ПОСТАНОВА

Іменем України

25 вересня 2019 року

Київ

справа №813/4668/16

адміністративне провадження №К/9901/3631/17

Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого (судді-доповідача) - Уханенка С. А.,

суддів - Кашпур О. В., Радишевської О. Р.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці Державної фіскальної служби про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Львівської митниці Державної фіскальної служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Сакалоша В. М. і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Кушнерика М. П., суддів Мікули О. І., Курильця А. Р.,

УСТАНОВИЛ:

І. Суть спору

1. У грудні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Львівської митниці Державної фіскальної служби, в якому просив:

- стягнути з Львівської митниці ДФС на його користь середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі і вимушеного прогулу в сумі 107 821 (сто сім тисяч вісімсот двадцять одна) грн 20 коп.

2. На обґрунтування позову зазначає про несвоєчаснісь виконання постанови суду щодо поновлення на посаді.

ІІ. Встановлені судами обставини справи

3. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року у справі 2а-8798/10/1370, зокрема поновлено позивача на посаді начальника відділу митного оформлення №1 Львівської митниці; стягнуто з Львівської митниці на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 39 014 грн 25 коп.

Постанова суду в частині поновлення позивача на посаді і виплати заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць допущена до негайного виконання.

4. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 залишено без змін постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року.

5.12.06.2012 Державною митною службою України видано наказ №1228-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

6.07.02.2013 наказом Львівської митниці №255-к ОСОБА_1 оголошено наказ Державної митної служби України від 12.06.2012 року №1228-к, яким позивача зобов'язано приступити до виконання обов'язків за посадою начальника відділу митного оформлення №1 Львівської митниці.

7. Наказом Львівської митниці від 08 лютого 2013 року №257-к було звільнено ОСОБА_1 із займаної посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

8. Суть спору полягає у визначенні права особи, поновленої на роботі, на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

9. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений повністю.

Стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі та вимушеного прогулу у сумі 107 821 (сто сім тисяч вісімсот двадцять одна) грн 20 коп.

10 Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що період вимушеного прогулу, за який позивач просить стягнути середній заробіток, пов'язаний з фактом незаконного звільнення позивача із займаної посади, який був встановлений судовим рішенням, а тому позивач має законне право на виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін

11. Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Львівська митниця Державної фіскальної служби подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права просить скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

12. У поданому на касаційну скаргу відзиві позивач просить залишити судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

13. Згідно з частиною 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України.

14. Положеннями пункту 7 частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) (далі - КАС України) було встановлено, що принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є обов'язковість судових рішень.

15. Обов'язковість судових рішень також встановлена статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній від 03.10.2017) (далі - КАС України).

16. Стаття 255 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) передбачала, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

17. Статтею 370 КАС України (у редакції, чинній від 03.10.2017) встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

18. Постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно (пункт 3 частини 1 статті 256 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017).

19. Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

20. За правилами частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

21. Стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

VI. Позиція Верховного Суду

22. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

23. Згідно частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній від 15.12.2017).

24. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

25. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

26. За загальним правилом в питаннях регулювання публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

27. Як вбачається з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

28. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

29. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадянина.

30. Не виконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина 3 статті 14 КАС України).

31. Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника. А тому Верховним Судом відхиляються доводи касаційної скарги про безпідставність вимог позивача через затримку виконання судового рішення з незалежних від відповідача причин, в тому числі бездіяльністю самого позивача.

32. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

33. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

34. Таким чином, згідно ст. 236 КЗпП проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

35. Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов'язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.

36. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

37. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц і від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16

38. До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП).

39. Враховуючи те, що постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року у справі 2а-8798/10/1370 про поновлення ОСОБА_1 на посаді фактично виконано лише 07 лютого 2013 року, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України.

40. Здійснений судом першої інстанції розрахунок суми, яка підлягає стягненню, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не є предметом касаційного оскарження.

41. З урахуванням наведеного, колегія суддів уважає, що рішення судів, які є предметом касаційного перегляду в цій справі, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, підстави для їхнього скасування відсутні. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

42. Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

43. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

44. Касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

45. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

46. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий: С. А. Уханенко

Судді: О. В. Кашпур

О. Р. Радишевська