ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 640/17491/19

адміністративне провадження № К/9901/9986/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Рибачука А. І., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

до Державної служби геології та надр України

про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності

за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року (ухвалене у складі судді Погрібніченка І. М. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Глущенко Я. Б., суддів Ганечко О. М., Собківа Я. М. ),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року Акціонерне товариство "Укргазвидобування" (далі - позивач, АТ "Укргазвидобування") звернулось у суд з позовом до Державної служби геології та надр України (далі - відповідач, Держгеонадра України), в якому просило:

визнати протиправним та скасувати наказ Держгеонадра України "Про прийняте рішення щодо надання спеціального дозволу на користування надрами" від 16 серпня 2019 року № 287;

визнати протиправною бездіяльність Держгеонадра України щодо невидання наказу про видачу АТ "Укргазвидобування" спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Білоцерківської площі, розташованої в межах Тячівського та Рахівського районів Закарпатської області, строком дії на 20 років за заявою, поданою листом від 23 березня 2017 року № 3/2-01-2520;

зобов'язати Держгеонадра України видати наказ про надання АТ "Укргазвидобування" спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Білоцерківської площі, розташованої в межах Тячівського та Рахівського районів Закарпатської області, строком дії на 20 років за заявою, поданою листом від 23 березня 2017 року № 3/2-01-2520, та видати АТ "Укргазвидобування" спеціальний дозвіл на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Білоцерківської площі, розташованої в межах Тячівського та Рахівського районів Закарпатської області, строком дії на 20 років.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у відповідності до підпункту 13 пункту 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615 (далі - Порядок №615), Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" листом від 23 березня 2017 року подало до Держгеонадр України заяву про надання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Білоцерківської площі, розташованої в межах Тячівського та Рахівського районів Закарпатської області, строком дії на 20 років. До заяви позивачем додано всі документи, передбачені Порядком № 615, однак відповідач листом від 19 червня 2017 року відмовив позивачу у наданні спеціального дозволу та повернув заяву у зв'язку з тим, що підпункт 13 пункту 8 Порядку виключено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 року № 277.

Також, позивачем зазначено, що виконуючи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року у справі № 826/16540/17, відповідач повторно розглянув заяву позивача від 23 березня 2017 року та повторно відмовив у наданні спеціального дозволу з аналогічних підстав, які вже були предметом судового розгляду. Отже, відповідачем не виконані вимоги рішення суду в частині розгляду заяви з урахуванням висновків суду, а саме відповідно до норм законодавства, чинного на момент звернення із заявою.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Укргазвидобування" задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року скасовано, провадження у справі №640/17491/19 закрито.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого фактичного предмету спору (право позивача на розгляд його заяви від 23 березня 2017 року щодо надання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Білоцерківської площі Тячівського та Рахівського районів Закарпатської області строком дії на 20 років та прийняття рішення у відповідності до вимог Порядку №615 з врахуванням висновків суду) і між тими самими сторонами, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі відповідно до пункту 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

На підтвердження своїх доводів у касаційній скарзі відповідач вказує, що в оскаржуваних судових рішеннях суди порушили норми процесуального права, а саме положення пункту 4 частини 1 статті 238, статей 382, 383 КАС України, а також неправильно застосували норми матеріального права, а саме частину 2 статті 19 Конституції України, статтю 1 Закону України "Про нафту і газ" від 12 липня 2001 року № 2665-III (далі-Закон № 2665-III), частину п'яту статті 16 Кодексу України про надра, пункти 8,9,25 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615 (далі-Порядок № 615), частину п'яту статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 6 вересня 2005 року № 2806-IV (далі - ~law36~). У зв'язку з чим дійшли неправомірного висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення у справі, застосував положення пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України без урахування висновку Верховного Суду від 6 серпня 2020 року у справі № 804/3940/17, у зв'язку із чим дійшов неправильного висновку про наявність судового рішення, яке набрало законної сили між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав позову.

Крім того, у касаційній скарзі скаржником зазначено про неврахування судами висновку Верховного Суду у постанові від 18 червня 2020 року у справі № 820/4556/17, який полягає у тому, що необхідність звернення до суду з новим позовом про зобов'язання суб'єкта владних повноважень ухвалити конкретне рішення на користь позивача, як виняток, може виникнути, якщо суб'єкт владних повноважень ухвалить рішення за результатами повторного розгляду, яким особі повторно буде відмовлено без врахування висновків суду або з інших підстав, яким суд не надавав оцінки раніше.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 22 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №640/17491/19, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 17 червня 2021 року.

З касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про розгляд касаційної скарги в судовому засіданні за участі представника, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 23 березня 2017 року АТ "Укргазвидобування" звернулося до Держгеонадра України із заявою про надання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Білоцерківської площі, без проведення аукціону.

Листом від 19 червня 2017 року Держгеонадра України повернули пакет документів через відмову Мінприроди у погодженні надання у користування відповідної ділянки надр у зв'язку з втратою чинності нормою, яка дозволяла надавати спеціальний дозвіл без проведення торгів.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 жовтня 2018 року у справі № 826/16540/17, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року, позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення у встановлений строк з приводу заяви ПАТ "Укргазвидобування" та зобов'язано Держгеонадра України повторно розглянути зазначену заяву з урахуванням висновків суду.

На виконання зазначеного рішення суду, відповідачем 16 серпня 2019 року прийнято наказ "Про прийняте рішення щодо надання спеціального дозволу на користування надрами", яким відмовлено позивачу в наданні спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Білоцерківської площі Тячівського та Рахівського районів Закарпатської області строком дії на 20 років з підстав втрати чинності підпунктом 13 пункту 8 Порядку № 615.

Не погоджуючись з такими діями та рішенням відповідача, АТ "Укргазвидобування" звернулося з позовом до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2021 року, якою скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року та закрито провадження у справі, відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі-Закон № 1404-VIII) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі-Закон № 1404-VIII, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі-Закон № 1404-VIII, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі-Закон № 1404-VIII та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі-Закон № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

У ~law42~ йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених ~law43~ заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вище~law44~одавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому ~law45~.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.

Згідно зі статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Верховний Суд звертає увагу, що вищезазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 21 листопада 2019 року у справі №802/1933/18-а

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, за своєю суттю цей спір виник у зв'язку з протиправним, на думку позивача, невиконанням відповідачем рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року у справі №826/16540/17, що виявилося у неврахуванні висновків суду, викладених в зазначеному рішенні. При цьому, спір щодо необхідності розгляду заяви позивача від 23 березня 2017 року на підставі норм Порядку №615, які діяли на момент подання такої заяви, вже вирішений.

Таким чином, оскаржуване рішення відповідача прийняте на виконання судового рішення у справі № 826/16540/17, про що прямо у ньому зазначено (Т. 1, а. с. 35), а тому підлягає перевірці у порядку статті 383 КАС України.

Такий порядок оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини 5 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а.

За вказаних обставин, колегія суддів зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.

Відтак, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого фактичного предмету спору (право позивача на розгляд його заяви від 23 березня 2017 року щодо надання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Білоцерківської площі Тячівського та Рахівського районів Закарпатської області строком дії на 20 років та прийняття рішення у відповідності до вимог Порядку №615 з врахуванням висновків суду) і між тими самим сторонами, а тому суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстави для закриття провадження у справі №640/17491/19 на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України.

Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги щодо незастосування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 18 червня 2020 року у справі № 820/4556/17, оскільки обставини вказаної справи та справи №640/17491/19 є відмінними. Зокрема, у справі №640/17491/19 суди встановили, що спір між сторонами щодо фактичного предмету спору уже вирішений і є рішення суду, яке набрало законної сили, в той час, як у справі № 820/4556/17 особа звернулася з відповідним позовом до суду вперше і обґрунтовувала його тим, що Держгеокадастр позивачу повторно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Також суд вважає безпідставними доводи позивач щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 6 серпня 2020 року у справі № 804/3940/17, оскільки у вказаній справі судом касаційної інстанції було так само установлено наявність рішення суду, яке набрало законної та закрито провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України. Однак, відмінність у справі № 804/3940/17 та справі №640/17491/19 полягає у тому, що в останній суд апеляційної інстанції окрім того, що закрив провадження у справі, роз'яснив позивачу про те, що належним способом захисту прав та інтересів, порушених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, є звернення із заявою до суду у порядку статті 383 КАС України.

Крім того, доводи касаційної скарги щодо нетотожності позовів у справі №826/16540/17 та справі №640/17491/19 спростовуються тим, що основні доводи позовної заяви у справі №640/17491/19 стосуються неналежного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року у справі №826/16540/17, а зі змісту спірного наказу Держгеонадра України "Про прийняте рішення щодо надання спеціального дозволу на користування надрами" від 16 серпня 2019 року № 287 чітко вбачається, що воно прийняте на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року у справі №826/16540/17.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норми процесуального права, а саме статей 238, 382, 383 КАС України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме статті 19 Конституції України, статті 1 Закону України "Про нафту і газ", частини п'ятої статті 16 Кодексу України про надра, частини 5 статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" та пунктів 8,9,25 Порядку № 615, оскільки судами не надавалась повторна оцінка діям відповідача щодо розгляду заяви позивача від 23 березня 2017 року про надання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти і газу (промислова розробка родовищ) Білоцерківської площі, розташованої в межах Тячівського та Рахівського районів Закарпатської області.

Як було зазначено вище, суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України, оскільки спір між сторонами вже вирішений.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції", Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece № 18357/91).

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі "Антонюк проти України" (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2021 року, якою скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року та закрито провадження у справі №640/17491/19, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

А. І. Рибачук