Історія справи

Постанова КГС ВП від 01.04.2025 року у справі №922/2381/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/2381/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокуратури - Сельської О. З.,

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

відповідача-3 - не з`явилися,

відповідача-4 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 (колегія суддів: Гребенюк Н. В. - головуючий, Слободін М. М., Шутенко І. А. ) та рішення Господарського суду Харківської області від 08.11.2021 (суддя Буракова А. М.) у справі

за позовом керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області

до: 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Централис", 4) ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, визнання недійсним договору, витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У червні 2021 року керівник Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна та приватизації), Товариства з обмеженою відповідальністю "Централис" (далі - ТОВ "Централис"), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) про:

1) визнання незаконним та скасування пункту 58 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 № 283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова";

2) визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.08.2017 № 5499-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації та ТОВ "Централис", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І. М. і зареєстрованого в реєстрі за № 1712;

3) витребування у ОСОБА_1 на користь об`єднаної територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язавши ОСОБА_1 передати вказані приміщення за актом приймання-передачі об`єднаній територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради.

1.2. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовано незаконним вибуттям спірних нежитлових приміщень із власності Харківської міської територіальної громади у зв`язку з проведенням приватизації шляхом викупу орендарем зазначеного майна з порушенням вимог законодавства, що, за твердженням Прокурора, є підставою для задоволення позову. Прокурор, зокрема, зазначав, що пункт 58 додатку 1 до рішення міської ради є незаконним, таким, що суперечить положенням чинного на момент його прийняття, та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу, укладений на його підставі, належить визнати недійсним, у зв`язку з чим спірні нежитлові приміщення підлягають витребуванню.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.11.2021 у справі № 922/2381/21 відмовлено у задоволенні позову Прокурора в повному обсязі.

2.2. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог Прокурора, виходив із того, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, які перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації має право укласти відповідний договір купівлі-продажу.

Суд першої інстанції зазначив, що такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності. Проте суд першої інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні докази щодо подання ТОВ "Централис" до органу приватизації документів про здійснені ним поліпшення. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем.

Посилаючись на положення статей 215 216 228 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування пункту 58 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 № 283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 21.08.2017 № 5499-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації та ТОВ "Централис".

Водночас, дослідивши заяви відповідачів про застосування позовної давності, а також доводи, наведені Прокурором на обґрунтування поважності причини пропуску позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені Прокурором причини пропуску строку позовної давності не є поважними, тому порушене право не підлягає захисту. Суд першої інстанції встановив, що Прокурор лише в червні 2021 року звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, після спливу строку позовної давності, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову через сплив позовної давності.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 922/2381/21 рішення Господарського суду Харківської області від 08.11.2021 у справі № 922/2381/21 змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

2.4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що матеріалами справи не підтверджується факт здійснення ТОВ "Централис" поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкта нерухомого майна в оренді, а тому Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем.

Апеляційний господарський суд виснував, що оскаржуваний пункт рішення Харківської міської ради суперечить вимогам закону, а тому майно територіальної громади незаконним шляхом вибуло з комунальної власності та було в подальшому відчужено. У зв`язку із цим суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що наявні правові підстави для визнання незаконним та скасування пункту 58 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 № 283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 21.08.2017 № 5499-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації та ТОВ "Централис". Проте суд апеляційної інстанції зазначив, що Прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, тому єдиною належною (зокрема, ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади. Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що в задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 58 додатку 1 до рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу слід відмовити з підстав обрання Прокурором неналежного способу захисту, що виключає необхідність застосування до таких вимог позовної давності.

Досліджуючи вимоги Прокурора про витребування спірного майна із власності ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зазначив, що передане за договором оренди спірне нерухоме майно, яке в подальшому було відчужене за договором купівлі-продажу в процесі його приватизації, належало на праві комунальної власності територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради. Апеляційний господарський суд також зазначив про встановлення факту порушення Харківською міською радою вимог закону про приватизацію під час прийняття оспорюваного рішення про приватизацію об`єкта оренди шляхом викупу. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Централис" не мало права на відчуження майна територіальної громади, яке вибуло з комунальної власності міста поза встановленим законом порядком.

Водночас суд апеляційної інстанції встановив, що з 08.10.2019, а також на момент розгляду справи та ухвалення судом першої інстанції судового рішення право власності на спірні нежитлові приміщення на підставі укладеного із ОСОБА_1 договору купівлі-продажу зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 як кінцевий набувач спірного майна знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або про набуття третім відповідачем майна всупереч закону. З огляду на оплатний характер набуття ОСОБА_1 спірного нерухомого майна, необізнаність ОСОБА_1 станом на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна ТОВ "Централис" та відсутність можливості у ОСОБА_1 бути обізнаною (протилежного Прокурором не доведено) про вибуття майна з комунальної власності з порушенням процедури приватизації, а також відсутність станом на дату укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень (на які (відомості) добросовісно покладалася ОСОБА_1 ), апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність ознак недобросовісності у діях кінцевого набувача спірного нерухомого майна - ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене у сукупності, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що у цьому випадку задоволення позовної вимоги про витребування у ОСОБА_1 спірного нерухомого майна не відповідатиме "принципу пропорційності", оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на фізичну особу, яка добросовісно набула право власності на об`єкти нерухомого майна, а тому дійшов висновку про відмову в задоволенні такої позовної вимоги.

Апеляційний господарський суд питання про застосування позовної давності не вирішував і доводи апеляційної скарги в цій частині не розглядав, оскільки відмовив у задоволенні позову Прокурора з підстав його необґрунтованості.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 08.11.2021 у справі № 922/2381/21, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Прокурора в повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, заступник керівника Харківської обласної прокуратури посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові положень статей 19 57 Конституції України, статей 4, 6, 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та неврахування правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а (щодо віднесення рішень органу місцевого самоврядування до нормативно-правових актів); в постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16 від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15 (щодо реалізації органом місцевого самоврядування права власності від імені територіальної громади виключно у спосіб, передбачений законом).

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права (статей 11 13 14 53 73 76- 79 86 236 277 Господарського процесуального кодексу України) та норм матеріального права (статей 21 387 388 Цивільного кодексу України, Законів України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про оренду державного та комунального майна", "Про приватизацію державного майна"), без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16.

Скаржник вважає, що визнання незаконним та скасування рішення міської ради та договору купівлі-продажу спірного майна є ефективним та належним способом захисту, проте суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 від 05.06.2018 у справі № 338/180/17.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури стверджує, що спірний договір купівлі-продажу суперечить статті 345 Цивільного кодексу України, та зазначає, що аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, від 13.11.2024 у справі № 922/2008/21.

Скаржник наголошує на тому, що висновки щодо застосування статті 3 Цивільного кодексу України, викладені у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не були враховані судом апеляційної інстанції.

Скаржник також вважає, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності, викладені в постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 367/6105/16ц від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, від 27.01.2021 у справі № 186/599/17; щодо застосування частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, сформульовані в постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012; щодо визначення початку перебігу строку позовної давності, викладені в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, від 20.05.2020 у справі № 310/4139/13.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури зазначає про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 17.09.2024 у справах № 922/984/20 та № 922/1970/20 (про те, що докази, які свідчать про порушення норм законодавства, отримано прокурором саме 06.02.2019, з моменту винесення ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Харкова у справі № 639/687/19 про надання тимчасового доступу до речей та документів Харківської міської ради).

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури також посилається на неврахування висновків Верховного Суду про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків на строк дії такого карантину, при цьому вирішувати питання щодо поважності пропуску такого строку не потрібно; карантин в Україні встановлено з 12.03.2020 і дотепер строк його дії продовжено, а тому перебіг строків позовної давності з 12.03.2020 був зупинений до 01.07.2023. Зазначені висновки, як стверджує скаржник, викладені в постановах Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 947/8885/21 та від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що окружною прокуратурою міста Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.01.2017 за № 42017221080000002, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України. Відомості в Єдиному реєстрі досудових розслідувань внесені за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна Харківською міською радою.

На підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Харкова від 06.02.2019 (справа № 639/687/19) в Управлінні було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, пров. Троїцький, буд. 4/3.

4.2. Як зазначили суди попередніх інстанцій, під час вивчення вказаної справи прокуратурою встановлено, що на підставі договору оренди від 25.03.2015 № 1933, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації та ТОВ "Централис", у ТОВ "Централис" перебували в оренді нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-11, І, II, III, ІІІа, ІІІб площею 241,6 м2 та 2-го поверху № 12-:-17, 27-1-:-27-4 площею 152,4 м2 у нежитловій будівлі літ. "Б-2" загальною площею 394 м2 за адресою: АДРЕСА_1.

За умовами цього договору:

- вартість об`єкта оренди становить 461 400,00 грн (без ПДВ станом на 19.12.2014) (пункт 3.1 договору);

- орендар зобов`язувався змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця (пункт 4.7 договору);

- орендар зобов`язувався здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця; за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця за наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно із чинним законодавством; здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, за наявності дозволу, отриманого відповідно до чинного законодавства (пункт 4.8 договору);

- орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, здійснювати невід`ємні поліпшення, які необхідні для проведення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність (пункт 5.3 договору);

- строк дії договору встановлено до 25.02.2018 (пункт10.1 договору).

4.3. У подальшому, як зазначили суди попередніх інстанцій, ТОВ "Централис" звернулося із заявою від 24.03.2016 до Управління комунального майна та приватизації, в якій просило дозволити приватизацію вказаних приміщень.

4.4. На підставі цього звернення Харківська міська рада прийняла рішення, а саме відповідно до пункту 58 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 № 283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" міська рада дозволила приватизувати вказаний об`єкт нерухомого майна шляхом викупу.

4.5. ТОВ "Централис" звернулося до Управління комунального майна та приватизації із заявою про приватизацію від 31.08.2016 № 3389, яку розглянув орган приватизації та визначив спосіб приватизації - викуп.

4.6. ТОВ "Централис" звернулося 26.05.2017 до Управління комунального майна та приватизації з листом № 15 (вх. № 7742 від 29.05.2017), у якому просило доручити проведення оцінки для приватизації вказаного майна Товарній біржі "УРТБ".

4.7. Розглянувши зазначений лист, Управління комунального майна та приватизації звернулося згідно з листом від 31.05.2017 № 9013 до Товарної біржі "УРТБ" із пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень на підставі договору з ТОВ "Централис".

4.8. Товарна біржа "УРТБ" склала звіт про незалежну оцінку нерухомого майна від 31.05.2017, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 31.05.2017 становила 586 900,00 грн без ПДВ.

4.9. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що у вказаному звіті немає будь-яких відомостей про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід`ємні поліпшення.

4.10. Між ТОВ "Централис" та Управлінням комунального майна та приватизації укладений 21.08.2017 договір № 5499-В-С, відповідно до якого ТОВ "Централис" приватизувало вказані нежитлові приміщення за 586 900,00 грн без ПДВ (разом з ПДВ - 704 280,00 грн).

4.11. У цьому договорі купівлі-продажу зазначено, зокрема, що його укладено на підставі Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова на 2017- 2022 рр.

4.12. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.03.2018 ТОВ "Централис" продало ОСОБА_3 спірні нежитлові приміщення.

4.13. Згідно з договором дарування нежитлових приміщень від 02.04.2018, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І. М., зареєстрованим за № 686, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 спірні нежитлові приміщення.

4.14. ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , 08.10.2019 відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І. М., зареєстрованим за № 2005, продав ОСОБА_1 нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-11, І, II, III, ІІІа, ІІІб площею 241,6 м2, 2-го поверху № 12-:-17, 27-1-:-27-4 площею 152,4 м2, загальною площею 394,0 м2 в нежитловій будівлі літ. "Б-2", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

4.15. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, визнання недійсним договору, витребування майна.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, визнання недійсним договору, витребування майна. Прокурор зазначав у позовній заяві, що оскаржуваний пункт рішення міської ради є незаконним і таким, що суперечить положенням чинного законодавства та підлягає скасуванню, договір купівлі-продажу, укладений на його підставі, - підлягає визнанню недійсним відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, а спірні нежитлові приміщення підлягають витребуванню у кінцевого набувача відповідно до частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України.

5.4. Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з того, що Прокурором було пропущено строк позовної давності на подання відповідної позовної заяви до суду.

5.5. Натомість суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості. Апеляційний господарський суд зазначив, що Прокурор прагне повернути спірне нерухоме майно у володіння територіальної громади, тому єдиною належною (зокрема, ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади. Проте суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в цьому випадку задоволення позовної вимоги про витребування у ОСОБА_1 спірного нерухомого майна не відповідатиме наведеному "принципу пропорційності", оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на фізичну особу, яка добросовісно набула право власності на об`єкти нерухомого майна.

5.6. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

5.7. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.8. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.9. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.10. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована, зокрема, тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 та від 13.11.2024 у справі № 922/2008/21, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16.

5.11. Так, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що з урахуванням висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, у цьому випадку визнання незаконним та скасування рішення міської ради є ефективним та належним способом захисту. Прокурор також посилається на те, що в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40), від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40) наведено висновки про те, що способи захисту мають бути доступними й ефективними, а також відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення.

5.12. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в касаційній скарзі також зазначає, що спірний договір купівлі-продажу суперечить статті 345 Цивільного кодексу України, Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки не дотримано на момент його укладення вимог щодо способу приватизації спірного майна. Скаржник при цьому посилається на те, що аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 та від 13.11.2024 у справі № 922/2008/21.

Тому Прокурор стверджує, що він обґрунтовано пред`явив вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради, визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, які підлягають задоволенню.

5.13. Колегія суддів зазначає, що положеннями статей 15 16 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

5.14. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 Цивільного кодексу України.

5.15. За змістом частин 2 та 3 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

5.16. Оскільки Прокурор прагне повернути спірне нерухоме майно у володіння територіальної громади, то, як обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції, єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади. Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16 (на які посилається скаржник), від 05.06.2024 у справі № 922/461/22, від 10.09.2024 у справі № 922/459/22, від 24.09.2024 у справі № 922/2555/21, від 11.03.2025 у справі № 922/647/22.

5.17. Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Якщо є підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, на яку посилається скаржник).

5.18. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах звертала увагу на те, що власник із дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (на яку посилається скаржник), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17. При цьому в постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення, за умови його невідповідності закону, не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

5.19. Отже, задоволення вимог про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради, а також про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.08.2017 № 5499-В-С, укладених між Управлінням комунального майна та приватизації та ТОВ "Централис", не призведуть до відновлення володіння спірними нежитловими приміщеннями.

5.20. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, з урахуванням спрямованості заявлених Прокурором позовних вимог на повернення майна територіальній громаді, дійшов висновку про те, що звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, відтак відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу з підстав обрання Прокурором неналежного способу захисту.

Отже, за встановлених у цій справі обставин, доводи скаржника про те, що він обґрунтовано пред`явив позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради та про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, є безпідставними. Натомість висновки суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги Прокурора спрямовані на захист права власності територіальної громади на нерухоме майно, речове право на яке на час звернення з позовом зареєстровано за ОСОБА_1 , тому позовна вимога Прокурора про витребування майна є належним та ефективним способом захисту прав, не суперечать і зроблені з урахуванням правових позицій, які викладені в постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 та від 13.11.2024 у справі № 922/2008/21, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16 (на які посилається скаржник).

5.21. Касаційна скарга заступника керівника Харківської обласної прокуратури з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована, зокрема, тим, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 08.11.2021 підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано положення статей 19 57 Конституції України, статей 4, 6, 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та не враховано висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а (щодо віднесення рішень органу місцевого самоврядування до нормативно-правових актів), а також у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16 від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15 (щодо реалізації органом місцевого самоврядування права власності від імені територіальної громади виключно у спосіб, передбачений законом). Скаржник стверджує, що згідно з висновками Верховного Суду воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

5.22. Колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.23. Відповідно до статті 57 Конституції України, на яку посилається скаржник, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

5.24. Положеннями статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено основні принципи місцевого самоврядування.

Первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста ( частина 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

5.25. Згідно зі статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Правовий статус місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим визначається Конституцією України та цим Законом з особливостями, передбаченими законами про міста Київ і Севастополь.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

5.26. Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на порушення якої посилається скаржник, визначено повноваження Рад приймати нормативні та інші акти у формі рішень, а також врегульовано порядок їх прийняття.

5.27. У справі, що розглядається, апеляційний господарський суд виснував, що спірний пункт рішення Харківської міської ради суперечить вимогам закону, а тому майно територіальної громади незаконним шляхом вибуло з комунальної власності та було в подальшому відчужено. У зв`язку із цим суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що наявні правові підстави для визнання незаконним та скасування пункту 58 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 № 283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 21.08.2017 № 5499-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації та ТОВ "Централис".

5.28. Натомість колегія суддів зазначає, що посилання на постанови суду касаційної інстанції щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних у матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду України щодо їх застосування. При цьому посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків про те, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади, є необґрунтованими, оскільки висновки апеляційного господарського суду не суперечать висновкам, на які посилається скаржник, з огляду на встановлення обставин незаконності способу приватизації, який суперечить інтересам держави та територіальної громади.

Так, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 21.08.2017 № 5499-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації та ТОВ "Централис" та вчинений на виконання пункту 58 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 № 283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", прийнятого з порушенням положень чинного законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, є таким, що суперечить статтям 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтям 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що свідчить про його недійсність. Наведене, як зазначив суд апеляційної інстанції, свідчить про те, що ТОВ "Централис" не мало права на відчуження майна територіальної громади, що вибуло із комунальної власності поза встановленим законом порядком.

Отже, суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до висновків, на які посилається скаржник, та виснував, що власник має право витребувати своє майно у добросовісного набувача, однак відмовив у задоволенні позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна з інших мотивів, а саме через невідповідність такого витребування "принципу пропорційності".

Тому доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 504/2797/16-а, постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16 від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15, за встановлених судом апеляційної інстанції обставин та з урахуванням його висновків є безпідставними.

5.29. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в касаційній скарзі зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права (статей 11 13 14 53 73 76- 79 86 236 277 Господарського процесуального кодексу України) та норм матеріального права (статей 21 387 388 Цивільного кодексу України, Законів України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про оренду державного та комунального майна", "Про приватизацію державного майна").

При цьому скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц.

5.30. Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, на яку посилається скаржник, сформульовано такий висновок:

"6.9. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно)".

5.31. У постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, на яку посилається скаржник, викладено висновок про те, що "…відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі".

5.32. Як зазначає скаржник, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц викладено правову позицію про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

5.33. Колегія суддів зазначає, що згідно із частиною 1 статтею 388 Цивільного кодексу України у разі якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (частина 2 статті 388 Цивільного кодексу України).

5.34. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20)).

5.35. Таким чином, неправомірність набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а набуття права власності може залежати від законності та добросовісності такого набуття (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 923/1137/21).

5.36. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який, за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу, звернувся до органів місцевого самоврядування з заявою щодо приватизації майна шляхом викупу. Однак суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 як кінцевий набувач спірного майна знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або про набуття ТОВ "Централис" майна всупереч закону. Апеляційний господарський суд також установив відсутність ознак недобросовісності у діях кінцевого набувача спірного нерухомого майна - ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в цьому випадку задоволення позовної вимоги про витребування у ОСОБА_1 спірного нерухомого майна не відповідатиме "принципу пропорційності", оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на фізичну особу, яка добросовісно набула право власності на об`єкти нерухомого майна.

5.37. Відтак посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції при вирішенні спору висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 та постановах Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 752/11904/17, від 15.04.2020 у справі № 373/1810/16-ц, є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до цих висновків, однак відмовив у задоволенні позовної вимоги про витребування у ОСОБА_1 спірного нерухомого майна з інших мотивів, а саме через невідповідність такого витребування "принципу пропорційності".

5.38. Скаржник також зазначає, що повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого фізичній особі, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб, та посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

Водночас Верховний Суд зазначає, що добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Добросовісний набувач не може відповідати через порушення інших осіб, допущені в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 Цивільного кодексу України, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.12.2024 у справі № 754/446/22.

5.39. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в касаційній скарзі також посилається на неврахування судом першої інстанції висновків щодо застосування частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності, зокрема, викладених у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 367/6105/16ц від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, від 27.01.2021 у справі № 186/599/17; щодо застосування частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, сформульованих у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012; щодо визначення початку перебігу строку позовної давності, викладені в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, від 20.05.2020 у справі № 310/4139/13, від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, від 17.09.2024 у справах № 922/984/20 та № 922/1970/20; щодо продовження строків позовної давності на строк дії карантину, встановленого в Україні з 12.03.2020 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, викладених у постановах Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 947/8885/21 та від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.

5.40. Оскільки апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні позову Прокурора з підстав його необґрунтованості, тому питання про застосування позовної давності не вирішував, через це доводи касаційної скарги, викладені в пункті 5.39 цієї постанови, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

5.41. З урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, що розглядається, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведених скаржником норм матеріального права є необґрунтованими, тому підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови із цих підстав.

5.42. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

6.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваної постанови немає.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 922/2381/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак