ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 908/1661/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Білоус В.В., Пєсков В.Г.

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство "Запоріжвогнетрив",

відповідач - Приватне підприємство "Градострой"

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Градострой" та Приватного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду

від 16.05.2018

у складі колегії суддів: Стойка О.В. (головуючий), Зубченко І.В., Чернота Л.Ф.

у справі № 908/1661/17

за позовом Приватного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив"

до Приватного підприємства "Градострой"

про стягнення 313 313, 15 грн.

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 11.06.2018 та 12.08.2018 поштовими відправленнями, направленими на адресу Донецького апеляційного господарського суду, Приватне підприємство "Градострой" та Приватне акціонерне товариство "Запоріжвогнетрив" звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.05.2018 у справі №908/1661/17 в порядку статей 286, 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №908/1661/17 було визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Білоус В.В., суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 10.07.2018.

3. Ухвалою від 23.07.2018 Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами Приватного підприємства "Градострой" та Приватного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив" та ухвалив здійснити перегляд постанови Донецького апеляційного господарського суду від 16.05.2018 у справі №908/1661/17 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, відмовив у задоволенні клопотання Приватного підприємства "Градострой" про зупинення виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 16.05.2018 у справі №908/1661/17 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

4. Приватне акціонерне товариство "Запоріжвогнетрив" подало відзив на касаційну скаргу Приватного підприємства "Градострой".

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

5. У серпні 2017 року до Господарського суду Запорізької області звернулось Приватне акціонерне товариство "Запоріжвогнетрив" (далі - позивач, ПрАТ "Запоріжвогнетрив") з позовом до Приватного підприємства "Градострой" (далі - відповідач, ПП "Градострой") про стягнення 42 810 грн. попередньої оплати та 270 503, 15 грн. штрафних санкцій.

5.1. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до умов укладеного сторонами договору підряду №2014/516 від 20.08.2014 та Специфікації №1 до договору, відповідач зобов'язався виконати роботи з поточного ремонту приміщення будівлі, загальна вартість яких згідно зі специфікацією складає 73 230 грн. з ПДВ. Згідно з пунктом 4 специфікації передбачено здійснення замовником попередньої оплати в розмірі 42 810 грн., яка перерахована відповідачу за платіжним дорученням №3528 від 24.09.2014. Строк виконання робіт визначений у 30 робочих з днів з моменту передачі приміщення, яке згідно з актом передачі було передано 20.08.2014. Тобто роботи мали бути виконані не пізніше 01.10.2014. Обумовлені роботи відповідачем не виконані, у зв'язку з цим позивач просив стягнути з відповідача 42 810 грн. попередньої оплати, а також 227 159, 46 грн. неустойки на підставі пункту 10.3.2. договору за порушення строків виконання робіт, 18 314, 47 грн. 15% річних на підставі пункту 10.3.3. договору за користування грошовими коштами замовника за період з дня сплати по 01.08.2017 та пеню в розмірі 17 706, 22 грн. за порушення строку перерахування (повернення) грошових коштів, нараховану згідно з пунктом 10.3.4. договору за період з 02.10.2014 по 01.08.2017. Також, на підставі підпункту 10.3.1. договору позивачем заявлено до стягнення штраф за неналежне виконання робіт в розмірі 10% від договірної вартості робіт, який складає 7 323 грн. З огляду на таке та керуючись статтями 525, 526, 530, 550 ЦК України, статтею 193 ГК України просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення першої інстанції

6. Рішенням від 09.02.2018 Господарський суд Запорізької області позов задовольнив частково, стягнув з ПП "Градострой" на користь ПрАТ "Запоріжвогнетрив" 42 810 грн. попередньої оплати, 7 323 грн. штрафу, 18 314, 47 грн. - 15% річних, 1 026, 71 грн. витрат на сплату судового збору.

6.1. Суд першої інстанції встановив таке:

- 20.08.2014 між ПрАТ "Запоріжвогнетрив" та ПП "Градострой" укладено договір підряду №2014/516, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання виконати роботи з капітального, поточного ремонту будівель та споруд на території ПрАТ "Запоріжвогнетрив";

- згідно з пунктом 2.1. договору строки виконання робіт за Договором, а також їх окремих обсягів (об'єктів, етапів, видів), визначаються у відповідних додатках (Специфікаціях) на поточний, капітальний ремонт та технічне обслуговування, які є невід'ємною частиною договору. В межах строків виконання робіт, вказаних в специфікаціях, роботи виконують на загальних умовах, без урахування вихідних, святкових та неробочих днів, якщо інше не вказано в специфікації. Строк виконання робіт починає відраховуватись з моменту фактичного прийняття об'єкта робіт відповідно до пункту 5.3. договору;

- в пункті 3 Специфікації встановлено, що строк виконання робіт - 30 робочих днів з моменту передачі приміщення будівлі інженерного корпусу інвентарний №26007545 для проведення робіт. Також, пунктом 4 Специфікації передбачено здійснення Замовником попередньої оплати на товарно-матеріальні цінності в розмірі 42 810 грн. з ПДВ після підписання договору;

- платіжним дорученням №3528 від 24.09.2014 позивач перерахував на рахунок ПП "Градострой" 42 810 грн. попередньої оплати за матеріали за договором №2014/516 від 20.08.2014, згідно з рахунком №СФ-0000010 від 10.09.2014, що підтверджується банківською випискою;

- згідно з підписаним сторонами актом передачі від 20.08.2014, на підставі зазначеного договору та Специфікації, замовник передав, а підрядник прийняв для проведення поточного ремонту приміщення будівлі інженерного корпусу інвентарний №26007545 для виконання будівельно-монтажних робіт по поточному ремонту;

- відповідно до пункту 15.5 договору підряду, він діє до 31.12.2014. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов'язань.

6.2. Рішення місцевого суду, з посиланням на статті 173, 193, 216-218 ГК України, статті 11, 509, 525, 526, частину 1 статті 530, статті 611, 625, 629, 631, 837 ЦК України, обґрунтоване тим, що:

- відповідач доказів виконання, в тому числі часткового, обумовлених договором (Специфікацією №1) підрядних робіт в установлені строки, оформлення результатів виконаних робіт актами форми КБ-2в і довідками КБ-3 та доказів передачі їх позивачу для підписання не надав. Належні докази виконання ним обумовлених договором та Специфікацією №1 до нього робіт, на час розгляду спору, в матеріалах справи відсутні. Факт порушення відповідачем зобов'язання підтверджується матеріалами справи, відповідачем не спростований, тому суд вважає його доведеним;

- посилання відповідача на те, що невиконання робіт в обумовлений термін сталося у зв'язку з несвоєчасним виконанням замовником обов'язку щодо перерахування суми передплати, є безпідставним, оскільки ані договір, ані специфікація №1 не містить умов щодо термінів здійснення такої передплати, крім зазначення в пункті 4 Специфікації, щодо її здійснення після підписання договору. При цьому, слід зазначити, що оплата здійснювалася на підставі виставленого рахунку від 10.09.2014;

- мало місце дострокове виконання замовником зобов'язання щодо передачі об'єкта підряднику. Однак, зважаючи на те, що строк виконання робіт залежить саме від моменту передачі об'єкта для проведення робіт, і цей строк не змінювався за погодженням сторін, підрядник зобов'язаний був виконати роботи в обумовлений термін;

- належних доказів того, що саме від дати внесення замовником передплати залежала можливість підрядника розпочати та своєчасно виконати роботи, і підрядник звертався до замовника з цього приводу, з метою ініціювання у зв'язку з цим внесення відповідних змін до договору щодо продовження строків виконання робіт, відповідач суду не надав. Відсутні також докази ненадання відповідачу технічної документації, необхідної для виконання робіт, та створення у зв'язку з цим перешкод для своєчасного початку та завершення робіт. При цьому, посилання відповідача на те, що такі звернення здійснювалися в усній формі не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки ці пояснення не є належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 ГПК України. Згідно зі статтею 74 ГПК України, обов'язок доведення певних обставин покладається на сторону, яка посилається на ці обставини, як на підставу своїх вимог та заперечень;

- суд не прийняв як належний та допустимий доказ, наданий відповідачем на підтвердження відсутності його вини в порушенні своїх зобов'язань, акт про недопуск до будівельного майданчику, оскільки дата його складання в будь-якому разі є пізнішою, ніж дата кінцевого терміну виконання робіт 02.10.2014. Крім того, акт складений односторонньо, з боку позивача (замовника за договором) не підписаний;

- оскільки фактично в договорі встановлено подвійну відповідальність одного виду за одне й те саме порушення у вигляді штрафу за несвоєчасне виконання робіт (порушення строків виконання робіт), суд вважає обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення з відповідача неустойки у вигляді штрафу в розмірі 10% від договірної вартості робіт, тобто в розмірі, який встановлений договором у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (вартості робіт). При цьому, в частині стягнення суми 227 159, 46 грн. неустойки судом відмовлено;

- щодо вимоги про стягнення з відповідача 42 810 грн. здійсненої ним попередньої оплати, суми 18 314, 47 грн. 15% річних, нарахованої на підставі пункту 10.3.3 договору за користування грошовими коштами замовника, та суми 17 706, 22 грн. пені згідно з пунктом10.3.4 договору за порушення строків виконання грошових зобов'язань щодо повернення раніше сплачених за виконання робіт сум, місцевий суд зазначив, що позивачем не надано належних доказів того, що до часу звернення ним до суду з даним позовом, він звертався до відповідача з повідомленням про відмову від договору та з вимогою щодо повернення йому суми здійсненої передплати, проте, оскільки договором передбачена попередня оплата робіт, яка здійснена позивачем, а відповідач обумовлені роботи у встановлений строк не виконав, суд дійшов висновку, що позивач мав право вимагати повернення здійсненої ним передплати робіт в розмірі 42 810 грн. шляхом пред'явлення позову, не залежно від того, чи направлялася відповідачу така вимога в досудовому порядку;

- факт ввезення на територію позивача матеріалів, не звільняє відповідача від обов'язку повернути суму передплати в повному обсязі, оскільки закупівля матеріалів, ввезених на територію позивача, й незабезпечення подальшого своєчасного виконання робіт, є ризиком господарської діяльності відповідача, та не звільняє його від обов'язку повернути суму перерахованої позивачем передплати, оскільки останній не отримав того, на що розраховував при її здійсненні;

- вимоги про стягнення 18 314, 47 грн. 15% річних, нарахованих за період з 25.09.2014 по 01.08.2017 на суму передоплати за користування грошовими коштами замовника, підлягають задоволенню, оскільки їх розмір, порядок (період) нарахування встановлені в договорі за вільним волевиявленням сторін на їх розсуд;

- умовами договору, не передбачено моменту виникнення обов'язку підрядника повернути суму попередньої оплати у разі несвоєчасного виконання ним зобов'язання щодо виконання робіт. Вимога щодо повернення суми передоплати, як встановлено судом, позивачем не направлялася. За таких обставин, належні докази прострочення відповідачем грошового зобов'язання щодо повернення суми переплати відсутні, тому нарахування позивачем пені на суму 17 706, 22 грн. за неповернення передоплати, починаючи з 02.10.2014 є необґрунтованим, в даному випадку прострочення боржника відсутнє.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

7. Постановою від 16.05.2018 Донецький апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ПрАТ "Запоріжвогнетрив" задовольнив частково, рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2018 скасував в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки за порушення строків виконання робіт, в скасованій частині прийняв нове рішення, яким позовні вимоги ПрАТ "Запоріжвогнетрив" про стягнення неустойки задовольнив частково, стягнув з ПП "Градострой" на користь ПрАТ "Запоріжвогнетрив" неустойку в розмірі 19 772, 10 грн., судовий збір за подання позовної заяви на суму 296, 58 грн., в задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки в розмірі 207 167, 67 грн. відмовив, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції розподілив між сторонами пропорційно до задоволених вимог, стягнув з ПП "Градострой" на користь ПрАТ "Запоріжвогнетрив" судовий збір за подання апеляційної скарги на суму 444, 87 грн.

7.1. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- апеляційний суд погодився з судом першої інстанції про те, що правовідносини сторін виникли на підставі Договору та регулюються статтями 173, 216-218, 230-231 ГК України, статтями 11, 509, 525, 526, частиною 1 статті 530, статтями 611, 625, 629, 631, 837 ЦК України;

- суд не погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки за порушення відповідачем строків виконання робіт, оскільки перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону;

- апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції щодо законності обмеження одночасного застосування штрафу та пені, як видів неустойки, до вчиненого відповідачем порушення господарського зобов'язання у вигляді прострочення виконання робіт за Договором, оскільки визначені в статті 230 ГК України штрафні санкції забезпечують всі види господарських зобов'язань, а не тільки грошових, за своїм порядком нарахування передбачена в пункті 10.3.2. Договору неустойка підпадає під визначення її виду, як пені, а не штрафу. В даному випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як різні види неустойки;

- апеляційний суд зазначив, що для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції забезпечення належного виконання зобов'язання, визнавши обґрунтованими доводи апеляційної скарги в цій частині;

- суд дійшов висновку, що позивачем неправильно визначено період нарахування неустойки з 03.10.2014 по 01.08.2017, оскільки з матеріалів справи вбачається, що Договір припинив свою дію 31.12.2014, доказів продовження його строку матеріали справи не містять, отже апеляційний суд вважав правильним період нарахування неустойки з 03.10.2014 по 31.12.2014, що за перерахунком суду апеляційної інстанції складало 19 772, 10 грн. При цьому, посилання позивача на пункт 15.5 Договору щодо необхідності виконання сторонами взятих на себе обов'язків судом не прийнято до уваги, оскільки після закінчення строку дії Договору позивач не вимагав від відповідача виконання зобов'язання в натурі, матеріали справи містять докази лише щодо його вимог про сплату штрафних санкцій та повернення виконаного ним за Договором.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (ПП "Градострой")

8. Скаржник доводив, що оскільки санкція, передбачена пунктом 10.3.2. Договору, наступає за несвоєчасне виконання робіт, а не за порушення виконання зобов'язання, за своєю суттю ця санкція є штрафом, як санкція, передбачена пунктом 10.3.1. Договору. При цьому, подвійне стягнення штрафу з порушника господарського зобов'язання за одне й те саме порушення не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України. Задовольняючи вимогу про стягнення неустойки, передбаченої пунктом 10.3.2. Договору, апеляційний суд фактично стягнув штраф вдруге, неправильно застосувавши статтю 549 ЦК України, оскільки безпідставно не застосував статтю 61 Конституції України.

Доводи скаржника (ПрАТ "Запоріжвогнетрив")

9. Скаржник доводив, що чинне законодавство не містить заборони сторонам на власний розсуд встановлювати у договорі певний вид відповідальності за порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань. При цьому, скаржник зазначив, що з урахуванням норм статей 525, 526, 631 ЦК України, частини 7 статті 180 ГК України, він не погоджується з відмовою апеляційного суду стягнути неустойку на суму 207 167, 67 грн., оскільки закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання взятих на себе зобов'язань.

Доводи інших учасників справи

10. У відзиві ПрАТ "Запоріжвогнетрив" на касаційну скаргу ПП "Градострой" зазначено, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення неустойки на підставі пункту 10.3.2. договору та не посилався на статтю 549 ЦК України. При цьому, сторонами було погоджено у пункті 10.3.2. договору розмір такої штрафної санкції як неустойка у відсотковому відношенні від вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення по аналогії з тим, як унормовано в законі (частина 2 статті 231 ГК України) визначення розміру пені за порушення зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, що узгоджується із зазначеними положеннями законодавства, а також положеннями про свободу договору відповідно до статті 627 ЦК України.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

11. Конституція України

Стаття 61 - ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

12. Цивільний кодекс України

Частина 1 статті 3 - загальними засадами цивільного законодавства є:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

3) свобода договору;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5) судовий захист цивільного права та інтересу;

6) справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 526 - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Частина 1 статті 549 - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 2 статті 549 - штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 3 статті 549 - пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 1 статті 627 - відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 837 - за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

13. Господарський кодекс України

Частина 7 статті 179 - господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частина 7 статті 180 - строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Частина 1 статті 202 - господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Частина 1 статті 230 - штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 1 статті 231 - законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частина 3 статті 231 - законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

Частина 4 статті 231 - у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частина 6 статті 231 - штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

14. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятними касаційні скарги щодо доводів скаржників про неправильне застосування судами положень статті 61 Конституції України, статей 525, 526, 549, 627 ЦК України, статей 179, 202, 230, 231 ГК України.

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права

15. Відповідно до частини 1 статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 20.08.2014 між ПрАТ "Запоріжвогнетрив" та ПП "Градострой" укладено договір підряду №2014/516, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання виконати роботи з капітального, поточного ремонту будівель та споруд на території ПрАТ "Запоріжвогнетрив". При цьому, строк виконання робіт визначений у 30 робочих з днів з моменту передачі приміщення, яке згідно з актом передачі було передано 20.08.2014, а роботи мали бути виконані не пізніше 01.10.2014.

Крім того, суди встановили, що відповідачем взяті на себе зобов'язання відповідно до зазначеного договору не виконано, відповідач доказів виконання, в тому числі часткового, обумовлених договором (Специфікацією №1) підрядних робіт в установлені строки, оформлення результатів виконаних робіт акта форми КБ-2в і довідок КБ-3 та передачі їх позивачу для підписання, не надав. Належні докази виконання ним обумовлених договором та Специфікацією №1 до нього робіт на час розгляду спору в матеріалах справи відсутні.

Відтак, Верховний Суд, враховуючи положення частини 1 статті 611 ЦК України, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення попередньої оплати та неустойки з відповідача на користь позивача за невиконання ним взятого на себе за договором підряду №2014/516 зобов'язання.

16. Верховний Суд погоджується з доводами позивача про те, що сторони відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

При цьому, Верховний Суд не приймає доводи позивача, зазначені в пункті 9 мотивувальної частини даної постанови, оскільки принцип свободи договору, передбачений статтями 3, 627 ЦК України, не є абсолютним.

Зокрема, свобода укладення договору обмежена урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, однією з засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Відтак, свобода укладення договору також є обмеженою зазначеними критерієм, а невідповідність таким критеріям умов укладеного договору повинна враховуватись судами з метою захисту прав та законних інтересів обох сторін з метою забезпечення дотримання принципів, передбачених частиною 3 статті 2 ГПК України.

17. Звертаючись до господарського суду з позовом до ПП "Градострой", позивач просив стягнути з відповідача штрафні санкції на загальну суму 270 503,15 грн., які складалися з таких різновидів: штрафу в розмірі 10% від договірної вартості за несвоєчасне виконання робіт на суму 7 323 грн. згідно з пунктом 10.3.1.Договору; неустойку в розмірі 0,3% від договірної вартості робіт за кожен день прострочення у разі порушення підрядником строків виконання робіт на суму 227 159, 46 грн. згідно з пунктом 10.3.2 Договору та 15% річних за користування коштами здійсненої передоплати замовника у разі порушення строків виконання робіт на суму 18 314, 47 грн.

Разом з тим, вартість робіт відповідно до пункту 2 Специфікації №1 до договору №2014/516 від 20.08.2014 становить 73 230 грн.

Відтак, очевидним є те, що сума стягнення неустойки є значно вищою за суму виконання основного зобов'язання, що в свою чергу суперечить критерію справедливості, передбаченому частиною 1 статті 3 ЦК України та не відповідає принципу пропорційності, передбаченому пунктом 6 частини 3 статті 2 ГПК України.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що після закінчення дії Договору згідно з пунктом 15.5 (31.12.2014), позивач не вимагав від відповідача виконання зобов'язання в натурі, а скориставшись продовженими строками позовної давності до трьох років, зокрема, й щодо штрафних санкцій (пункт 15.6 Договору), заявив вимоги щодо їх стягнення позовною заявою тільки 15.08.2017, збільшивши тим самим період стягнення штрафної неустойки та річних, що мало наслідком значне збільшення розміру неустойки та річних за спірним договором.

Верховний Суд, виходячи з аналізу матеріалів справи, звертає увагу, що позивач хоч і звернувся до суду в межах строку позовної давності, однак, аналіз умов договору в частині відповідальності сторін, а також фактична дата звернення до суду свідчать про невідповідність поведінки позивача критеріям добросовісності та справедливості, передбаченим статтею 3 ЦК України, пропорційності згідно з пунктом 6 частини 3 статті 2 ГПК України.

Відтак, Верховний Суд, погоджується з висновками апеляційного суду про те, що часткове задоволення позовних вимог та відмову у задоволенні вимог про стягнення неустойки в розмірі 207 167, 67 грн. Доводи позивача про те, що закінчення строку дії договору не означає припинення зобов'язань сторін, які виникли в час дії такого договору, Суд вважає правильними. Однак, з огляду на встановлення апеляційним судом дій позивача, які не були спрямовані на виконання підрядних робіт за укладеним договором або відмови у розумні строки від виконання робіт внаслідок допущеного підрядником прострочення, а були спрямовані на отримання значних фінансових санкцій за допущене прострочення у виконанні таких робіт, що свідчить про порушення ним принципів добросовісності стороною зобов'язання, Суд вважає в цілому обґрунтованими висновки апеляційного суду про часткове задоволення вимог щодо стягнення неустойки (пені).

При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що неустойка (штраф, пеня) має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

18. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Частиною 6 статті 231 передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Виходячи з аналізу частини 2 статті 625 ЦК України, частини 6 статті 231 ГК України, матеріалів справи та висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд звертає увагу на таке.

Предметом договору, укладеного 20.08.2014 між ПрАТ "Запоріжвогнетрив" та ПП "Градострой", є підрядні роботи, і відповідно до якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання виконати роботи з капітального, поточного ремонту будівель та споруд на території ПрАТ "Запоріжвогнетрив". Відтак, предметом основного зобов'язання є не грошова сума в розумінні статей 625 ЦК України та статті 231 ГК України, а виконання робіт. Отже, нарахування 15% річних на суму передоплати за негрошове зобов'язання не відповідає вимогам статті 625 ЦК України.

Звертаючись до господарського суду з позовом до ПП "Градострой", позивач також просив на підставі пунктів 10.3.4. та 10.3.3. договору стягнути з відповідача 15% річних та пеню за користування коштами замовника на загальну суму 36 020, 69 грн.

Оскільки, предметом договору є не грошова сума (позика, кредит тощо), а основною метою діяльності позивача відповідно до статуту є не надання фінансових чи банківських послуг, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні стягнення пені на підставі пункту 10.3.4. договору, оскільки вимога про повернення передоплати до моменту звернення з позовом у даній справі позивачем не заявлялась.

При цьому, Суд керуючись частиною 4 статті 300 ГПК України, вважає правильним вийти за межі доводів касаційної скарги та з огляду на порушення норм матеріального права щодо стягнення 15% річних за передоплатою, щодо якої не заявлялась вимога про її повернення, визнати безпідставним стягнення з відповідача на користь позивача 18 314, 47 грн. річних за 1041 дні згідно з пунктом 10.3.3. Договору, внаслідок чого підлягають скасуванню рішення суду першої інстанції від 09.02.2018 та постанова апеляційного суду від 16.05.2018 в частині стягнення 18 314, 47 грн., як 15% річних за користування коштами передоплати.

19. Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Наведена норма встановлює види забезпечення виконання зобов'язання, а також можливість встановити інші види забезпечення виконання зобов'язання договором або законом, що узгоджується з положенням статті 627 ЦК України.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

При цьому відповідно до частин 1, 4 статті 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З огляду на зазначене, Верховний Суд не погоджується з доводами скаржника (пункт 8) про неправильне застосування судами статті 549 ЦК України, у зв'язку із стягненням штрафу, передбаченого пунктом 10.3.1. Договору та неустойки, передбаченої пунктом 10.3.2. Договору, що, на думку скаржника, є порушенням статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Враховуючи наведене, погодження сторонами в договорі відповідальності у вигляді сплати штрафу 10% вартості робіт та пені 0,3% від договірної вартості робіт за кожен день прострочення виконання відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України, а також приписам статей 546 ЦК України, статті 231 ГК України, тому одночасне стягнення зазначених штрафних санкцій не суперечить статті 61 Конституції України.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у Постанові від 17.05.2018 у справі №910/6046/16 і колегія суддів касаційного суду не вбачає правових підстав для відступу неї.

А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

20. Доводи ПП "Градострой", зазначені в пункті 8 мотивувальної частини даної постанови, Суд вважає необґрунтованими з підстав, зазначених у пунктах 15, 19 мотивувальної частини даної постанови.

Доводи ПрАТ "Запоріжвогнетрив", зазначені в пункті 9 мотивувальної частини даної постанови, Суд вважає частково правильними щодо дії зобов'язань сторін після закінчення строку договору, однак, в цілому необґрунтованими з підстав, зазначених у пунктах 16-18 мотивувальної частини даної постанови.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

21. З огляду на зазначене та наявність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови судом апеляційної інстанції та рішення місцевим судом, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг та необхідність часткового скасування постанови апеляційного суду та рішення суду першої інстанції з виходом за межі предмета касаційного оскарження відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України в частині стягнення з відповідача на користь позивача 18 314, 47 грн. як п'ятнадцяти відсотків річних на користь позивача.

В. Судові витрати

22. У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційних скарг, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржниками.

На підставі викладеного та керуючись статтями 308, 311, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Приватного підприємства "Градострой" та Приватного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив" залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.05.2018 та рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2018 у справі №908/1661/17 в частині стягнення з Приватного підприємства "Градострой" суми 18 314, 47 грн. п'ятнадцяти відсотків річних на користь Приватного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив" скасувати.

Прийняти у цій частині нове рішення. У задоволенні позовних вимоги Приватного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив" про стягнення з Приватного підприємства "Градострой" п'ятнадцяти відсотків річних на суму 18 314, 47 грн. відмовити.

3. В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2018 та рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2018 в частині стягнення 42 810 грн. попередньої оплати, 7 323 грн. штрафу, 19 772, 10 грн. неустойки та 296, 58 грн. судового збору у справі №908/1661/17 залишити без змін.

Доручити Господарському суду Запорізької області видати накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді В.В. Білоус

В.Г. Пєсков