ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2018 року

Київ

справа №816/2096/17

адміністративне провадження №К/9901/54105/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Кравчук В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 816/2096/17

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду, прийняте 01 лютого 2018 року у складі судді Шевякова І.С. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду, прийняту 18 квітня 2018 року у складі колегії суддів: головуючого - Бондара В.О., суддів Кононенко З.О.., Калитки О.М.,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) про зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області за межами населеного пункту в строки, порядку та у спосіб, передбачений ст. 118 Земельного кодексу України та прийняти належне, у відповідності до чинного законодавства України рішення.

24 січня 2018 року представником позивача подано до суду клопотання про збільшення позовних вимог, відповідно до якого ОСОБА_1 просила: визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 25 травня 2017 року в частині відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, як таке, що не відповідає вимогам Закону та порушує права та зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області за межами населеного пункту в строки, порядку та у спосіб, передбачений ст. 118 Земельного кодексу України та прийняти належне, у відповідності до чинного законодавства України рішення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області задоволено частково.

Відмову Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у формі листа від 25 травня 2017 року - визнано протиправною.

Вирішено стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області частину витрат зі сплати судового збору у сумі 320 грн.

У задоволенні решти позовних вимог, а також у стягненні витрат на правову допомогу відмовлено.

Як встановлено, 25 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області (вхідний номер К-9066/0/5-17 від 25 квітня 2017 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області за межами населеного пункту.

До вказаної заяви позивачем додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорту та копію ідентифікаційного коду.

Листом від 25 травня 2017 року № 6405/6-17 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області залишено без задоволення вказане клопотання позивача з огляду на відсутність інформації щодо позиції Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області стосовно звернення ОСОБА_1

Так, у листі від 25 травня 2017 року № 6405/6-17 відповідачем з-поміж іншого наведено посилання на те, що листом Головного управління від 23 червня 2016 року № 4932 з метою якісного, всебічного та ефективного розгляду клопотань, що надходять від фізичних та юридичних осіб, пов'язані з реалізацією повноважень Головного управління, передбачених частиною четвертою статті 122 Кодексу, а також забезпечення законності реалізації прав громадян на отримання безоплатно у власність земельних ділянок із земель державної власності, звернуто увагу територіальних органів Держгеокадастру на необхідність при підготовці інформації для Головного управління, щодо запитуваної земельної ділянки, враховувати позиції органу місцевого самоврядування, на території якого розташована зазначена земельна ділянка.

Позивач, вважаючи, що рішенням ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, викладеним у листі від 25 травня 2017 року № 6405/6-17, порушено його права, звернувся до суду з даним позовом.

Після відкриття провадження у справі судом першої інстанції до матеріалів справи відповідач надав копію наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 13 грудня 2017 року №11828-СГ, згідно з яким громадянці ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га пасовищ земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

У зв'язку з вказаними обставинами суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, зазначив, що оскільки станом на дату розгляду справи відповідачем вже надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення запитуваної земельної ділянки у власність, це свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про скасування попереднього рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Тобто суд, задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач в цьому випадку має право на отримання юридичної оцінки оскаржуваної відмови та констатацію факту порушення його права відповідачем, але застосування засобів захисту його порушеного права у вигляді скасування відмови та зобов'язання вчинити відповідні дії - не потребує, оскільки його порушення його права відповідачем припинено й наслідки усунуто.

Задовольняючи лише частково вимогу позивача про відшкодування понесених ним витрат на сплату судового збору (320 грн. замість 640 грн.), суд керувався тим, що позовні вимоги задоволені лише частково, тобто такий розмір відшкодування витрат на сплату судового збору є пропорційним задоволеним вимогам.

Відносно розподілу витрат позивача на правничу допомогу, суди зазначили, що в матеріалах справи відсутні докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права на консультування при складанні позовної заяви та апеляційної скарги, а тому сума коштів, включена до акта приймання-передачі виконаних робіт, не підлягає відшкодуванню на користь позивача.

Також, за оцінкою судів попередніх інстанцій, вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та об'ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, а тому суди дійшли висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу.

У касаційній скарзі позивачем заявлено вимогу про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині розподілу судових витрат та прийняття нового рішення, яким відшкодувати усі понесені позивачем судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення у зв'язку з її необґрунтованістю.

Позивач надав також відповідь на відзив, зазначив, що мотиви, наведені відповідачем, є необґрунтованими.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про задоволення скарги частково.

Присуджуючи до відшкодування половину сплаченого позивачем судового збору, суд першої інстанції виходив з того, що такий розподіл судових витрат є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог.

Так, частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, суди не врахували, що згідно з частиною 8 вказаної статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Як встановили суди, наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, згідно з яким громадянці ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність видано 13 грудня 2017 року, тобто після звернення позивача з позовом до суду.

Враховуючи вказану обставину, суди дійшли висновку про часткову відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки спір після прийняття наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 13 грудня 2017 року вже відсутній.

Однак, ОСОБА_1 звернулась до суду з тієї причини, що при першому зверненні до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач їй неправомірно відмовив, з чим погодились і суди. І лише після звернення позивача до суду відповідач вчинив дії для усунення спору.

Вказане означає, що спір виник саме через неправильні дії відповідача, що, в силу частини 8 статті 139 КАС України, надає суду право покласти на відповідача судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що нею встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, проте, це не звільняє суд від обов'язку приймати рішення, яке повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (242 КАС України).

Однак, суди не обґрунтували причин, з яких не застосували правило розподілу судових витрат, яке передбачене частиною 8 статті 139 КАС України, хоча й встановили обставини, які свідчать, що спір виник через неправильні дії відповідача.

Крім того, суди попередніх інстанцій, при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, виходили з того, що в матеріалах справи відсутні докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права; заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи, об'ємом робіт та витраченим часом.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначили суди попередніх інстанцій. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Між тим, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання юридичних послуг з додатком, акти приймання-передачі виконаної роботи, розписки про отримання коштів, розрахунок судових витрат, банківський чек (надано у суді апеляційної інстанції). Вказані документи містять інформацію про час, витрачений на вчинення необхідних дій та обсяг наданих послуг і виконаних робіт, а також їх вартості.

Суд першої інстанції, стверджуючи, що наявні в матеріалах справи розписки не підтверджують достовірно факт отримання коштів фахівцем в галузі права від позивача, не обґрунтував свого висновку, не зазначив відповідного нормативного обґрунтування.

Твердження апеляційного суду про те, що заявлений позивачем розмір витрат на оплату правових послуг не є співмірним зі складністю справи та об'ємом виконаних фахівцем у галузі права робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт та їх обсягом не може бути обґрунтуванням повної відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу.

Так, за змістом частини шостої статті 134 КАС України суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд касаційної інстанції, відповідно до положень частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про скасування судових рішень у частині розподілу судових витрат з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 816/2096/17 скасувати у частині розподілу судових витрат і передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду