ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/479/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 (колегія суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий, Попікова О.В., Євсіков О.О.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 (суддя Шкурдова Л.М.)

у справі №910/479/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім"

до Державної казначейської служби України

про стягнення 122230,80 грн,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог

1. У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" (далі - ТОВ "Техенергохім") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) про відшкодування майнової шкоди, яка складається з 37278,00 грн 3% річних; 34952,80 грн втрат від інфляції; 50000,00 грн немайнової шкоди, завданих бездіяльністю Казначейства щодо строків виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 у справі №908/1482/18.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду Запорізької області у справі №908/1482/18 стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Техенергохім" суму коштів в розмірі 1114723 грн на відшкодування матеріальної шкоди. На виконання вказаного судового рішення судом видано наказ, з яким позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області. Позивач вказує, що перерахування коштів за рішенням суду повинно бути здійснено протягом трьох місяців, а у випадку порушення вказаного строку стягувачу виплачується компенсація в розмірі 3% річних від несплаченої суми. За твердженням позивача, рішення Господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 у справі №908/1482/18 виконано пізніше ніж через рік, із значним порушенням встановленого законом строку, у зв`язку з чим позивач вказує, що бездіяльністю Казначейства йому завдано шкоду, а подальша виплата боргу йому здійснена без встановленої законом компенсації в розмірі 3% річних.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 у справі №908/1482/18, яке набрало законної сили 24.04.2019, стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Техенергохім" 1114723,00 грн відшкодування матеріальної шкоди.

4. 08.05.2019 Господарським судом Запорізької області видано наказ у справі №908/1482/18.

5. 20.05.2019 наказ направлено для виконання.

6. Відповідно до листа Казначейства наказ Господарського суду Запорізької області по справі №908/1482/18 про відшкодування шкоди на користь ТОВ "Техенергохім" надійшов до Казначейства 10.06.2019.

7. Фактичне перерахування коштів відбулось 22.05.2020 згідно з платіжним дорученням №787 на суму 317558,35 грн та 09.06.2020 згідно з платіжним дорученням №876 на суму 797164,65 грн.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

8. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача 3% річних в розмірі 24477,67 грн, інфляційні втрати в розмірі 34952,80 грн та 5000,00 грн немайнової шкоди. У задоволенні решти позову відмовлено.

9. Рішення мотивовано тим, що у позивача виникло право на отримання компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу на підставі ст. 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон про гарантії) та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок №845).

10. Суд першої інстанції здійснив перерахунок 3% річних та інфляційних втрат з суми 317558,00 грн за період з 11.09.2019 по 21.05.2020, з суми боргу 797164,00 грн за період з 11.09.2019 по 08.06.2020. За цим перерахунком розмір 3% річних склав 24477,67 грн, у зв`язку з чим в цій частині позов задоволено частково.

11. У рішенні вказано про те, що позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди (факт наявності моральної шкоди, протиправність дій її заподіювача, обґрунтування визначення розміру моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданням такої шкоди позивачу), у зв`язку з чим у мотивувальній частині рішення господарського суду першої інстанції зазначено, що у задоволенні позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди суд відмовляє, однак у резолютивній частині рішення стягнуто з відповідача на користь позивача 5000,00 грн.

12. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ "Техенергохім" немайнової шкоди у розмірі 5000,00 грн скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову у цій частині. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 залишено без змін.

13. Суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат та погодився з правильністю розрахунку 3% річних, який здійснив суд першої інстанції.

14. При цьому суд апеляційної інстанцій звернув увагу на те, що у мотивувальній частині рішення, суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог у частині стягнення немайнової шкоди відмовив, однак у резолютивній частині рішення суд першої інстанції помилково стягнув з Державного бюджету України 5000,00 грн немайнової шкоди. Отже, суд апеляційної інстанції зауважив на тому, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції з висновком про відсутність підстав для стягнення немайнової шкоди суперечить резолютивні частині, де ця шкода стягнута частково. У цьому зв`язку суд апеляційної інстанції скасував у зазначеній частині резолютивну частину рішення та відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення немайнової шкоди у повному обсязі.

15. Також Північний апеляційний господарський суд зауважив, що судове рішення в частині відмови у позові про стягнення немайнової шкоди позивачем не оскаржено.

Стислий виклад вимог касаційних скарг та узагальнення доводів скаржників

16. Казначейство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022, рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

17. Казначейство як підставу касаційного оскарження судових рішень у справі зазначає обставини, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

18. Так, Казначейство вважає, що господарські суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 5 Закону про гарантії, ст.ст. 598 611 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Порядку №845, викладені у постановах Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17, від 12.07.2018 у справі №910/13314/17, від 25.06.2018 у справі №910/13889/17, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 12.02.2020 у справі №826/17656/16, від 12.02.2020 у справі №804/2076/17 у подібних правовідносинах.

19. Казначейство зауважує, що господарські суди помилково застосували ст. 5 Закону про гарантії до спірних правовідносин.

20. У касаційній скарзі зазначено, що правовідносини, які склалися, не підпадають під дію Закону про гарантії, зокрема в частині тримісячного строку на перерахування коштів, тому посилання господарських судів на порушення строку перерахування коштів є незаконними та необґрунтованими.

21. Також Казначейство вважає помилковим застосування господарськими судами ст. 625 ЦК України на правовідносини, що склалися, оскільки дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

22. ТОВ "Техенергохім" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 в частині відшкодування немайнової шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відшкодувати за рахунок держави немайнову шкоду в розмірі 50000,00 грн, завдану бездіяльністю Державної казначейської служби України щодо строків виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 у справі №908/1482/18.

23. ТОВ "Техенергохім" у касаційній скарзі зазначає обставини, передбачені п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

24. ТОВ "Техенергохім" вважає, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 6 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод та ч. 1 ст. 1167 ЦК України, зокрема щодо питання відшкодування моральної шкоди у випадку тривалого невиконання остаточного судового рішення.

25. ТОВ "Техенергохім" з посиланням на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 27.09.2017 у справі №6-1435цс17, вважає, що господарські суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. На думку ТОВ "Техенергохім", відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

26. Казначейство подало відзив на касаційну скаргу ТОВ "Техенергохім", в якому воно просить касаційну скаргу ТОВ "Техенергохім" залишити без задоволення; скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022, рішення Господарського суду м. Києва від 24.09.2021 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

27. У відзиві зазначено, що у відповідних правовідносинах Казначейство є винятково виконавцем судових рішень та має можливість списати кошти державного бюджету в тому розмірі, в якому вони передбачені у законі про Державний бюджет України. Казначейство відповідно до наданих повноважень, не має права законодавчої ініціативи та не мас можливості самостійно встановлювати або змінювати бюджетні призначення.

28. Також Казначейство зауважує, що на сьогоднішній день не існує жодного рішення суду про визнання бездіяльності Казначейства, внаслідок чого порушено право позивача. Крім того, Казначейством вжито всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на виконання рішення суду. Отже, законні підстави для стягнення немайнової шкоди відсутні.

Касаційне провадження

29. Ухвалою Верховного Суду від 05.12.2022 відкрито касаційне провадження у справі №910/479/21 за касаційними скаргами Казначейства та ТОВ "Техенергохім" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021, призначено розгляд касаційних скарг в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

30. Ухвалою Верховного Суду від 18.01.2023 зупинено касаційне провадження у справі до розгляду справи №420/2411/19 Великою Палатою Верховного Суду.

31. Згідно з відомостями із Єдиного державного реєстру судових рішень 09.11.2023 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі №420/2411/19, яку оприлюднено 12.12.2023.

32. Ухвалою Верховного Суду від 09.01.2024 поновлено касаційне провадження у справі №910/479/21 за касаційними скаргами Казначейства та ТОВ "Техенергохім" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2021, призначено розгляд касаційних скарг в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

33. Верховний Суд зазначає, що у суді касаційної інстанції учасники справи мають право подати касаційну скаргу на рішення (ухвалу) суду першої інстанції лише після апеляційного перегляду справи (п. 1 ч. 1 ст. 287 ГПК України).

34. Позивач в касаційній скарзі просить cкасувати судові рішення в частині відшкодування немайнової шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відшкодувати за рахунок держави немайнову шкоду в розмірі 50000,00 грн.

35. Водночас у постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що судове рішення в частині відмови у позові про стягнення немайнової шкоди (45000,00 грн) позивачем не оскаржено, отже у Північному апеляційному господарському суді переглядалися позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 5000,00 грн.

36. Ураховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені приписами ст. 300 ГПК України, предметом касаційного перегляду є дотримання судами судом апеляційної інстанції попередніх норм матеріального та процесуального права в частині розгляду позовних вимог про стягнення на користь позивача 3% річних в розмірі 24477,67 грн, інфляційних втрат в розмірі 34952,80 грн та відмови у задоволенні позову про стягнення 5000,00 грн немайнової шкоди, оскільки саме в цій частині справа переглянута господарським судом апеляційної інстанції.

Щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин сторін

37. Відповідно до ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

38. За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

39. Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

40. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу ч. 2 та ч. 3 ст. 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

41. Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

42. За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

43. Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

44. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону про гарантії (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

45. Частиною 2 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

46. За ч. 1 ст. 5 Закону про гарантії у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

47. ЦК України, прийнятий 16.01.2003, набрав чинності 01.01.2004, тоді як Закон про гарантії був прийнятий 05.06.2012 та набрав чинності 01.01.2013. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим Кодексом. Так само незмінним залишається припис ч. 1 ст. 5 Закону про гарантії, який не встановлює іншого, ніж у ч. 2 ст. 625 ЦК України, розміру процентів.

48. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України.

49. Оскільки парламент прийняв Закон про гарантії після прийняття ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного Кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічного підходу дотримався Конституційний Суд України у Рішенні від 13.03.2012 №5-рп/2012 (абзац 7 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, від 29.06.2022 у справі №477/874/19).

50. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).

51. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц зробила висновок, за яким положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

52. Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).

53. За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру, є частиною ?права на суд? (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах ?Горнсбі проти Греції? (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява № 18357/91) від 19.03.1997, ?Бурдов проти Росії? (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява №59498/00) від 07.05.2002). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.

54. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі ?Бурдов проти Росії (№2)? (Burdov v. Russia (№ 2), § 96, 97, 99, 117, заява №33509/04) від 15.01.2009).

55. 15.10.2009 ЄСПЛ ухвалив пілотне рішення у справі ?Юрій Миколайович Іванов проти України? (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява №40450/04). Воно набуло статусу остаточного 15.01.2010. У цьому рішенні ЄСПЛ визнав порушення Україною її зобов`язань за Конвенцією через систематичне невиконання державою рішень національних судів (п. 1 ст. 6 Конвенції, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) і відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання (ст. 13 Конвенції) (§ 2, 3 резолютивної частини рішення). ЄСПЛ зазначив, що ці порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає у систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (§ 4 резолютивної частини рішення). Тому ЄСПЛ вказав, що Україна повинна невідкладно запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою ЄСПЛ (§ 5 резолютивної частини рішення).

56. 05.06.2012 Україна прийняла Закон про гарантії, намагаючись виконати пілотне рішення ЄСПЛ. На це вказує пояснювальна записка до проєкту. Однак Закон про гарантії, як надалі вказав Комітет Міністрів Ради Європи, не вирішив проблему невиконання рішень національних судів (див. рішення ЄСПЛ у справі ?Бурмич та інші проти України?" (Burmych And Others v. Ukraine, заяви №46852/13 та інші, § 125 від 12.10.2017).

57. Те саме стверджували заявники у тій справі (§ 138 зазначеного рішення ЄСПЛ). Крім того, вони звертали увагу ЄСПЛ на те, що хоч національне законодавство й дозволяло кредиторам вимагати перерахунку боргу відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та додатково три відсотки річних від будь-якої суми заборгованості у приватноправових відносинах, але воно не передбачало жодних заходів відшкодування шкоди, завданої у публічно-правових відносинах внаслідок невиконання рішень національних судів. Інакше кажучи, відсоткова ставка за державними боргами була набагато нижчою, ніж ставка, яку застосували в цивільних і господарських відносинах. Тому заявники стверджували, що, присуджуючи відшкодування за ст. 41 Конвенції, ЄСПЛ має враховувати витрати, спричинені високим індексом інфляції в Україні за період невиконання рішень національних судів (рішення ЄСПЛ у справі ?Бурмич та інші проти України?, § 137).

58. Усвідомлюючи необхідність поступу у вирішенні зазначеної проблеми та забезпечення належного виконання пілотного рішення ЄСПЛ у справі ?Юрій Миколайович Іванов проти України?, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (п. 31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України ?Про виконавче провадження? і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 (про те, що ст. 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч. 5 ст. 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин). Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (п. 45 постанови).

59. Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України.

60. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №420/2411/19, до розгляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі.

61. Отже, господарські суди попередніх інстанцій правильно врахували, що Закон про гарантії не обмежує поширення дії ст. 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у ст. 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (аналогічні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).

62. Враховуючи викладене, положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення з Казначейства на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

63. Звідси є помилковими твердження Казначейства про те, що ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

Щодо моменту, з якого можуть застосовуватися приписи ст. 625 ЦК України до юридичних наслідків прострочення виконання боржником (зокрема, державою) підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання в порядку, визначеному Законом про гарантії

64. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону про гарантії стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

65. У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача. У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу. Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (ч. 3 ст. 3 Закону про гарантії).

66. За ч. 4 ст. 3 Закону про гарантії перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

67. Подібні положення містить ч. 6 ст. 4 Закону про гарантії, згідно якої перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

68. 19.06.2019 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі №646/14523/15-ц, у якій зробила висновок про те, що період прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України слід рахувати з дня пред`явлення виконавчого документа до виконання.

69. Проте у постанові від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду відступила від наведеного висновку щодо обчислення початку періоду прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України та виснувала, що з огляду на припис ч. 4 ст. 3 Закону про гарантії прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

70. Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема, неподання ним упродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3% річних та інфляційні втрати через штучне збільшення періоду прострочення).

71. У свою чергу наведене вище системне тлумачення ч. 2 ст. 625 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5 Закону про гарантії сприятиме дисциплінуванню поведінки стягувача під час пред`явлення ним виконавчого документа в порядку визначеному Законом про гарантії, виданого на виконання судового рішення про стягнення коштів з держави, адже за такого підходу до визначення моменту прострочення держави у спірних правовідносинах стягувач буде обізнаним, що умовою нарахування 3% річних та інфляційних втрат є неперерахування державою стягувачу протягом визначеного ч. 4 ст. 3 Закону про гарантії строку коштів за наслідком його звернення із заявою про виконання рішення суду, тоді як час, який передує завершенню цього строку, не входить до періоду прострочення виконання державою рішення суду за який може бути заявлені стягувачем відповідні нарахування.

72. Отже, в разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 5 Закону про гарантії установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3% річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. До того ж застосування наведеного механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї коштів межах визначеного ч. 4 ст. 3 Закону про гарантії строку, оскільки у протилежному разі - прострочення виконання рішення суду є підставою для нарахування та стягнення з держави 3% річних та інфляційних втрат.

73. Отже, позивач у цій справі вправі був заявити до стягнення з відповідача інфляційні втрати за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

74. Враховуючи викладене, доводи Казначейства про те, що правовідносини, які склалися, не підпадають під дію Закону про гарантії, зокрема в частині тримісячного строку на перерахування коштів, є безпідставними.

75. У справі, яка переглядається, господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.10.2018 у справі №908/1482/18, яке набрало законної сили 24.04.2019, стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Техенергохім" 1114723,00 грн відшкодування матеріальної шкоди. 08.05.2019 Господарським судом Запорізької області видано наказ у справі №908/1482/18, який 10.06.2019 надійшов до Казначейства до виконання.

76. Однак відповідач належним чином не виконав наведених зобов`язань перед позивачем, оскільки, як свідчать установлені судами обставини справи, фактичне перерахування коштів відбулось 22.05.2020 згідно з платіжним дорученням №787 на суму 317558,35 грн та 09.06.2020 згідно з платіжним дорученням №876 на суму 797164,65 грн.

77. Господарські суди правильно врахували, що наказ Господарського суду Запорізької області по справі №908/1482/18 про відшкодування шкоди на користь ТОВ "Техенергохім" надійшов до Казначейства 10.06.2019, у зв`язку з чим Казначейство мало строк для виконання вказаного наказу протягом трьох місяців, а саме до 10.09.2019.

78. При цьому, за положеннями ст.ст. 253 254 ЦК України, день фактичного виконання зобов`язання не включається до періоду прострочення.

79. Господарські суди здійснивши власний перерахунок 3% річних та інфляційних втрат з суми 317558,00 грн за період з 11.09.2019 по 21.05.2020, та з суми боргу 797164,00 грн за період з 11.09.2019 по 08.06.2020, встановили, що розмір 3% річних склав 24477,67 грн, а розмір інфляційних втрат склав 34952,80 грн.

80. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком обох судових інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 24477,67 грн та інфляційних втрат в розмірі 34952,80 грн.

81. При цьому, господарські суди правильно зазначили про те, що відсутність коштів у державних органів не є підставою для невиконання грошового зобов`язання, оскільки Конституцією України передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, при цьому невиконання судового рішення на користь заявника впродовж тривалого часу є порушенням його прав на справедливий судовий розгляд, закріплений в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

82. Щодо тверджень Казначейства про те, що господарські суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 5 Закону про гарантії, ст.ст. 598 611 625 ЦК України та Порядку №845, викладених у постановах Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17, від 12.07.2018 у справі №910/13314/17, від 25.06.2018 у справі №910/13889/17, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 12.02.2020 у справі №826/17656/16, від 12.02.2020 у справі №804/2076/17 у подібних правовідносинах, Верховний Суд виходить з такого.

83. Велика Палата Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 відступила від висновків, сформульованих у постановах (1) Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.02.2020 у справі №826/17656/16 і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.07.2021 у справі №686/22674/20-ц про те, що передбачена ст. 625 ЦК України відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання у виді компенсації інфляційних втрат і 3% річних може виникати тільки у договірних правовідносинах і не стосується правовідносин, що виникають у зв`язку із завданням шкоди, та її подальшим відшкодуванням; (2) Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц про те, що період прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України слід рахувати з дня пред`явлення виконавчого документа до виконання.

84. Верховний Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча би в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №521/21255/13-ц, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц).

85. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду.

86. Оскільки питання застосування ст. 5 Закону про гарантії та ч. 2 ст. 625 ЦК України у подібних правовідносинах вже вирішено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 та від 09.11.2023 у справі №420/2411/19, то під час розгляду цієї справи підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, висловлені саме у складі Великої Палати.

Щодо заявленої до стягнення немайнової шкоди

87. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 ЦК України, згідно ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

88. Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

89. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

90. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

91. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

92. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

93. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

94. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

95. При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

96. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

97. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

98. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

99. Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

100. Господарський суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду справи дійшов до висновку, що звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди (факт наявності моральної шкоди, протиправність дій її заподіювача, обґрунтування визначення розміру моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданням такої шкоди позивачу).

101. Верховний Суд погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про те, що вимоги позивача про відшкодування позивачу моральної шкоди у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, є необґрунтованими, оскільки такі вимоги не підтверджені належними доказами.

102. Доводи відповідача у касаційній скарзі про неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України у справі №6-1435цс17, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

103. Так, у справі №6-1435цс17 фізична особа звернулася до суду з позовом до товариства про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди.

104. У постанові від 27.09.2017 у справі №6-1435цс17 Верховний Суд України зазначив, що позивач вказував на порушення відповідачем таємниці телефонних розмов та спричинення йому такими протиправними діями моральної шкоди у вигляді душевних страждань. При цьому, оцінюючи завдану моральну шкоду, позивач виходив з кількості прослуховувань його телефонної розмови, що була розміщена у вільному доступі в мережі Інтернет. Передаючи справу на новий розгляд до місцевого суду, Верховний Суд України вказав, що відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов`язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на таємницю телефонного спілкування, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України. В такому випадку суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.

105. Отже, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведеній як приклад постанові Верховного Суду України, оскільки суди виходили з конкретних обставин справи, що переглядається.

106. Помилковими є доводи касаційної скарги позивача, що суд апеляційний суд не надав належної оцінки доказам, фактам та обставинам справи, оскільки оскаржувана постанова прийнята на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, тоді як висновки, сформульовані у постанові Верховного Суду України від 27.09.2017 у справі №6-1435цс17 щодо порушення права на таємницю телефонного спілкування є нерелевантні у справі, що переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

107. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

108. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції, - без змін.

Судові витрати

109. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційні скарги без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Державної казначейської служби України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 у справі №910/479/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков