ПОСТАНОВА

Іменем України

14 листопада 2019 року

Київ

справа №826/15063/18

адміністративне провадження №К/9901/18029/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І. А.,

суддів: Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2019 (суддя - Катющенко В. П)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2019 (головуючий суддя - Мельничук В. П., судді: Ісаєнко Ю. А., Лічевецький І. О.)

у справі №826/15063/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі-відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 06.08.2018 №144586-17.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не обчислював суму податкового зобов'язання та/або пені, не подавав до податкового органу податкової або митної декларації або уточнюючого розрахунку, а також не отримував жодного податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу про визначення йому суми грошового зобов'язання. За наведених обставин, вважав, що за позивачем не обліковується податковий борг та відповідно не виникло обов'язку його сплатити.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2019 адміністративний позов задоволено, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 06.08.2018 № 144586-17. Відмовлено у стягненні витрат на правничу допомогу.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2019 у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2019 залишено без змін.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу та передати справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що судами попередніх інстанцій не надано належну оцінку документальному підтвердженню понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

Відповідач, не скористався своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають з огляду на наступне.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень частиною 1 статті 139 КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин 7 , 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін. ), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

На підтвердження надання адвокатом Рибченко Н. М. професійної правничої допомоги позивачу, останній надав суду копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія КВ № 6055 від 08.02.2018, копію довіреності від 11.09.2018 зареєстровану в реєстрі за № 1329, копію договору № 12 про надання правничої (правової) допомоги від 04.09.2018, копію акта виконаних робіт від 12.09.2018 та квитанцію від 12.09.2018 № 0.0.1130862394.1.

Позивачем здійснено оплату за послуги з надання правничої допомоги, на користь адвоката Рибченко Н. М. згідно квитанції від 12.09.2018 № 0.0.1130862394.1 у розмірі ~money0~

Вирішуючи питання щодо відшкодування позивачу вартості витрат на професійну правничу допомогу, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для їх часткового задоволення.

На думку колегії суддів суду касаційної інстанції такий висновок судів попередніх інстанцій є передчасним та таким, що не ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що адміністартивний позов про скасування податкової вимоги складений в трьох примірниках та підписаний адвокатом Рибченко Н. М., як представником ОСОБА_1

Крім того, Рибченко Н. М. також були складені та податні до Окружного адміністративного суду м. Києва заяви, клопотання, відповідь на відзив, а також виготовлено їх копії з додатками. Згідно акта виконаних робіт від 12.09.2018 Рибченко Н. М. також надано позивачу усні консультації та роз'яснення щодо питань податкового законодавства протягом трьох годин, здійснено підготовку адвокатських запитів №81 та №82 від 12.09.2018 до Головного управління у м.

Києві щодо скасування податкової вимоги від 06.08.2018 №144586-17 та рішення №144586-17 про опис майна у податкову заставу.

Вищевикладене не враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Розглянувши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, у зв'язку з чим рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 242, 349, 353, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2019 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова