ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2018 року

Київ

справа №818/661/17

адміністративне провадження №К/9901/2474/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року (суддя Соколов В.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року (головуючий суддя Макаренко Я.М., судді: Мінаєва О.М., Шевцова Н.В.) у справі №818/661/17 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області третя особа Путивльська районна державна адміністрація Сумської області про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, третя особа: Путивльська районна державна адміністрація Сумської області, в якому просив зобов'язати відповідача повторно розглянути звернення від 27.01.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 3,3632 гектарів (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення (рілля) державної форми власності, яка розташована за межами населеного пункту на території Бунякинської сільської ради Путивльського району Сумської області та прийняти рішення у відповідності до вимог статей 118, 122 Земельного кодексу України.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він є власником права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності САПТЗТ «Соцтруд», розміром 4,95 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що засвідчено Сертифікатом серії НОМЕР_1 від 10.01.2002 року. 27.01.2017 він звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, надавши необхідні документи. Проте, відповідачем не було прийнято рішення по суті заяви, а рекомендовано звернутися до Путивльської РДА для вирішення питання щодо виділення земельного паю в натурі, оскільки сільськогосподарські угіддя КСП «Соцтруд», які підлягали паюванню, були стовідсотково розподілені між власниками земельних часток (паїв), і оскільки він спочатку був пропущений в списках, а пізніше включений в них, то виділ земельної ділянки йому можливий тільки за рахунок земель резервного фонду.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року позов задоволено. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути звернення ОСОБА_3 від 27.01.2017 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 3,3632 гектарів (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення (рілля) державної форми власності, яка розташована за межами населеного пункту на території Бунякинської сільської ради Путивльського району Сумської області та прийняти рішення у відповідності до вимог статей 118, 122 Земельного кодексу України.

Судами встановлено, що на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, позивач є власником права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності САПТЗТ «Соцтруд», розміром 4,95 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що підтверджується сертифікатом.

27.01.2017 ОСОБА_3 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Сумській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 3,3632 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за рахунок земель резервного фонду державної власності, яка розташована за межами населеного пункту на території Бунякинської сільської ради Путивльського району та надав необхідні документи, а саме: графічний матеріал (викопіювання), на якому зазначене бажане місце розташування земельної ділянки із земель резервного фонду Бунякинської сільської ради, копію паспорту, копію сертифікату на право на земельну частку (пай), постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 по справі №818/1338/16 та лист Путивльської РДА від 20.12.2016.

На виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 17.11.2016, Путивльська РДА розглянула повторно звернення позивача і листом від 20.12.2016 №01-21/3379 повідомила, що враховуючи всі обставини, в тому числі факт пропущення в первинних списках членів КСП, які мають право на земельну частку (пай), повне розпаювання земель КСП, а також, те що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати (виділити) відноситься до земель державної власності сільськогосподарського призначення, в силу ст. 19 Конституції України, - у Путивльської РДА відсутні правові підстави щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель с/г призначення, розташованої на території Бунякинської сільської ради Путивльського району за межами населеного пункту.

Путивльська РДА звернулася до ГУ Держгеокадастру в Сумській області з даного питання. У відповідь, ГУ Держгеокадастру в Сумській області повідомленням від 08.12.2016 за № 14-18-6.81-14546/2-16 роз'яснило, що дане питання не відноситься до його компетенції, а для вирішення питання щодо виділення земельного паю в натурі вони рекомендують власнику земельної частки (паю) звернутися до Путивльської РДА. Листом від 31.01.2017 за № К-1071/0/05-17/537/6-17 ГУ Держгеокадастру у Сумській області дало роз'яснення що дане питання не відноситься до його компетенції та рекомендувало звернутись до Путивльської РДА з заявою про виділення земельного паю в натурі, оскільки саме Путивльська РДА, у відповідності до ст.5 Закону України «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», приймає рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток за межами населеного пункту.

Суди визнали таку відмову неправомірною, виходячи з того, що фактично відповідач не розглянув по суті звернення ОСОБА_3 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля), а лише зазначив, що дане питання не відноситься до компетенції ГУ Держгеокадастру у Сумській області. Суди визнали, що саме до повноважень відповідача належить питання розпорядження земельними ділянками, державної власності сільськогосподарського призначення що розташовані за межами населеного пункту в тому числі і земельним ділянкам резервного фонду сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності. Колегія суддів апеляційного суду звернула увагу, що виходячи з висновків Конституційного Суду України наведених у рішення від 03.10.1997 по справі за № 4- зп (справа про набуття чинності Конституцією України) до даних правовідносин підлягає застосуванню ст. 122 Земельного Кодексу України в редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який був прийнятий пізніше Закону України « Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ».

Не погодившись з постановою Сумського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року, ГУ Держгеокадастру у Сумській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судами обставин справи, невірне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована такими доводами.

1. До повноважень ГУ Держгеокадастру у Сумській області не належить надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності. Згідно зі ст.5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

2. Без належної уваги судів залишилось питання про визнання права власності, оскільки основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат, виданий районною (міською) державною адміністрацією на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в умовних кадастрових гектарах на території Бунякинської сільської ради Путивльського району Сумської області. Земельна частка (пай) є умовною часткою земель, місцезнаходження і межі якої не визначені, тобто не є земельною ділянкою та не відноситься до об'єктів нерухомого майна, речові права на яку підлягають державній реєстрації. В даному випадку власник сертифікату не набув права власності на земельні частки (пай). Статтею 22 Земельного кодексу (редакція 1991 року) чітко визначено, що право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право.

3. Заявник касаційної скарги також наполягає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення щодо отримання права власності на земельну ділянку за сертифікатом.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій вірно виходили з того, що спір між сторонами виник з приводу наявності чи відсутності компетенції відповідача щодо розпорядження спірною земельною часткою (паєм). Так, за позицією відповідача, такими повноваженнями наділена районна державна адміністрація, згідно ст.5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Суди встановили, що за змістом ст.122 Земельного кодексу України, повноваження з розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення, що розташовані за межами населеного пункту, в тому числі і земельним ділянкам резервного фонду сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, наділене саме ГУ Держгеокадастру.

Перевіряючи правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходячи з встановлених ними обставин, колегія суддів погоджується, що ГУ Держгеокадастру у Сумській області діяло не у відповідності з нормами Земельного кодексу України і неправомірно не розглянуло заяву позивача по суті висвітлених у ній питань.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктами 16, 17 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що громадянам - власникам земельних часток паїв за їх бажанням виділяються в натурі ( на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Пунктом 8 Перехідних Положень Земельного кодексу України визначено, що члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

Відповідно до частин першої та другої статті 25 Земельного кодексу України, при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Згідно з частиною п'ятою ст.25 Земельного кодексу України, особи, зазначені у частині першій цієї статті , мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості)

Частинами десятою та одинадцятою наведеної статті визначено, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Відповідно до частини шостої ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

До компетенції районних державних адміністрацій, у відповідності до частини третьої ст. 122 Земельного кодексу України, належать повноваження з передачі земельних ділянок державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва

За приписами частини четвертої вказаної норми, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, зазначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, розмежування компетенції районних державних адміністрацій та центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, які знаходяться за межами населеного пункту, відбувається в залежності від призначення такої земельної ділянки.

Відповідно, до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, належить розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності з 01.01.2013, розмежовано землі державної та комунальної власності в Україні. Пунктом 6 визначено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Судами встановлено, що земельна ділянка, на яку претендує позивач знаходиться за межами населеного пункту і відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, а тому колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність відмови відповідача у розгляді заяви позивача в зв`язку з відсутністю відповідних повноважень.

Посилання відповідача на частину другу статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року №899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» суди обґрунтовано не прийняли до уваги, оскільки, виходячи з висновків Конституційного Суду України, наведених у рішенні від 03.10.1997 по справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), до даних правовідносин підлягає застосуванню ст.122 Земельного Кодексу України в редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який був прийнятий пізніше Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»

Щодо доводів заявника касаційної скарги про те, що без належної уваги судів залишилось питання про визнання права власності, а також пропуск позивачем строку позовної давності для звернення щодо отримання права власності на земельну ділянку за сертифікатом, колегія суддів зазначає, що в межах розгляду даної справи, це питання не є предметом спору. Предметом спору була правомірність дій відповідача у не вирішенні поставлених у заяві питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, і як зазначено вище, суди дали вірну правову оцінку таким діям відповідача, зобов'язавши останнього повторно розглянути заяву і прийняти відповідне рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2017 року у справі №818/661/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду