?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 905/3773/14-908/5138/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Білоуса В.В., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд",

представник позивача - Некляєв Ю.Г. (довіреність № 385 від 14.12.2018),

відповідач - Державне підприємство "Торезантрацит",

представник відповідача -не з'явився,

орган ДВС - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

представник ДВС - Васін І.О. (довіреність № 13573/20.3/22-18 від 20.12.2018)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на постанову Донецького апеляційного господарського суду

від 27.09.2018

у складі колегії суддів: Попкова Д.О., (головуючий), Мартюхіної Н.О., Стойки О.В.,

за скаргою

Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд",

на бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

у справі за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд",

до Державного підприємства "Торезантрацит",

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст скарги на дії державного виконавця

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" звернулось до Господарського суду Запорізької області зі скаргою на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі № 905/3773/14-908/5138/14, в якій просило:

- визнати незаконною бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування ТОВ "Український лізинговий фонд" коштів відповідно до наказу № 905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015;

- зобов'язати начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування ТОВ "Український лізинговий фонд" коштів відповідно до наказу № 905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015.

2. Скарга обґрунтована неправомірною відмовою Відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України у задоволенні клопотання про подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

3. Скарга розглядалась господарськими судами неодноразово.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

4. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018 у справі № 905/3773/14-908/5138/14 відмовлено у задоволені вищезазначеної скарги.

5. Приймаючи ухвалу, місцевий господарський суд виходив із того, що матеріали справи не містять доказів наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.п. 2-4, 9 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", що виключає обов'язок керівника відповідного органу державної виконавчої служби вчинити дії згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

6. Під час розгляду справи, судом встановлено:

6.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.01.2015 у справі № 905/3773/14-908/5138/14 стягнуто з відповідача на користь позивача: заборгованість зі сплати лізингових платежів згідно з договором фінансового лізингу у розмірі 47 164 368, 84 грн., пеню в розмірі 3 843 539, 38 грн., штраф в розмірі 4 720 405, 63 грн., 3% річних у розмірі 545 335, 94 грн., інфляційні втрати в розмірі 3 520 190, 75 грн. та судовий збір в розмірі 73 080 грн.

6.2. На виконання зазначеного рішення судом видано відповідний наказ від 03.02.2015.

6.3. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 04.03.2015 відкрито виконавче провадження ВП № 46732499 з примусового виконання наказу № 905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015.

6.4. На підставі п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", постановою від 08.02.2017 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 46732499 зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу № 905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015 у зв'язку з тим, що ухвалою Господарського суду Донецької області від 07.11.2016 порушено провадження у справі № 905/3003/16 про банкрутство ДП "Торезантрацит".

6.5. 12.06.2017 Господарським судом Донецької області припинено провадження у справі № 905/3003/16 про банкрутство ДП "Торезантрацит", у зв'язку з чим постановою від 17.10.2017 виконавче провадження № 46732499 поновлено.

6.6. 18.07.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" звернулось до начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з клопотанням щодо підготування та направлення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" коштів відповідно до ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" на виконання наказу №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015.

6.7. Листом від 17.10.2017 Відділ примусового виконання рішень відмовив у задоволенні вищезазначеного клопотання з посиланням на відсутність підстав для повернення виконавчого документа та повідомив, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" тимчасово до 01.01.2019 підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

7. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.09.2018 скасовано ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018р. у справі №905/3773/14-908/5138/14. Скаргу задоволено.

Визнано незаконною бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" коштів відповідно наказу Господарського суду Запорізької області № 905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015.

Зобов'язано начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" коштів відповідно наказу Господарського суду Запорізької області №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015.

8. Приймаючи таке рішення, апеляційний господарський суд виходив з того, що аналіз змісту ч. ч. 2 та 3 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" дозволяє дійти висновку про те, що встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" та сплив шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

9. Суд апеляційної інстанції з огляду на загальний строк невиконання грошового зобов'язання Державним підприємством "Торезантрацит" перед стягувачем (починаючи з 20.03.2014) та тривале (понад 3-х років) невиконання судового рішення в межах виконавчого провадження, на ефективність якої впливає як закони, що приймаються державою, так і обставини знаходження активів боржника не тимчасово неконтрольованій території, тобто причини, які в повному обсязі знаходяться в сфері компетенції держави, а не стягувача, дійшов висновку, що в даному випадку не вбачається іншого легітимного варіанту забезпечення гарантій ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини та запобігання висування вимог до держави України зі сторони стягувача за незабезпечення "прав мирного володіння" за ст. 1 Першого протоколу в ЄСПЛ, окрім як в межах механізму, передбаченого ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", дотримання якого з боку органу виконання рішення цілком відповідає ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Не погоджуючись з постановою апеляційного суду від 27.09.2018, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся з касаційною скаргою про скасування оскарженого судового акта, з вимогою прийняти нове рішення, яким у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" відмовити у повному обсязі.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

11. Ухвалою від 29.10.2018 Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. (головуючий), Білоус В.В., Катеринчук Л.Й. (визначеній за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, Протокол від 18.10.2018), касаційну скаргу залишив без руху у відповідності з положенням статті 290 Господарського процесуального кодексу України, надав строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

12. Ухвалою від 24.12.2018 Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. (головуючий), Білоус В.В., Пєсков В.Г. (визначеній за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, Протокол від 10.12.2018) прийняв справу № 905/3773/14-908/5138/14 Господарського суду Запорізької області до провадження; відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; призначив розгляд справи на 05.02.2019.

13. 17.01.2019 до Верховного Суду надійшов Відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" з запереченнями проти вимог та доводів касаційної скарги.

14. Представник ДВС в судовому засіданні підтримав вимоги касаційної скарги з підстав наведених у ній.

15. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" в засіданні суду проти вимог та доводів скаржника заперечив, з підстав наведених у Відзиві, просив оскаржену постанову апеляційної інстанції залишити без змін.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

16. На переконання скаржника постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням та невірним застосуванням норм матеріального права, зокрема приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств", Закону України "Про виконавче провадження".

17. Скаржник доводить, що на даний час відсутні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу та вказує, що в матеріалах виконавчого провадження міститься інформація про наявність певних активів боржника, тому відсутні підстави для направлення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів.

Доводи позивача

18. Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" у Відзиві на касаційну скаргу доводить, що матеріали виконавчого провадження чітко вказують на відсутність коштів у боржника та неможливість виконання рішення суду за загальною процедурою, що передбачена Законом України "Про виконавче провадження", та як наслідок - на наявність підстав для його виконання відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

20. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на усій території України.

При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній ст. 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст. 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Із моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", за приписами п. 1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

Разом з тим, ч. 3 ст. 4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених п.п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій), керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого ч. 2 цієї статті (тобто до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.

Водночас, 24.05.2017 набрав чинності Закон України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" положеннями ст. 1 якого передбачалось, що тимчасово, до 1 січня 2019 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Наведене свідчить, що стягувач через законодавчі обмеження не має можливості домогтися виконання рішення у порядку, який встановлений Законом України "Про виконавче провадження". У цьому випадку таке виконання можливе лише на підставі Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

При цьому, апеляційною інстанцією встановлено, що державний виконавець з 05.09.2015 повинен був здійснити заходи, спрямовані на виконання рішення за рахунок коштів бюджету, тобто до набрання чинності Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств", що в свою чергу свідчить про бездіяльність державного виконавця.

Крім того, апеляційний господарський суд обґрунтовано вказав, що надсилання центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не тільки не є заходом примусового виконання рішення у розумінні ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження", але й відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 34 цього Закону є самостійною підставою для зупинення здійснення виконавчих дій.

Таке тимчасове зупинення Державою лише захищає саме боржника від примусових дій зі стягнення визначених судовим рішенням грошових коштів, але жодною мірою не звільняє/зупиняє обов'язків самої держави перед стягувачем особою приватного права, які (обов'язки) зумовлені встановленими Законом державними гарантіями.

На переконання судової колегії у даній ситуації слід керуватися інтересами стягувача (що і зроблено судом апеляційної інстанцій), оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна, як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції.

Відтак, з огляду на викладене, слід погодитись з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

21. Щодо суті касаційної скарги

Доводи касаційної скарги Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.

22. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК У країни, суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та необхідність залишення постанови Донецького апеляційного господарського суду від 27.09.2018 у справі № 905/3773/14-908/5138/14 без змін, як такої, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

23. Судові витрати

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.09.2018 у справі № 905/3773/14-908/5138/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк Судді В.В. Білоус В.Г. Пєсков