Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 640/25254/21

касаційне провадження № К/990/10989/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2022 (суддя Аблов Є.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 (головуючий суддя - Костюк Л.О., судді - Бужак Н.П., Кобаль М.І.) у справі за позовом Головного управління ДПС у місті Києві (далі - Управління) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

УСТАНОВИВ:

Управління 02.09.2021 звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача податковий борг у загальному розмірі 1266121,33 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у відповідача станом на дату звернення до суду з вказаним позовом у відповідача обліковується податковий борг за узгодженими податковими зобов`язаннями, нарахованими платнику згідно податкових повідомлень-рішень від 11.04.2019 № №0028284202, №0028274202, №0028264202 та №0028294202, які були надіслані платнику податків поштою та вручені йому особисто. У зв`язку з несплатою ОСОБА_1 податкового боргу Управлінням було сформовано та надіслано відповідачу податкову вимогу форми "Ф" №20692 від 07.04.2021, яку направлено на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення, проте була повернута на адресу контролюючого органу. Податкова вимога відповідачем не оскаржена та є чинною. Оскільки, податковий борг ОСОБА_1 в добровільному порядку сплачений не був, у податкового органу виникли підстави для стягнення суми податкового боргу в судовому порядку.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 22.09.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023, позов задовольнив повністю: стягнув з ОСОБА_1 податковий борг у розмірі 1266121,33 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що сума боргу підтверджується наявними матеріалами справи, грошові зобов`язання платника, визначені контролюючим органом, є узгодженими, своєчасно не сплаченими, відтак наявні підстави для стягнення боргу в судовому порядку.

Відповідач, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав до суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин у справі, просить скасувати судові попередніх інстанцій, а справ направити на новий розгляду до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без огляду на висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а також з підстав передбачених пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України, - суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення.

В касаційній скарзі зазначено, щодо ухвалення судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду про правильне застосування норм права, викладених в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 13.06.2018 у справі № 408/8040/12,від 31.10.2018 у справі №202/4494/16, від 31.08.2022 у справі №308/1546/18, від 23.05.2018 у справі №803/728/17, від 03.04.2020 у справі №254/2576/18, від 20.11.2020 у справі № 1.380.2019.006517.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13.04.2023 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.10.2025 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження з 22.10.2025.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій установили, що ФОП ОСОБА_2 згідно відомостей з Інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДПС України зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Матеріалами справи підтверджується, що податковий борг відповідача перед бюджетом становить - 1266121,33 грн.

Вказана заборгованість виникла в результаті документальної невиїзної позапланової перевірки з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді додаткового блага ОСОБА_1 , результати якої оформлені актом №550/26-15-42-02-30/ НОМЕР_1 від 14.03.2019, на підставі висновків якого Управлінням були прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.04.2019: 0028294202, яким платнику було збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "військовий збір" на загальну суму 86617,24 грн., у тому числі: податкове зобов`язання - 69293,79 грн., штрафні (фінансові) санкції - 17323,45 грн.; №0028264202, яким платнику було збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування" на загальну суму 1039406,88 грн., у тому числі: податкове зобов`язання - 831525,50 грн., штрафні (фінансові) санкції - 207881,38 грн.; №0028274202, яким до платника застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 170,00 грн.; № 0028284202, яким до платника застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510,00 грн. Зазначені податкові повідомлення-рішення були надіслані відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримані ним особисто 16.04.2019.

Зазначені грошові зобов`язання були нараховані Управлінням ОСОБА_1 у зв`язку із отриманням відповідачем доходу у вигляді анулювання (прощення) боргу за договором про іпотечний кредит № MRTG-000000002923 від 10.05.2007 та недекларуванням цього доходу платником.

У подальшому позивачем було сформовано та надіслано відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення податкову вимогу від 07.04.2021 форми "Ф" №20692-13, проте рекомендоване відправлення повернулося на адресу контролюючого органу без вручення.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2, 6.3 статті 6 ПК України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов`язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Підпунктами 14.1.39, 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня; податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України).

За правилами пункту 57.3 статті 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (пункт 56.18 статті 56 ПК України).

Усталеною є практика Верховного Суду (зокрема, але не виключно, постанови від 13.02.2018 у справі №826/18379/14, від 19.02.2019 у справі №807/495/17, від 03.02.2022 у справі №560/4343/19, від 14.02.2022 у справі №826/9711/17 при їх системному аналізі) про те, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: наявність узгодженого грошового зобов`язання; складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; підстави виникнення боргу; момент його виникнення; встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо.

При цьому, Верховний Суд наголошує, що при вирішенні позову про стягнення податкового боргу у відповідний спосіб здійснюється перевірка дотримання контролюючим органом вимог, передбачених ПК України, які надають право контролюючому органу звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Згідно з абзацом 1 пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Отже, положеннями пунктів 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу. Так, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 30 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу; податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пунктом 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що скерування податкової вимоги не свідчить про вжиття контролюючим органом заходів, спрямованих на погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу. Такі дії податкових органів призводять лише до формування та документального визначення податкового боргу. При цьому, вони об`єктивно передують процесу погашення податкових зобов`язань або стягненню податкового боргу (постанови Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 804/3642/16, від 14.07.2021 у справі № 815/2362/17, від 21.09.2018 у справі №808/3046/16).

З аналогічних мотивів виходили і суди попередніх інстанцій у цій справі.

В свою чергу, у касаційній скарзі ОСОБА_1 наголошував, що податкова вимога була надіслана йому на адресу, за якою він не проживає.

Разом з цим, Верховний Суд вказує, що аналіз норм підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 59.3 статті 59, пункту 95.2 статті 95 ПК України дає підстави для висновку, що за своєю юридичною природою та призначенням податкова вимога має на меті інформування платника податків про суму узгодженого грошового зобов`язання, яке не було ним сплачене у встановлений строк, та непогашеної пені, а також про обов`язок їх погасити, факт виникнення податкової застави та можливі негативні наслідки непогашення податкового боргу у встановлений пунктом 95.2 статті 95 ПК України строк у вигляді вжиття контролюючим органом примусових заходів з його погашення, передбачених главою 9 Розділу ІІ ПК України.

Слід зазначити, що виникнення податкового боргу чи податкової застави не пов`язано із фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги. Цей документ лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону. Проте обов`язковість інформування платника податків про такий стан та наслідки непогашення податкового боргу законодавцем закріплена як передумова для виникнення у контролюючого органу права на вжиття заходів з погашення цього боргу. Якщо ж таке право виникло і контролюючий орган розпочав дії з реалізації своєї компетенції по вжиттю заходів з погашення податкового боргу, то воно в подальшому не може бути нівельовано, а правомірність вжитих заходів може бути перевірена в межах адміністративного або судового оскарження.

Отже, Верховний Суд вважає, що обставина надіслання податкової вимоги за адресою, яка значиться в базі даних ДПС України, проте не є адресою місця проживання платника, може мати значення виключно для повного, об`єктивного і всебічного розгляду справи, однак, не може впливати на перевірку дотримання умов, які передують зверненню до суду з позовом.

В межах спірних у цій справі правовідносин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що дотримання контролюючим органом вимог пунктів 95.1-95.3 статті 95 ПК України характеризується сукупністю таких обставин, які мали місце на момент звернення до суду з позовом: наявність узгодженого грошового зобов`язання; складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; підстави виникнення боргу; момент його виникнення; встановлення факту несплати податкового боргу в добровільному порядку.

Щодо доводів скаржника про відсутність стосовно нього процедури прощення кредиту, а також продовження обліку кредитної заборгованості ОСОБА_1 , на підтвердження чого ним судам першої та апеляційної інстанцій були надані відповідні докази, Верховний Суд вказує, що такі обставини могли бути оцінені судами у разі оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень, на підставі яких у відповідача виник податковий борг, проте доказів оскарження ОСОБА_1 таких податкових повідомлень-рішень матеріали справи не містять, а касаційна скарга не містить таких доводів.

Стосовно доводів скаржника про неправомірність призначення та проведення перевірки, Верховний Суд вказує, що у випадку проведення перевірки належним способом захисту порушеного права платника податків є саме оскарження рішень, прийнятих за результатами такої перевірки.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку в межах предмета доказування у цій справі про обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення, враховуючи висновок про дотримання контролюючим органом пунктів 95.1-95.3 статті 95 ПК України.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу відповідача на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі слід залишити без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 375 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова