Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2019 року

Київ

справа №813/1851/16

адміністративне провадження №К/9901/41666/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській областіна постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 27.09.2016 (суддя - Братичак У.В.)та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 (колегія у складі суддів: Качмар В.Я., Гінда О.М., Рибачук А.І.)у справі № 813/1851/16за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мізол»доДержавної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській областіпровизнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мізол» (надалі - Товариство) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (надалі - ДПІ) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.05.2016 р. №0005151502 та від 05.05.2016 р. №0005161502.

Позов обґрунтований тим, що висновки ДПІ, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними, так як він не порушує терміни сплати самостійно визначеної суми авансового внеску з податку на прибуток протягом строків, визначених пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.09.2016 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення винесені ДПІ від 05.05.2016 №0005151502 та від 05.05.2016 №0005161502. Рішення мотивовано тим, що позивач не допустив порушення вимог ПК України в частині строку сплати авансових платежів з податку на прибуток за власну філію, що свідчить про відсутність підстав для застосування штрафних санкції згідно із положеннями статті 126 ПК України.

Натомість суд апеляційної інстанції, постановою від 07.03.2017 частково погодився із рішення суду першої інстанції. Разом з тим, вирішив постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.09.2016 щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ від 05.05.2016 №0005151502 та №0005161502 в частині визначення штрафних санкцій у розмірі 467,90 гривень, розподілу судових витрат скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити. В решті постанову 1-ї інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив про недопущення позивачем строку сплати авансового внеску зі сплати податку на прибуток протягом 9-ти місяців 2013 року. При цьому виявив дійсне порушення позивачем строку сплати такого податку за січень-лютий 2013 року, з огляду на наявну квитанцію в матеріалах справи.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати і відмовити у задоволені позову зазначаючи про порушення позивачем строку сплати авансових внесків з податку на прибуток в січні-лютому 2013 року.

Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.04.2016 ДПІ проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток Філії позивача, про що складено акт №1336/09-15-12-04-15/35383505 (далі - Акт).

У висновках акта зазначено, що платник, тобто позивач, який взяв на себе обов'язок сплачувати за власну Філію податкові зобов'язання, порушує терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання (авансового внеску) з податку на прибуток протягом строків, визначених пункту 57.1 статті 57 ПК України.

На підставі акта ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.05.2016: №0005151502, яким на підставі статті 126 ПК України за затримку на 97 календарних днів сплати грошового зобов'язання в сумі 35370 грн., визначено штраф у розмірі 20 % у сумі 7074 грн.; №0005156502, яким на підставі статті 126 ПК України за затримку на 30 календарних днів сплати грошового зобов'язання в сумі 4784 грн. визначено штраф у розмірі 10 % у сумі 478,40 грн.

Не погоджуючись із вказаними нарахуваннями відповідача, позивач звернувся до суду, апеляційна інстанція якого частково підтвердила обґрунтованість позову.

Розглядаючи касаційну скаргу ДПІ, Верховний Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій визначили два спірних питання, яким є:

1) порушення позивачем строку сплати авансового внеску з податку на прибуток за січень-лютий 2013 року, обов'язок зі сплати якого передбачено положеннями пункту 2 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України;

2) порушення позивачем строку сплати авансового внеску з податку на прибуток за березень-грудень 2013 року, січень 2014 року, обов'язок зі сплати якого передбачено положеннями статтею 57 ПК України.

З урахуванням встановлених обставин суд першої інстанції прийнявши позицію позивача, яка була викладена у позові, зауважив про не допущення порушень.

Суд апеляційної інстанції, підтримуючи позицію суду першої інстанції, зауважив про правомірність виявленого відповідачем першого порушення, допущеного позивачем, оскільки сплата авансового внеску з податку на прибуток була здійснена позивачем «аж 26.02.2014», замість лютого та березня 2013 року. Вказане стало підставою для наступного висновку суду апеляційної інстанції: «про правомірність ППР від 05.05.2016 №0005151502 та №0005161502 в частині визначення штрафної санкції у розмірі 467,90 гривень, та відповідно помилковість останнього ППР в частині визначення штрафної санкції у розмірі 10,50 гривень».

Разом з тим, Суд, розглядаючи касаційну скаргу відповідача в межах її доводів, вважає висновки судів попередніх інстанцій про законність податкових повідомлень-рішень такими, що не ґрунтуються на повному з'ясуванні обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення є такими, що не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

За змістом позовних вимог, позивач оскаржує два податкові повідомлення-рішення, що винесені на підставі акта, згідно яких до позивача застосовані штрафні санкції, у відповідності до положень статті 126 ПК України, а саме: за затримку на 97 календарних днів сплати грошового зобов'язання в сумі 35370 грн. 00 коп., а саме 20%, що дорівнює 7074 грн. 00 коп., та за затримку 30 календарних днів грошового зобов'язання в сумі 4784 грн. 00 коп., а саме 10%, що дорівнює 478 грн. 40 коп.

В обох із випадків сума простроченого грошового зобов'язання є податком на прибуток.

Суд апеляційної інстанції, стверджуючи про допущення позивачем першого порушення, яке було виявлене відповідачем (несплата авансового внеску з податку на прибуток за січень-лютий 2013 року), відмовляючи у задоволені позову в цій частині, не навів обґрунтованих підстав щодо таких висновків. Зокрема, в постанові не визначено яке саме податкове повідомлення-рішення відповідача має бути скасовано і у якій сумі, з огляду на те, що судом апеляційної інстанції установлено, факт сплати податкового зобов'язання з податку на прибуток за січень-лютий 2013 році лише в лютому 2014 року, що перевищує період 30 днів та відповідно є підставою для застосування 20 % штрафу у відповідності до ст. 126 ПК України. Крім того, суд зауважив, що розрахунок здійснено з урахуванням строків давності відповідно до ст. 102 ПК України без зазначенні конкретних фактів до яких застосовано саме строки давності. Немає жодних розрахунків у справі, які б відповідали сумі 467.90 грн., яку судом визнано законним нарахуванням.

Крім того, не можуть бути визнаними достатніми висновки суду апеляційної інстанції в частині неприйняття ним розрахунку штрафних санкцій, який визначений в акті, так як цьому не надано жодного обґрунтування.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що виявлені неточності та суперечливі обставини мають бути досконало досліджені, задля можливості винесення у даній справі законного рішення, у зв'язку із чим справа має бути надіслана до суду першої інстанції на новий розгляд.

З урахуванням наведеного, справу необхідно направити на новий розгляд, де вказаним обставинам слід надати правового значення.

Так, суду під час нового розгляду необхідно визначитись дійсний період прострочення зі сплати авансових внесків з податку на прибуток позивачем за спірний період, виходячи із виявлених порушень. Отримати від відповідача і надати належній оцінці розрахунок штрафних санкцій, які відображені в спірних податкових повідомленнях-рішеннях, виходячи із сум податку і часу його сплати до бюджету, що виявлено в акті; надати акту належну правову оцінку.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанції допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити частково.

2.Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.09.2016 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

3.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду