ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2019 року

Київ

справа №522/10140/17

адміністративне провадження №К/9901/17268/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І. В., судді Чиркіна С. М., судді Шарапи В. М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Турецької І. О., Стас Л. В., Косцової І. П. від 19 жовтня 2017 року у справі № 522/10140/17,

УСТАНОВИЛ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (далі також - Центральне ОУПФУ) щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком;

- зобов'язати відповідача здійснити вказаний перерахунок за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року із виплатою різниці між перерахованим розміром пенсії та фактично отриманим.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2011 року, зміненою постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2014 року, у справі №2а/1522/6380/11 встановлено його право на отримання без встановлення граничного терміну пенсії за Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зазначених вище розмірах.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 30 червня 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії по інвалідності за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком. Зобов'язано Центральне ОУПФУ здійснити позивачу такий перерахунок з виплатою різниці між перерахованим розміром пенсії та фактично отриманим.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року скасовано постанову Приморського районного суду м. Одеси від 30 червня 2017 року, позов ОСОБА_1 до Центрального ОУПФУ про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без розгляду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 01 січня по 02 серпня 2014 року були відсутні правові обмеження для нарахування та виплати пенсії у розмірах, встановлених статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому, за цей період часу, на виконання постанови Приморського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2011 року по справі №2а/1522/6380/11, зміненою постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2014 року, позивачу повинен був бути зроблений відповідний перерахунок пенсії

Обґрунтовуючи поважність пропуску шестимісячного строку звернення позивача до суду, на застосуванні якого наполягав суб'єкт владних повноважень, суд першої інстанції виходив з того, що про порушення своїх прав позивач дізнався 12 квітня 2017 року з листа відповідача про відмову в перерахунку пенсії.

Залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що про розмір пенсії, яка виплачувалась щомісячно, позивачу було відомо ще з січня 2014 року, а відтак строки звернення до суду пропущені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 20 листопада 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №522/10140/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача - Желєзного І. В., суддів: Саприкіну І. В., Чиркіна С. М.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача - Желєзного І. В., суддів: Шарапу В. М., Чиркіна С. М.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, встановлено, що позивач є особою з інвалідністю 2-ї групи, постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії, отримує пенсію по інвалідності та знаходиться на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.

Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2011 року у справі №2а/1522/6380/11, зміненою постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2014 року, зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси провести позивачу перерахунок пенсії по інвалідності з 01 квітня 2011 року без визначення граничного строку дії, з урахуванням статей 49, 50, 54, 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати в розмірі не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії з урахуванням виплачених коштів.

Листами за вих. №39/П-11 від 31 січня 2017 року та №196/П-11 від 12 квітня 2017 року Центральне ОУПФУ повідомляло позивача про проведення перерахунку пенсії за період 01 квітня 2011 року по 22 липня 2011 року. На виконання постанови Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2011 року у справі №2а/1522/6380/11 донараховано доплату в сумі 14700,12 грн.

З зазначених листів Центрального ОУПФУ позивач побачив, що за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року перерахунок пенсії йому не проводився, що свідчить про невиконання Центральним ОУПФУ постанови Приморського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2011 року по справі №2а/1522/6380/11, зміненої постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2014 року.

В березні 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення йому перерахунку пенсії за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року виконання постанови Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2011 року у справі №2а/1522/6380/11.

Центральне ОУПФУ листом за вих. №196/П-11 від 12 квітня 2017 року повідомило позивача про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії та нарахування суми недоотриманої пенсії за період 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що про порушення свого права на перерахунок пенсії за період 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року він дізнався із розрахунків, які були надані відповідачем листом №2/С-2 від 19 січня 2017 року у відповідь на його заяву про надання інформації щодо виконання постанови Приморського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2011 року у справі №2а/1522/6380/11, зміненої постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2014 року, відтак ним не пропущено шестимісячний строк для звернення до суду.

Від відповідача 08 грудня 2017 року на адресу Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому останній просив залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до вимог частин 2 , 4 статті 257 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно статті 267 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог частини 9 статті 267 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Верховний Суд звертає увагу, що вище зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а, від 06 лютого 2019 року у справі № 816/2016/17.

З аналізу предмету спору у цій справі колегія суддів дійшла висновку, що він фактично спрямований на виконання іншого судового рішення, а саме постанови Приморського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2011 року у справі №2а/1522/6380/11, зміненої постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2014 року.

За вказаних обставин, колегія суддів зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 267 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 267 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Тобто, якщо позивач вважав, протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання вищевказаної постанови Приморського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2011 року у справі №2а/1522/6380/11, зміненої постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2014 року, або порушення його прав, свобод чи інтересів, то він повинен був звернутись до суду в порядку статті 267 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 157 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) провадження в справі закривається, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України провадження в справі закривається, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки є така, що набрала законної сили постанова суду з того самого спору і між тими самим сторонами, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції", Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece № 07/1995/613/701).

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі "Антонюк проти України" зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У пункті 54 даного Висновку йдеться про те, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 1 статті 354 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно Частиною 1 статті 354 КАС України.

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 30 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. В. Желєзний

Судді: С. М. Чиркін

В. М. Шарапа