Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №809/318/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 року

м. Київ

справа № 809/318/17

адміністративне провадження № К/9901/44593/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Хохуляка В. В., Юрченко В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року (головуючий суддя Гундяк В. Д., судді: Григорук О. Б., Остап'юк С. В. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (головуючий суддя Хобор Р. Б., судді: Попко Я. С., Сеник Р. П. ) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство "Івано-Франківський арматурний завод" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - Міністерство, відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної фіскальної служби України (залученої до участі у справі ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2017 року) про визнання протиправним та скасування наказу №1652 від 29 вересня 2016 року в частині застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

В обґрунтування позову Товариство посилалось на те, що зазначена у поданні Державної фіскальної служби України інформація про порушення позивачем статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР (далі - Закон №185) при проведенні експортних операцій з нерезидентом - ТОВ "Атом Інжиніринг" (Російська Федерація) є недостовірною, оскільки позивач своєчасно звернувся із позовною заявою про стягнення з даного контрагента боргу по зовнішньоекономічному контракту, а тому він не є порушником у сфері зовнішньоекономічної діяльності, до якого може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію; крім того, податкове повідомлення-рішення податкового органу про нарахування Товариству пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності визнано судом протиправним та скасовано, а відтак наказ Міністерства №1652 від 29 вересня 2016 року в частині застосування до Товариства спеціальної санкції - режиму індивідуального ліцензування зовнішньоекономічної діяльності є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства №1652 від 29 вересня 2016 року в частині застосування до Товариства спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Приймаючи такі рішення, суди, посилаючись на положення статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та встановлені під час розгляду справи №809/799/16 за позовом Товариства до Головного управління ДФС у Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "У" №0000901405 від 29 червня 2016 року (яким Товариству нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності) обставини та наведені у ній мотиви, зокрема, щодо наявності рішення Арбітражного суду Московської області від 09 листопада 2016 року у справі №А41-56057/16 про стягнення з ТОВ "Атом Інжиніринг" на користь Товариства боргу за експортовану продукцію по зовнішньоекономічному контракту, а також вжиття Товариством всіх необхідних заходів для виконання вимог частини 1 статті 1 Закону №185 й, відповідно, передчасності висновку податкового органу про допущення Товариством порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та застосування до нього у зв'язку із цим адміністративно-господарської санкції, дійшли переконання, що направлене відповідачу подання ДФС України не містило достатніх обґрунтувань вчинення позивачем порушення, а відтак у відповідача не було підстав для застосування до Товариства спеціальної санкції у виді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В касаційній скарзі Міністерство вказувало, що спірний наказ був ним виданий на підставі подання Державної фіскальної служби України, яке, в свою чергу, було належним чином оформлене й містило всі необхідні реквізити, встановлені статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 року №959-XII (далі - Закон №959), а відтак, застосовуючи санкції, відповідач діяв у межах та відповідно до наданих йому повноважень; разом з тим, скасування в судовому порядку податкового повідомлення-рішення, яким Товариству нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, не свідчить про недостовірність наведеної податковим органом в своєму поданні інформації; крім того, виходячи з положень частини 11 статті 37 Закону №959, вжиття позивачем заходів, спрямованих на приведення своєї діяльності у відповідність до вимог чинного законодавства (у даному випадку це подання позову до Арбітражного суду Московської області), лише надає йому право на звернення до Міністерства з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії застосованої до нього санкції, але не є підставою для скасування наказу про її застосування.

Позивач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

Судами встановлено, що 29 вересня 2016 року Міністерством на підставі подань Державної фіскальної служби України вих. від 14 липня 2016 року №12036/5/99-99-14-06-16, вх. від 18 липня 2016 року №03/42987-16, вих. від 02 серпня 2016 року №13282/5/99-99-14-06-16, вх. від 04 серпня 2016 року №03/7810-16 видано наказ №1652 "Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України", згідно із яким такі санкції застосовано, зокрема, до Товариства.

В подальшому, дія застосованих згаданим наказом до позивача обмежень неодноразово зупинялась за його зверненням, однак з 01 травня 2017 року санкція є діючою.

В свою чергу, підставою для внесення Державною фіскальною службою України Міністерству подання були акт перевірки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області №362/09-19-14-05/00218271 від 10 червня 2016 року, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог статті 1 Закону №185 при здійсненні розрахунків по експортному контракту №АТИН 8-15 від 23 грудня 2015 року з нерезидентом - ТОВ "Атом Інжиніринг" (Російська Федерація), та податкове повідомлення-рішення форми "У" №0000901405 від 29 червня 2016 року, винесене податковим органом за наслідками перевірки дотримання вимог законодавства при проведенні розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Разом з тим, не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, Товариство оскаржило його до суду й постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 року у справі №809/799/16 (яка набрала законної сили 16 серпня 2016 року) податкове повідомлення-рішення форми "У" №0000901405 від 29 червня 2016 року, яким позивачу нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, визнано протиправним та скасовано.

При цьому, під час розгляду справи №809/799/16 Івано-Франківським окружним адміністративним судом встановлено, що 18 березня 2016 року у зв'язку із неналежним виконанням контрагентом позивача своїх зобов'язань останній до закінчення граничного терміну надходження валютної виручки по контракту у відповідності до частини 2 статті 4 Закону №185 звернувся до Арбітражного суду Московської області із позовною заявою про стягнення з нерезидента ТОВ "Атом Інжиніринг" боргу за експортовану продукцію по зовнішньоекономічному контракту й рішенням суду від 09 листопада 2016 року у справі №А41-56057/16 позов було задоволено.

За таких обставин Івано-Франківський окружний адміністративний суд у справі №809/799/16 прийшов до висновку, що Товариством належним чином вжиті необхідні заходи, спрямовані на забезпечення дотримання приписів Закону №185, а відтак підстав для застосування до нього адміністративно-господарської санкції у суб'єкта владних повноважень не було.

Вважаючи, що під час видання Міністерством спірного наказу не враховано зазначених обставин, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи та порядок правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності закріплено в Законі №959, згідно із частиною 1 статті 32 якого Україна як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення цього або пов'язаних з ним законів України та/або своїх зобов'язань, які випливають з договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених законами України.

За змістом статті 33 Закону №959 у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що визначається цим та пов'язаними з ним законами України, можуть застосовуватися такі види відповідальності: майнова відповідальність; кримінальна відповідальність. Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій.

Згідно зі статтею 35 Закону №959 суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність у видах та формах, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 року №959-XII, іншими законами України та/або зовнішньоекономічними договорами (контрактами).

Статтею 37 Закону №959 встановлено, що за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

- накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності своїх обов'язків згідно з цим або пов'язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;

- застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 року №959-XII та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;

- тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 року №959-XII або пов'язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду.

Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

Подання щодо застосування санкцій повинно містити такі дані: найменування та реквізити суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб'єктів господарювання - мовою країни їхнього місцезнаходження), відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати, найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство, іншу доцільну інформацію.

Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 року №959-XII та/або пов'язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.

У разі усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 року №959-XII та/або пов'язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність із законами України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності, до яких застосовано санкції, мають право подавати до центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики відповідні матеріали та виходити з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкцій.

Аналогічні приписи закріплено й в Положенні про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", затвердженому наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року №52 (далі - Положення №52).

В той же час, питання порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті врегульовано Законом №185, відповідно до статті 1 якої виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

За змістом статті 4 Закону №185 порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" або встановлених Національним банком України відповідно до статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" або встановлені Національним банком України відповідно до статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" або встановлених Національним банком України відповідно до статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Як вже вказувалось в цій постанові, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили лише з того, що рішенням Арбітражного суду Московської області від 09 листопада 2016 року у справі №А41-56057/16 задоволено позов Товариства про стягнення з ТОВ "Атом Інжиніринг" боргу за експортовану продукцію по зовнішньоекономічному контракту, а постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 року у справі №809/799/16 (яка набрала законної сили 16 серпня 2016 року), в свою чергу, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми "У" №0000901405 від 29 червня 2016 року, яким позивачу нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та яке було підставою для внесення Державною фіскальною службою України Міністерству подання про застосування до Товариства спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Проте, при цьому, суди не дослідили та не надали оцінки обґрунтованості зазначеного подання як такого та його відповідності вимогам статті 37 Закону №959 і Положення №52, як і не перевірили обставин даної справи на предмет звернення (незвернення) Товариства до Міністерства із клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкцій та результатів його розгляду.

Водночас слід відмітити й те, що подібні правовідносини були предметом розгляду Верховного Суду, який у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду 10 березня 2021 року ухвалив постанову у справі №826/12552/18 (адміністративне провадження №К/9901/28012/19), в якій виклав наступний правовий висновок.

Так, застосування спеціальних санкцій, передбачених у статті 37 Законі №959, має на меті припинення та недопущення повторення відповідним суб'єктом господарювання порушення у сфері зовнішньоекономічних відносин. Якщо статтею 1 Закону №185 закріплено присічні строки розрахунків при експорті товарів/послуг, недотримання яких утворює склад правопорушення, що і є підставою для застосування до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності відповідальності, то положеннями статті 4 Закону №185 передбачено випадки зупинення перебігу таких строків та нарахування пені, а саме - у разі подання резидентом позову до суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України. При цьому, з урахуванням положень частини 3 та 5 статті 4 Закону №185 слідує, що такі строки зупиняються, а пеня не нараховується впродовж розгляду справи у відповідному суді, а із закінченням розгляду такої справи та у разі прийняття судом позитивного рішення на користь суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, останній звільняється від обов'язку із сплати пені за порушення строків.

Таким чином, враховуючи вказані положення законодавства, сам лише факт звернення суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності до відповідного суду з позовом про стягнення заборгованості є підставою для звільнення саме від сплати пені (повністю або на відповідний строк), але не свідчить про відсутність в його діях порушень статті 1 Закону №185. Тобто, навіть за умови наявності рішення відповідного суду (суд, Міжнародний комерційний арбітражний суд чи Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України), прийнятого на користь суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності про задоволення позову про стягнення з постачальника заборгованості, він автоматично не звільняється від відповідальності за порушення статті 1 Закону №185. Відтак, санкції, передбачені статтею 37 Закону №959, у разі неповернення виручки після спливу граничного строку, встановленого Законом №185, можуть бути застосовані Міністерством навіть за наявності позитивного рішення суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України.

Незастосування таких санкцій можливе у разі усунення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності відповідних допущених порушень або надання доказів неможливості виконання рішення суду чи арбітражу, перелік яких визначено у Порядку взаємодії Міністерства економіки України та Державної податкової адміністрації України з питань застосування спеціальних санкцій, затвердженому наказом Міністерства економіки України від 09 листопада 2006 року №340/672.

Разом з тим, частинами 4, 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) передбачалось, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Загальне правило оцінки доказів сформульоване у частині 1 статті 86 КАС України, згідно з яким суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 статті 138 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

З'ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.

Як передбачалось статтею 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення й неповне з'ясування обставин справи не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статей 349, 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС. С. Пасічник В. В. Хохуляк В. П. Юрченко