ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/14255/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Зуєва В. А., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Награбовського О. В. (адвокат),

відповідача-1 - Сердійчука О. Л. (адвокат),

відповідача-2 - Сокура О. О. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства? Перший український міжнародний банк? на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 (суддя Чебикіна С. О.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2019 (головуючий - Кравчук Г. А., судді: Разіна Т. І., Тищенко А. І.) усправі

за позовом Публічного акціонерного товариства? Перший український міжнародний банк?

до: 1) Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк? Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк? Надра" Стрюкової І. О.,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами? Промислові інвестиції?

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У жовтні 2018 року Публічне акціонерне товариство? Перший український міжнародний банк? (далі - ПАТ "ПУМБ", Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ Надра") в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" Стрюкової І. О. (далі - Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ "КБ Надра", Уповноважена особа) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" (далі - ТОВ "КУА "Промислові інвестиції", Компанія, Товариство) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №1 від
03.02.2015 (далі - Договір про відступлення права вимоги), укладеного між відповідачами, з посиланням на статті 203, 215, 220, 236, 512, 1079, 1083 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 24 Закону України "Про іпотеку".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що в порушення норм цивільного законодавства Договір про відступлення права вимоги, який є договором факторингу, не був посвідчений нотаріально та Компанія, яка набула права грошової вимоги від ПАТ "КБ Надра", не є банківською або іншою фінансовою установою (тобто не має свідоцтва про реєстрацію як фінансової установи) та не має дозволу (ліцензії) на надання фінансових послуг з факторингу, а оскільки таким правом наділені лише банки та фінансові установи, які відповідно до закону мають право здійснювати факторингові операції, оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 16, 203, 209, 215, 227, 512, 513, 514, 656, 1077, 1079, 1083 ЦК України, статті 350 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статей 1, 4, 74, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на недоведеність порушення оспорюваним правочином прав позивача та ті обставини, що кредитні договори, за якими відступалося право вимоги, були укладені у простій письмовій формі, відтак, оспорюваний Договір про відступлення права вимоги не підлягав нотаріальному посвідченню. При цьому судом апеляційним інстанції зазначено, що Договір про відступлення прав вимоги не є договором факторингу, а є договором цесії, так як розмір грошової вимоги, яка була відступлена за оспорюваним договором, дорівнював ціні її відступлення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, Акціонерне товариство? Перший український міжнародний банк? (далі - АТ "ПУМБ") звернулося з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

6. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій статей 209, 215, 220, 236, 513, 1079, 1083 ЦК України, статті 24 Закону України "Про іпотеку" та статей 75, 86 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) ухвалою Господарського суду Сумської області від
08.12.2015 у справі №5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ "Сумихімпром" встановлено обставину переходу до ТОВ "КУА "Промислові інвестиції" всіх прав вимоги за кредитним договором №7.6-86 від 30.11.2009, в тому числі й прав вимоги за іпотечним договором №7.6-86/І-3 від 30.11.2009, яка (обставина) не підлягає повторному доказуванню при розгляді цього спору, в зв'язку з чим Договір про відступлення права вимоги підлягав нотаріальному посвідченню; 2)судами не звернуто уваги на те, що укладений між ПАТ "ПУМБ" і ПАТ "КБ Надра" договір відступлення права вимоги від 13.12.2011, який є договором факторингу, не надає ПАТ "КБ Надра" права на здійснення наступного відступлення на користь будь-якої третьої особи, в тому числі на користь Товариства, що свідчить про недійсність оспорюваного правочину, вчиненого відповідачами 03.02.2015; 3)оскільки договір відступлення права вимоги від 13.12.2011 є договором факторингу, то наступне відступлення права грошової вимоги в силу прямих статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України мало здійснюватися також у формі договору факторингу, а не у формі договору відступлення (цесії); 4) Компанія, яка набула права грошової вимоги від ПАТ "КБ Надра", не є банківською або іншою фінансовою установою (тобто не має свідоцтва про реєстрацію як фінансової установи) та не має дозволу (ліцензії) на надання фінансових послуг з факторингу, а тому й не мала права здійснювати фінансування ПАТ "КБ Надра" від відступлення права вимоги та укладати оспорюваний договір; 5) внаслідок нікчемності Договору про відступлення права вимоги та порушення відповідачами положень закону при його укладенні було також порушено права і майнові інтереси позивача, так як внаслідок такого незаконного відступлення Банк позбавлений права вимагати від ПАТ "КБ Надра" повернення йому прав вимоги за кредитним договором №7.6-86 від 30.11.2009 та всіма договорами забезпечення, тоді як у разі визнання недійсним оспорюваного правочину будуть відновлені законні інтереси АТ "ПУМБ" щодо повернення на користь позивача прав вимоги за розірваним раніше договором відступлення права вимоги від 13.12.2011 та Банк матиме право вимагати переведення на себе прав кредитора у справі про банкрутство ПАТ "Сумихімпром", а також задоволення своїх вимог за рахунок майна банкрута.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. ТОВ "КУА "Промислові інвестиції" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

8.30.11.2009 між ПАТ "ПУМБ" та ПАТ "Сумихімпром" (боржник) було укладено кредитний договір №7.6-86, за умовами якого Банк надав ПАТ "Сумихімпром" кредит в розмірі 20440000 грн строком до 12.06.2010.

9. В забезпечення вказаного кредитного договору між Банком і боржником були укладені наступні договори забезпечення, а саме: 1) іпотечний договір №7.6-86/1-3 від 30.11.2009, посвідчений приватним нотаріусом Сухомлинського міського нотаріального округу Бирченко Л. Л. 30.11.2009 за реєстровим № 2287; 2) договір застави майнових прав №7.8-86/ЗМП-1 від 30.11.2009; 3) договір застави товарів в обороті №7.6-86/ЗТО-2 від 30.11.2009.

10.13.12.2011 між ПАТ "ПУМБ" (Цедент) та ПАТ "КБ "Надра" (Цесіонарій) було укладено договір відступлення права вимоги всіх прав належних Цеденту за кредитним договором №7.6-86 від 30.11.2009, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 13.12.2011 за реєстровим №6325.

11.03.02.2015 між ПАТ "КБ "Надра" (первісний кредитор) та ТОВ "КУА "Промислові інвестиції" (новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги, за умовами пунктів 1.1,1.2 якого первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги первісного кредитора до ПАТ "Сумихімпром", яке виникло у зв'язку з невиконанням останнім договору кредитної лінії №01/2006/5261089 від 14.06.2006 та кредитного договору №7.6-86 від 30.11.2009. Право вимоги яке передається за цим договором складається з конкурсних вимог первісного кредитора у справі №5021/2509/2011 в розмірі 54875087,37 грн - перша черга, 4946120,25 грн - шоста черга, всього 59821207,62 грн, які затверджені ухвалами Господарського суду Сумської області від 07.08.2012 та від 20.09.2012; інших вимог за договором кредитної лінії №01/20006/5261029 від 14.06.2006 та кредитного договору №7.6-86 від 30.11.2009.

12. Згідно з пунктом 2.1 Договору про відступлення права вимоги новий кредитор має сплатити на користь первісного кредитора 59821207,62 грн протягом 2 днів з моменту укладення договору первісним кредитором.

Позиція Верховного Суду

13. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

14. Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

15. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

16. Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1, 3 статті 215 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

17. У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

18. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Отже, за змістом статей 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

19. Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем порушення його прав чи інтересів як кредитора у справі №5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ "Сумихімпром" саме внаслідок укладення між відповідачами Договору про відступлення права вимоги.

20. У зв'язку з цим касаційна інстанція відхиляє припущення скаржника про те, що внаслідок нікчемності Договору про відступлення права вимоги та порушення відповідачами положень закону при його укладенні було порушено права і майнові інтереси позивача, так як внаслідок такого незаконного відступлення Банк позбавлений права вимагати від ПАТ "КБ Надра" повернення йому прав вимоги за кредитним договором №7.6-86 від 30.11.2009 та всіма договорами забезпечення, тоді як у разі визнання недійсним оспорюваного правочину будуть відновлені законні інтереси АТ "ПУМБ" щодо повернення на користь позивача прав вимоги за розірваним раніше договором відступлення права вимоги від 13.12.2011 та Банк матиме право вимагати переведення на себе прав кредитора у справі про банкрутство ПАТ "Сумихімпром", а також задоволення своїх вимог за рахунок майна банкрута, оскільки по-перше, нікчемність оспорюваного правочину позивачем не доведено.

По-друге, у постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2016 у справі №5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ "Сумихімпром" чітко зазначено, що оскільки
04.02.2015 ТОВ "КУА "Промислові інвестиції" сплатило на користь ПАТ "КБ "Надра" 59821207,62 грн згідно з платіжними дорученнями №260,261, то суди дійшли висновку про припинення дії договору відступлення прав вимоги від 13.12.2011 між ПАТ "ПУМБ" та ПАТ "КБ "Надра" (в редакції змін згідно пунктів 1.7,1.8 додаткової угоди до цього договору) з моменту оголошення ПАТ "КБ "Надра" неплатоспроможним - 05.02.2015, тобто вже після укладення та належного виконання договору відступлення права вимоги від 03.02.2015.

21. За таких обставин сам по собі факт припинення 05.02.2015 договору відступлення прав вимоги від 13.12.2011, укладеного між ПАТ "ПУМБ" та ПАТ "КБ " Надра", не може породжувати правових наслідків щодо оспорюваного договору від
03.02.2015, зобов'язання відповідачів за яким припинилися 04.02.2015 шляхом їх повного виконання, а відтак жодним чином не може свідчити про порушення прав і законних інтересів АТ "ПУМБ", які нібито можуть бути відновлені шляхом повернення на користь позивача прав вимоги за розірваним раніше договором відступлення права вимоги від 13.12.2011 та переведення Банком на себе прав кредитора у справі про банкрутство ПАТ "Сумихімпром".

22. Крім того, у вищезгаданій постанові вказано, що статтями 14, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено спеціальну процедуру подання конкурсних та поточних грошових вимог у справу про банкрутство, якої повинні дотримуватися всі кредитори, зокрема й ті, вимоги яких відновилися внаслідок припинення дії договору відступлення права вимоги. Вимоги поточних кредиторів заявляються ними в ліквідаційній процедурі боржника.

З матеріалів справи не вбачається та скаржником не доведено звернення Банку з відповідними вимогами в рамках вказаної спеціальної процедури та подальшої відмови суду у їх визнанні.

23. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17).

24. Верховний Суд погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій щодо недоведеності наявності у оспорюваного правочину ознак договору факторингу з огляду на таке.

25. Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

26. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу наведено у статті 49 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III "Про банки і банківську діяльність", за змістом якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 ГК України факторинг визначено як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

27. У статті 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

28. Згідно з пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06.02.2014 №352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 №231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

29. Таким чином у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512,1077, розмежовано правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

30. Аналіз статей 512, 513, 514, 515, 516, 517, 518 ЦК України дає підстави для висновку щодо суб'єктного складу правочинів із відступлення права вимоги: відповідно до статей 512, 513, 514, 515, 516, 517, 518 ЦК України учасником цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом із тим зі змісту частини 1 статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" убачається, що у договорі факторингу беруть участь три сторони: клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина 2 статті 1079 ЦК України), фактор, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3 статті 1079 ЦК України), та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом із тим у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", норми якого є спеціальними, зазначено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах 1,2 статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо згідно із законом надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги має бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

31. Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (Цивільний кодекс України). Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги (як тієї, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою.

32. Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану фактором фінансову послугу.

33. Згідно з частиною 1 статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування договорів такого роду здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг у пункті 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено як кредитну операцію, вимоги до такого договору наведені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

34. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватися по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у виді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

35. Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносин факторингу немає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина 3 статті 656 ЦК України).

36. Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16.

37. Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

38. Отже, колегія суддів, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 11.09.2018 у справі №909/968/16, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину як договору факторингу, а саме з тих мотивів, що розмір грошової вимоги, яка була відступлена за цим договором, дорівнював ціні її відступлення, у зв'язку з чим, укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги №1 від
03.02.2015 за своєю правовою природою є договором цесії.

39. Згідно зі статтею 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

40. Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

41. Дійсно, преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

42. Верховний Суд відхиляє взаємовиключні твердження скаржника про укладення відповідачами оспорюваного договору з порушенням одночасно вимог частин 1 і 2 статті 1083 ЦК України та з посиланням на залишення поза увагою судів того, що укладений між ПАТ "ПУМБ" і ПАТ "КБ Надра" договір відступлення права вимоги від
13.12.2011, який є договором факторингу, не надає ПАТ "КБ Надра" права на здійснення наступного відступлення на користь будь-якої третьої особи, в тому числі на користь Товариства, водночас, зважаючи на те, що договір відступлення права вимоги від 13.12.2011 є договором факторингу, то наступне відступлення права грошової вимоги в силу прямих статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" мало здійснюватися також у формі договору факторингу, а не у формі договору відступлення (цесії), що нібито свідчить про недійсність оспорюваного правочину від 03.02.2015, оскільки ухвалою Господарського суду Сумської області від 08.12.2015 у справі №5021/2509/2011 (за участю ТОВ "КУА "Промислові інвестиції ", ПАТ "ПУМБ" і ПАТ "КБ Надра"), залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 і постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2016, встановлено такий, що має преюдиціальне значення, факт наявності волевиявлення сторін на укладення в нотаріально засвідченій формі 13.12.2011 саме договору відступлення права вимогами з визначенням сторін як Цедента та Цесіонарія, з визначенням первісної дії у такому правочині - відступлення прав грошової вимоги за кредитним договором №7.6-86 від 30.11.2009, укладеним між цедентом і третьою особою (ПАТ "Сумихімпром") та подальшим розрахунком за відступлене право вимоги на певну суму, що відповідає вимогам статей 512, 513, 514, 515, 516 ЦК України.

43. Відповідно до частини 2 статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Зазначене не позбавляє фінансові установи, якими є є ПАТ "ПУМБ" та ПАТ "КБ " Надра", права на укладення договору відступлення права вимоги на підставі статті 512 ЦК України незалежно від наявності у них права на укладення договору факторингу відповідно до статті 512 ЦК України.

44. Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що суперечать положенням статей 512, 513, 514, 515, 516, 656 ЦК України, помилкове ототожнення скаржником договору відступлення права вимоги від 13.12.2011 з факторингом та обумовлене цим безпідставне застосування до оспорюваного договору від 03.02.2015 положень статті 1083 ЦК України щодо заборони фактору відступати право вимоги без згоди клієнта.

45. Разом з тим Верховний Суд відхиляє недоречні посилання Банку на те, що ухвалою Господарського суду Сумської області від 08.12.2015 у справі №5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ "Сумихімпром" встановлено обставину переходу до ТОВ "КУА "Промислові інвестиції" всіх прав вимоги за кредитним договором №7.6-86 від 30.11.2009, в тому числі й прав вимоги за іпотечним договором №7.6-86/І-3 від 30.11.2009, яка (обставина) не підлягає повторному доказуванню при розгляді цього спору, в зв'язку з чим Договір про відступлення права вимоги підлягав нотаріальному посвідченню, позаяк в дійсності зазначена ухвала не містить жодних вказівок на перехід до ТОВ "КУА "Промислові інвестиції" всіх прав вимоги за кредитним договором №7.6-86 від 30.11.2009, в тому числі й прав вимоги за іпотечним договором №7.6-86/І-3 від 30.11.2009.

46. З огляду на вищевикладене колегія суддів не приймає до уваги як такі, що не мають істотного значення для правильного вирішення цієї справи, доводи скаржника про те, що Компанія, яка набула права грошової вимоги від ПАТ "КБ Надра", не є банківською або іншою фінансовою установою (тобто не має свідоцтва про реєстрацію як фінансової установи) та не має дозволу (ліцензії) на надання фінансових послуг з факторингу, а тому й не мала права здійснювати фінансування ПАТ "КБ Надра" від відступлення права вимоги та укладати оспорюваний договір.

47. Касаційна інстанція також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності передбачених законом підстав для обов'язкового нотаріального посвідчення оспорюваного договору зважаючи на наступне.

48. Відповідно до статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

49. Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про іпотеку" правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню.

Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

50. Cудами першої та апеляційної інстанцій на підставі належної правової оцінки Договору про відступлення права вимоги та інших наявних у справі доказів у їх сукупності достеменно встановлено факт уступки новому кредитору права вимоги первісного кредитора до ПАТ "Сумихімпром", яке (право) виникло у зв'язку з невиконанням останнім кредитного договору №7.6-86 від 30.11.2009.

Вказаний кредитний договір було укладено між ПАТ "ПУМБ" та ПАТ "Сумихімпром" у простій письмовій формі.

51. Відтак, касаційна інстанція вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний правочин відступлення права вимоги не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та відповідно до вимог статті 513 ЦК України був вчинений відповідачами у простій письмовій формі.

52. При цьому колегія суддів враховує, що у поданій касаційній скарзі Банк визнає ті фактичні обставини, що згідно з наданою позивачем інформаційною довідкою №150108488 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.12.2018 державна реєстрація відомостей про відступлення права вимоги та про перехід прав іпотекодержателя від ПАТ "КБ "Надра" до ТОВ "КУА "Промислові інвестиції" не проводилася та наразі не проведена, тобто іпотекодержателем до цього часу значиться саме ПАТ "КБ " Надра".

53. У зв'язку з вищенаведеним, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку як про недоведеність позивачем наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним оспорюваного договору, так і про недоведеність порушення цим договором прав та інтересів позивача.

54. Касаційна інстанція погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами Товариства, обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується вищенаведеними висновками судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

55. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку щодо необґрунтованості позовних вимог.

56. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних рішення та постанови відсутні.

Щодо судових витрат

57. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства? Перший український міжнародний банк? залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2019 у справі №910/14255/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю. Я. Чумак

Судді В. А. Зуєв

К. М. Пільков