Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.06.2020 року у справі №806/332/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року

м. Київ

справа №806/332/16

провадження №К/9901/43627/18

Верховний Суд у складі колегії суддів другої палати Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Берназюка Я.О.,

суддів: Коваленко Н.В., Чиркіна С.М.,

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області , третя особа - ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання скасувати повідомлення про початок виконання будівельних робіт, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду у складі судді Черняхович І.Е. від 16 травня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В., Франовської К.С. від 10 липня 2017 року .

І. Суть спору

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області (далі - Управління ДАБІ у Житомирській області, відповідач), третя особа - ОСОБА_2 (далі - третя особа), в якому просить:

- визнати протиправними дії Управління ДАБІ у Житомирській області щодо відмови у скасуванні повідомлення про початок виконання будівельних робіт із будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 на ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Управління ДАБІ у Житомирській області скасувати повідомлення про початок виконання будівельних робіт із будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 на ОСОБА_2 шляхом видачі відповідного розпорядчого акта.

В обґрунтування позову зазначає, що відмовляючи у скасуванні повідомлення, відповідач діяв неправомірно, оскільки ділянка не знаходиться в межах населеного пункту села Іванівка, а державний акт, на підставі якого було зареєстровано оскаржуване повідомлення, визнаний у судовому порядку недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач, відмовляючи позивачу у скасуванні повідомлення ОСОБА_2 про початок виконання будівельних робіт із будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 , діяв правомірно, а також зазначив, що права та інтереси ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки не порушені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року та ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки тому, що предметом позову є дії відповідача щодо відмови у 2015 році у скасуванні повідомлення, коли на підставі судових рішень з`ясувалось, що спірна земельна ділянка ніколи не знаходилась в с. Іванівка, а державний акт був визнаний недійсним.

Не вірним вважає також висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність у нього порушеного права, оскільки на час звернення до суду він не був власником земельної ділянки, на якій здійснюється спірне будівництво, оскільки судові рішення щодо його прав власника оскаржуються в порядку цивільного судочинства.

Від ОСОБА_2 надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими, оскільки суди правильно встановили правомірність відмови Управління ДАБІ у Житомирській області у скасуванні повідомлення про початок виконання будівельних робіт, а судові рішення, на які посилається позивач, були скасовані ВАСУ України із закриттям провадження у справі; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 4 серпня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 806/332/16, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 806/332/16 за касаційною скаргою ОСОБА_1 суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Від скаржника надійшло клопотання про його участь у касаційному розгляді справи у судовому засіданні, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що 9 липня 2012 року ОСОБА_3 було видано Державний акт серії ЯМ № 559811 на право власності на земельну ділянку розміром 0,0600 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд розташовану в АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 7 серпня 2012 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , остання придбала в ОСОБА_4 вищевказану земельну ділянку без зміни цільового призначення.

14 вересня 2012 року Управлінням Держкомзему у Житомирському районі була проведена державна реєстрація земельної ділянки за ОСОБА_2

25 жовтня 2012 року ОСОБА_2 подала до інспекції Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області повідомлення про початок виконання будівельних робіт/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт, яке було внесено до Єдиного державного реєстру 29 жовтня 2012 року № 06212202394 (далі - повідомлення).

У Повідомленні зазначено, що земельна ділянка використовується для будівництва на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку ЯМ № 559811 від 9 липня 2012 року.

21 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області стосовно скасування реєстрації повідомлення.

У відповіді від 8 вересня 2015 року № 1006-6-12/2757/15 відповідач зазначив, що інформація, зазначена в повідомленні на дату реєстрації відповідала дійсності, а тому станом на дату надання відповіді в Управління відсутні повноваження для скасування реєстрації повідомлення. Одночасно заявнику повідомлено, що Інспекція скасовує реєстрацію повідомлення за рішенням суду про скасування реєстрації повідомлення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2017 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Ухвалюючи рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вказану справу належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

У цій справі спірні правовідносини виникли стосовно відмови Управління ДАБІ У Житомирській області скасувати повідомлення про початок виконання будівельних робіт, поданого третьою особою, з цієї підстави, що земельна ділянка, на якій планується будівництво неправомірно належить третій особі та щодо права власності на цю земельну ділянку триває спір.

Отже, з висловлених позивачем у ході розгляду справи доводів вбачається, що основним мотивом обґрунтування позову стосовно скасування повідомлення про початок виконання будівельних робіт ОСОБА_1 вказує на порушення його права власності на земельну ділянку, на якій планується будівництво третьою особою.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені незгодою позивача - фізичної особи з діями Управління ДАБІ у Житомирській області щодо відмови у скасуванні повідомлення про початок виконання будівельних робіт на земельній ділянці третьої особи, право власності на яку оспорюється позивачем. Такі дії, на думку позивача, порушують його право на вказану земельну ділянку, оскільки між ним та третьою особою триває спір щодо цієї земельної ділянки.

Відтак, цей спір безпосередньо не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а є спором, який, головним чином, стосується майнових прав третьої особи у цій справі, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі спір про визнання дій Управління ДАБІ у Житомирській області протиправними, зобов`язання скасувати повідомлення про початок виконання будівельних робіт не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно права користування земельною ділянкою 0,0600 га на території АДРЕСА_2 , на якій заплановано здійснення будівельних робіт, про що третьою особою направлено повідомлення до органів ДАБІ України.

Крім того, суд враховує, що згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень у вересні 2013 року ОСОБА_1 звертався до суду (адміністративна справа № 296/8802/13-а) з позовом до Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати рішення 4 сесії 6 скликання Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 23 березня 2011 року «Про надання дозволу гр. ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» та рішення 7 сесії 6 скликання Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 14 вересня 2011 року «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0600 га ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд».

За результатом розгляду цієї справи постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 19 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2015 року, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано спірні рішення. Однак, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2016 року вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані, а провадження у справі закрито у зв`язку з тим, що спір не належить до публічно-правових та має бути розглянутий у порядку цивільного провадження.

Також у вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду (справа № 295/11638/16-ц) з позовом до Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області про визнання протиправними та скасування рішення від 23 березня 2011 року 4 сесії 6 скликання Іванівської сільської ради Житомирського району «Про надання дозволу ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд», яким ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 та рішення від 14 вересня 2011 року 7 сесії 6 скликання Іванівської сільської ради Житомирського району «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0600 га ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд», яким затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0600 га ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 та земельна ділянка із зазначенням адреси АДРЕСА_2 та області передана ОСОБА_3 у власність.

Вказана справа ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 13 листопада 2018 року передана на розгляд до Житомирського районного суду Житомирської області, який ухвалою від 5 грудня 2018 року відкрив провадження у цивільній справі та призначив справу до розгляду. На даний час розгляд цієї справи у цивільних судах триває.

Виходячи з наведеного, можна прийти до висновку, що позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на захист своїх прав на земельну ділянку 0,0600 га на території АДРЕСА_2 , щодо якої між ним та третьою особою триває цивільний спір.

Таким чином, предметом розгляду у цій справі є спір про право, зокрема, спір щодо права позивача на земельну ділянку, оскільки, на думку позивача, право власності на вказану земельну ділянку неправомірно надано ОСОБА_2 .

Відносини, пов`язані з набуттям та припиненням права власності на об`єкти нерухомого майна, в тому числі і земельні ділянки, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 816/421/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 816/616/17, від 16 жовтня 2019 року у справі № 821/828/16, від 23 січня 2019 року у справі № 815/2063/16.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Важливо, що на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанції у цій справі Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 11 листопада 2014 року у справі № 21-405а14, від 09 грудня 2014 року у справі № 21-308а14, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правомірності передачі земельних ділянок у приватну власність та щодо правомірності набуття права власності на земельні ділянки.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов`язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів П`єтера Ван Дзіка ( Нідерланди ), Грет Халлер ( Швейцарія ), Джефрі Джоуела (Сполучене Королівство), Каарло Туорі ( Фінляндія ); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Відповідно до частин першої та третьої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, пункт 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, пункт 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі «Омельченко проти України» (заява № 45965/08) про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв`язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, пункт 1 статті 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, заява № 23805/94, пункт 36, «Церква села Сосулівка проти України», заява № 37878/02, пункт 50; Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю, оскільки спір у цій справі має вирішуватися, зокрема, у порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 345, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання скасувати повідомлення про початок виконання будівельних робіт закрити.

Роз`яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами цивільного судочинства та зазначити, що ОСОБА_1 має право звернутися протягом 10 днів з дня отримання відповідної постанови до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

С.М. Чиркін