Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/757/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.05.2024

за заявою Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

про забезпечення позову

у справі № 904/757/24

за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ? Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтана-Естейт"

про стягнення 1 384 406,43 грн,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", позивач) звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах") 1 384 406,43 грн.

Разом із позовною заявою було подано заяву, в якій АТ КБ "Приватбанк" просить вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на нерухоме майно ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах", а саме: об`єкт нерухомого майна № 2726945256060, будівлю, офісно-складське приміщення, об`єкт житлової нерухомості: НІ, загальною площею 533,3 кв. м, за адресою Рівненська обл., Рівненський р-н., с. Городок, вул. Штейнгеля барона, буд. 139б; об`єкт нерухомого майна № 1122292212101, паркувальне місце № 147, загальною площею 20 кв. м, за адресою м. Дніпро (м. Дніпропетровськ), вул. Вернадського Володимира (вул. Дзержинського (Жовтневий р-н.), буд. 35Т; об`єкт нерухомого майна № 1122291612101, паркувальне місце № 146, загальною площею 20 кв. м, за адресою Дніпропетровська обл., м. Дніпро (м. Дніпропетровськ), вул. Вернадського Володимира (вул. Дзержинського (Жовтневий р-н.), буд. 35Т; об`єкт нерухомого майна № 1122290612101, квартиру, загальною площею 669,9 кв. м, житловою площею 645,6 кв. м, за адресою Дніпропетровська обл. м. Дніпро (м. Дніпропетровськ), вул. Вернадського Володимира (вул. Дзержинського (Жовтневий р-н), буд. 35Т, квартира 40;

- встановлення заборони ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" відчужувати, в тому числі, але не виключно, шляхом внесення до статутного капіталу інших юридичних осіб, шляхом передачі у спільну власність (з визначенням часток або без такого), зміни, в тому числі, але не виключно, шляхом реконструкції чи здійснення поділу нерухомості, вчинення дії щодо зміни адреси нерухомості, стосовно об`єктів нерухомого майна, а саме: об`єкта нерухомого майна № 2726945256060, будівлі, офісно-складських приміщень, об`єкта житлової нерухомості: НІ, загальною площею 533,3 кв. м, за адресою Рівненська обл., Рівненський р-н., с. Городок, вул. Штейнгеля барона, буд. 139б; об`єкта нерухомого майна № 1122292212101, паркувального місця № 147, загальною площею 20 кв. м, за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро (м. Дніпропетровськ), вул. Вернадського Володимира (вул. Дзержинського (Жовтневий р-н.), буд. 35Т; об`єкта нерухомого майна № 1122291612101, паркувального місця № 146, загальною площею 20 кв. м, за адресою Дніпропетровська обл., м. Дніпро (м. Дніпропетровськ), вул. Вернадського Володимира (вул. Дзержинського (Жовтневий р-н.), буд. 35Т; об`єкта нерухомого майна № 1122290612101, квартири, загальною площею 669,9 кв. м, житловою площею 645,6 кв. м, за адресою: Дніпропетровська обл. м. Дніпро (м. Дніпропетровськ), вул. Вернадського Володимира (вул. Дзержинського (Жовтневий р-н.), буд. 35Т, квартира 40;

- встановлення заборони будь-яким іншим особам вчиняти дії, спрямовані на припинення права власності ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" на вказані вище об`єкти нерухомого майна;

- встановлення заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, державним реєстраторам, а також будь-яким іншим суб`єктам, які наділені владними повноваження щодо здійснення реєстраційних дій, в тому числі нотаріусам, проводити реєстраційні дії, крім як на виконання судових рішень, які набрали законної сили щодо цього майна, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відчуження, зміни або поділу вказаних вище об`єктів нерухомого майна ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах".

Заява про забезпечення позову обґрунтована ст. ст. 136 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та тим, що 23.03.2023 правлінням Національного банку України прийнято рішення "Про анулювання ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг" (далі - рішення правління НБУ), згідно з яким Товариство втрачає право укладати договори страхування (продовжувати строк діючих договорів), вносити зміни до таких договорів, що призведе до збільшення зобов`язань ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" перед клієнтами. На думку позивача, існує реальна загроза того, що у випадку ухвалення рішення на користь позивача, воно не буде виконано через відсутністю у відповідача грошових коштів або через його неплатоспроможність, а отже, що наявні обґрунтовані підстави для вжиття відповідних заходів забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2024 (Ю.А. Бажанова) у задоволенні заяви АТ КБ "Приватбанк" про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні цієї заяви, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав чи інтересів позивача. Суд врахував також аргументи ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах", викладені у запереченнях, про те, що останнє продовжує здійснювати підприємницьку діяльність і після анулювання ліцензії та, що у нього достатньо грошових коштів для сплати заявленої до стягнення суми у разі прийняття рішення на користь позивача.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.05.2024 (головуючий суддя - О.В. Чус, судді - М.О. Дармін, І.М. Кощеєв) скасовано ухвалу суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні заяви АТ КБ "Приватбанк" про вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони відчужувати, в тому числі, але не виключно, шляхом внесення до статутного капіталу інших юридичних осіб, шляхом передачі у спільну власність (з визначенням часток або без такого), зміни, в тому числі, але не виключно, шляхом реконструкцій чи шляхом здійснення поділу нерухомості, вчинення дії спрямованих на припинення права власності ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" щодо визначених об`єктів нерухомого майна. В скасованій частині заяву АТ КБ "Приватбанк" про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково.

Заборонено ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" відчужувати, в тому числі, але не виключно, шляхом внесення до статутного капіталу інших юридичних осіб, передачі у спільну власність (з визначенням часток або без такого), зміни, в тому числі, але не виключно, шляхом реконструкцій чи здійснення поділу нерухомості, вчинення дії щодо зміни адреси нерухомості; будь-яким іншим особам вчинення дій, спрямованих на припинення права власності ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" щодо визначених об`єктів нерухомого майна, перелік яких наведений у резолютивній частині постанови апеляційного господарського суду.

В решті ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2024 залишено без змін.

Скасовуючи частково ухвалу суду першої інстанції та частково задовольняючи відповідну заяву позивача, апеляційний господарський суд, врахувавши предмет і підстави цього позову, керуючись ст. ст. 136 137 ГПК України, встановив, що існує реальна загроза, що у випадку ухвалення рішення на користь позивача, воно не буде виконано. Встановив, що вжиття відповідних заходів забезпечення позову є тимчасовими та не перешкоджають здійсненню відповідачем господарської діяльності.

Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі або ж скасувати постанову суду апеляційної інстанції і справу направити на новий розгляд до цього ж суду.

Скаржник у касаційні скарзі зазначає, що відповідне рішення правління НБУ за своїм змістом не є рішенням про банкрутство чи ліквідацію відповідача та, що останній продовжує здійснювати господарську діяльність. Вважає, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково заяву позивача, не врахував, що заходи забезпечення позову стосуються безпосередньо нерухомого майна відповідача, яке не стосується предмету спору, та виходив лише з необґрунтованих припущень заявника про неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позову, чим порушив норми ГПК України. Стверджує, що метою подання вказаної заяви є неправомірне втручання в господарську діяльність відповідача та, чим порушується його право власності, яке гарантується Конституцією України.

На думку скаржника, судом апеляційної інстанції не враховано також висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.02.2019 у справі № 908/685/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, від 26.02.2019 у справі № 914/1353/16, від 25.02.2019 у справах № 924/789/18, № 922/2673/18, № 908/658/18 та інших.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 05.07.2024.

03.07.2024 до Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін з підстав, наведених у цьому відзиві.

Оскільки постанова апеляційного господарського суду оскаржується відповідачем у частині задоволення поданої позивачем заяви про вжиття заходів забезпечення позову, то вона з огляду на вимоги ст. 300 ГПК України переглядається Верховним Судом саме в цій оскаржуваній частині.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного господарського суду в оскаржуваній частині, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Інститут забезпечення позову є гарантією захисту та відновлення прав осіб, а отже, елементом правосуддя.

Законодавець закріпив інститут забезпечення позову у гл. 10 роз. I ГПК України (ст. ст. 136 - 146 цього Кодексу).

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (див. п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22).

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (див. постанови Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21).

За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас необхідно зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги (див. постанови Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20, від 26.06.2024 у справі № 916/938/24).

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), від 26.06.2024 у справі № 916/938/24 умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (див. п. 23 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Велика Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 виснувала, що при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. постанову Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 916/938/24).

Надавши оцінку доводам заяви позивача про забезпечення позову, врахувавши предмет і підстави цього позову, наявність відповідного рішення правління НБУ, встановивши доведеність позивачем того, що існує реальна загроза того, що у випадку ухвалення рішення на користь позивача, таке рішення може бути не виконано та, що вжиття відповідних заходів забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до прийняття рішення у цій справі, носить тимчасовий характер, не перешкоджає здійсненню господарської діяльності відповідача, апеляційний господарський суд, на відміну від суду першої інстанції, дійшов підставного висновку про часткове задоволення відповідної заяви позивача про забезпечення позову.

Разом з тим, колегія суддів, враховуючи мету застосування заходів забезпечення, погоджується із тим, що вжиття заходів забезпечення позову щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним (див. постанови Верховного Суду від 08.03.2024 та від 11.03.2024 у справі № 904/4790/21 (904/4844/23).

З урахуванням вказаного, Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про забезпечення позову. За результатами перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у касаційному порядку Верховний Суд не встановив порушення ним норм процесуального права, чи неврахування сформованої практики Верховного Суду у цій категорії справ, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни постанови апеляційного господарського суду в оскаржуваній частині.

Верховний Суд також відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених перелічених ним у касаційній скарзі постановах у інших справах, оскільки застосування судами процесуальних норм ст. ст. 136 137 ГПК України у вказаних справах залежало від конкретних обставин справи та наданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, і саме цим обґрунтована відмінність судових рішень. Не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Крім того, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що ухвалення 11.07.2024 судом першої інстанції рішення про відмову у задоволенні позову зумовлює саме відповідні наслідки, передбачені нормами ГПК України, та не є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції від 01.05.2024, в якій суд апеляційної інстанції надавав оцінку відповідній заяві позивача станом на час її подання та розгляду.

Інші доводи скаржника спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права та зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, переглядаючи оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги відповідно до вимог ст. 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині прийнята з додержанням норм процесуального права, а тому підстав для її скасування в оскаржуваній частині немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.05.2024 у справі № 904/757/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О.В.