Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.01.2019 року у справі №816/1581/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 січня 2019 року

Київ

справа №816/1581/16

адміністративне провадження №К/9901/21587/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Мороз Л.Л., Стародуба О.П.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року (головуючий суддя - Присяжнюк О.В., судді: Русанова В.Б., Курило Л.В.)

у адміністративній справі № 816/1581/16 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності,

В С Т А Н О В И В:

19 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність посадових осіб управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо порушення Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413, в частині подання на розгляд комісії, утвореної Міністерством внутрішніх справ України, документів згідно цього Порядку, які є підставою для надання йому статусу учасника бойових дій.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо не направлення у місячний строк на розгляд комісії, утвореної Міністерством внутрішніх справ України, документів для надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1, що передбачені Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано, а позов залишено без розгляду.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою апеляційного суду, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги зазначив, що про порушення своїх прав щодо невчасного надання статусу учасника бойових дій дізнався на початку вересня 2016 року прочитавши в соціальних мережах постанову Кабінету Міністрів України № 602 від 8 вересня 2016 року «Про внесення змін до Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення». Крім того, судом апеляційної інстанції не було надіслано йому апеляційної скарги, не повідомлено його про дату, час та місце розгляду справи, у зв'язку з чим він був позбавлений права на захист.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши дотримання судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ України з 23 вересня 2002 року до 6 листопада 2015 року.

Наказом тимчасово виконувача обов'язків начальника УМВС у Полтавській області від 16 грудня 2014 року № 592 о/с дск для виконання завдань, визначених Законом України "Про боротьбу з тероризмом", несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення АТО та на виконання вимог Наказу МВС України від 9 липня 2014 року № 1253 о/с дск, старшого прапорщика міліції ОСОБА_1, помічника оперативного чергового чергової частини штабу Ленінського районного відділу Полтавського міського управління (М-180435) відряджено з 17 грудня 2014 року по 17 січня 2015 року до міста Краматорськ, Донецької області.

Наступним наказом від 16 січня 2015 року № 17 о/с дск перебування у відрядженні ОСОБА_1 продовжено до 20 січня поточного року.

Згідно з довідкою від 6 листопада 2015 року № 5793/Бх ОСОБА_1 в період з 17 грудня 2014 року по 21 січня 2015 року приймав участь у антитерористичній операції забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції.

Супровідним листом Управлінням кадрового забезпечення управління МВС України в Полтавській області від 6 листопада 2015 року № 1/12-46/дск до Департаменту кадрового забезпечення МВС України направлені документи, які відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 20 серпня 2014 року є підставою для надання статусу учасника бойових дій.

Вважаючи протиправною бездіяльність посадових осіб УМВС у Полтавській області, щодо порушення Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення № 413, у частині неподання на розгляд комісії документів, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій у строк визначений Порядком, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду своєчасно, а Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області допущено протиправну бездіяльність щодо вчасного подання необхідних документів для надання позивачу статусу учасника бойових дій, а тому позов підлягає задоволенню.

Апеляційний суд скасовуючи постанову суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки 6 листопада 2015 року Управлінням кадрового забезпечення управління МВС України в Полтавській області направлені до Департаменту кадрового забезпечення МВС України документи ОСОБА_1 для надання статусу учасника бойових дій, за результатами розгляду яких рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій № 2/І/ХVІІ/73 від 11 лютого 2016 року позивачу надано статус учасника бойових дій, однак, з вказаним позовом звернувся до суду лише 19 вересня 2016 року, тобто більше ніж через 10 місяців з закінчення порушення. Будь-яких підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду позивачем не зазначено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Як встановлено апеляційним судом, 6 листопада 2015 року Управлінням кадрового забезпечення управління МВС України в Полтавській області направлені до Департаменту кадрового забезпечення МВС України документи ОСОБА_1 для надання статусу учасника бойових дій, за результатами розгляду яких рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій № 2/І/ХVІІ/73 від 11 лютого 2016 року позивачу надано статус учасника бойових дій, проте, з вказаним позовом позивач звернувся до суду лише 19 вересня 2016 року, тобто більше ніж через 10 місяців з закінчення порушення. Будь-яких підстав для визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду ним не зазначено.

З огляду на наведене, будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються його права та законні інтереси.

Доводи позивача, що про порушення своїх прав він дізнався на початку вересня 2016 року прочитавши в соціальних мережах постанову Кабінету Міністрів України № 602 від 8 вересня 2016 року «Про внесення змін до Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення» не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду встановленого статтею 99 КАС України.

Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, які були об'єктивно непереборними, на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про залишення позову без розгляду.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції йому не направлено апеляційної скарги, а також не повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, у зв'язку з чим був позбавлений права на захист, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

За перевіркою матеріалів справи, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції від 18 квітня 2017 року прийнята у відкритому судовому засіданні без участі позивача.

Судовий виклик або судове повідомлення осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур'єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки, складеного відповідно до статті 34 цього Кодексу, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефонограмою, опублікування у друкованому засобі масової інформації.

Відповідно до частини третьої статті 35 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за три дні до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді. Повістка у справах, для яких встановлено скорочені строки розгляду, має бути вручена у строк, достатній для прибуття до суду.

Частиною одинадцятою цієї статті встановлено, що розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2017 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду на 18 квітня 2017 року об 11 год. у відкритому судовому засіданні.

31 березня 2017 року копія апеляційної скарги, а також копія вказаної ухвали разом з повісткою про виклик були направлені позивачу за вказаною ним адресою.

Однак, конверт повернуто відділенням поштового зв'язку до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Тобто поштове відправлення з апеляційною скаргою та повісткою не вручене позивачу з причин, що не залежали від суду, який у встановленому процесуальним законом порядку вчинив необхідні дії, спрямовані на повідомлення учасника процесу про дату, час і місце розгляду справи, адже отримання рекомендованих листів адресатом перебуває поза межами судового контролю.

Таким чином, зазначені обставини у їх сукупності надають підстави стверджувати, що судом апеляційної інстанції належним чином забезпечено реалізацію права позивача на участь у судовому засіданні, а тому доводи позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є необґрунтовані.

Враховуючи, що у даній справі не встановлено поважних причин пропуску строку, тобто об'єктивно непереборних обставин, які позбавляли позивача можливості звернутися до суду із дотриманням вимог статті 99 КАС України, суд апеляційної інстанції правильно застосував правові наслідки, визначені статтею 100 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, правильно застосував норми процесуального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновок суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року у справі № 816/1581/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

О.П. Стародуб

Судді Верховного Суду