ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 560/665/19

адміністративне провадження № К/9901/3942/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярмолинецький консервний завод"

до Управління Держпраці у Хмельницькій області

про визнання протиправним та скасування постанови

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярмолинецький консервний завод"

на додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Сапальової Т. В., суддів Смілянця Е. С. Мацького Є. М. ),

ВСТАНОВИВ:

В березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ярмолинецький консервний завод" (далі - ТОВ "Ярмолинецький консервний завод", позивач) звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області (далі також - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці у Хмельницькій області №22/58 від 12 лютого 2019 року, згідно з якою на ТОВ "Ярмолинецький консервний завод" накладено штраф у розмірі 3 880 890 грн.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року від 13 листопада 2019 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу ТОВ "Ярмолинецький консервний завод" задоволено повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.

11 грудня 2019 року на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшла заява ТОВ "Ярмолинецький консервний завод" про ухвалення додаткового судового рішення у справі.

В обґрунтування поданої заяви про ухвалення додаткового судового рішення позивач посилався на те, що при вирішенні апеляційної скарги судом не вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковою постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року заяву ТОВ "Ярмолинецький консервний завод" про ухвалення додаткового судового рішення задоволено. Ухвалено додаткове судове рішення у справі №560/665/19, яким стягнуто на користь ТОВ "Ярмолинецький консервний завод" за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Хмельницькій області судовий збір в розмірі 48 025 грн.

Ухвалюючи додаткову постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при ухваленні постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, а тому суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Управління Держпраці у Хмельницькій області на користь позивача судового збору в розмірі 48 025 грн (сорок вісім тисяч двадцять п'ять гривень), сплаченого за подання позовної заяви (1921 грн + 17 289 грн = 19 210 грн) та апеляційної скарги (28 815 грн).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з додатковою постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права, а саме статей 132, 139, 242 та 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про задоволення заява ТОВ "Ярмолинецький консервний завод" про ухвалення додаткового судового рішення.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Ярмолинецький консервний завод" задоволено повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.

Однак, судом апеляційної інстанції не було вирішено питання про судові витрати та їх компенсацію на користь ТОВ "Ярмолинецький консервний завод". У зв'язку із цим, 10 грудня 2019 року позивачем до суду апеляційної інстанції було подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення у справі.

Згідно заяви ТОВ "Ярмолинецький консервний завод" просило суд про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Хмельницькій області всіх судових витрат, які підлягають відшкодуванню та/або оплаті відповідно до положень КАС України на користь позивача загалом у сумі 104 519,60 грн, з якої:

- 19 210 грн судового збору за подання адміністративного позову до суду першої інстанції;

- 28 815 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції;

- 576,30 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову;

- 1921 грн судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову;

- 19 500 грн витрат на правову допомогу згідно Договору про надання правової допомоги №19/09-18-1 від 19 вересня 2018 року з АБ "Марії Грабовської" (підтверджується платіжним дорученням від 28 листопада 2019 року №703 та актом наданих послуг від 31 липня 2019 року);

- 32 000 грн витрат на правову допомогу згідно Договору про надання правової допомоги №02-2019 від 14 серпня 2019 року з адвокатом Шатковською І. С. (підтверджується платіжним дорученням від 15 листопада 2019 року №662 та актом наданих послуг від 27 серпня 2019 року №1 на суму 12 000 грн і платіжним дорученням від 28 листопада 2019 року №700 та актом наданих послуг від 15 листопада 2019 року №2 на суму 20 000 грн).

20 січня 2020 року за наслідками розгляду вказаної вище заяви, судом апеляційної інстанції винесено додаткову постанову, якою заяву позивача про ухвалення додаткового судового рішення задоволено, ухвалено додаткове рішення у справі, однак стягнуто на користь позивача лише судовий збір в розмірі 48 025 грн (19 210 грн судового збору за подання адміністративного позову до суду першої інстанції та 28 815 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції).

Скаржник вважає, що оскаржувана додаткова постанова у справі №560/665/19 є незаконною, невмотивованою і необґрунтованою, винесеною з порушенням норм процесуального права.

Скаржник зазначає, що в адміністративному позові було заявлено вимогу про стягнення з відповідача судових витрат, що складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У позовні заяві було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, які позивач очікував понести у зв'язку із розглядом справи. Всі суми зазначених вище судових витрат та документи (докази) на їх підтвердження наявні в матеріалах справи.

Скаржник зазначає, що в оскаржуваній додатковій постанові суду апеляційної інстанції не наведено жодного мотиву, аргументу, висновку, підстав, з яких судом апеляційної інстанції не було прийнято рішення в частині інших судових витрат, окрім судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції не дослідив та не оцінив усі надані ТОВ "Ярмолинецький консервний завод" в обґрунтування заяви докази.

Викладене, на думку скаржника, є грубим порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення (додаткової постанови).

Позиція інших учасників справи

18 березня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що оскаржувана додаткова постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Верховного Суду від 3 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі №560/665/19, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 20 серпня 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону додаткова постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень Частиною 1 статті 139 КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення визначені статтею 244 КАС України. Так, під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Отже, питання розподілу судових витрат не є вимогою адміністративного позову, яка направлена на захист порушених суб'єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи. Вирішення цього питання є обов'язком суду, яке вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом.

При цьому, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252).

Відповідно до частини 5 статті 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному частини 5 статті 143 КАС України.

Частина 1 статті 252 КАС України передбачає, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 252 КАС України.

Частиною 3 статті 252 КАС України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що питання розподілу судових витрат вирішується судом, який закінчив розгляд справи по суті та ухвалив судове рішення. У цій справі це Сьомий апеляційний адміністративний суд, а тому вимоги касаційної скарги щодо вирішення судом касаційної інстанції питання щодо розподілу судових витрат за результатами апеляційного перегляду справи є такими, що суперечать процесуальному закону.

Водночас, оцінивши доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості додаткового рішення суду апеляційної інстанції, прийнятого за результатами розгляду заяви позивача від 10 грудня 2019 року, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне вказати наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Ярмолинецький консервний завод" задоволено повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову. Однак судом апеляційної інстанції не було вирішено питання розподілу судових витрат між сторонами.

11 грудня 2019 року на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшла заява ТОВ "Ярмолинецький консервний завод" про ухвалення додаткового судового рішення у справі. В обґрунтування поданої заяви про ухвалення додаткового судового рішення позивач посилався на те, що при вирішенні апеляційної скарги судом не вирішено питання про розподіл судових витрат. В зазначеній ухвалі позивач просив суду апеляційної інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Хмельницькій області всіх судових витрат, які підлягають відшкодуванню та/або оплаті відповідно до положень КАС України на користь позивача загалом у сумі 104 519,60 грн, з якої:

- 19 210 грн судового збору за подання адміністративного позову до суду першої інстанції;

- 28 815 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції;

- 576,30 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову;

- 1921 грн судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову;

- 19 500 грн витрат на правову допомогу згідно Договору про надання правової допомоги №19/09-18-1 від 19 вересня 2018 року з АБ "Марії Грабовської";

- 32 000 грн витрат на правову допомогу згідно Договору про надання правової допомоги №02-2019 від 14 серпня 2019 року з адвокатом Шатковською І. С.

При цьому, із змісту зазначеної заяви вбачається, що позивачем наведено відповідні розрахунки щодо понесених ним судових витрат та додані докази, якими позивач підтверджує види та розміри судових витрат (копії платіжних доручень, копії договорів про надання правової допомоги, акти виконаних робіт, копія ордеру).

Додатковою постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року заяву ТОВ "Ярмолинецький консервний завод" про ухвалення додаткового судового рішення задоволено. Ухвалено додаткове судове рішення у справі №560/665/19, яким стягнуто на користь ТОВ "Ярмолинецький консервний завод" за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Хмельницькій області судовий збір в розмірі 48 025 грн.

Ухвалюючи додаткову постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при ухваленні постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, а тому суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Управління Держпраці у Хмельницькій області на користь позивача судового збору в розмірі 48 025 грн (сорок вісім тисяч двадцять п'ять гривень), сплаченого за подання позовної заяви (1921 грн + 17 289,00 грн = 19 210,00 грн) та апеляційної скарги (28 815 грн).

Водночас судом апеляційної інстанції фактично залишене без розгляду заяву позивача від 10 грудня 2019 року про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат в частині судового збору за подання заяви про забезпечення позову (576,30 грн), судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову (1921 грн), витрат на правову допомогу згідно Договору про надання правової допомоги №19/09-18-1 від 19 вересня 2018 року з АБ "Марії Грабовської" (19 500 грн), витрат на правову допомогу згідно Договору про надання правової допомоги №02-2019 від 14 серпня 2019 року з адвокатом Шатковською І. С. (32 000
грн).

Так, судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної додаткової постанови від 20 січня 2020 року не наведено жодних мотивів чому цей суд фактично не розгляну заяву позивача від 10 грудня 2019 року щодо розподілу судових витрат на правову допомогу та за подання заяви щодо забезпечення позову на суму 56 494,6
грн, при тому, що такі вимоги були заявлені позивачем і при подачі позовної заяви та апеляційної скарги.

Судом апеляційної інстанції не надано жодної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а саме платіжним дорученням (від 25 лютого 2019 року №96, від 15 березня 2019 року №155, від 14 травня 2019 року №310, від 28 листопада 2019 року №703, від 15 листопада 2019 року №662, від 28 листопада 2019 року №700), договорам про надання правової допомоги (від 19 вересня 2018 року №19/09-18-1 та від 14 серпня 2019 року №02-2019), актам виконаних робіт (від 31 липня 2019 року, від 27 серпня 2019 року та від 15 листопада 2019 року №2), які подані позивачем на підтвердження понесених ним судових витрат.

Зазначене свідчить про порушення норм процесуального права, що стосуються вирішення питання розподілу судових витрат (статті 134, 139 КАС України) та ухвалення додаткового судового рішення (статті 252 КАС України).

Як було вказано вище, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року №13-рп/2011).

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з'ясування наведених вище обставин, а саме щодо понесення позивачем витрат на правову (правничу) допомогу, ухвалене у справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Для встановлення конкретних ознак (критеріїв) мотивованості судового рішення можна врахувати практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Наприклад, у справі "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява №49684/99; пункт 30).

У іншому рішенні, зокрема, у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява №49684/99, пункт 30). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ.

Так, в пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" ( №15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" ( №3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.

У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" ( №63566/00), пункту 13 рішення у справі "Петриченко проти України" ( №2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" ( № 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім цього у пункті 42 рішення у справі "Бендерський проти України" ( №22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (..). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (..). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

Таким чином, згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку про такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Отже, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення питання щодо розподілу судових витрат, що у відповідності до пункту 3 частини 2 статті 353 КАС України є підставою для скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи в цій частині на новий судовий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

Керуючись статтями 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярмолинецький консервний завод" задовольнити частково.

Додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд в частині вирішення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярмолинецький консервний завод" про ухвалення додаткового судового рішення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко