ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2019 року

м. Київ

справа № 904/2156/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - приватне підприємство "ВКФ Уніпром",

представник позивача - не з`явився,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Крост",

представник відповідача - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Крост"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2018 (головуючий суддя Кеся Н.Б.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2019 (головуючий Вечірко І.О., судді: Березкіна О.В. і Пархоменко Н.В.)

у справі № 904/2156/18

за первісним позовом приватного підприємства "ВКФ Уніпром" (далі - Підприємство)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Крост" (далі - Товариство)

про стягнення 269 172,36 грн.

та за зустрічним позовом Товариства

до Підприємства

про визнання недійсним договору.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства про стягнення заборгованості у розмірі 269 172,36 грн., з яких: 243 000,00 грн. основна заборгованість; 6 399,00 грн. інфляційні втрати; 2 118,57 грн. 3% річних; 17 654,79 грн. пеня та витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 5 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням Товариством умов договору про надання послуг спецтехнікою від 21.08.2017 №17-21/08 (далі - Договір) у частині повного та своєчасного розрахунку за надані послуги.

Товариство звернулось до господарського суду Дніпропетровської області зі зустрічним позовом до Підприємства про визнання недійсним Договору.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що Договір та акти виконаних робіт, на які посилається Підприємство, підписані невстановленою особою, а відтак вчинені особою, яка не мала на це повноважень.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2018 позовні вимоги за первісним позовом задоволені у повному обсязі. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства заборгованість у розмірі 243 000,00 грн., пеню у розмірі 17 654,79 грн., 3% річних у розмірі 2 118,57 грн., інфляційні втрати у розмірі 6 399,00 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 037,58 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

- Товариство не спростувало факт отримання послуг за Договором, що свідчить про його схвалення, при цьому Товариством допущено порушення строків здійснення розрахунків за надані послуги, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у сумі 243 000,00 грн. є обґрунтованими;

- враховуючи наявність підстав для стягнення основного боргу в розмірі 243 000,00 грн., обґрунтованими є й вимоги про стягнення пені у розмірі 17 654,79 грн., 3 % річних у розмірі 2 118,57 грн. та інфляційних втрат у розмірі 6 399,00 грн.;

- Товариством не доведено наявності правових підстав для визнання Договору недійсним.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2019 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2018 в частині стягнення за первісним позовом пені, 3 % річних та інфляційних втрат змінено, а саме викладено абзаци перший і другий резолютивної частини рішення в такій редакції:

"Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Крост" на користь приватного підприємства "ВКФ Уніпром" заборгованість у розмірі 243 000,00 грн., пеню в розмірі 8 679,45 грн., 3 % річних у розмірі 1 230,90 грн., інфляційні втрати у розмірі 3 504,60 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 846,22 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовити".

У решті рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2018 залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що Підприємством при здійсненні розрахунку пені, інфляційних втрат та 3 % річних неправильно визначено строки невиконання зобов`язань Товариством. У решті суд апеляційної інстанції погодився з доводами, викладеними у рішенні суду першої інстанції.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправильно застосовано положення статей 92 241 526 530 610 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Підприємство подало заяву, в якій, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Розпорядженням в.о. заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 02.05.2019 № 29.3-02/428 у зв`язку з відпусткою судді Львова Б.Ю. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 904/2156/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 21.08.2017 Підприємством (виконавець) та Товариством (замовник) укладено Договір та додаткову угоду про внесення змін до Договору.

Відповідно до пункту 1.1 Договору виконавець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених цим договором, за дорученням замовника надати послуги з виконання робіт за допомогою навантажувача фронтального LIEBHERR L566 (далі - Послуги), а замовник зобов`язується прийняти послуги і оплатити їх відповідно до умов Договору.

Згідно з пунктом 3.1 Договору прийом замовником наданих виконавцем послуг оформлюється актом приймання-передачі послуг.

Пунктами 2.2-2.4 Договору (з урахуванням додаткової угоди до Договору) передбачено, що вартість послуг договірна і узгоджується сторонами до початку виконання робіт. Оплата за надані виконавцем послуги здійснюється шляхом перерахування грошових коштів замовником на розрахунковий рахунок виконавця впродовж 14 календарних днів від дати складання акта приймання наданих послуг на підставі виставленого рахунку. Виконавець зобов`язаний надати замовнику податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої виконавцем особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 5.1.2 Договору замовник зобов`язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати надані виконавцем послуги.

Згідно з пунктом 8.2 Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, а в частині проведення розрахунків до повного виконання.

На підтвердження виконання умов Договору на загальну суму 243 000,00 грн. Підприємством надано акт здачі-прийняття робіт від 25.12.2017 № ОУ-0000156 на суму 99 000,00 грн., у тому числі ПДВ, та акт здачі-прийняття робіт від 31.01.2018 № ОУ-0000014 на суму 144 000,00 грн., у тому числі ПДВ.

У встановлений Договором строк Товариство не оплатило надані Підприємством послуги.

Листом від 26.04.2018 № 58-АБ Підприємство звернулось до Товариства, в якому просило останнє сплатити існуючу заборгованість, який Товариством залишено без відповіді.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди виходили з того, що відповідно до частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 193 ГК України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов укладеного договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання.

Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із статтею 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Договір та додаткова угода до нього зі сторони Товариства підписані особою, прізвище та посадове становище якої не відповідає зазначеному в цих документах: Генеральний директор Товариства Бабенко І.П. Вказана обставина не заперечується Підприємством.

У свою чергу, Підприємство стверджує, що підписантом спірних документів зі сторони Товариства є директор з капітального будівництва Товариства Кириченко О.В.

Товариством твердження Підприємства про фактичного підписанта Договору не спростовано, при цьому Товариство просить у своїй зустрічній позовній заяві визнати Договір недійсним з підстав укладення Договору неуповноваженою на це особою.

Також Товариство заперечує проти акта здачі-прийняття робіт від 25.12.2017 № ОУ-0000156 на суму 99 000,00 грн., у тому числі ПДВ, та акта здачі-прийняття робіт від 31.01.2018 № ОУ-0000014 на суму 144 000,00 грн., у тому числі ПДВ, вказуючи на те, що вони також підписані неуповноваженою особою з боку Товариства.

При цьому частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Разом з тим, далі вказано, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16).

На захист прав третіх осіб, які виступають у правовідносинах з юридичними особами, у тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц).

Правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень визначено частиною першою статті 241 ЦК України: правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту частини першої 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14.

Крім того, аналіз постанов Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17 свідчить, що вони містять висновок про те, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо).

Разом з цим у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17 зазначено, що схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, передача транспортних засобів, зняття їх з обліку із наданням усіх необхідних документів та прийняття часткової або повної оплати за спірними договорами).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємство надало суду докази виконання ним умов Договору, а саме: копії подорожніх листів з 04.12.2017 по 14.12.2017 та з 15.01.2018 по 30.01.2018; копію талону про проходження державного технічного огляду транспортного засобу; копію свідоцтва про його реєстрацію; копію транспортного пропуску 3004 на територію ПАТ "ММК ім. Ілліча". У подорожніх листах містяться відмітки (підпис та печатка) Товариства, які засвідчують факт надання послуг з виконання робіт за допомогою навантажувача фронтального LIEBHERR L566.

Враховуючи вказані докази, суди дійшли висновку, що Товариством не спростовано факт надання послуг з виконання робіт Підприємством.

Водночас судами встановлено, що у даній справі мало місце укладення оспорюваного Договору з боку Товариства особою з перевищенням повноважень, але було й подальше схвалення цього правочину шляхом прийняття його до виконання, що узгоджується з імперативними нормами статті 241 ЦК України, що є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання спірного Договору недійсним.

Що ж до позовних вимог первісного позову в частині стягнення основної заборгованості та штрафних санкцій за актом здачі-прийняття робіт від 25.12.2017 № ОУ-0000156, то судами встановлено, що надані Підприємством докази свідчать про доведеність факту отримання Товариством послуг щодо найму спецтехніки за Договором згідно з актом здачі-прийняття робіт від 25.12.2017 № ОУ-0000156.

При цьому Товариством розрахунків за надані послуги не проведено, тому суди дійшли висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 99 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що у випадку прострочення по сплаті за надані виконавцем послуги замовник несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент укладення Договору.

На підставі пункту 6.2 Договору Підприємством за вказаним актом нараховано Товариству пеню в розмірі 8 679,45 грн. за період з 09.01.2018 по 16.05.2018.

Відповідно до статті 625 ЦК України Підприємством нараховано Товариству за тим же актом 3 % річних у розмірі 1 041,53 грн. за період з 09.01.2018 по 16.05.2018 та інфляційні втрати у розмірі 3 504,60 грн. за період лютий-травень 2018 року.

Вказані розрахунки були перевірені судами та визнані арифметично вірними і такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

Що ж до первісних позовних вимог про стягнення суми боргу, пені, інфляційних втрат та річних за актом здачі-прийняття робіт від 31.01.2018 № ОУ-0000014, то судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з пунктом 8.2 Договору даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, а в частині проведення розрахунків до повного виконання.

Водночас роботи за актом від 31.01.2018 № ОУ-0000014 здачі-прийняття робіт (надання послуг) виконувались у січні 2018 року і вказаний акт підписаний сторонами 31.01.2018, тобто поза межами строку дії Договору.

За наведених обставин Договір не може бути підставою для стягнення заборгованості за актом від 31.01.2018 № ОУ-0000014.

Однак апеляційним судом встановлено, що Підприємством було направлено Товариству лист від 26.04.2018 № 58-АБ, в якому Підприємство просило оплатити борг, у тому числі згідно з актом від 31.01.2018 № ОУ-0000014, у 5-денний строк з моменту отримання зазначеного листа.

Частиною другою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи вимоги статті 530 ЦК України, а також те, що акт від 31.01.2018 № ОУ-0000014 підписаний та скріплений печатками обох товариств і те, що Товариство суму заборгованості за вказаним актом не сплатило, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення 144 000,00 грн. основного боргу.

Таким чином, вимоги Підприємства про стягнення пені за актом від 31.01.2018 № ОУ-0000014 визнані апеляційним судом такими, що не підлягають задоволенню, оскільки основна заборгованість за вказаним актом підлягає стягненню не згідно з умовами Договору, а в силу вимог чинного законодавства.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що Підприємством при здійсненні розрахунку 3 % річних за актом від 31.01.2018 № ОУ-0000014 не враховано обставин щодо строків невиконання зобов`язань Товариством, тому, здійснивши власний перерахунок за вказаним актом, апеляційний суд дійшов висновку, що стягненню підлягають 3 % річних за період з 01.05.2018 по 16.05.2018 у розмірі 189,37 грн.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині нарахування Підприємством інфляційних втрат за актом від 31.01.2018 № ОУ-0000014 не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій також встановлено наявність підстав для покладення на Товариство витрат Підприємства на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., оскільки Підприємство подало до суду докази надання правової допомоги, витрат з оплати правничої допомоги, а також суди врахували відсутність заперечень з боку Товариства щодо їх розміру.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди неправильно застосували положення статей 92 241 526 530 610 ЦК України та статті 181 ГК України, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, вимогами якої є скасування рішення і постанови, та враховує, що постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2019 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2018 в частині стягнення за первісним позовом пені, 3 % річних та інфляційних втрат змінено, яка (постанова) прийнята судом апеляційної інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави для залишення постанови суду апеляційної інстанції без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняте у даній справі судове рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 308 309 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Крост" залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2019 у справі № 904/2156/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя К. Пільков

Суддя В. Селіваненко