Історія справи

Ухвала КГС ВП від 03.04.2018 року у справі №904/6396/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/6396/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2017 (суддя Новікова Р.Г.) та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 (головуючий суддя: Чимбар Л.О., судді: Березкіна О.В., Антонік С.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця"

до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг"

про стягнення 543 634,32 грн.,

Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.

ВСТАНОВИВ:

02.08.2016 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" про стягнення 543634 грн. 32 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №ПР/ДН-2-07/138/1808/НЮп від 02.01.2008р. (із змінами та доповненнями) в частині плати за зберігання вантажу за час затримки вагонів. При цьому, позивач посилається на накази про затримку №111 від 23.01.2016р., №114 від 24.01.2016р., №119 від 25.01.2016р.; акти про затримку вагонів №7 від 23.01.2016р., №28 від 24.01.2016р., №11 від 25.01.2016р.; акти загальної форми №7/8 від 23.01.2016р., №60 від 24.01.2016р., №11 від 25.01.2016р.; накопичувальні картки №02029037, №04029039, №29019026; повідомлення про затримку вагонів.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.02.2018, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем обов'язку щодо своєчасного прийняття вагонів, наявність доведеної позивачем вини ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" в затримці спірних вагонів та правильність наданого позивачем розрахунку, однак позивач звернувся із позовом до суду 29.07.2016р., тобто, за межами строку позовної давності, який закінчився 23.07.2016р., 24.07.2016р. та 25.07.2016р., що у відповідності до вимог діючого законодавства є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

02.03.2018 (згідно з реєстраційним штампом ДАГС) Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 904/6396/16 до Касаційного господарського суду.

У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 904/6396/16 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2018 року у справі № 904/6396/16 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Згідно з частиною 4 статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

02.04.2018 Верховний Суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження, здійснення розгляду скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 17.04.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 03.05.2018 провадження за касаційною скаргою у справі №904/6396/16 було зупинено до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі № 904/5743/16.

19.07.2018 Верховний Суд постановив ухвалу про поновлення провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 904/6396/16 та розгляд даної скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" (скаржник, позивач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права щодо обчислення позовної давності, тому не погоджується з висновками судів, що позовну давність необхідно обчислювати не з дня підписання накопичувальної картки (яку відповідач підписав із зауваженнями, що позбавило залізницю права на автоматичне списання належних їй коштів з рахунку відповідача), а з дня складення актів загальної форми, якими визначено початок затримки вагонів.

На думку позивача день складання актів загальної форми не може вважатись днем, коли особа довідалась про порушення свого права, у розумінні ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України, оскільки сам по собі акт загальної форми, складений позивачем, не порушує його право. Скаржник вказує, що актами загальної форми (форми ГУ-23) лише зафіксовані певні обставини справи, а саме початок затримки спірних вагонів на підходах до станції призначення з вини відповідача, та вважає, що даний акт є підставою для нарахування збору за зберігання вантажів, але не є підставою для звернення з позовом до суду.

Разом з тим, як зазначає позивач, на відміну від акту загальної форми, накопичувальна картка, яка містить розрахунок і однозначну відмову відповідача від сплати нарахованих сум, порушує право залізниці на отримання належних їй платежів за надані послуги, а тому є підставою для подання позову.

Скаржник вказує, що в матеріалах справи містяться копії накопичувальних карток №02029037 від 02.02.2016, №04029039 від 02.02.2016, №29019026 від 26.01.2016, до яких було включено спірні суми та на підставі яких визначено ціну позову. Оскільки накопичувальні картки були складені позивачем і підписані відповідачем із зауваженнями 29.01.2016 та 02.02.2016, а позов згідно штампу на поштовому конверті, доданому до матеріалів справи, було відправлено до господарського суду поштою 29.07.2016, позивач вважає, що позовну заяву подано в межах строку позовної давності.

Крім того, на думку Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця", суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що відповідач частково визнав нараховану суму збору (27435,40 грн. без ПДВ) за зберігання вантажу за накопичувальною карткою №02029037 від 02.02.2016, а також частково визнав нараховану суму збору (30006,00 грн. без ПДВ) за зберігання вантажу за накопичувальною карткою №04029039 від 04.02.2016 та зазначені суми збори були відповідно стягнуті залізницею з його особового рахунку.

Також позивач вказує, що за фактами затримки вагонів (з вини відповідача) на підставі актів про затримку вагонів ГУ-23а №7 від 23.01.2016, №28 від 24.01.2016 та №11 від 25.01.2016, що є підставою позовних вимог у даній справі, окрім збору за зберігання вантажу, що є предметом цього позову, була також нарахована плата за користування вагонами згідно вимог ст. 119 Статуту залізниць України, при цьому нараховані залізницею суми плати за користування вагонами відповідачем були визнані в повному обсязі, відомості плати за користування вагонами ГУ-46 були підписані ним без заперечень і кошти автоматично були списані з особового рахунку відповідача.

З урахуванням зазначеного, скаржник вважає, що внаслідок дій відповідача, а саме: визнання у повному обсязі нарахованої залізницею плати за користування вагонами за фактами затримки вагонів (з вини відповідача) та часткового визнання ним нарахованого збору за зберігання вантажу за цими ж фактами затримки, автоматичного списання зазначених коштів з особового рахунку відповідача, відбулося переривання строку перебігу позовної давності для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено судом першої інстанції, 02.01.2008р. між Державним підприємством "Придніпровська залізниця", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця", (далі - залізниця) та Відкритим акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг" (далі - вантажовласник), укладено договір №ПР/ДН-2-07/138/1808/НЮп (далі - договір), відповідно до умов якого залізниця надає вантажовласнику послуги, пов'язані з перевезенням вантажів та проведенням розрахунків за ці послуги.

Відповідно до п. 1.1 договору предметом цього договору є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що вантажовласник зобов'язується пред'являти залізниці у визначені терміни місячні плани перевезень в електронному вигляді, при цьому оригінали заявок, оформлені на бланках ГУ-12 (ГУ-12К), та заявки на подачу вагонів (контейнерів) надавати згідно з Правилами перевезень вантажів. Здійснювати навантаження (вивантаження) вантажів, що відправляються ним або прибувають на його адресу.

Залізниця зобов'язується приймати до перевезення та видавати вантаж вантажовласника, подавати під навантаження вагони (контейнери) згідно з затвердженими планами і заявками та надавати вантажовласнику додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, у тому числі за вільними тарифами, перелік яких зазначається в додатку до цього договору (п. 2.2 договору).

За змістом пункту 2.4 договору передбачено, що вантажовласник зобов'язується здійснювати безготівкову попередню оплату залізниці за перевезення вантажів та надані додаткові послуги згідно діючих тарифів з урахуванням корегуючих коефіцієнтів, оголошених Укрзалізницею, за послуги за вільними тарифами шляхом перерахування грошових коштів на рахунок залізниці або готівкою на станції.

Договір укладено строком на один рік і вступає в дію з моменту підписання його обома сторонами. Якщо жодна із сторін не звернеться письмово за один місяць до закінчення дії договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, то цей договір продовжує діяти до надходження такої пропозиції із здійсненням усіх розрахунків за виконані залізничні перевезення та надані додаткові послуги (п. 8.4 договору).

В січні 2016р. залізницею були прийняті до перевезення вагони на адресу одержувача ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг".

Відповідно до вимог пунктів 9, 10 Правил користування вагонами, даний вантаж було затримано на шляху свого прямування через зайнятість колій на станції призначення Кривий Ріг з вини ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" у зв'язку із несвоєчасним забиранням відповідачем (вантажоодержучаем) на свою під'їзну колію вантажу, який вже прибув на його адресу. Факти затримки вагонів на коліях станції призначення з вини відповідача засвідчені в актах загальної форми ГУ-23, які були підписані сторонами. При цьому, з боку відповідача вказані акти підписані із зауваженнями.

За наказом №111 від 23.01.2016р. затримані вагони (№№ голова 56840218 хвіст 53155486 у кількості 50 вагонів, індекс поїзда 4671-42-4670), на станції Новоблочна Придніпровської залізниці, що прибули на адресу ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг". Вказані вагони були затримані через неможливість приймання вагонів станцією призначення - Кривий Ріг Головний Придніпровської залізниці з причини скупчення вагонів на вказаній станції Кривий Ріг Головний Придніпровської залізниці.

За наведеним фактом станцією затримки вагонів - Новоблочна у порядку, передбаченому пунктами 9, 10 Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту був складений акт про затримку вагонів форми ГУ-23а №7 від 23.01.2016р.

Повідомлення про затримку вагонів, що перевозяться в поїзді №3562 (акт форми ГУ-23а №7 від 23.01.2016р.) отримане відповідачем 24.01.2016р. о 00:00год.

Відповідно до акту про затримку вагонів форми ГУ-23а №7 від 23.01.2017р. затримані вагони, що прибули поїздом №3562 22.01.2016р. о 11год.55хв., відправлені поїздом №3604 - 01.02.2016р. о 06год.30хв.

В подальшому, за наказом №114 від 24.01.2016р. затримані вагони (№№ голова 55584718 хвіст 53531281 у кількості 54 вагони, індекс поїзда 4671-86-4670), на станції Приворот Придніпровської залізниці, що прибули на адресу ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг". Вказані вагони були затримані через неможливість приймання вагонів станцією призначення - Кривий Ріг Головний Придніпровської залізниці з причини скупчення вагонів на вказаній станції Кривий Ріг Головний Придніпровської залізниці.

За наведеним фактом станцією затримки вагонів - Приворот у порядку, передбаченому пунктами 9, 10 Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту був складений акт про затримку вагонів форми ГУ-23а №28 від 24.01.2016р.

Повідомлення про затримку вагонів, що перевозяться в поїзді №3510 (акт форми ГУ-23а №28 від 24.01.2016р.) отримане відповідачем 24.01.2016р. о 14:20год.

Відповідно до акту про затримку вагонів форми ГУ-23а №28 від 24.01.2017р. затримані вагони, що прибули поїздом №3510 24.01.2016р. о 13год.50хв., відправлені поїздом №3509 - 02.02.2016р. о 15год.25хв.

В подальшому, за наказом №119 від 25.01.2016р. затримані вагони (№№ голова 60263381 хвіст 54689914 у кількості 67 вагонів, індекс поїзда 3540-99-4670), на станції Кривий Ріг - Західний Придніпровської залізниці, що прибули на адресу ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг". Вказані вагони були затримані через неможливість приймання вагонів станцією призначення - Кривий Ріг Головний Придніпровської залізниці з причини скупчення вагонів на вказаній станції Кривий Ріг Головний Придніпровської залізниці.

За наведеним фактом станцією затримки вагонів - Кривий Ріг - Західний у порядку, передбаченому пунктами 9, 10 Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту був складений акт про затримку вагонів форми ГУ-23а №11 від 25.01.2016р.

Повідомлення про затримку вагонів, що перевозяться в поїзді №2174 (акт форми ГУ-23а №11 від 25.01.2016р.) отримане відповідачем 25.01.2016р. о 02:45год.

Відповідно до акту про затримку вагонів форми ГУ-23а №11 від 25.01.2017р. затримані вагони, що прибули поїздом №2174 24.01.2016р. о 22год.45хв., відправлені поїздом №2174 - 26.01.2016р. о 18 год.10 хв.

Відповідно до статті 129 Статуту підставою для матеріальної відповідальності вантажоодержувача засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

На станції Кривий Ріг Головний Придніпровської залізниці, відповідно до пункту 8 Правил користування вагонами та контейнерами сторонами складені акти загальної форми ГУ-23 на віднесення на відповідальність вантажовласника Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" стосовно зайнятості колій призначення вагонами у період, який охоплює період з моменту прибуття спірних вагонів на станцію підходу Кривий Ріг і до закінчення їх затримки (т.1, а.с.89, 97-140).

Зазначені акти складені після закінчення затримки вагонів, в них відповідно до пункту 8 Правил користування вагонами та контейнерами вказано час початку та закінчення затримки вагонів, їх номери, акти засвідчені підписами представників як залізниці так і вантажоотримувача, які підписавши їх погодились з даними, зазначеними в цих актах, у тому числі, щодо періоду затримки вагонів.

Згідно з абзацом першим статті 42 Статуту залізниць України залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12-ї години наступного дня.

Про прибуття вагонів на свою адресу, ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" був своєчасно залізницею повідомлений, відповідні повідомлення залізниці зареєстровані у Книзі повідомлень ф.ГУ-2.

Несвоєчасне вивільнення відповідачем колії станції Кривий Ріг від вантажу, який вже прибув на його адресу, унеможливило виконання залізницею зобов`язань за договором на перевезення. Через затримку вагонів на станції призначення і на підході до неї з вини відповідача, була знижена пропускна спроможність для перевезення інших поїздів.

Після прибуття спірних вагонів, станцією призначення Кривий Ріг на підставі актів ф.ГУ-23а, ф.ГУ-23 складених станціями Новоблочна, Приворот та Кривий Ріг-Західний через затримку вагонів з вини ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" на підставі наказів №111 від 23.01.2016р., №114 від 24.01.2016р., №119 від 25.01.2016р. була нарахована плата за зберігання вантажу згідно накопичувальних карток за формою ФДУ-92 №02029037, №04029039, №29019026 на загальну суму 543634грн.32коп.

Вищезазначена сума розрахована з урахуванням наявності актів ф.ГУ-23, які підтверджували затримку вагонів на коліях станції призначення за весь час затримки вагонів на підходах до станції призначення.

Вказану суму відповідачем сплачено не було, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.

Місцевий господарський суд вказав, що як вбачається з матеріалів справи позивач у встановленому порядку повідомив відповідача про надходження вантажів на його адресу та час подавання вагонів з вантажем на залізничну під'їзну колію відповідача. Проте, відповідачем подані вагони не були вчасно забрані на свою під'їзну колію. Час затримки вагонів у встановленому порядку зафіксовано актами загальної форми, плата за зберігання вантажу, її розмір, визначено та зазначено в накопичувальній картці.

Перевіркою правильності розрахунку плати за охорону вантажу за час затримки вагонів на станції призначення порушень не виявлено, розмір плати за зберігання вантажу з урахуванням податку на додану вартість складає 543634грн.32коп.

Доказів сплати нарахованої позивачем плати за зберігання вантажу з урахуванням податку на додану вартість відповідачем не надано.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про правильність наданого позивачем розрахунку з огляду на встановлення судом першої інстанції факту порушення відповідачем обов'язку щодо своєчасного прийняття вагонів, доведеної позивачем вини ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" в затримці спірних вагонів.

Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, в якому вказано, що строк позовної давності за накопичувальною карткою №02029037 сплив 23.07.2016р., за накопичувальною карткою №04029039 - 24.07.2016р., а за накопичувальною карткою №29019026 - 25.07.2016р., колегія суддів апеляційного господарського суду зазначила таке.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Однак частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Так, згідно з частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Разом із цим за змістом пункту 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом шести місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється:

а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;

б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Тобто наведені норми Господарського кодексу України і Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які встановлюють скорочений шестимісячний строк позовної давності та регулюють питання його перебігу відносно позову залізниці до вантажоодержувача, що випливають із перевезення.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що перебіг позовної давності за вимогами залізниці до вантажоодержувача про стягнення збору за зберігання вантажу починається від дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевим господарським судом правильно встановлено, що подіями, які стали підставою для подання позову по даній справі, є затримка вагонів згідно наказів про затримку №111 від 23.01.2016р., №114 від 24.01.2016р., №119 від 25.01.2016р.; складення залізницею актів про затримку вагонів №7 від 23.01.2016р., №28 від 24.01.2016р., №11 від 25.01.2016р.; та актів загальної форми №7/8 від 23.01.2016р., №60 від 24.01.2016р., №11 від 25.01.2016р.

Тобто, шестимісячний строк позовної давності закінчився по акту про затримку вагонів №7 від 23.01.2016р. - 23.07.2016р., по акту про затримку вагонів №28 від 24.01.2016р. - 24.07.2016р., а по акту про затримку вагонів №11 від 25.01.2016р.- 25.07.2016р.

Згідно штампу Укрпошти на конверті, яким позивачем було направлено позовну заяву до Господарського суду Дніпропетровської області, дата відправлення позовної заяви - 29.07.2016р.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком господарського суду про те, позивач звернувся із позовом до суду 29.07.2016р., тобто за межами строку позовної давності, який закінчився 23.07.2016р., 24.07.2016р. та 25.07.2016р., а тому судом правомірно, у відповідності до вимог діючого законодавства відмовлено в задоволені позовних вимог.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї суд касаційної інстанції відмічає наступне.

У постанові від 04.07.2018 у справі №904/5743/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків:

"Частиною першою статті 306 ГК України унормовано, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами (частина п'ята статті 306 ГК України).

Відповідні положення містить також стаття 908 ЦК України.

Згідно зі частиною п'ятою статті 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити у договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Таким чином, права й обов'язки сторін виникають не лише з умов укладеного сторонами договору, а і на підставі норм, встановлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини в певних випадках.

Відносини залізниці з відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу регулюються Законом України "Про залізничний транспорт".

За змістом статей 2, 8 вказаного вище Закону умови та порядок організації перевезень за участю залізниць, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України та іншими актами законодавства України.

Спірні правовідносини сторін за своєю правовою природою є правовідносинами з надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів залізницею та їх зберіганням.

Стаття 46 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року N 457 (з наступними змінами і доповненнями) встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів встановлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Правила зберігання вантажів, затверджені на підставі пункту 5 Статуту залізниць України наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року N 644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції 24 листопада 2000 року N 866/5087 (з наступними змінами і доповненнями), пунктом 5 передбачають, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Пункт 8 Правил зберігання вантажів встановлює, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці - з моменту затримки.

Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво N 1), затверджений наказом Мінтрансу України від 15 листопада 1999 року N 551 та зареєстрований Міністерством юстиції 1 грудня 1999 року за N 828/4121 (з наступними змінами і доповненнями) в пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів, а отже, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Виходячи з пункту 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 року N 113, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15 березня 1999 року за N 165/3458 (далі - Правила користування) у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми (форми ГУ-23 - Додаток N 6 до Правил користування) який підписується представниками станції і вантажовласника (до яких у тому числі належать вантажовідправники та вантажоодержувачі). В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Аналогічні вимоги містять також Правила складання актів, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 року N 334, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 08 липня 2002 року за N 567/6855, відповідно до пункту 1 яких при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти (додаток 1) та акти загальної форми (додаток 6).

Акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу, і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства (пункт 3 Правил складання актів).

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства належним і допустимим доказом на підтвердження факту настання відповідних подій - затримки вагонів на станції є акт загальної форми ГУ-23, що складений згідно з Додатком N 6 до Правил користування.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що затримка вагонів на станції підходу до станції призначення відбулася через неможливість приймання їх станцією призначення з причин скупчення на ній вагонів, що прибули на адресу відповідача у зв'язку з неприйняттям вагонів власником колії. Факт затримки вагонів у встановленому порядку зафіксовано актами загальної форми ГУ-23.

Відповідач заявив про застосування позовної давності, передбаченої частиною п'ятою статті 315 ГК України та статтею 137 Статуту залізниць України.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність визначена статтею 257 ЦК України, а статтею 258 цього Кодексу передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Частиною другою статті 9 ЦК України також встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідно до частини п'ятої статті 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

За статтею 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється: а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Вказане положення пов'язує шестимісячний термін для пред'явлення перевізником позову саме з моментом настання події, що є підставою для подання позову.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З наведених вище положень законодавства та підстав виникнення та змісту прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах вбачається, що порушенням зі сторони одержувача вантажу є подія затримка вагонів з вини одержувача вантажу, з чого і виникає право позивача отримати та обов'язок відповідача сплатити належні платежі.

Плата, заявлена до стягнення позивачем, є наслідком порушення відповідачем нормативно визначених правил прийняття вантажу, що виходить за межі звичайної правомірної поведінки, врегульованої укладеним сторонами договором.

Надання залізниці права здійснювати самостійне списання коштів з особового рахунку платника в межах погоджених платником сум є регулюванням способу їх розрахунків, з дотриманням чи недотриманням якого не пов'язується право позивача на визначені законодавчо платежі.

Тобто, застосування пункту "б" частини другої статті 137 Статуту залізниць України за своїм змістом відповідає правилам щодо початку перебігу позовної давності, встановленим ЦК України.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав, щоб відійти від висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі № 3-658гс17 (№ 904/7033/16) щодо застосування норми права у подібних правовідносинах про те, що перебіг позовної давності за вимогами залізниці до вантажоодержувача про стягнення збору за зберігання вантажу починається від дня настання події, що стала підставою для подання позову (у спірних правовідносинах - неприйняття вагонів вантажовласником), а не з дня підписання відповідачем накопичувальних карток із зауваженнями.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що, визначаючи початок перебігу позовної давності, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що затримка вагонів на станції призначення є єдиною подію, яка фіксується як порушення одноразово та, водночас, триває певний проміжок часу, і щодо якої як єдиної події й розпочинається перебіг позовної давності.

При настанні події, що є підставою для подання позову, складається акт загальної форми (форми ГУ-23 - Додаток N 6 до Правил користування), який підписується представниками станції і вантажовласника (до яких у тому числі належать вантажовідправники та вантажоодержувачі), та в якому вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (у даному випадку з 5 січня по 9 січня 2016 року, що посвідчено актом загальної форми ГУ-23 від 9 січня 2016 року № 1215).

Саме на підставі цієї події позивач нарахував збір за зберігання вантажу відповідно до накопичувальної картки форми ФДУ-92."

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не врахували, що затримка вагонів на станції призначення є єдиною подію, яка фіксується як порушення одноразово та, водночас, триває певний проміжок часу, і щодо якої як єдиної події й розпочинається перебіг позовної давності, та не дослідили повно, всебічно та об'єктивно докази в цій частині.

Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевим господарським судом правильно встановлено, що подіями, які стали підставою для подання позову по даній справі, є затримка вагонів згідно наказів про затримку №111 від 23.01.2016р., №114 від 24.01.2016р., №119 від 25.01.2016р.; складення залізницею актів про затримку вагонів №7 від 23.01.2016р., №28 від 24.01.2016р., №11 від 25.01.2016р.; та актів загальної форми №7/8 від 23.01.2016р., №60 від 24.01.2016р., №11 від 25.01.2016р.

Тобто, шестимісячний строк позовної давності закінчився по акту про затримку вагонів №7 від 23.01.2016р. - 23.07.2016р., по акту про затримку вагонів №28 від 24.01.2016р. - 24.07.2016р., а по акту про затримку вагонів №11 від 25.01.2016р.-25.07.2016р.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій встановили наступне.

Відповідно до акту про затримку вагонів форми ГУ-23а №7 від 23.01.2017р. затримані вагони, що прибули поїздом №3562 22.01.2016р. о 11год.55хв., відправлені поїздом №3604 - 01.02.2016р. о 06год.30хв.

Відповідно до акту про затримку вагонів форми ГУ-23а №28 від 24.01.2017р. затримані вагони, що прибули поїздом №3510 24.01.2016р. о 13год.50хв., відправлені поїздом №3509 - 02.02.2016р. о 15год.25хв.

Відповідно до акту про затримку вагонів форми ГУ-23а №11 від 25.01.2017р. затримані вагони, що прибули поїздом №2174 24.01.2016р. о 22год.45хв., відправлені поїздом №2174 - 26.01.2016р. о 18год.10хв.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що на станції Кривий Ріг Головний Придніпровської залізниці, відповідно до пункту 8 Правил користування вагонами та контейнерами сторонами складені акти загальної форми ГУ-23 на віднесення на відповідальність вантажовласника Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" стосовно зайнятості колій призначення вагонами у період, який охоплює період з моменту прибуття спірних вагонів на станцію підходу Кривий Ріг і до закінчення їх затримки (т.1, а.с.89, 97-140).

Зазначені акти складені після закінчення затримки вагонів, в них відповідно до пункту 8 Правил користування вагонами та контейнерами вказано час початку та закінчення затримки вагонів, їх номери, акти засвідчені підписами представників як залізниці так і вантажоотримувача, які підписавши їх погодились з даними, зазначеними в цих актах, у тому числі, щодо періоду затримки вагонів.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не з'ясували дійсні дати складання вищевказаних актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, від яких саме і має обраховуватися строк позовної давності, враховуючи, що в ці акти внесені дані про дати закінчення затримки вагонів та подальше відправлення з вищевказаних станцій наведеними поїздами.

В свою чергу, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати та перевіряти докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Згідно з п.2 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" та скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 904/6396/16 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 904/6396/16 скасувати повністю, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський