Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2018 року

Київ

справа № 809/426/17

провадження № К/9901/23692/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Білоуса О. В.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про стягнення коштів, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Онишкевича Т. В., суддів: Іщук Л. П., Обрізка І. М.,

в с т а н о в и в :

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області (далі - УМВС України в Івано-Франківській області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідача компенсацію за понаднормову роботу в розмірі 5313,19 грн. та компенсацію за неотриману щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 10996,23 гривень.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що у період з 10 травня 2005 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ, маючи спеціальне звання майора міліції, та згідно з наказом УМВС України в Івано-Франківській області № 624 о/с від 06 листопада 2015 року "По особовому складу" його звільнено з посади старшого слідчого слідчого управління УМВС України в Івано-Франківській області.

Позивач вказує, що за час несення служби в УМВС України в Івано-Франківській області були неодноразові випадки неотримання ним щорічної матеріальної допомоги, передбаченої вимогами чинного законодавства.

Разом з цим, позивач стверджує, що неодноразово був залучений до понаднормової служби, в дні щотижневого відпочинку та святкові дні згідно з відповідними письмовими наказами керівників органів внутрішніх справ у відповідності до графіків чергувань.

Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про стягнення компенсації за понаднормову роботу та за неотриману щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення за період з січня 2008 року по грудень 2012 року.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2017 року скасовано в частині стягнення компенсації за неотриману щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення.

В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги вказує на помилкове твердження суду апеляційної інстанції щодо дискреційних повноважень УМВС України в Івано-Франківській області, які стосуються вирішення на власний розсуд відповідача питання виплати особі начальницького складу допомоги на оздоровлення у разі вибуття в чергову відпустку, незважаючи на пряму норму закону.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у період з 10 травня 2005 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ, що підтверджується записами у трудовій книжці серії АА № 185559.

Згідно з наказом УМВС України в Івано-Франківській області № 624 о/с від 06 листопада 2015 року "По особовому складу" майора міліції ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого слідчого управління УМВС України в Івано-Франківській області.

12 січня 2017 року позивач звернувсь до голови ліквідаційної комісії УМВС України в Івано-Франківській області із заявою про виплату грошової компенсації за понаднормову роботу в дні щотижневого відпочинку та святкові дні під час чергування в складі слідчо-оперативних груп Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області, Надвірнянського РВ УМВС України в Івано-Франківській області, Яремчанського МВ УМВС України в Івано-Франківській області, Косівського РВ УМВС України в Івано-Франківській області, а також грошової компенсації за неотриману щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення за час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Листом Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 10 лютого 2017 року № 274/10/05/12-2017 позивача повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати запитуваних компенсацій за час служби в органах внутрішніх справ з мотивів відсутності у фінансовому підрозділі відповідних підтверджуючих документів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт залучення позивача до служби у понаднормовий час, дні щотижневого відпочинку, святкові дні, а також у нічні зміни підтверджено даними із книг нарядів Косівського РВ УМВС України в Івано-Франківській області та Яремчанського МВ УМВС України в Івано-Франківській області, у зв'язку з чим у позивача виникло право на компенсацію. Разом з цим, підтверджено, що під час проходження служби в органах внутрішніх справ ОСОБА_1 надавались чергові відпустки у 2008-2012 роках, однак він за вказаний період грошову допомогу на оздоровлення не отримував, а відтак відповідач зобов'язаний здійснити виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічних відпусток за 2008-2011 роки.

Зазначена позиція частково підтримана і Львівським апеляційним адміністративним судом.

Водночас, скасовуючи постанову в частині стягнення компенсації за неотриману щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність належних правових підстав для зобов'язання УМВС України в Івано-Франківській області здійснити виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення із визначенням конкретного розміру, оскільки надання такої допомоги віднесено до дискреційних повноважень відповідача, який відповідних рішень не приймав, що підтверджується відсутністю наказів про надання ОСОБА_1 матеріальної допомоги для оздоровлення із зазначенням розміру такої.

Верховний Суд в цілому погоджується із висновками суду першої інстанції, а рішення суду апеляційної інстанції вважає помилковим, виходячи з такого.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення № 114), що визначає порядок проходження служби, а також права і обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, до яких належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ та яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.

Приписами пункту 12 Положення № 114 встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

За змістом статті 22 Закону України "Про міліцію", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до вимог законодавства.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року за № 499, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція № 499).

Згідно з пунктами 3.7.1 та 3.7.2. Інструкції № 499 при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ до несення служби понад установлений законодавством робочий час виплата грошового забезпечення проводиться з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням.

Годинна ставка обчислюється шляхом поділу місячного посадового окладу та окладу за спеціальним званням на кількість годин робочого часу в поточному місяці. При цьому понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік.

Пунктом 3.7.6. Інструкції № 499 встановлено, що службою в нічний час вважається виконання особами рядового і начальницького складу органів, підрозділів установ і навчальних закладів внутрішніх справ службових обов'язків у період з 22.00 до 06.00.

Відповідно до пункту 3.7.4. Інструкції № 499 підставою для залучення працівників органів внутрішніх справ до понаднормової служби чи в дні щотижневого відпочинку та святкові дні є: а) письмові накази керівників органів внутрішніх справ; б) графіки нарядів чергувань, затверджені керівниками органів внутрішніх справ.

З матеріалів справи вбачається, що факт залучення позивача до служби у понаднормовий час, дні щотижневого відпочинку, святкові дні, а також у нічні зміни підтверджено даними із книг нарядів Косівського РВ УМВС України в Івано-Франківській області та Яремчанського МВ УМВС України в Івано-Франківській області

Разом з цим, із витягу з книги служби нарядів вбачається, що ОСОБА_1 за період з січня 2013 та січень, лютий, березень 2014 року відпрацював у вихідні та святкові дні 576 годин та 192 нічних годин.

Приписами підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" обумовлено, що керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

При цьому відповідно до пункту 2.17.1 Інструкції № 499 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення при щорічній основній відпустці в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення..

Пунктом 2.17.3. Інструкції № 499 врегульовано, що допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається в разі вибуття в чергову відпустку у розмірі, що не перевищує грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.

Згідно з пунктом 2.17.4. Інструкції № 499 підставою для надання допомоги для оздоровлення особам рядового чи начальницького складу є наказ про особовий склад, за яким особа рядового чи начальницького складу вибуває в чергову відпустку. Особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають право на отримання щорічної основної відпустки тривалістю 30 діб і більше і використовують її частинами, допомога для оздоровлення надається при вибутті в першу частину відпустки.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема листа управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 22 квітня 2016 року № 12/Г-19, під час проходження служби в органах внутрішніх справ ОСОБА_1 надавались наступні чергові відпустки:

у 2008 році згідно з наказом УМВС України в Івано-Франківській області від 10 березня 2009 року № 189;

у 2009 році відповідно до наказу УМВС України в Івано-Франківській області від 01 жовтня 2009 року № 855;

у 2010 році згідно з наказом УМВС України в Івано-Франківській області від 09 вересня 2010 року № 721;

у 2011 році відповідно до наказу УМВС України в Івано-Франківській області від 17 лютого 2012 року № 94.

В особистих рахунках робітника ОСОБА_1 за період з січня 2008 року по грудень 2012 року вказано про неотримання позивачем за вказаний період грошової допомоги на оздоровлення.

При цьому слід зауважити, що позивачем було подано до голови ліквідаційної комісії УМВС України в Івано-Франківській області заяву від 12 січня 2017 року щодо виплати грошової компенсації за понаднормову роботу в дні щотижневого відпочинку та святкові дні під час чергування та грошової компенсації за неотриману щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення за час проходження служби в органах внутрішніх справ, проте листом Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 10 лютого 2017 року № 274/10/05/12-2017 позивачу відмовлено у наданні таких компенсацій.

За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для здійснення виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічних відпусток за 2008-2011 роки, оскільки за вказаний період позивач таку допомогу не отримував, всупереч вимог підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пунктів 2.17.1, 2.17.3, 2.17.4 Інструкції № 499.

Отже, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги.

Львівський апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року підлягає скасуванню, а постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2017 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року скасувати.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

О. В. Білоус