ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року

м. Київ

справа № 826/3465/18

адміністративне провадження № К/9901/10024/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н. М.,

суддів Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №826/3465/18

за позовом ОСОБА_1

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг

про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати коштів на виконання рішення суду,

за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 січня 2020 року

(головуючий суддя Вєкуа Н. Г. )

і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року

(головуючий суддя Пилипенко О. Є., судді Беспалов О. О., Черпіцька Л. Т. ).

УСТАНОВИЛ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у лютому 2018 року звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - "Нацкомфінпослуг") середній заробіток за час затримки виплати коштів на виконання постанови суду від 18 травня 2017 року в справі №2а-16510/12/2670 з 25 травня 2017 року до 30 листопада 2017 року в розмірі: 58
961,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що кошти у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць в сумі: 10168,00 грн, які відповідач на підставі постанови суду від 18 травня 2017 року зобов'язаний був виплатити їй негайно, виплачені лише 30 листопада 2017 року. У зв'язку з цим, ОСОБА_1 вважає, що відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України в сукупності з положеннями статті 236 Кодексу законів про працю України має право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати середнього заробітку за один місяць за період з 25 травня 2017 року (дата видання наказу про поновлення) до 30 листопада 2017 року (дата перерахування коштів).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 січня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Нацкомфінпослуг на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2017 року в справі №2а-16510/12/2670 за період з 18 травня 2017 року до 24 травня 2017 року в розмірі: 2 310,90 грн.

В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що приписи статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України") не встановлюють відповідальності за несвоєчасну виплату суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, до того ж приписи статті 236 КЗпП України не передбачають будь-якої відповідальності за несвоєчасну сплату грошових коштів у випадку, якщо рішення органу про поновлення на роботі виконано своєчасно, тому позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати коштів на виконання постанови суду від 18 травня 2017 року з 25 травня 2017 року до 30 листопада 2017 року в розмірі: 58
961,76 грн заявлена безпідставно. Однак, оскільки ОСОБА_1 поновлена на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу представництва в судах департаменту юридичного забезпечення наказом Нацкомфінпослуг від 25 травня 2017 року, то період затримки виконання постанови суду від 18 травня 2017 року необхідно обраховувати з 18 травня 2017 року до 24 травня 2017 року, адже саме 25 травня 2017 року є днем виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді. Отже, суд з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") й з метою захисту прав ОСОБА_1 вийшов за межі позовних вимог і частково задовольнив позовні вимоги.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано й прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з Нацкомфінпослуг на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2017 року в справі №2а-16510/12/2670 за період з 25 травня 2017 року до 30 листопада 2017 року в розмірі: 58 961,76 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки справа №2а-16510/12/2670 розглядалась Окружним адміністративним судом міста Києва в порядку письмового провадження, а копія судового рішення відповідачем отримана 24 травня 2017 року, то наказ №192-к від 25 травня 2017 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 25 травня 2017 року виданий без порушення вимог чинного законодавства України в частині негайного виконання судового рішення про поновлення на посаді. Проте, середній заробіток в сумі: 8185,24 грн позивачці сплачено лише 30 листопада 2017 року, тобто зі спливом п'яти місяців після видання згаданого наказу, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді у період з 25 травня 2017 року до 30 листопада 2017 року (тобто дату його фактичного виконання).

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що постановою суду від 18 травня 2017 року, окрім іншого, визначено спосіб виконання судового рішення, яким є поновлення на посаді й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць. Сполучник "та" вказує на те, що лише за умови одночасного виконання обох вимог, рішення суду буде вважатися таким, що є виконаним.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій й ухвалити нову постанову, якою повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Також просить вирішити питання про оплату ОСОБА_1 судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник вказує на те, що суд першої інстанції, виходячи за межі позовних вимог і частково задовольняючи позовні вимоги, помилково встановив період затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі з 18 травня 2017 року до 24 травня 2017 року й нарахував середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді в розмірі: 2310,90 грн, оскільки вона не заявляла позовної вимоги про виплату середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Також вказав, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції й задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 25 травня 2017 року до 30 листопада 2017 року не врахував, що положення статті 236 КЗпП України не встановлюють відповідальності за несвоєчасну виплату суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць (позовна вимога ОСОБА_1), до того ж приписи статті 236 КЗпП України не передбачають будь-якої відповідальності за несвоєчасну сплату грошових котів у випадку, якщо рішення органу про поновлення на роботі виконано своєчасно.

Представник ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу повністю погоджується з постановою суду апеляційної інстанції й викладеними у ній мотивами, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.

Також вказав, що статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Словосполучення "який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника" визначають лише загальний предмет позову, а саме: поновлення на роботі. Водночас таке поновлення включає одночасне вирішення органом, який розглядає спір, питання сплати середнього заробітку за вимушений прогул. Тому, поновлення й виплата середнього заробітку є нерозривними елементами питання поновлення на роботі, за несвоєчасне виконання якого передбачена відповідальність.

Отже, зміст вказаної норми в сукупності з положеннями статті 235 КЗпП України, передбачає, що у разі невиконання рішення суду про поновлення на роботі, яке включає як поновлення, так і виплату середнього заробітку за один місяць, то суд виносить рішення про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2017 року в справі №2а-16510/12/2670:

- визнано протиправним і скасовано наказ Голови комісії з ліквідації Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України Цая В. М. від 31 жовтня 2012 року №505-к "Про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з ліквідацією Держфінпослуг";

- зобов'язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг поновити з 2 листопада 2012 року ОСОБА_1, яку звільнено з посади заступника директора юридичного департаменту Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, на рівнозначній посаді у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг;

- зобов'язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг нарахувати й виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 2 листопада 2012 року до 18 травня 2017 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100;

- допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць, що дорівнює: 10168,00 грн.

Наказом Нацкомфінпослуг №192-к від 25 травня 2017 року на виконання пункту 5 резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2017 року в адміністративній справі №2а-16510/12/2670 поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу представництва в судах департаменту юридичного забезпечення з 2 листопада 2012 року й доручено відділу фінансів, бухгалтерського обліку та звітності в установленому порядку нарахувати й виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць, що становить: 10 168,00
грн.

Відповідно до платіжного доручення №1154 від 30 листопада 2017 року ОСОБА_1 сплачено середній заробіток в сумі: 8185,24 грн.

Вважаючи, що суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за 1 місяць виплачено з істотною затримкою в 5 місяців, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

За статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до частин 1 , 7 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про:

- присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

- поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до частини 2 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

IV. ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2017 року в справі №2а-16510/12/2670, серед іншого, поновлено з 2 листопада 2012 року ОСОБА_1, зобов'язано відповідача виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 2 листопада 2012 року до 18 травня 2017 року й допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць, що дорівнює: 10168,00 грн.

Верховний Суд зауважує, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 16 березня 2021 року в справі №140/2819/19.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до статті 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду, зокрема, від 19 грудня 2019 року в справі №2а-7683/12/1370, від 25 вересня 2019 року в справі №813/4668/16, від 27 червня 2019 року в справі №821 /1678/16.

Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що період затримки виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2017 року починається з 18 травня 2017 року та закінчується 24 травня 2017 року, оскільки днем виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді є наказ №192-к від 25 травня 2017 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу представництва в судах департаменту юридичного забезпечення з 2 листопада 2012 року.

Отже, необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 25 травня 2017 року без порушення вимог чинного законодавства України.

Проте, предметом судового розгляду в цій справі є позовна вимога про стягнення середнього заробітку за період з 25 травня 2017 року до 30 листопада 2017 року в розмірі: 58 961,76 грн внаслідок затримки виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць, що дорівнює: 10168,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку, що середній заробіток ОСОБА_1 сплачено лише 30 листопада 2017 року (платіжне доручення №1154 від 30 листопада 2017 року про сплату ОСОБА_1 середнього заробітку в сумі: 8185,24 грн), тобто зі спливом п'яти місяців після видання наказу про поновлення на роботі, тому наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді у період з 25 травня 2017 року до 30 листопада 2017 року (тобто дату його фактичного виконання).

Верховний Суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Приписи статті 236 КЗпП України, які визначають оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, встановлюють, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Положення статті 236 КЗпП України є логічним і справедливим продовженням захисту порушених прав незаконно звільненої особи у разі затримки таким органом виконання рішення про поновлення на роботі.

Отже, приписи статті 236 КЗпП України визначають саме оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.

Як зазначалось, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2017 року в справі №2а-16510/12/2670, серед іншого, допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць, що дорівнює: 10168,00 грн.

Верховний Суд вважає, що виплата ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць не змінює правову природу цих коштів, навіть за умови їх виплати 30 листопада 2017 року, у зв'язку з чим відсутні законні підстави для здійснення повторної виплати особі, яка поновлена на роботі, середнього заробітку за затримку виконання судового рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Верховний Суд зауважує, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Тобто період з часу поновлення ОСОБА_1 на посаді (наказ про призначення на посаду від 25 травня 2017 року) до розрахунку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць (30 листопада 2017 року), не може вважатися часом вимушеного прогулу ОСОБА_1, оскільки вона вже поновлена на роботі, за виконання якої може отримувати заробітну плату.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений в постанові від 19 квітня 2021 року в справі №826/11861/17.

За цих обставин, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за період з 25 травня 2017 року до 30 листопада 2017 року в розмірі: 58 961,76 грн внаслідок затримки виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.

Натомість, суд апеляційної інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права до спірних правовідносин, ухвалив незаконне судове рішення про скасування рішення суду першої інстанції й ухвалив нову постанову про задоволення позовних вимог, тому рішення апеляційного суду слід скасувати й ухвалити нову постанову про залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Статтею 352 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених Статтею 352 КАС України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Отже, доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження.

Щодо вимоги скаржника про вирішення питання оплати ОСОБА_1 судового збору за подачу позовної заяви й апеляційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Ця вимога обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на той факт, що ОСОБА_1 у цій справі не звільнена від сплати судового збору за подачу заяв, скарг на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" і безпідставно розглянули цю справу без сплати нею судового збору, оскільки цей спір стосується не стягнення заробітної плати або поновлення на роботі, а стягнення компенсації за затримку виконання рішення про виплату компенсації за вимушений прогул, яка не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 травня 2021 року в справі №200/10640/20-а, в справах про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", на позивачів не поширюється.

Отже, відповідно до висновку Верховного Суду пільга, передбачена пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", на ОСОБА_1 у цій справі не поширюється.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною шостою цієї статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду цієї справи суд касаційної інстанції не повернув справу на новий розгляд, не змінив судове рішення й не ухвалив нове, то підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.

Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій не позбавлені можливості вирішити питання оплати ОСОБА_1 судового збору за подачу позовної заяви й апеляційної скарги в порядку ухвалення додаткового судового рішення відповідно до приписів статті 252 КАС України.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, задовольнити частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року скасувати й залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 січня 2020 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена..............................................................

Н. М.

Мартинюк А. В.

Жук Ж. М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду