Історія справи

Постанова КАС ВП від 16.05.2023 року у справі №200/3502/22
Постанова КАС ВП від 16.05.2023 року у справі №200/3502/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16 травня 2023 року

справа № 200/3502/22

адміністративне провадження № К/990/8625/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року (суддя: Волгіна Н. П.)

та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року (судді: Сіваченко І. В., Гаврищук Т. Г., Блохін А. А.),

у справі №200/3502/22

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Донецькій області

про визнання неправомірними дій зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Рух справи

ОСОБА_1 (далі - позивач у справі, платник єдиного внеску) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому (з урахуванням уточнених позовних вимог) просила суд визнати неправомірними дії Головного управління ДПС у Донецькій області щодо донарахування позивачу у період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року єдиного внеску у розмірі 21225,16 грн та визначення обов`язку з його сплати як недоїмки (податкового боргу), зобов`язати відповідача здійснити корегування даних стосовно платника ОСОБА_1 , які містяться в інтегрованій картці інформаційної системи Державної податкової служби України за платежем 71040000 «Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність», шляхом виключення нарахованої за періоди з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року суми єдиного внеску у розмірі 21 225,16 грн, зокрема, нарахованої 9 лютого 2018 року суми у розмірі 3133,90 грн із терміном сплати 9 лютого 2018 року, нарахованої 19 квітня 2018 року суми у розмірі 2457,18 грн із терміном сплати 19 квітня 2018 року, нарахованої 19 липня 2018 року суми у розмірі 2457,18 грн із терміном сплати 19 липня 2018 року, нарахованої 19 жовтня 2018 року суми у розмірі 2457,18 грн із терміном сплати 19 жовтня 2018 року, нарахованої 21 січня 2019 року суми у розмірі 2457,18 грн із терміном сплати 21 січня 2019 року, нарахованої 19 квітня 2019 року суми у розмірі 2457,18 грн із терміном сплати 19 квітня 2019 року, нарахованої 19 липня 2019 року суми у розмірі 2457,18 грн із терміном сплати 19 липня 2019 року, нарахованої 21 жовтня 2019 року суми у розмірі 2457,18 грн із терміном сплати 21 жовтня 2019 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі №200/3502/22, відмовлено у задоволенні позову.

10 березня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі №200/3502/22, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року, справу витребувано з суду першої інстанції.

07 квітня 2023 року справа №200/3502/22 надійшла до Верховного Суду.

Висновки судів попередніх інстанцій

Висновуючись на аналізі положень статей 1, 4, 6, 7, 9, пункту 9-3 (в подальшому пункту 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), суди попередніх інстанцій зазначили, що внесеними змінами не скасовано обов`язків платника податків єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування нараховувати та сплачувати його, а надано можливість на період АТО не виконувати ці обов`язки у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Суди попередніх інстанцій, здійснивши аналіз пункту 9-4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VII (далі - Закон № 1669-VII), Указу № 116/2018, яким уведено у дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях», статті 30 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268 від 18 січня 2018 року, статті 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» № 638 від 20 березня 2003 року, дійшли висновку, що діючі норми права як станом на час виникнення спірних правовідносин так і станом на час розгляду даної справи не містили та не містять кінцевої дати закінчення антитерористичної операції, що дає підстави вважати, що антитерористична операція триває.

Суди врахували, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до абзацу 3 пункту 5 статті 11«Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1669-VII перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, визначається Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція»(втратило чинність), від 2 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено, м. Горлівка Донецької області.

Позивач знаходиться на обліку в Головному управлінні ДПС в Донецькій області, місцем її реєстрації є м. Горлівка Донецької області.

Враховуючи ретроспективну дію норм пункту 9-4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI, що запроваджує відповідну пільгу починаючи з моменту набрання законної сили Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 до набрання законної сили Законом № 440-IX, а також беручи до уваги рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999, механізм реалізації відповідного інституту поширювався на період з 14 квітня 2014 року до 13 лютого 2020 року, а фактична реалізація вказаної норми в процесі правозастосування не пов`язана виключно з моментом подачі відповідним платником податків заяви про її застосування в силу нормативного закріплення алгоритму дій контролюючих органів в процесі дії відповідної норми.

Отже, за висновком судів попередніх інстанцій, позивач звільнена від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, а також від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо вчасної сплати єдиного внеску за період з 14 квітня 2014 року по 13 лютого 2020 року.

Суди зауважили, що звільнення від виконання обов`язків платників, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, зокрема, зі сплати єдиного внеску за періоди з 14 квітня 2014 року по 13 лютого 2020 року, триватиме до закінчення антитерористичної операції.

При цьому, таке звільнення є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу, зупинення стягнення, а також зупинення застосування відповідальності за несвоєчасне виконання/не виконання обов`язків, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464.

Врахувавши функції та повноваження відповідача як суб`єкта владних повноважень, порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, суди попередніх інстанцій констатували правомірність нарахування позивачу єдиного внеску у період 2017 рік ІІІ квартал 2019 року, а також правомірність відображення такого нарахування в інтегрованій картці платника.

Доводи касаційної скарги

Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VII, статті 6 та пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VІ, без врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 7 лютого 2023 року у справі №200/3288/20-а.

Зокрема, позивач зазначає, що висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваних судових рішеннях, міститься у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 200/3288/20-а, у якій зазначено: «Відповідно до норм Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-ІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», статті 6 та пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач звільнений від виконання обов`язків платника єдиного внеску, в тому числі і від обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Скаржник в касаційній скарзі, посилаючись на положення пункту 9-3 розділу VIII Закону № 2464- VI, підпункту 26.2. пункту 26 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, частини другої статті 1 Закону України від 15 квітня 2014 р. № 1207-VІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», доводить, що у зв`язку зі звільненням платників єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України від виконання обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок та надання таким платникам права на добровільну сплату єдиного внеску, орган доходів і зборів без складання акта перевірки, прийняття рішення щодо нарахування суми єдиного внеску, формування податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату боргу (недоїмки), не мав повноважень самостійно за своєю ініціативою визначати, нараховувати та відображати податковий борг (недоїмку) з єдиного внеску як до 13 лютого 2020 року, так і після цієї дати до теперішнього дня у зв`язку з відсутністю Указу Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Позивач вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, так як поза увагою судів при розгляді справи і прийнятті рішення залишився факт невиконання відповідачем законодавчо встановленого обов`язку до 13 лютого 2020 року списати як безнадійну заборгованість недоїмку з єдиного внеску у розмірі 21 225 грн 16 коп., донараховану ним у період з 09 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року.

Скаржник просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Від податкового органу відзив на касаційну скаргу позивача на адресу суду не надходив.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ОСОБА_1 , є громадянкою України згідно паспорта громадянина України від 16 квітня 2020 року № НОМЕР_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання згідно довідки про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи №6523-459863 від 18 січня 2018 року: АДРЕСА_2 .

Головне управління ДПС у Донецькій області, відокремлений підрозділ Державної податкової служби без статусу юридичної особи, код ЄДРПОУ (ВП) 44070187; зареєстроване місцезнаходження: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59, є органом державної влади та належним відповідачем у справі.

Як встановлено судами на підставі пояснень сторін, наявних у заявах по суті справи (позовній заяві та відзиві на позов), а також на підставі наявних у справі матеріалів, позивач з 16 серпня 1999 року зареєстрована платником єдиного внеску за номером 05-11-11-7219; з 21 серпня 2002 року як фізична особа-підприємець перебувала на податковому обліку в Бахмутській ДПІ (Центрально-Міській район м. Горлівка Донецької області) Головного управління в Донецькій області як фізична особа-підприємець; до 31 грудня 2014 року на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку 2 група), з 1 січня 2015 року по 15 вересня 2021 року на загальній системі оподаткування.

З 15 вересня 2021 року підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинена, номер проведення державної реєстрації припинення - 2002560060003001565.

З 15 вересня 2021 року у зв`язку із припиненням підприємницької діяльності за власним рішенням ОСОБА_1 знято з податкового обліку як фізичну особу-підприємця, але продовжено обліковувати в Бахмутській ДПІ як фізичну особу, яка отримувала дохід від підприємницької діяльності та як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

За поясненням позивача, 15 вересня 2021 року з Електронного кабінету платника в Інформаційно-телекомунікаційній системи ДПС України вона дізналась про наявність донарахованої їй відповідачем у період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року недоїмки з єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у розмірі 21225,16 грн.

27 вересня 2021 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила надати інформацію про стан заборгованості до бюджету та наявності боргу.

Листом від 1 жовтня 2021 року (вих. № 1113/Л/05-99-13-03-14) відповідач повідомив ОСОБА_1 , що згідно з даними інформаційної системи ДПС України у позивача станом на 28 вересня 2021 року податковий борг не обліковується; згідно з даними інформаційної системи ДПС України станом на 28 вересня 2021 року обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску (код платежу 71040000) нарахована у розмірі 21225,16 грн, яка виникла у період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року.

16 грудня 2021 року позивач звернулась із заявою до Бахмутського управління Головного управління ДФС у Донецькій області (Бахмутської ДПІ) та Головного управління ДФС у Донецькій області, в якій просила списати недоїмку, що донарахована їй податковим органом як платнику податків у період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року у розмірі 21225,16 грн, як безнадійну заборгованість та зняти позивача з обліку як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Листом від 14 січня 2022 року вх. № 60/Л/05-99-13-03-14 відповідач повідомив позивачу, що платник єдиного внеску знімається з обліку після проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску та закриття інтегрованих карток; згідно з даними інформаційної системи ДПС України у позивача станом на 13 січня 2022 року обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску (код платежу 71040000) у розмірі 21225,16 грн, яка виникла у період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року; також зазначено, що звернутися за списанням можливо було лише до 1 березня 2021 року, так як на теперішній час відсутні правові підстави для списання заборгованості зі сплати єдиного внеску.

21 січня 2022 року позивач звернулась із скаргою до Державної податкової служби України, в якій просила: 1) визнати неправомірними: дії відповідача щодо донарахування суми єдиного внеску у розмірі 21225,16 грн та бездіяльність відповідача щодо не прийняття до 13 лютого 2020 року заходів для списання зазначеної недоїмки; 2) зобов`язати відповідача списати недоїмку, що донарахована податковим органом їй як платнику єдиного внеску за період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року у розмірі 21225,16 грн та виключити з інтегрованої картки суму недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування донарахованої за період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року у розмірі 21225,16 грн та зняти її з обліку як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Листом від 8 лютого 2022 року (вих. № 1627/Л/99-00-04-03-01-09) Державна податкова служба України відмовила позивачу у задоволенні її скарги, зазначивши, що ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI у період до жовтня 2021 року як фізична особа-підприємець, що перебувала на загальній системі оподаткування, мала обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску.

Враховуючи викладене та беручи до уваги впроваджені алгоритми відображення (рознесення) даних первинних показників звітних документів в інтегрованих картках платників ITC «Податковий блок», недоїмка за період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року у розмірі 21225,16 грн відображена в ІК ФОП ОСОБА_1 .

Також ДПС зазначила, що враховуючи, що позивач є пенсіонером за віком з 15 вересня 2021 року, обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок, а також відображати зобов`язання у звітності з єдиного внеску в неї відсутній з жовтня 2019 року.

Відповідно до частини сьомої статті 25 Закону № 2464-VI сума недоїмки не підлягає списанню, а згідно із частиною шістнадцятою статті 25 цього Закону строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Також зауважено, що пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 (якій діяв по 12 лютого 2020 року) не скасовував обов`язків для платника єдиного внеску, а надавав можливість на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 6 листопада 2018 року по справі № 812/292/18.

Отже, законодавчі підстави для списання заборгованості з єдиного внеску відсутні.

Роз`яснено, що згідно абз.7 частини першої статті 5 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску (фізична особа-підприємець) знімається з обліку після проведення перевірки та здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску. При цьому така особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою-підприємцем.

Згідно Витягу з інформаційної системи органів ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетів та цільовими фондами станом на 15 вересня 2021 року за позивачем рахується (за кодом класифікації доходів бюджету 71040000) від`ємне сальдо у розмірі 21225,16 грн.

Згідно інтегрованої картки платника (ІКП) за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 станом на 31 грудня 2021 року за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску (код платежу 71040000) у розмірі 21225,16 грн, яка нарахована податковим органом за період з 9 лютого 2018 року по 21 жовтня 2019 року, а саме:

- за 2017 рік нараховано єдиний внесок у сумі 8448,00 грн терміном сплати 9 лютого 2018 року (нарахована 9 лютого 2018 року) (з урахуванням наявної переплати станом на початок 2017 року в розмірі 5314,10 грн заборгованість з єдиного внеску за 2017 рік склала 3133,90 грн);

- за І квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн терміном сплати 19 квітня 2018 року (нараховано 19 квітня 2018 року);

- за ІІ квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн терміном сплати 19 липня 2018 року;

- за ІІІ квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн терміном сплати 19 жовтня 2021 року;

- за ІV квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн терміном сплати 21 січня 2019 року;

- за І квартал 2019 року у сумі 2 54,18 грн терміном сплати 19 квітня 2019 року;

- за ІІ квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн терміном сплати 19 липня 2019 року;

- за ІІІ квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн терміном сплати 21 жовтня 2019 року.

Правове регулювання

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом № 2464-VI.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Починаючи з 1 січня 2017 року відповідно до змін, внесених до статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у разі відсутності у фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, доходу у звітному році або окремому місяці звітного року (які раніше мали право самостійно визначати базу нарахування єдиного соціального внеску у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування страхового внеску та розміру мінімального страхового внеску), самостійне визначення бази для нарахування єдиного соціального внеску стало обов`язковим.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з абзацом першим частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до абзаців 3, 4 частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI (в редакції, яка діяла до 1 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Згідно з абзацом 3 цієї ж частини, в редакції, що діяла з 1 січня 2018 року, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1669-VII внесено зміни до Закону № 2464-VІ, а саме: підпункт «б» розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 9-3 такого змісту: «Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону №2464-VI, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. […] Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669-VII, де проводилася антитерористична, операція визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».

Законом України від 2 березня 2015 року № 219-VIII «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці, до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» внесли такі зміни: пункт 9-3 в редакції Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII вважати пунктом 9-4.

Пунктом 28 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2016 року, виключено пп. 8 п. 4 ст.11 Закону №1669-VІI, але його положення були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону № 2464-VI, а зміни безпосередньо до Закону № 2464-VI щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) п. 9-4 розділу VIII цього Закону внесені не були.

Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» № 440-IX від 14 січня 2020 року, який набрав чинності 13 лютого 2020 року, пункт 9-4 розділу VIII виключено з Закону № 2464-VI.

Отже, положення пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI з 13 лютого 2020 року втратили чинність.

Висновки суду

Факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в силу прямої дії норми Закону № 2464-VI, яка забороняє притягнення до відповідальності за невиконання/несвоєчасне виконання обов`язків платника єдиного внеску.

Пунктом 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VІ не скасовано обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування нараховувати та сплачувати його, а надано можливість на період антитерористичної операції не виконувати ці обов`язки у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Починаючи з 13 лютого 2020 року скасовано встановлений Законом №2464-VI механізм пільгового оподаткування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платників податків, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція.

Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій відповідно до статті 1 Закону № 1669-VII період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Статтею 30 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268 від 18 січня 2018 року були внесені зміни до деяких законодавчих актів України.

Так, статтю 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» № 638 від 20 березня 2003 року було доповнено абзацом 10 наступного змісту: «антитерористична операція може здійснюватися одночасно із відсіччю збройної агресії в порядку статті 51 Статуту Організації Об`єднаних націй та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану відповідно до Конституції України та законодавства України».

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що діючі норми права як станом на час виникнення спірних правовідносин так і станом на час розгляду цієї справи не містили та не містять кінцевої дати закінчення антитерористичної операції, що дає підстави вважати, що антитерористична операція триває.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до абзацу третього пункту 5 статті 11 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1669-VII перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція»(втратило чинність), від 2 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено, м. Горлівка Донецької області.

Суди установили, що позивач знаходилася на обліку в Головному управлінні ДПС в Донецькій області, місцем її реєстрації є м. Горлівка Донецької області. Фактичне місце проживання згідно довідки про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи №6523-459863 від 18 січня 2018 року: АДРЕСА_2 . Відтак, недоїмка з єдиного внеску, заявлена позивачем до списання, нарахована за період, який припадає на час її перебування на підконтрольній Україні території. Як позивач так і податковий орган, який виконував функції контролюючого органу впродовж усього часу нарахування недоїмки перебували на підконтрольній Україні території.

Враховуючи ретроспективну дію норм пункту 9-4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI, що запроваджує відповідну пільгу, починаючи з моменту набрання законної сили Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 до набрання законної сили Законом № 440-IX, а також беручи до уваги рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999, механізм реалізації відповідного інституту поширювався на період з 14 квітня 2014 року до 13 лютого 2020 року, а фактична реалізація вказаної норми в процесі правозастосування не пов`язана виключно з моментом подачі відповідним платником податків заяви про її застосування в силу нормативного закріплення алгоритму дій контролюючих органів в процесі дії відповідної норми.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач була звільнена від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, а також від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо вчасної сплати єдиного внеску лише в період з 14 квітня 2014 року по 13 лютого 2020 року.

Виходячи з завдань та функціональних обов`язків відповідача щодо забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску, визначених статтями 8, 12 Закону № 2464-VI, підпунктом 19-1.1.10 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України, а також враховуючи порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, колегія суддів Верховного Суду визнає законним і обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача здійснити корегування даних, які містяться в інтегрованій картці інформаційної системи контролюючого органу.

Висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності нарахування позивачу єдиного внеску у період 2017 рік - ІІІ квартал 2019 року, відображення такого нарахування в інтегрованій картці платника відповідає правильному застосуванню норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

Колегія суддів Верховного Суду визнає безпідставними посилання скаржника на незастосування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 7 лютого 2023 року у справі №200/3288/20-а, оскільки у зазначеній справі предметом адміністративного позову було протиправність та скасування вимоги від 12 листопада 2019 року №Ю-106-25 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 1250977,02 грн за звітні періоди липень-жовтень 2019 року, тобто яка сформована на час, коли пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI був чинним, і платник був звільнений від обов`язку своєчасної сплати і в повному обсязі єдиного внеску. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що положення пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI не позбавляли контролюючий орган функціонального обов`язку, повноважень щодо адміністрування єдиного внеску в період дії зазначеної норми, зокрема, нараховувати єдиний внесок в інтегрованій картці особи за спірні звітні періоди. Предметом позову в цій справі є вимоги про зобов`язання відповідача здійснити корегування даних стосовно платника ОСОБА_1 , які містяться в інтегрованій картці інформаційної системи Державної податкової служби України, що вказує про відсутність подібності правовідносин цієї справи і справи №200/3288/20-а.

Посилання заявника касаційної скарги на положення підпункту 26.2. пункту 26 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України колегія суддів Верховного Суду визнає безпідставними, оскільки звертаючись із позовом до суду, а в подальшому з апеляційною скаргою, позивач не визначала норми зазначеного пункту правовими підставами позову та апеляційної скарги.

Крім того, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Підставою касаційного оскарження, визначеною в ухвалі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі, був виключно пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, який не охоплює розгляд касаційної скарги щодо застосування підпункту 26.2. пункту 26 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій в повній мірі встановили фактичні обставини справи та надали об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів учасників справи, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено неповно чи неправильно, а, отже, і наведені позивачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги позивача, судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення їх без змін.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі №200/3502/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк