Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 серпня 2018 року

Київ

справа №32/344-А

адміністративне провадження №К/9901/675/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскольд»

на постанову Господарського суду міста Києва від 21.09.2011 (головуючий суддя: Качан Н.І.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 (головуючий суддя: Бистрик Г.М., судді: Оксененко О.М., Усенко В.Г.)

у справі № 32/344-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскольд»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби

про визнання недійсним рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскольд» (далі - позивач, ТОВ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ), в якому просив: визнати недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 07.12.2006 № 0003202304/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 111238,15 грн.

Постановою Господарського суду міста Києва від 21.09.2011, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013, у позові відмовлено повністю.

У касаційній скарзі ТОВ просить скасувати прийняті у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265/95-ВР), Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320 (Положення № 637), ст. 2, 9, 11, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та прийняти нове рішення про задоволення позову. За доводами касаційної скарги, судами не було дано оцінки доказам на спростування встановлених актом перевірки порушень, а також доводам позивача на спростування факту порушення, яке стало підставою для прийняття рішення.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 111238,15 грн. згідно з рішенням від 07.12.2006 № 0003202304/0, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки ДПІ, викладені в акті перевірки від 27.11.2006 № 07352/2304/19131213. Згідно з цим актом позивачем порушені норми пунктів 2.6, 4.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320 (Положення № 637), внаслідок не оприбуткування готівки в книзі обліку доходів і витрат у сумі 22247,63 грн.

За визначенням пункту 1.2 Положення № 637 оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Відповідно до пункту 2.6 Положення № 637 Уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються, за абзацом 5 вказаного пункту, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Вимога норми абзацу першого щодо оприбуткування готівки у день одержання готівкових коштів стосується кожного із зазначених способів проведення готівкових розрахунків.

Разом із тим, факт наявності або відсутності з боку позивача порушень Положення

№ 637, встановлених в акті перевірки від 27.11.2006 № 07352/2304/19131213, висновки якого стали підставою для прийняття оспорюваного рішення, не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судами першої та апеляційної інстанцій без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обмежився висновками про правомірність застосованих до позивача штрафних санкцій, недоведеності з боку позивача обставин, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги. При цьому, ні судом першої, ні апеляційної інстанцій не було встановлено факту порушення, способу, місця його вчинення. Відмовляючи у задоволенні позову, судами не було дано жодної оцінки доводам позивача, якими він оспорював встановлені в акті перевірки від 27.11.2006 № 07352/2304/19131213 порушення, як і доказам наданим позивачем. Тоді як, позивач, обґрунтовуючи свою правову позицію, у судовому процесі посилався на те, що перевіряючими не було досліджено Книги обліку розрахункових операцій, а зроблено висновок про її відсутність, тоді як сума, вказана в акті перевірки як не оприбуткована - 22247,63 грн., оприбуткована у КОРО належним чином. Позивач у своїй касаційній скарзі, посилаючись на додані до матеріалів справи Z-звіти, вказує на неправильне визначення перевіряючими суми, яка за їх висновками не була оприбуткована - 20885,00 грн., замість 22247,63 грн.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017).

Частиною 1 ст. 242 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті)

Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вищенаведені порушення судами норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 ст. 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 3 цієї статті).

Відповідно до частини 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити обставини щодо наявності або відсутності факту порушення норм Положення № 637, у випадку встановлення цього факту - обставини при яких воно було вчинено, для чого, у разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України

Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскольд» задовольнити частково.

Постанову Господарського суду міста Києва від 21.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко