ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 906/452/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Петухов М.Г., судді: Василишин А.Р., Олексюк Г.Є.)

від 12.06.2023

у справі №906/452/22

за позовом Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок"

до Фізичної особи-підприємця Веселовського Геннадія Павловича

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Коростишівська міська рада, Комунальне підприємство "Міський ринок" Коростишівської міської ради

про звільнення торгових місць та стягнення 186 948, 00 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Невисевич М.В.;

відповідача - Веселовський Г.П., Слівінський А.О.;

третьої особи 1 - не з`явився;

третьої особи 2 - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Веселовського Геннадія Павловича, у якому просило зобов`язати останнього звільнити торгові місця №147 і №148 площею по 18 кв. м., які зазначені на плані розміщення торгових місць на ринку, шляхом демонтажу металевих конструкцій та вивезення їх за межі ПР "Кооперативний ринок", а також стягнути з ФОП Веселовського Г.П. 162 021, 60 грн неустойки за період з 29.03.2019 по 29.06.2022.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач через невиконання відповідачем умов договору оренди №184 від 31.12.2013 в частині своєчасної та повної оплати орендних платежів відмовився від цього договору, а відповідач всупереч п.4.3.8 договору та частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України не повернув об`єкт оренди після припинення договору, що стало підставою для нарахування йому неустойки.

В подальшому, позивач подав заяву про збільшення суми позовних вимог, у якій останній просив стягнути з відповідача неустойку в сумі 186 948 грн за період з 29.03.2019 по 29.12.2022.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.02.2023 позов задоволено у повному обсязі. Суд зобов`язав Фізичну особу-підприємця Веселовського Геннадія Павловича звільнити торгові місця №147 і №148 площею по 18 кв. м., які зазначені на плані розміщення торгових місць на ринку, шляхом демонтажу металевих конструкцій та вивезення їх за межі Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок". Стягнув з Фізичної особи-підприємця Веселовського Геннадія Павловича 186 948, 00 грн неустойки.

Суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди №184 від 31.12.2013, предметом якого є оренда відповідачем торгівельних майданчиків №147 та № 148, є розірваним з 28.03.2019. Враховуючи, що відповідач не повернув об`єкт оренди, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов`язання відповідача звільнити торгівельні майданчики №147 та № 148 площею по 18 кв. м. шляхом демонтажу металевих конструкцій та вивезення їх за межі Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Також, суд вказав, що вимога позивача про стягнення з відповідача 186 948 грн неустойки є законною, обґрунтованою і підлягає задоволенню у заявленому обсязі.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 рішення Господарського суду Житомирської області від 15.02.2023 скасовано, ухвалено нове, яким у позові відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, виходив з того, що за відсутності в позивача будь-яких прав на земельну ділянку за адресою: м. Коростишів, вул. Шевченка, 40, позовні вимоги про звільнення земельної ділянки, а також нарахування неустойки за період з 29.03.2019 по 29.06.2022 є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023, Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

3.2. Підставою касаційного оскарження Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, від 06.07.2021 у справі №906/562/20, від 08.06.2021 у справі №906/564/20, від 21.01.2021 у справі №906/1077/19, від 02.12.2020 у справі № 906/1078/19.

Також посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не застосовано частину 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Фізична особа-підприємець Веселовський Геннадій Павлович просив відмовити в її задоволенні, а касаційне провадження закрити на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. При цьому відповідач зазначає, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

31.12.2003 було проведено інвентаризацію торговельних майданчиків за адресою: м.Коростишів, вул.Шевченка, 40. Згідно з Інвентаризаційним описом №3, Коростишівська Райспоживспілка здала, а ПРСС "Кооперативний ринок" прийняло торгівельні майданчики, серед яких у т.ч. №147 торгівельний майданчик - покриття асфальто-бетоном 18 кв. м., №148 торгівельний майданчик - покриття асфальто-бетоном 18 кв. м.

31.12.2013 між Підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (орендодавець) та приватним підприємцем Веселовським Геннадієм Павловичем (орендар, відповідач) укладено договір оренди №184, відповідно до якого, предметом договору є торгівельні майданчики №147 та № 148 загальною площею по 18 кв. м, місцезнаходження яких зазначене на плані розміщення торговельних місць ринку (далі - об`єкт оренди).

Згідно з п. п. 1.2-1.4 договору об`єкт оренди належить орендодавцеві на праві власності. Об`єкт оренди надається орендодавцем у тимчасове платне користування орендарю для провадження торговельної діяльності. Сторони підтверджують, що вони мають правоздатність і дієздатність щодо укладення і виконання цього договору, а також щодо здійснення інших прав і обов`язків за ним.

За умовами п. 2.1 договору, орендар набуває права користування об`єктом оренди з дати початку дії договору відповідно до п.6.

У п. 3.1 договору сторони погодили, що орендна плата складає 1 038 грн 60 коп. на місяць та вноситься орендарем на розрахунковий рахунок або в касу орендодавця до 10 числа місяця, за який проводиться оплата.

Права та обов`язки сторін визначено у розділі 4 договору.

Зокрема, за умовами п. п. 4.2.3.-.4.2.5. договору орендодавець має право: вимагати в орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату; відмовитися від цього договору, якщо орендар систематично порушує умови договору або не вносить орендну плату протягом двох місяців підряд; у разі якщо орендар після припинення дії договору в семиденний термін не звільнить об`єкт оренди, орендодавець переміщає тимчасову споруду, що встановлена на орендованому торговельному місці, на штрафмайданчик ринку.

У свою чергу орендар зобов`язується, зокрема: своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату; у разі припинення або розірвання договору у 7-ми денний термін звільнити об`єкт оренди та повернути його орендодавцеві у стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди з вини орендаря (п. п. 4.3.3., 4.3.8 договору).

Згідно з п.5.2 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність згідно із законодавством України.

Договір укладено на 1 рік, і діє з 01.01.2014 до 31.12.2014 включно (п.6.1 договору).

У п. 6.3 договору передбачено, якщо орендар має намір укласти договір на наступний строк, він зобов`язаний не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії цього договору подати орендодавцю письмову заяву з додаванням копій правовстановлюючих документів. За умови відсутності в орендодавця заперечень договір може бути пролонгований на такий же термін. В іншому випадку договір припиняє дію відповідно до п. 6.1. договору

17.12.2014 сторони підписали додаткову угоду до договору оренди №184 від 31.12.2013, згідно з якою домовились пролонгувати вказаний договір на термін з 01.01.2015 по 31.12.2015.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.12.2018 у справі №906/66/17, яке набрало законної сили, у задоволенні позову Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" до фізичної особи-підприємця Веселовського Геннадія Павловича за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Коростишівської міської ради; 2) Комунального підприємства "Міський ринок" Коростишівської міської ради про стягнення 132 940 грн 80 коп. (з урахуванням заяви №271 від 05.09.2018) відмовлено.

При розгляді вказаної справи Господарський суд Житомирської області, враховуючи положення статей 284 Господарського кодексу України та 764 Цивільного кодексу України, беручи до уваги те, що позивачем не надано належних доказів надіслання листів відповідачу про припинення договору протягом місяця після закінчення строку договору, дійшов висновку про те, що договір оренди №184 від 31.12.2013 продовжив свою дію.

22.03.2019 позивач надіслав відповідачу лист №64, у якому повідомив, що відмовляється від договору №184 від 31.12.2013 на підставі статті 782 Цивільного кодексу України, запропонував виконати вимоги частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України та звільнити торгівельні майданчики №147; 148, а також сплатити заборгованість з орендної плати.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №1250102554817, відповідач отримав повідомлення позивача про відмову від договору 28.03.2019.

03.04.2019 ФОП Веселовський Г.П. направив ПКР "Кооперативний ринок" лист від 03.04.2019, у якому повідомив, що договір оренди №184 від 31.12.2013 припинив свою дію 01.01.2016, об`єкти оренди було повернуто останньому у визначений договором 7-денний термін, торгівельні конструкції переміщено на інше місце на належних Коростишівській міській раді та КП "Міський ринок" асфальтобетонному покритті та земельній ділянці органу місцевого самоврядування.

10.02.2020 позивач направив відповідачу лист №37 з вимогою виконати зобов`язання за договором п.4.3.8 та частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, запропонував сплатити заборгованість з орендної плати і неустойку та укласти договір на 2020 рік або звільнити кіоски, які розміщені на торгівельних майданчиках №147; 148, від товару, який там знаходиться, та надати можливість ПР "Кооперативний ринок" перемістити кіоски на штрафмайданчик згідно з п.4.2.5 договору №184.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №1250102836251, вказаний лист отримано відповідачем 14.02.2020.

Відповідач наголошує на тому, що перебуває в орендних праовідносинах з Коростишівською міською радою, має правові підстави для здійснення господарської діяльності на території КП "Міський ринок" по вул. Шевченка, 40 в м. Коростишеві, на підтвердження чого до справи долучено договори надання в оренду окремого елементу благоустрою комунальної власності №520 від 18.11.2019, №865 від 29.12.2020, №12 від 31.01.2022, укладені між Коростишівської міською радою (орендодавець) та ФОП Веселовським Геннадієм Павловичем (орендар).

Відповідно до вказаних договорів, Коростишівська міська рада надає на підставі рішення виконавчого комітету Коростишівської міської ради від 15.11.2019 №174 "Про надання в оренду окремого елементу благоустрою комунальної власності" в оренду, а фізична особа-підприємець Веселовський Геннадій Павлович приймає в строкове платне користування окремий елемент благоустрою - асфальто-бетонне покриття, площею 41,6 кв. м., згідно викопіювання, за адресою: м.Коростишів, вул.Шевченка, 40 для здійснення господарської діяльності.

Рішенням 28 (скликаної позачергово) сесії 7 скликання Коростишівської міської ради №38 від 31.01.2017 було ухвалено створити Комунальне підприємство "Міський ринок" Коростишівської міської ради.

Згідно з п.3.2. Статуту КП "Міський ринок", предметом діяльності підприємства є надання послуг та створення для продавців та покупців належних умов торгівлі на спеціально відведеній для цієї мети території, здійснення іншої господарської діяльності, передбаченої цим Статутом.

До справи долучено довідку Коростишівської міської ради від 25.09.2018 №03-32/904 про те, що ФОП Веселовський Г.П. здійснює свою господарську діяльність на території комунальної власності Коростишівської міської ради по вул. Шевченка, 40 в м. Коростишеві, яка не сформована в земельну ділянку.

Рішенням 66 сесії 7 скликання Коростишівської міської ради від 18.12.2018 №602 прийнято на баланс Коростишівської міської ради об`єкт благоустрою території у вигляді твердого замощення земельної ділянки асфальто-бетонним покриттям загальною площею 10 200 кв. м., який розташований за адресою: вул.Шевченка, 40, м.Коростишів , з ринковою вартістю 214 672 грн.

Рішенням 73 сесії 7 скликання Коростишівської міської ради №721 від 23.04.2019 об`єкт благоустрою території у вигляді твердого замощення земельної ділянки асфальто-бетонним покриттям загальною площею 10 200 кв. м., вартістю 214 672 грн, що розташований за адресою: вул. Шевченка, 40, м. Коростишів, передано в оперативне управління КП "Міський ринок".

У матеріалах справи є довідка КП "Міський ринок" від 03.07.2019 №6, у якій зазначено, що протягом січня-лютого 2017 року з метою додержання санітарних та пожежних норм і правил відбулось перепланування території ринку із фактичним переміщенням торгівельних металевих конструкцій суб`єктів господарювання, включно з ФОП Веселовського Г.П. Станом на 03.07.2019, так само, станом і на лютий 2017 року територія ринку по вул.Шевченка, 40 в м.Коростишеві являє собою об`єкт благоустрою ринку у вигляді асфальтобетонного покриття, без визначення торгівельних місць на ньому, остаточне місце розташування та розбивка яких відбудеться після затвердження на черговій сесії міської ради.

Окрім того, відповідачем як докази демонтажу металевих конструкцій з об`єктів оренди надано акт демонтажу тимчасової торгівельної конструкції від 04.01.2016 та письмові заяви ОСОБА_2 від 02.07.2019 №718 та Маринюка Олега Леонідовича від 19.07.2019 №803, як свідків.

Відповідно до Акта демонтажу від 04.01.2016, комісія у складі семи чоловік: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , за участі власника торгівельної конструкції - ФОП Веселовського Г.П. та керівника ПР "Кооперативний ринок" Невисевича О.М., засвідчила фактичний демонтаж торгівельної тимчасової конструкції ФОП Веселовського Г.П., що розміщувалась на території ринку в м.Коростишеві за адресою: вул. Шевченка, 40 на підставі договору оренди №184 від 31.12.2013 (з урахуванням додаткової угоди від 28.01.2015) на торгівельних майданчиках №147, 148, загальною площею 18; 18 кв.м. Торгівельні майданчики №148,149 звільнено. Тимчасову торгівельну конструкцію переміщено в інше місце на території ринку.

Акт демонтажу підписано членами комісії та ФОП Веселовським Г.П., при цьому на місці підпису ПР "Кооперативний ринок" Невисевич О.М. рукописом зазначено "від підпису відмовився".

Згідно з актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 04.01.2016 роботи з демонтажу конструкції проводились ФОП Маринюком О.Л.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" до Фізичної особи-підприємця Веселовського Геннадія Павловича про зобов`язати останнього звільнити торгові місця №147 і №148 площею по 18 кв. м., які зазначені на плані розміщення торгових місць на ринку, шляхом демонтажу металевих конструкцій та вивезення їх за межі ПР "Кооперативний ринок", а також стягнення з ФОП Веселовського Г.П. неустойки за період з 29.03.2019 по 29.12.2022.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач через невиконання відповідачем умов договору оренди №184 від 31.12.2013 в частині своєчасної та повної оплати орендних платежів відмовився від цього договору, а відповідач всупереч п.4.3.8 договору та частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України не повернув об`єкт оренди після припинення договору, що стало підставою для нарахування йому неустойки.

5.3. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт припинення договірних відносин між сторонами з 28.03.2019. Відповідач під час розгляду справи не довів належними доказами звільнення об`єктів оренди (торгівельні майданчики №147; 148), а тому відповідач вважається таким, що продовжує користуватися торгівельними майданчиками №147; 148 за договором оренди №184 від 31.12.2013. При цьому, оскільки обов`язок з повернення орендованого майна як законом, так і договором покладено саме на орендаря (відповідача), останній під час розгляду справи повинен був надати докази того, що він повернув об`єкт оренди або вживав належних заходів з його повернення орендодавцю за наслідком припинення орендних правовідносин у встановлений п.4.3.8 договору строк, однак відповідач цього не зробив, і такі докази в матеріалах справи відсутні; наявність поважних причин або обставин, які перешкоджали б орендарю вчасно повернути майно, відповідач не довів.

Суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на те, що позивач не є власником і користувачем земельної ділянки та асфальтобетонного покриття, на якому розташовані торгівельні майданчики, не є ринком та не уповноважений розпоряджатись комунальним майном в своїх майнових інтересах, а також посилання третьої особи-2 у відзиві від 25.01.2023 на те, що позивач не має належним чином оформлених документів на земельну ділянку за адресою: Житомирська область, м. Коростишів, вул. Шевченка, 40 (на якій знаходиться асфальтобетонне покриття), оскільки спірне торгівельне місце, яке є об`єктом оренди, не можна ототожнювати із земельною ділянкою або асфальтобетонним покриттям, використання торгівельного місця не є тотожним використанню земельної ділянки.

5.4. Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з такого.

В силу приписів частини 1 статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

З огляду на заявлений період нарахування штрафу (29.03.2019-29.12.2022), заперечення відповідача щодо правомочності позивача на передання в оренду майна, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в предмет доказування в цій справі входять обставини наявності у Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" речових прав на об`єкт оренди у вказаний період.

Суд апеляційної інстанції врахував, що рішенням 66 сесії 7 скликання Коростишівської міської ради від 18.12.2018 №602 прийнято на баланс Коростишівської міської ради об`єкт благоустрою території у вигляді твердого замощення земельної ділянки асфальто-бетонним покриттям загальною площею 10 200 кв. м., який розташований за адресою: вул. Шевченка, 40, м. Коростишів, з ринковою вартістю 214 672 грн.

Рішенням 73 сесії 7 скликання Коростишівської міської ради №721, від 23.04.2019, об`єкт благоустрою території у вигляді твердого замощення земельної ділянки асфальто-бетонним покриттям загальною площею 10 200 кв. м., вартістю 214 672 грн, що розташований за адресою: вул.Шевченка, 40, м.Коростишів, передано в оперативне управління КП "Міський ринок".

Також суд апеляційної інстанції взяв до уваги те, що в справі №906/41/19, судами було встановлено, що земельна ділянка за адресою: м. Коростишів, вул. Шевченка, 40 станом на 24.01.2019 перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Коростишева і віднесена до земель запасу, що також підтвердив відповідач довідкою від 24.01.2019 №03-32/92 та не спростовує позивач.

Крім того, у справі № 906/348/22 Коростишівська районна спілки споживчих товариств просила визнати право власності на асфальтобетонне покриття, за адресою: м. Коростишів, вул. Шевченка, 40, яке фактично належить Коростишівській райспоживспілці з 1987 року і передано, як внесок до статутного капіталу належного їй ПР "Кооперативний ринок". Відмовляючи в позові, суди виходили з того, що асфальтобетонне покриття є допоміжним обладнанням відповідної частини земельної ділянки з метою задоволення потреб у покращенні можливостей її експлуатації за призначенням, тобто воно є приналежністю до головної речі - земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що суттю оренди є передання власником речі, який має права володіння, користування та розпорядження річчю, або особою, яка має права володіння та користування на річ, іншій особі прав володіння та користування річчю за певну плату. В той же час, суд апеляційної інстанції застосував принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам".

Отже, враховуючи докази наявні в справі № 906/452/22, а також обставини, котрі встановлені судовими рішеннями у справах № 906/41/19 та № 906/348/22, починаючи з 18.12.2018 (прийняття на баланс міської ради земельної ділянки за адресою: м. Коростишів, вул. Шевченка, 40 із асфальто-бетонним покриттям) суд апеляційної інстанції встановив, що така земельна ділянка перебуває в комунальній власності, а пізніше передана в оперативне управління КП "Міський ринок". Тому, позивач з 18.12.2018 не мав будь-яких речових прав на вказану земельну ділянку, в тому числі користування та розпорядження, а відповідно не має права вимагати звільнення її частини та нараховувати неустойку у розмірі подвійної плати.

При цьому, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що торгові місця (майданчики), які свого часу були предметом оренди за договором оренди № 184 від 31.12.2013 та земельна ділянка з асфальто-бетонним покриття, є нерозривно пов`язані між собою, оскільки фізично об`єкт оренди розміщений на земельній ділянці з об`єктом благоустрою (асфальто-бетонним покриттям).

5.5. Не погоджуючись з такими висновками суду апеляційної інстанції, Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" підставою касаційного оскарження визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 24.10.2029 у справі №904/3315/18, від 06.07.2021 у справі №906/562/20, від 08.06.2021 у справі №906/564/20, від 21.01.2021 у справі №906/1077/19, від 906/1078/19 від 02.12.2020 (щодо застосування частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України).

5.6. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

5.7. Проаналізувавши постанови, на які посилається скаржник, колегія суддів встановила таке.

Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок", зокрема посилається на висновки, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 01.12.2016 у справі № 906/490/15. Колегія суддів зазначає, що постанова Вищого господарського суду України не є постановою Верховного Суду в розумінні пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Також, посилаючись на частину 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 01.12.2016 у справі № 906/490/15 у контексті визначення понять "торгівельний майданчик", "земельна ділянка", "асфальтове покриття". Вищий господарський суд України, зокрема зазначив, що використання торгівельного місця не є тотожним використанню земельної ділянки, і хоч і передбачає таке використання, правовідносини підприємства, що управляє ринком та міської ради щодо земельної ділянки не впливають на предмет доказування у цій справі та не мають правового значення для спору.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів зазначає, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

З врахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги в цій частині, оскільки висновки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 01.12.2016 у справі № 906/490/15, на які посилається скаржник, не є фактичними обставинами справи, а юридичною оцінкою суду.

5.8. Також скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано обставини, встановлені в рішенні Господарського суду Житомирської області від 07.04.2022 у справі № 906/560/20, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 09.03.2023 за участю того самого позивача, в аналогічних правовідносинах, про те, що використання орендарем торговельного місця/торговельного майданчика на ринку для здійснення торгівлі не є тотожним використанню земельної ділянки, хоч і передбачає таке використання, оскільки продавці товарів на ринку не зобов`язані оформляти право на торгівлю в певному місці договором оренди земельної ділянки тощо.

Колегія суддів зазначає, що постановою Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 906/560/20 за позовом Підприємства "Кооперативний ринок" до ФОП Тютріної О.А. про звільнення торговельних майданчиків, стягнення 52 807, 50 грн неустойки, та за зустрічним позовом ФОП Тютріної О.А. до Підприємства "Кооперативний ринок" про визнання договору оренди недійсним, касаційне провадження за касаційною скаргою Коростишівської міської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 у справі №906/560/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрито. Касаційну скаргу Коростишівської міської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 у справі №906/560/20 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Житомирської області від 07.04.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 у справі №906/560/20 залишено без змін.

При цьому, наведений в рішенні Господарського суду Житомирської області від 07.04.2022 у справі № 906/560/20, висновок, на який посилається скаржник, суд касаційної інстанції не перевіряв та не підтверджував. Так, Верховний Суд відхилив посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема у справах №905/2382/17, №910/18036/17 та №917/1307/18, адже вони (справи) є неподібними за критеріями подібності, визначеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц. В частині вирішення зустрічного позову про визнання недійсним договору оренди Верховний Суд зазначив, що відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, господарські суди, з`ясувавши характер спірних правовідносин сторін, правову природу договору, надавши оцінку змісту порушеного права (інтересу) ФОП Тютріної О.А. спірним договором оренди, дослідивши обставини справи і наявні у ній докази, визнали недоведеним позивачем належними засобами доказування у розумінні положень статей 76-79 91 ГПК України факт порушення таким договором оренди, строк дії якого скінчився ще 31.12.2015, прав і законних інтересів ФОП Тютріної О.А., які підлягали би захисту у судовому порядку. Разом з тим, судами враховано, що порушення права (інтересу) орендар не пов`язувала з майновими правами на об`єкт оренди - торговельні місця на ринку, на асфальтобетонне покриття чи на земельну ділянку.

Колегія суддів зазначає, що для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що підстава касаційного оскарження в цій частині не знайшла свого підтвердження, оскільки в постанові Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 906/560/20 не викладено правової позиції щодо застосування норм права у контексті поставленого скаржником запитання щодо відмінності між орендою торговельного місця/торговельного майданчика на ринку для здійснення торгівлі та використанням земельної ділянки у спірних правовідносинах.

5.9. Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" у своїй касаційній скарзі посилається також на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо правової природи неустойки за невиконання наймачем обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) у разі припинення договору найму (оренди), викладених у постановах від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, від 06.07.2021 у справі №906/562/20, від 08.06.2021 у справі №906/564/20, від 21.01.2021 у справі №906/1077/19, від 02.12.2020 у справі № 906/1078/19.

При цьому скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову взагалі не надав оцінку обставинам невиконання відповідачем (орендарем) зобов`язання щодо повернення позивачу (орендодавцю) торгівельних майданчиків № 147, 148 відповідно до п. 4.3.8. договору оренди № 184 та частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач з 18.12.2018 не мав будь-яких речових прав на земельну ділянку за адресою: м. Коростишів, вул. Шевченка, 40 із асфальто-бетонним покриттям, в тому числі користування та розпорядження, а відповідно й не мав права вимагати звільнення її частини та нараховувати неустойку у розмірі подвійної плати. При цьому суд апеляційної інстанції послався на приписи частини 1 статті 761 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, а згідно з принципом приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet" ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Наведені висновки суду апеляційної інстанції скаржником не спростовані через призму підстав касаційного оскарження, а отже, доводи касаційної скарги в цій частині також не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд відзначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин справи.

Водночас у силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, враховуючи вимоги та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 у справі № 906/452/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко