у справі № 922/3264/15;

- статтю 241 Цивільного кодексу України, пункти 2, 3 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких є частка держави, що перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11 квітня 2012 року, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 910/15151/17, від 20 березня 2018 року у справі № 910/8794/16, від 31 липня 2019 року у справі № 904/8943/16;

- частину четверту статті 75 Господарського процесуального кодексу України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 08 серпня 2019 року у справі № 922/2013/18, від 25 березня 2021 року у справі № 911/2961/19, від 04 березня 2019 року у справі № 910/13366/18 та від 17 грудня 2021 року у справі № 910/9841/20;

- статтю 70 Закону України "Про акціонерні товариства", не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладені у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 911/2574/18, а також висновки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 20 вересня 2017 року у справі № 927/1364/15;

- частину п`яту статті 203, статтю 215, частину третю статті 228 Цивільного кодексу України, статтю 1, частину першу статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25 березня 2021 року у справі № 911/2961/19, від 06 червня 2018 року у справі № 911/615/15, від 31 травня 2018 року у справі № 911/639/17, від 13 лютого 2018 року у справі № 910/1421/16, від 15 лютого 2018 року у справі № 911/1023/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 910/1424/16, від 25 жовтня 2019 року у справі № 911/1107/18;

- частину першу статті 3, частину третю статті 509, статтю 627 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 27 вересня 2012 року у справі № 5019/541/12.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків по суті спору, ухвалили оскаржувані судові рішення з правильним застосуванням та з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а висновки Верховного Суду, про неврахування яких зазначив скаржник, є нерелевантними до правовідносин у цій справі, оскільки зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Крім того, відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу наводить орієнтовний (попередній) розмір понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, який складає 39 500,00 грн.

Відповідач-1 та третя особа відзиви на касаційну скаргу не надали.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, та доводи відповідача-2, наведені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В обґрунтування недійсності спірного договору позивач послався, зокрема на те, що спірний договір був укладений від імені позивача особою, яка не мала необхідного обсягу дієздатності на його укладення, діяла з перевищенням своїх повноважень, оскільки:

- договір-доручення, на підставі якого діяла особа (агент), яка від імені позивача уклала спірний договір, не був затверджений рішенням Кабінету Міністрів України, що є порушенням Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11 квітня 2012 року (далі по тексту - Порядок № 296);

- спірний договір є значним правочином та всупереч статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства» та підпункту 14 пункту 9.5.5. статуту позивача був укладений за відсутності рішення правління позивача про його укладення та без погодження з Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» як єдиним акціонером позивача.

Як вбачається позивач в обґрунтування зазначених підстав недійсності спірного договору посилається на недійсність іншого правочину - договору доручення морського агентування № 648 від 20 червня 2012 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» як судновласником / замовником та суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Шаталовим Едуардом Володимировичем як агентом.

Однак, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, недійсність договору доручення морського агентування № 648 від 20 червня 2012 року не є предметом спору у цій справі. Така позовна вимога не заявлялася позивачем у цій справі. Як наслідок, обставини щодо невідповідності зазначеного договору нормам Порядку № 296 та інші наведені позивачем в обґрунтування недійсності цього договору обставини, не є предметом дослідження та доказування у цій справі.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Однак, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні докази визнання договору агентування недійсним в судовому порядку.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що факт недійсності договору агентування є недоведеним, а договір агентування, на підставі якого особа від імені позивача уклала спірний договір, є правомірним в силу презумпції правомірності правочину, закріпленого у статті 204 Цивільного кодексу України.

З наведених підстав Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача у касаційній скарзі на обставини, пов`язані з недійсністю договору-доручення, недійсність якого не є предметом спору у цій справі.

Разом з цим суди попередніх інстанцій встановили, що спірний правочин - договір про перевезення великовагових та великогабаритних вантажів № 15/13 від 16 квітня 2013 року, укладений між Компанією DEALEX CHARTERING ApS та фізичною особою - підприємцем Шаталовим Едуардом Володимировичем, який діяв від імені, за дорученням та за рахунок Публічного Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", був укладений з недодержанням в момент його вчинення положень частини другої статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач-1, як повірений позивача не мав необхідного обсягу дієздатності на укладення цього договору. Відповідач-1 в порушення частин першої, четвертої статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства», підпункту 13 пункту 9.5.5. розділу 9.5. статуту позивача, затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів Товариства від 21 січня - 04 квітня 2011 року, оформленого протоколом №1, та пунктів 1.2., 1.3., 4.7. договору-агентування не погодив укладення спірного договору з органами управління позивача, зокрема з правлінням позивача, що свідчить про перевищення відповідачем-1 при укладенні спірного договору своїх повноважень.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи був в подальшому схвалений правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. Зазначена правова позиція Верховного Суду є сталою та, зокрема такі правові висновки Верховного Суду викладені у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2019 року у справі № 904/2178/18, від 05 липня 2022 року у справі № 910/2958/20 та інших.

При оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 911/604/19, від 04 березня 2021 року у справі № 905/1132/20, від 20 березня 2018 року у справі № 910/8794/16.

Не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинено особою, яка і підписала спірну угоду за відсутності належних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/20790/17, від 21 грудня 2021 року у справі № 910/10699/21.

З оскаржуваних позивачем у цій справі № 911/1908/21 судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України врахували зазначені вище висновки Верховного Суду та встановили, що перевищення відповідачем -1, як особою, яка від імені позивача підписала спірний договір, своїх повноважень не є у спірних правовідносинах підставою для визнання недійсним спірного договору, оскільки позивач своїми діями здійснив фактичне схвалення договору, що підтверджується матеріалами справи, та було встановлено судами при розгляді іншої справи № 911/1803/19, а також встановлено рішенням Арбітражного Трибуналу Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21 серпня 2015 року.

Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що обставини схвалення позивачем спірного правочину є недоведеними, а суди попередніх інстанцій при встановленні цих обставин в порушення частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України безпідставно врахували рішення Арбітражного Трибуналу Німецької Морської Асоціації Арбітражу, залишили поза увагою те, що відповідно до зазначеної норми процесуального права обставини, встановлені на підставі рішення міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.

Верховний Суд вважає зазначені посилання скаржника безпідставними, оскільки зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що обставини схвалення позивачем спірного договору були встановлені судами попередніх інстанцій, зокрема на підставі доказів, наявних в матеріалах справи. Так, суди встановили, що на виконання умов спірного договору позивач сплатив відповідачу-2 кошти в рахунок оплати простою і цей факт підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 466 від 22 травня 2013 року (1-й том цієї справи, а.с. 224; 2-й том цієї справи, а.с. 34). Крім того, у матеріалах справи також наявні належним чином засвідчені копії:

- гарантійного листа позивача № 08-2230 від 01 червня 2013 року за підписом Голови правління позивача, адресованого відповідачу-2, в якому позивач гарантує сплатити відповідачу-2 до 05 червня 2013 року демередж за період з 08 травня 2013 року 06:00 до 20 травня 2013 року 06:00 у сумі 219 000,00 доларів США (1-й том цієї справи, а.с. 226, 227, 2-й том цієї справи, а.с. 37, 38);

- листа позивача № 03/4-12/8 від 26 березня 2013 року за підписом заступника Голови Правління позивача, за змістом якого позивач доручив відповідачу-1 надати позивачу в строк до 08 квітня 2013 року на погодження проєкт договору фрахту напівзанурювального судна «CONDOC V» для перевезення судна забезпечення «Атрек», що перебуває в закордонному плаванні у водах Бразилії (2-й том цієї справи, а.с. 25);

- листів позивача № 14-2393 від 17 червня 2013 року та № 14-2496 від 20 червня 2013 року за підписом Голови правління позивача, адресованих відповідачу-2, що були складені при виконанні спірного договору та стосувалися виконання його умов (2-й том цієї справи, а.с. 39 - 41).

Отже, обставини схвалення позивачем спірного правочину були встановлені судами попередніх інстанцій перш за все на підставі наявних у цій справі № 911/1908/21 доказів, чим спростовуються твердження скаржника про те, що обставини схвалення позивачем спірного правочину є недоведеними та не були встановлені судами попередніх інстанцій. З огляду на викладене твердження скаржника про порушення судами положень частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах від 08 серпня 2019 року у справі № 922/2013/18, від 25 березня 2021 року у справі № 911/2961/19, від 04 березня 2019 року у справі № 910/13366/18, від 17 грудня 2021 року у справі № 910/9841/20, оскільки висновки судів, зроблені у цій справі № 911/1908/21, що переглядається, не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач, сплативши відповідачу-2 суми простою за спірним договором, а також вчинивши інші дії на виконання договору, фактично здійснив його схвалення, що виключає можливість визнання спірного договору недійсним з підстав відсутності у відповідача-1 необхідного обсягу повноважень на укладення договору, зокрема, і з огляду на відсутність погодження третьої особи на укладення договору та на відсутність доказів погодження або надання дозволу зі сторони органів управління позивача на укладення договору.

Отже, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо вчинення обома сторонами спірного договору дій, направлених на виконання договору, не може бути підставою для визнання його недійсним і обставина відсутності у договорі інформації про посаду, прізвище та ім`я особи, яка його уклала від імені та в інтересах відповідача-2, про що обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статті 241 Цивільного кодексу України, викладених у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 910/15151/17, від 20 березня 2018 року у справі № 910/8794/16 та від 31 липня 2019 року у справі № 904/8943/16, оскільки такі висновки були зроблені Верховним Судом у неподібних до цієї справи № 911/1908/21 правовідносинах.

Зокрема у справі № 910/15151/17 предметом спору було визнання недійсним договорів купівлі-продажу нафтопродуктів у кількості 71 шт. на загальну суму 3 485 138 812, 08 грн, що були укладені з метою ухилення від порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину. При цьому, при розгляді справи № 910/15151/17 суди встановили, що особи, які вчинили оспорювані правочини, не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності та в подальшому такі договори не були схвалені у належному порядку, а саме: наглядовою радою товариства як органом, уповноваженим відповідно установчих документів їх вчиняти. Натомість у цій справі № 911/1908/21, що переглядається, суди встановили, що спірний правочину був в подальшому схвалений правлінням позивача, як органом, до компетенції якого відповідно до статуту позивача віднесено прийняття рішення про вчинення значного правочину.

У справі № 910/8794/16 суди встановили, що директор замовника, який підписав спірний договір та згодом на виконання умов цього договору підписав акти прийняття-передачі наданих послуг, перевищив обсяг своїх повноважень, наданих йому генеральною довіреністю, з огляду на що суди у справі № 910/8794/16 дійшли висновку про те, що ці акти прийняття-передачі наданих послуг не є доказами схвалення правочину особою, від імені якої було укладено договір. Також суди визнали виписки по рахунку неналежними доказами часткової оплати за спірним договором, оскільки ці документи не засвідчені банківською установою, якою вони були видані, не містять підписів керівника та бухгалтера підприємства та вказані у зазначених виписках платежі здійснені не за спірним договором, а за іншими договорами. Натомість у цій справі № 911/1908/21 обставини схвалення спірного правочину підтверджені зовсім іншими обставинами, про які зазначалося вище по тексту цієї постанови. Обставини того, що платіжне доручення № 466 від 22 травня 2013 року є неналежним доказом оплати за спірним договором у цій справі, а також того, що генеральний директор позивача не мав повноважень на підписання гарантійного листа позивача № 08-2230 від 01 червня 2013 року, інших листів та його заступник не мав повноважень на підписання листів № 14-2393 від 17 червня 2013 року та № 14-2496 від 20 червня 2013 року судами не встановлені.

Наведене свідчить про неподібність правовідносин, що склалися у справах № 910/15151/17, № 910/8794/16, правовідносинам у цій справі № 911/1908/21, що переглядається.

У справі № 904/8943/16 Верховний Суд постановою від 31 липня 2019 року, на яку послався скаржник, направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для з`ясування обставини щодо обізнаності відповідача із обмеженнями на укладення Генеральним директором позивача спірного договору, щодо недобросовісної або нерозумної поведінки відповідача під час укладення цього договору, а також щодо відсутності у сторін договору реального наміру його укладення і виконання. Натомість у цій справі № 911/1908/21 такі обставини були встановлені судами. Зокрема, суди встановили, що відповідач був обізнаний про обсяг правосуб`єктності особи, яка від імені позивача уклала спірний договір, а позивач згодом своїми діями схвалив цей правочин, вчинивши дії, направлені на виконання спірного договору. При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що висновки судів, зроблені у цій справі № 911/1908/21, яка переглядається, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 904/8943/16.

Позивач у касаційній скарзі також посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 911/2574/18, та зокрема наводить виключно висновок, що міститься в абзаці 3 пункту 5.4.8. зазначеної постанови, а саме: «Проте суди не взяли до уваги, що АТ "НАК "Нафтогаз України" не було учасником судової справи №910/23142/14. Тому належному дослідженню та оцінці підлягав наданий АТ "НАК "Нафтогаз України" в межах розгляду цієї справи лист від 27.11.2013 вих.№28-6281/1.10-13 про заборону укладання з ТОВ "Укратоменерго" договору на закупівлю "Послуги допоміжні щодо добування нафти та природного газу" за кодом 09.10.01. Як обґрунтовано зазначає скаржник, вимоги щодо вчинення значних правочинів державними акціонерними товариствами є складовою публічно-правових відносин, які мають імперативний характер.»

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на зазначений висновок Верховного Суду, оскільки фактично цей висновок не є висновком Верховного Суду щодо застосування норми права, а є вказівкою суду касаційної інстанції для судів нижчих інстанцій щодо необхідності дослідження певних обставин, що стосуються конкретної справи. Зі змісту касаційної скарги позивача не зрозуміло, яке значення цей наведений ним висновок Верховного Суду має для справи № 911/1908/21.

Крім того, доводи скаржника про те, що спірний договір мав бути схвалений виключно рішенням загальних зборів позивача в порядку, передбаченому підпунктом 14 пункту 9.5.5. розділу 9.5. статуту позивача, є безпідставними, оскільки позивач помилково ототожнює такі різні дії як прийняття загальними зборами рішення про вчинення товариством значного правочину та схвалення правочину. Зазначений пункт статуту позивача стосується виключно першої зазначеної дії (прийняття загальними зборами рішення про вчинення товариством значного правочину) та не стосується схвалення правочину. З огляду на викладене твердження позивача про те, що доказом належного схвалення правочину є лише рішення загальних зборів акціонерів позивача є хибним, побудоване на неправильному тлумачення норм чинного законодавства загалом та положень статуту позивача зокрема. Ці доводи позивача зроблені без урахування висновків Верховного Суду про те, що саме може бути доказом схвалення правочину (письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.), про які зазначалося вище по тексту цієї постанови.

Крім того, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів обставини того, що спірний договір стосується вчинення нереальних господарських операцій.

Як встановили суди попередніх інстанцій позивач в обґрунтування обставин того, що спірний договір стосується вчинення нереальних господарських операцій, послався та надав суду докази, які, на його думку, свідчать про неможливість виконання відповідачем-2 умов спірного договору у встановлені договором строки, а також про невиконання відповідачем-2 умов договору в частині призначення Морського сюрвейера (Морських сюрвейорів), прийнятного для морського страхувальника вантажу.

Однак, проаналізувавши надані позивачем у підтвердження зазначених обставин докази, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що такі докази та обставини, які ці докази підтверджують, можуть свідчити лише про порушення як строків виконання зобов`язань за договором, так і про порушення виконання самих зобов`язань, але не є доказами нереальності господарських операцій за договором. Не може підтверджувати ці обставини і факт відсутності доказів сплати відповідачем-2 портових зборів за перебування судна «Кондок V» у порту Натал Бразилія, про що обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

Крім того, суди обґрунтовано врахували і те, що фактичне виконання відповідачем умов спірного договору встановлено Арбітражним рішенням Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21 серпня 2015 року у справі «КОНДОК V» і під час розгляду зазначеної справи позивач не заперечував реальність господарських операцій за договором.

Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача у пункті 3.7. касаційної скарги на відсутність в матеріалах справи належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів реального проведення господарської операції за спірним договором, на невідповідність залучених відповідачем-2 доказів вимогам частин третьої та четвертої статті 96 Господарського процесуального кодексу України, оскільки обставинам реальності / нереальності господарських операцій за спірним договором та доказам, наданим сторонами в підтвердження / спростування цих обставин суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку, а зазначені доводи скаржника фактично зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 911/615/15, оскільки визнання недійсним договору не було предметом спору у справі № 911/615/15. Предметом спору у зазначеній справі було стягнення заборгованості з оплати наданих послуг за договором, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а висновки Верховного Суду, що містилися у зазначеній постанові, стосувалися необхідності встановлення обставин, пов`язаних з виконанням зобов`язань за договором. Натомість у цій справі № 911/1908/21, що переглядається, предмет спору є іншим - визнання недійсним правочину. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справах № 911/615/15 та № 911/1908/21, з огляду на що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 911/615/15, є нерелевантними для цієї справи.

Крім того, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для укладання спірного договору в порядку, передбаченому Законом України «Про здійснення державних закупівель», оскільки, як правильно встановили суди, позивач відповідно до положень свого статуту діє на принципах повної господарської самостійності і самоокупності, а правовідносини сторін за спірним договором не стосувалися закупівлі послуг за державні кошти.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Закон України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» не поширюється на спірні правовідносини сторін, оскільки послуги, щодо яких був укладений спірний договір, не можуть вважатися такими, які необхідні позивачу для провадження діяльності у сфері транспортування природного і нафтового газу трубопроводами.

Доводи скаржника щодо помилковості зазначених висновків судів попередніх інстанцій є необґрунтованими та безпідставними. В обґрунтування цих доводів скаржник послався на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 910/2197/18.

Однак, слід зазначити, що ці висновки Верховного Суду є нерелевантними для цієї справи, оскільки стосуються застосування положень Закону України «Про публічні закупівлі», який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин з огляду на те, що набрав чинності 19 лютого 2016 року, тобто після укладення спірного договору.

Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача у касаційній скарзі на висновки Вищого господарського суду України, оскільки згідно з нормами чинного Господарського процесуального кодексу України висновки Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики та не є обов`язковими для врахування при застосуванні судами норм права.

Крім того, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів існування обставин, які б свідчили про порушення спірним договором публічного порядку, не надав доказів того, що укладення вказаного правочину було спрямоване на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правильними також є і висновки судів про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, як такого, що укладений всупереч інтересів держави та суспільства. Як встановив суд апеляційної інстанції, в обґрунтування зазначеної підстави недійсності спірного правочину позивач послався на обставини укладення договору без дотримання процедури публічних закупівель та вчинення за договором нереальних господарських операцій. Однак, врахувавши те, що ці обставини є недоведеними, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про відсутність і правових підстав для визнання спірного договору недійсним з підстави, передбаченої частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що висновки судів попередніх інстанцій в частині застосування статті 228 Цивільного кодексу України не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 31 травня 2018 року у справі № 911/639/17, від 13 лютого 2018 року у справі № 910/1421/16, від 15 лютого 2018 року у справі № 911/1023/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 910/1424/16, від 25 жовтня 2019 року у справі № 911/1107/18, на які послався скаржник.

Крім того, відмовивши у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції зазначає про те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що доводи позивача, наведені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, а наведені ними підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішення Господарського суду Київської області від 07 грудня 2021 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 06 вересня 2022 року у справі № 911/1908/21.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 07 грудня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 вересня 2022 року у справі № 911/1908/21 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

В. Студенець