ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2018 року

Київ

справа №638/643/17

адміністративне провадження №К/9901/58090/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. до Департаменту реєстрації Харківської міської ради, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Шеховцевої Маргарити Євгенівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Департаменту реєстрації Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Зоркіної Ю.В. від 21 березня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бондара В.О., Калиновського В.А., Калитки О. М. від 05 липня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. (далі - ПАТ «Дельта Банк», позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту реєстрації Харківської міської ради, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Шеховцевої М.Є. (далі - відповідач), у якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 05 травня 2017 року за № 35071972, яке прийнято державним реєстратором прав на нерухоме майно Шеховцевою М.Є.; зобов'язати Департамент реєстрації Харківської міської ради провести державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 50,4 м2, житловою площею 27.6 м2, за ПАТ «Дельта Банк»; внести відповідний запис до Державного реєстру прав та надати Витяг із Державного реєстру.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2016 року у справі № 638/11331/15-ц, яке набуло законної сили, за позивачем визнано право власності на квартиру, яка знаходиться за вказаною адресою, однак відповідач безпідставно відмовив у державній реєстрації права власності на вищезазначену квартиру.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково, зокрема: визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 05 травня 2017 року за № 35071972, яке прийнято державним реєстратором прав на нерухоме майно Шеховцевою М.Є.; зобов'язано Департамент реєстрації Харківської міської ради повторно розглянути питання щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень щодо права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 50,4 м2, житловою площею 27.6 м2, за ПАТ «Дельта Банк».

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ПАТ «Дельта Банк» подано вичерпний перелік документів, визначених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відтак, рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 05 травня 2017 року № 35071972 є неправомірним. Крім того, суди дійшли до висновку, що відповідач не має повноважень щодо надання оцінки правомірності судового рішення, яке набрало законної сили.

Не погоджуючись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 року та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Департамент реєстрації Харківської міської ради звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що обов'язком державного реєстратора під час прийняття рішення про державну реєстрацію або відмову у її проведенні відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам закону. Відтак, оскільки у заочному судовому рішенні, яке подано заявником для проведення реєстрації, встановлено спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки (визнання права власності), який не визначений Законом України «Про іпотеку», вказане судове рішення не є законною підставою для реєстрації прав та їх обтяжень на предмет іпотеки.

Від ПАТ «Дельта Банк» відзив на касаційну скаргу Департаменту реєстрації Харківської міської ради не надходив, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 14 квітня 2016 року у справі № 638/11331/15-ц Дзержинський районний суд м. Харкова задовольнив позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 50,4 м2, житловою площею 27.6 м2.

Після набрання рішенням законної сили, 23 березня 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до відповідача із заявою № 21527964 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на вищезазначену квартиру.

28 лютого 2017 року за результатами розгляду заяви державним реєстратором прийняте рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію з підстав ненадання документів на підтвердження дотримання вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» та запропоновано надати державному реєстратору відповідні документи.

Листом від 27 квітня 2017 року № 02.4.1/437/17 позивач повідомив державного реєстратора про перевищення ним повноважень. За результатами розгляду поданих документів відповідачем 05 травня 2017 року прийнято рішення № 35071972 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 року та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2018 року відповідають, а доводи касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження державного реєстратора у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «;Про іпотеку», постановою Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Постанова № 1127).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями частини першої статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Державна реєстрація здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою (частина друга статті 4 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме:

відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що закон чітко визначає критерії, за якими державний реєстратор має перевіряти відповідність поданих документів вимогам законів, зокрема: щодо дотримання письмової форми правочину, відсутність у документах підчищень та виправлень, розбірливість тексту, відповідність форми встановленим вимогам, визначення факту виникнення у заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження, а також встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно. Крім того, державний реєстратор перевіряє повноту поданих для проведення державної реєстрації документів. Разом з тим, державний реєстратор не повноважний перевіряти справжність документів, наданих для проведення державної реєстрації.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 826/8707/17.

Статтею 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у випадку, зокрема, подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 28 лютого 2017 року державний реєстратор прийняв рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію з підстав ненадання документів на підтвердження дотримання вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку», зазначивши також, що долученим до заяви про державну реєстрацію заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2016 року у справі № 638/11331/15-ц визнано право власності за ПАТ «Дельта Банк», однак, стаття 39 Закону України «Про іпотеку» не передбачає такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як визнання права власності за іпотекодержателем.

На підставі аналізу наведеного рішення державного реєстратора, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що державним реєстратором фактично здійснено переоцінку судового рішення, на підставі якого подана заява про реєстрацію права, та встановлена його невідповідність положенням діючого законодавства, що регулюють правовідносини у сфері іпотечних правовідносин, а це не входить до повноважень державного реєстратора, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно з положенням статті 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2016 року прийнято у цивільній справі № 638/11331/15-ц.

Відповідно до частин першої-другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом

Перегляд судового рішення у цивільній справі, його скасування можливе лише у порядку, визначеному ЦПК України.

Відтак, висновки державного реєстратора про невідповідність поданого для державної реєстрації судового рішення вимогам статті 39 Закону України «Про іпотеку», викладені у рішенні про зупинення розгляду заяви та рішенні про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 05 травня 2017 року за № 35071972, здійсненні з перевищенням повноважень, наданих державному реєстратору Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Вичерпний перелік підстав для відмови у здійснення державної реєстрації визначені частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Так, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників. Відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.

Системний аналіз викладених правових норм дає підстави дійти до висновку, що законодавством регламентовано перелік підстав для відмови у державній реєстрації, який є виключним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 826/4947/16, від 19 вересня 2018 року у справі № 826/4947/16.

Згідно з положеннями частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, ПАТ «Дельта Банк» для проведення державної реєстрації права власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, подано заяву уповноваженого представника та рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2016 року у справі № 638/11331/15-ц з відміткою про набрання ним законної сили 09 серпня 2016 року.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про відсутність, визначених статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підстав для відмови у державні реєстрації права власності на вказану вище квартиру.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу, а понесені позивачем судові витрати не повертаються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Департаменту реєстрації Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко