Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 923/970/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Ткач І.В.,

судді: Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представники учасників справи:

позивача - Динюк І.Р.,

відповідача - Литовський І.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2017

(головуючий - Головей В.М., судді - Принцевська Н.М., Савицький Я.Ф.)

та рішення Господарського суду Херсонської області від 02.11.2016

(суддя Немченко Л.М.)

у справі № 923/970/16

за позовом Командитного товариства "Приватне підприємство "В.А.Т. Компанія "Дніпро" і компанія"

до Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго"

про спонукання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. 06 вересня 2016 року Командитне товариство "Приватне підприємство "В.А.Т. Компанія "Дніпро" і компанія" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" (далі - відповідач), в якій просило:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо надання позивачу, у відповідності до п. 3.1.2. Правил приєднання електроустановок до електричних мереж, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 17.01.2013 № 32 (далі - Правила), підписаного проекту договору про приєднання та технічних умов;

- зобов'язати відповідача безоплатно підготувати та невідкладно надати позивачу підписаний проект договору про приєднання відповідно до додатку 1 Правил та технічні умови приєднання до електричних мереж електроустановок, призначених для виробництва електроенергії з використанням альтернативних джерел енергії, відповідно до додатку 6 Правил, на підставі поданої позивачем заяви від 12.08.2016 та доданих до неї документів.

1.2. Позовна заява мотивована тим, що позивач, маючи намір та можливості розташувати на даху власної будівлі генеруючу установку для виробництва електричної енергії з енергії сонячного випромінювання, подало відповідачу заяву про приєднання електроустановки певної потужності для виробництва електричної енергії з використанням альтернативних джерел енергії та додатки, передбачені абз. 6 п. 13 Правил. Проте відповідач безпідставно залишив заяву позивача без розгляду, мотивуючи це неналежним її заповненням.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 12.08.2016 позивач на підставі абз. 5 п. 1.3. Правил звернувся до відповідача з заявою про приєднання електроустановки певної потужності для виробництва електричної енергії з використанням альтернативних джерел енергії з додатками, передбаченими абз. 6 п. 1.3. Правил.

2.2. 30.08.2016 позивач отримав від відповідача лист № 36-036796-06 від 22.08.2016, в якому йому було повідомлено, що подану заяву залишено без розгляду у зв'язку з неналежним її заповненням. Зокрема, у заяві відсутня назва закінченого об'єкта та до заяви не додано оформленої довіреності особи, уповноваженої на підписання договору. Разом з цим листом відповідач повернув додатки, які додавались до заяви. Оригінал заяви від 12.08.2016 відповідач позивачу не повернув.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 02 листопада 2016 року рішенням Господарського суду Херсонської області позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

3.2. 17 листопада 2016 року додатковим рішенням Господарського суду Херсонської області стягнуто з Товариства на користь Підприємства 1378,00 грн витрат по сплаті судового збору.

3.3. 01 лютого 2017 року постановою Одеського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Херсонської області від 02.11.2016 залишено без змін.

3.4. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили, зокрема з такого:

3.4.1. Позивач звернувся до відповідача з належним чином оформленою заявою за формою, визначеною додатком 2 Правил.

3.4.2. На виконання вимог Правил позивач подав до заяви копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.07.2014 на комплекс будівель і споруд, які знаходяться у м. Херсоні по вул. Робочій, 66, та витяг із Державного реєстру речових прав власності на майно, яке розміщене за цією адресою. Заявник до заяви додав ситуаційний план із зазначенням місця розташування електроустановки та викопіювання з топографо-геодезичного плану в масштабі 1:1000 із зазначенням місця розташування електроустановки, земельної ділянки або прогнозованої точки приєднання. Отже, відповідач отримав усю необхідну інформацію для виконання заяви.

3.4.3. Доводи відповідача про не заповнення заявником графи "існуюча дозволена (приєднана) потужність відповідно до договору про постачання (користування) електричної енергії" є безпідставними. Відповідно до примітки ця графа заповнюється тільки у випадку за наявності споживачів. Також господарські суди відхилили доводи відповідача, що Підприємство не додало до заяви копії належним чином оформленої довіреності чи іншого документа на право укладати договори особі, яка уповноважена підписувати договори, оскільки з типової форми заяви вбачається, що належним чином оформлений документ, який надає право особі підписати договір приєднання, має бути додано у разі потреби, тобто його надання не є обов'язковим.

3.4.4. Відповідач відмовив в підготовці та наданні проекту договору приєднання та технічних умов до нього з порушенням вимог п.п 4.1.1-4.1.3 розділу 4 Правил, оскільки не повернув заяву позивачу, а тому зобов'язаний не пізніше 15 календарних днів від дня подання заяви передати підписаний проект договору про приєднання електричних мереж електроустановки та надати технічні умови.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 05 травня 2017 року ПАТ "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2017, рішення Господарського суду Херсонської області від 02.11.2016 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

4.2. Скаржник обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, зокрема, такими доводами:

4.2.1. Господарськими судами не взято до уваги, що позивач у своїй заяві про приєднання в порушення п. 1.2. Правил, п. 2.1. типової форми договору, ч. 3 ст. 4, ч. 3 ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" повинен був зазначити необхідну істотну умову для укладення договору про приєднання, а саме, об'єкт будівництва, який необхідно приєднати до мереж, належних енергопостачальній компанії. Водночас позивач зазначив не об'єкт, а процес - виробництво електричної енергії з альтернативних джерел енергетики.

4.2.2. Скаржник зауважує на тому, що задовольняючи позов, суди зобов'язали приєднати до електричних мереж електроустановки, призначені для виробництва електроенергії з використанням альтернативних джерел енергії, тоді як в заяві позивача від 12.08.2016 зазначено об'єкт як виробництво, що не враховано господарськими судами.

4.2.3. Крім того, на думку скаржника, господарськими судами не застосовано до даних правовідносин сторін Правила приєднання когенераційних установок до електричних мереж, затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 21.01.2006 № 47, а також вимоги Закону України "Про альтернативні джерела енергії" та Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності".

4.2.4. Також відповідач зазначає, що з наданих позивачем до заяви документів, що підтверджують право власності позивача на об'єкт, а саме, свідоцтва від 09.07.2014 та витягу від 09.07.2014, вбачається, що позивач володіє комплексом будівель та споруд, до складу якого не входить об'єкт альтернативної енергетики, тобто він не існує. Враховуючи положення п. 1.3. Правил позивачу необхідно було надати документи, що підтверджують право власності чи користування земельною ділянкою, однак таких документів позивачем не надано.

4.2.5. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди не звернули уваги на той факт, що відповідача зобов'язано фактично приєднати невідомий об'єкт, що не підпадає під поняття об'єкта будівництва, а тому в подальшому виконання рішення суду не призведе до реальних наслідків, у зв'язку з неможливістю підключення об'єкта до електричних мереж.

4.2.6. Господарські суди залишили поза увагою, що в порушення п. 1.3. Правил позивачем не подано до заяви копії належним чином оформленої довіреності чи іншого документа на право укладати договори особі, яка уповноважена підписувати договір.

4.2.7. На думку скаржника, позивачем неправильно обрано спосіб захисту, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, зокрема актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акта, тоді як зазначеними нормами не передбачено можливості визнання протиправною бездіяльності суб'єкта господарювання, оскільки така можливість передбачена щодо бездіяльності органів державної влади або органів місцевого самоврядування, а не суб'єктів господарювання. Також чинним законодавством не передбаченого такого способу захисту як зобов'язання вчинення дій.

4.3. 07 листопада 2017 року позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 та рішення господарського суду Херсонської області від 02.11.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4.4. Відзив мотивовано такими аргументами:

4.4.1. Позивач відповідно до п. 3.1. Правил подав відповідачу заяву про приєднання електроустановки певної потужності та додав до заяви усі необхідні додатки.

4.4.2. Правила не містять рекомендацій, вказівок чи роз'яснень, яким чином потрібно заповнювати графу заяви - функціональне призначення об'єкта замовника як і не міститься визначення терміну функціональне призначення об'єкта замовника у Законі України "Про регулювання містобудівної діяльності". Оскільки призначення об'єкта замовника є саме виробництво електричної енергії з використанням альтернативних джерел енергії, тому графа заповнена саме таким чином, виходячи з дійсних намірів позивача виробляти електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії.

4.4.3. Крім того, позивач зазначає про те, що резолютивна частина рішення узгоджується з вимогами Правил, тому доводи відповідача про альтернативу виконання рішення суду є безпідставними.

4.4.4. Враховуючи, що заяву було підписано керівником товариства, який є підписантом відповідно до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які відповідач мав можливість перевірити з загальновідомих джерел, твердження скаржника про необхідність подання до заяви довіреності є безпідставними, оскільки з типової форми заяви вбачається, що належним чином оформлений документ, який надає право особі підписати договір приєднання має бути додано у разі потреби, тобто його подання не є обов'язковою умовою.

4.4.5. Позивач вважає помилковими посилання відповідача на те, що ним обрано невірний спосіб захисту, оскільки позивачем виконано вимоги законодавства для отримання проекту договору, а тому право позивача підлягає захисту шляхом спонукання відповідача до укладення з позивачем відповідного договору.

5. Джерела права й акти їх застосування

5.1. Закон України "Про електроенергетику" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Стаття 24. Права, обов'язки та відповідальність енергопостачальників і електропередавальних організацій

Електропередавальна організація, що здійснює передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, не має права відмовити замовнику, який має намір приєднати електроустановки до цих мереж, у наданні послуг з приєднання.

Стаття 25. Права споживачів електричної енергії

Споживачі електричної енергії мають право на:

приєднання та підключення до електричної мережі, за умови виконання правил приєднання електроустановок до електричних мереж.

5.2. Закон України "Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу"

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

когенераційна установка - комплекс обладнання, що працює за способом комбінованого виробництва електричної і теплової енергії або перетворює скидний енергетичний потенціал технологічних процесів в електричну та теплову енергію;

комбіноване виробництво електричної та теплової енергії (когенерація) - спосіб одночасного виробництва електричної та теплової енергії в межах одного технологічного процесу у результаті спалення палива.

5.3. Правила приєднання електроустановок до електричних мереж, затверджені Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 17.01.2013 № 32 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

I. Загальні положення

1.1. Ці Правила регулюють відносини, які виникають під час приєднання новозбудованих, реконструйованих чи технічно переоснащених електроустановок замовників (крім когенераційних установок) до електричних мереж.

1.2. У цих Правилах терміни вживаються в таких значеннях:

договір про приєднання до електричних мереж - письмова домовленість сторін, що є документом встановленої форми, який визначає зміст та регулює правовідносини між сторонами щодо приєднання електроустановок замовника до електричних мереж власника електромереж [абзац 2].

1.3. Електропередавальна організація не має права відмовити в приєднанні до її мереж електроустановки замовника за умови дотримання ним вимог цих Правил [абзац 1].

Послуга з приєднання надається на підставі договору про приєднання, що укладається за типовою формою (додаток 1) [абзац 4].

Для отримання проекту договору про приєднання замовник звертається до електропередавальної організації за місцем розташування його електроустановок із заявою про приєднання електроустановки певної потужності (додаток 2) та пред'являє паспортний документ [абзац 5].

До заяви про приєднання електроустановки певної потужності додаються:

ситуаційний план із зазначенням місця розташування електроустановки та викопіювання з топографо-геодезичного плану в масштабі 1:2000 із зазначенням місця розташування електроустановки, земельної ділянки або прогнозованої точки приєднання;

копія документа, який підтверджує право власності чи користування цим об'єктом або, за відсутності об'єкта, право власності чи користування земельною ділянкою;

копія належним чином оформленої довіреності чи іншого документа на право укладати договори особі, яка уповноважена підписувати договори (за потреби) [абзац 6].

III. Приєднання, яке не є стандартним

3.1. Приєднання, яке не є стандартним, передбачає:

3.1.1. Подання замовником до електропередавальної організації заяви про приєднання електроустановки певної потужності відповідно до додатка 2 до цих Правил та необхідних документів [абзац 1].

3.1.2. Безоплатну підготовку та видачу електропередавальною організацією проекту договору про приєднання відповідно до додатка 1 до цих Правил та підписаних технічних умов, які є невід'ємною частиною договору про приєднання (не пізніше 15 робочих днів від дня подання заяви замовника про приєднання електроустановки та 30 робочих днів у разі необхідності їх узгодження з власником магістральних/міждержавних електричних мереж) [абзац 1].

Технічні умови приєднання до електричних мереж електроустановок, призначених для виробництва електричної енергії, складаються за типовою формою відповідно до додатка 6 до цих Правил [абзац 3].

IV. Особливості приєднання електроустановок, призначених для виробництва електричної енергії, з використанням альтернативних джерел енергії

4.1. Приєднання електроустановок, призначених для виробництва електричної енергії з використанням альтернативних джерел енергії, здійснюється в порядку, передбаченому розділом III цих Правил, з урахуванням таких особливостей:

4.1.1. Електропередавальна організація безоплатно готує та видає замовнику підписаний проект договору про приєднання до електричних мереж електроустановки, яка виробляє електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії.

4.1.2. Технічні умови видаються замовнику безоплатно не пізніше 15 робочих днів від дня подання заяви замовника про приєднання електроустановки та 30 робочих днів у разі необхідності їх узгодження з власником магістральних/міждержавних електричних мереж.

Технічні умови не містять вимог щодо зовнішнього електрозабезпечення.

4.1.3. Розроблення проектної документації електроустановок зовнішнього електрозабезпечення забезпечується електропередавальною організацією за рахунок коштів, передбачених у тарифах на передачу електричної енергії, та/або за рахунок поворотної фінансової допомоги, яка надається замовником електропередавальній організації.

4.1.4. Забезпечення електропередавальною організацією виконання будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт та введення в експлуатацію новозбудованих чи реконструйованих електроустановок до точки приєднання замовника.

4.1.5. Укладення відповідних договорів, передбачених законодавством.

4.1.6. Підключення електроустановки замовника до електричної мережі.

5.4. Цивільний кодекс України

Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав

1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів

1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

3) припинення дії, яка порушує право;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

5.5. Господарський кодекс України

Стаття 20. Захист прав суб'єктів господарювання та споживачів

1. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

2. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом.

3. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

5.6. Конституція України

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

5.7. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція)

Стаття 13 Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

5.8. Господарсько-процесуальний кодекс України (в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій)

Стаття 33. Обов'язок доказування і подання доказів

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Стаття 43. Оцінка доказів

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

5.9. Господарсько-процесуальний кодекс України (в редакції, чинній з 15.12.2017)

Стаття 5. Способи судового захисту

1. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

2. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 300. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

6.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

6.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Щодо суті касаційної скарги

6.2.1. Спір по справі стосується надання відповідачем на підставі заяви позивача проекту договору про приєднання до електричних мереж та технічних умов, які є невід'ємною частиною цього договору.

6.2.2. Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, регулюються Законом України "Про електроенергетику", Правилами приєднання електроустановок до електричних мереж.

Судами встановлено, що 12.08.2016 позивач звернувся до відповідача з заявою про приєднання електроустановки для виробництва електричної енергії з використанням альтернативних джерел енергії та подав до заяви додатки, передбачені абз. 6 п. 1.3. Правил.

Виходячи із змісту Правил, заява, з якою позивач звернувся до відповідача, є документом, який свідчить про намір заявника здійснити приєднання електроустановки до електричних мереж та який необхідний для оформлення проекту договору про приєднання. Після отримання належним чином оформленої заяви у відповідача виникає обов'язок здійснити безоплатну підготовку та видачу проекту договору про приєднання та підписаних технічних умов у порядку, встановленому п. 3.1.2., п. 4.1. Правил.

6.2.3. Суди дослідили питання, пов'язані з поданням позивачем заяви, та встановили, що позивач звернувся до відповідача з належним чином оформленою заявою за формою, визначеною додатком до Правил; графи заяви заповнені у відповідності з вимогами, викладеними у формі заяви. Відповідач отримав усю необхідну інформацію для виконання заяви.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновком обох судових інстанцій про безпідставність доводів відповідача про неотримання ним інформації для виконання заяви позивача.

Відповідно до вимог ст.ст. 24, 25 Закону України "Про електроенергетику", п. 1.3. Правил, відповідач не мав права відмовити в приєднанні до його мереж електроустановки замовника за умови дотримання ним вимог цих Правил.

6.2.4. Аргумент відповідача про те, що господарськими судами не було застосовано до правовідносин сторін вимоги Правил приєднання когенераційних установок до електричних мереж, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Закону України "Про альтернативні джерела енергії", відхиляється Верховним Судом з огляду на те, що суди попередніх інстанцій зазначили в оскаржуваних судових рішеннях, що пункт 4.1. розділу IV (Особливості приєднання електроустановок, призначених для виробництва електричної енергії, з використання альтернативних джерел енергії) Правил встановлює, що приєднання електроустановок, призначених для виробництва електричної енергії з використанням альтернативних джерел енергії, здійснюється в порядку, передбаченому розділом ІІІ цих Правил, з урахуванням особливостей передбачених п.п. 4.1.1-4.1.6. розділу IV Правил.

При цьому, розділи ІІІ та IV не містять посилання на застосування інших нормативних актів чи законів під час подання замовником заяви, яка оформлюється згідно з додатком 2 цих Правил.

6.2.5. Крім того, господарськими судами також обґрунтовано відхилено доводи відповідача про те, що заявник не додав до заяви копії належним чином оформленої довіреності чи іншого документа на право укладати договори особі, яка уповноважена підписувати договір. З типової форми заяви вбачається, що належним чином оформлений документ, який надає право особі підписати договір приєднання, має бути додано у разі потреби. Відповідну заяву від імені позивача було підписано керівником підприємства, відомості про якого містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

6.2.6. Що стосується питання належності/неналежності обраного позивачем способу захисту свого права/інтересу, слід виходити з такого.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Отже, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Саме по собі формулювання позовної вимоги, без з'ясування судом зазначених обставин, не є підставою для припинення провадження у справі або для беззаперечної відмови у задоволенні позову.

При цьому, відповідно до положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його "ефективність" з точки зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2015).

Отже, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Враховуючи викладене, а також з огляду на приписи ст. 5 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд відповідно до викладеної в позові вимоги може визначити у своєму рішення такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У зв'язку з наведеним, Верховний Суд відхиляє довід скаржника про те, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту свого права.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Верховний Суд вважає висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є обґрунтованим, оскільки скаржником не доведено, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

7.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" без задоволення, а судових рішень, що оскаржуються - без змін.

8. Судові витрати

8.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

8.2. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 та рішення Господарського суду Херсонської області від 02.11.2016 у справі № 923/970/16 залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І. Ткач

Судді: О. Мамалуй

Л. Стратієнко