Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2018 року

Київ

справа №459/2182/17

адміністративне провадження №К/9901/4169/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 27 жовтня 2017 року (суддя Рудаков В.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року (колегія суддів у складі: Запотічного І.І., Довгої О.І., Сапіги В.П.) у справі №459/2182/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, третя особа - головний спеціаліст відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування рішення,

установив:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Червоноградського міського суду Львівської області з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, в якому просив визнати незаконним і скасувати рішення від 26 липня 2017 року про примусове повернення за межі України громадянина Росії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 22 серпня 2017 року відкрито провадження у справі.

27 жовтня 2017 року відповідачем заявлено клопотання про передачу справи на розгляд до Галицького районного суду міста Львова відповідно до частини першої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства. Клопотання було вмотивовано закінченням у травні 2017 року дії посвідки ОСОБА_1 на тимчасове проживання, тобто відсутністю у такої особи зареєстрованого місця проживання.

Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 27 жовтня 2017 року суд, керуючись положеннями статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України, передав адміністративну справу на розгляд до Галицького районного суду міста Львова.

Зазначена ухвала залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити адміністративну справу на розгляд до Червоноградського міського суду Львівської області. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на порушення судами норм процесуального права, вважає помилковими висновки судів, з яких вони виходили при ухваленні судових рішень. Зазначає, що він зареєстрований в місті Червоноград Львівської області, що підтверджується посвідкою на тимчасове проживання та довідкою відділу реєстрації Червоноградської міської ради Львівської області про склад сім'ї, тому справа має розглядатися за вибором позивача, тобто судом, до якого подано позовну заяву.

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання територіальної підсудності даної адміністративної справи, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у справі є орган державної влади - Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області, місцезнаходженням якого є м. Львів, тому розгляд даної справи має здійснюватись за правилами частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України Галицьким районним судом міста Львова за місцезнаходженням відповідача.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що територіальна підсудність справи має визначатись відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України. Додатково суд зазначив, що посвідка про тимчасове проживання позивача не може бути визнана належним доказом реєстрації місця його проживання, оскільки строк дії вказаної посвідки на час звернення до суду з позовом закінчився з одночасною втратою сили цим документом. Інших доказів на підтвердження цього факту позивачем не надано.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні, у тому числі, адміністративні справи щодо примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства.

Загальні правила визначення територіальної підсудності адміністративних справ закріплені в статті 19 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

За змістом частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач у разі оскарження правового акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, прийнятого стосовно неї, наділена правом обрати територіальну підсудність такої справи адміністративному суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

В даному випадку спір заявлено з приводу правового акта індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, прийнятого стосовно позивача.

Однак, як вбачається з рішення Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області від 26 липня 2017 року про примусове повернення за межі України громадянина Росії ОСОБА_1, при перевірці паспортного документа вказаної особи серії 64 №7152729, виданого 20 листопада 2012 року терміном дії до 20 листопада 2017 року, встановлено, що термін дії посвідки на тимчасове проживання серії №ТР125500, виданої ГУ ДМС у Львівській області, закінчився 17 травня 2017 року.

Враховуючи, що позивач не мав зареєстрованого у встановленому порядку місця проживання (перебування, знаходження) станом на час звернення до суду з цим позовом, суди дійшли правильного висновку про необхідність розгляду справи адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

До матеріалів касаційної скарги позивачем долучено довідку від 4 січня 2018 року №353, видану відділом реєстрації Червоноградської міської ради Львівської області з місця проживання про склад сім'ї і реєстрацію, відповідно до якої ОСОБА_1 постійно мешкає і зареєстрований в місті Червоноград Львівської області.

Однак, вказана довідка під час розгляду справи судами попередніх інстанції не подавалась, правової оцінки їй суди не надавали, а касаційний суд, виходячи із наданих йому частиною першою та другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) повноважень, оцінює правомірність рішень на підставі тих обставин і доказів, що були в розпорядженні суду, і не має права встановлювати нові обставини чи досліджувати нові докази.

Відтак, доводи касаційної скарги щодо незаконності оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 183-7 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну подаються до адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Судами не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконних рішень, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Червоноградського міського суду Львівської області від 27 жовтня 2017 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 27 жовтня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець