Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2018 року

Київ

справа №226/227/17

адміністративне провадження №К/9901/18362/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М.М.,

суддів: Кравчука В.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради на постанову Димитровського міського суду Донецької області від 11 квітня 2017 року (головуючий суддя - Коваленко Т.О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2017 року (головуючий суддя - Васильєва І.А., судді: Гайдар А.В., Компанієць І.Д.)

у адміністративній справі № 226/227/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради, третьої особи: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про припинення виплати щомісячної адресної допомоги та зобов'язання виплатити допомогу,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила: визнати протиправним та скасування рішення відповідача № 08/4501-і від 21 жовтня 2016 року «Про відмову у виплаті щомісячної адресної допомоги переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг»; зобов'язати відповідача здійснити виплату щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 1 жовтня 2016 року згідно з постановою КМУ № 505 від 1 жовтня 2014 року «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» (із змінами та доповненнями).

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що у 2014 році вимушено покинула своє фактичне місце проживання у місті Горлівка Донецької області у зв'язку з тим, що цей населений пункт постійно піддається артилерійським обстрілам та переїхала зі своєю родиною до міста Димитров, що на теперішній час Мирноград. 21 листопада 2014 року вона зі своїм чоловіком надали до відповідача заяву про отримання адресної допомоги особам які переміщуються та одноразової допомоги, які отримували до 1 жовтня 2016 року, а після цієї дати виплату адресної грошової допомоги припинено відповідно до пункту 6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг від 1 жовтня 2014 року №505 у зв'язку із наявністю у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах інших ніж тимчасово окупована територія та район проведення антитерористичної операції, а рішенням від 20 жовтня 2016 року з цієї ж підстави у виплаті зазначеної допомоги було відмовлено з 21 листопада 2014 року. Вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують її права.

Постановою Димитровського міського суду Донецької області від 11 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у виплаті щомісячної адресної допомоги переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Скасовано рішення відповідача від 20 вересня 2016 року про припинення, до з'ясування, щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та від 20 жовтня 2016 року про відмову позивачу у виплаті адресної грошової допомоги з 21 листопада 2014 року. Зобов'язано відповідача здійснити виплату позивачу щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 1 жовтня 2016 року.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, яка була вимушена покинути своє постійне місце проживання у місті Горлівка та у зв'язку з проведенням антитерористичної операції перемістилась з тимчасово окупованої території до міста Димитров, з 21 листопада 2014 року перебуває на обліку в Управлінні як особа, яка переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, про що свідчить довідка № 1455003008.

У період з 21 листопада 2014 року по 1 жовтня 2016 року перебуваючи на обліку в Управлінні позивачу виплачувалась щомісячна адресна допомога як особі, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Рішенням Управління від 20 вересня 2016 року позивачу припинено виплату адресної грошової допомоги з 1 жовтня 2016 року відповідно до пункту 6 «Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам» у зв'язку з наявністю у її володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та район проведення антитерористичної операції, а рішенням від 20 жовтня 2016 року з цієї ж підстави відмовлено у виплаті зазначеної допомоги з 21 листопада 2014 року.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 13 березня 2006 року № 1/55-1325, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого 25 квітня 2006 року Бюро технічної інвентаризації міста Димитров позивач є власником 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1

На даний час позивач та її чоловік - третя особа: ОСОБА_2 зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_2, яка є службовим жилим приміщенням, на підставі ордеру на службове жиле приміщення серії ДДЕЕ № 588 від 15 квітня 2015 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при прийнятті рішення про відмову позивачу у виплаті щомісячної грошової допомоги на відшкодування витрат на житло як внутрішньо переміщеній особі, відповідачем невірно були розтлумачені законодавчі акти, що регулюють питання визначення району проведення антитерористичної операції і віднесення міста Мирноград до території, іншої ніж тимчасово окупована територія України, району проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Управління подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що відповідно до верифікації і моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування і отримання соціальних виплат було виявлено, що позивач є власником квартири у місті Мирноград, яке відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року №1085р не включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження або здійснюють їх не в повному обсязі,.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Питання надання допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг регулюється Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» (далі - Порядок).

За змістом пунктів 2 і 3 Порядку грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців, призначається на сім'ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди довільної форми про виплату грошової допомоги цій особі від інших членів сім'ї (уповноважений представник сім'ї). Розмір допомоги залежить від статусу отримувачів і для працездатних осіб становить 442 гривні на одну особу (члена сім'ї).

Згідно пункту 6 Порядку грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім'ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення: Донецька і Луганська області - з 7 квітня 2014 року; Харківська область - з 7 квітня 2014 року до 14 вересня 2014 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. До вказаного переліку включено місто Димитров (Димитровська міська рада).

При цьому місто Димитров Донецької області постановою Верховної Ради України «Про перейменування деяких населених пунктів» від 12 травня 2016 року № 1353-VIII перейменоване на місто Мирноград.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивач має у своєму володінні житло розташоване на території на якій здійснюється антитерористична операція у місті Мирнограді, що у відповідності до Порядку № 505 не є підставою для відмови у призначенні позивачу допомоги.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи наведені у касаційній скарзі висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що житлове приміщення, наявність якого стало підставою для припинення виплати спірної адресної допомоги, знаходиться у місті Мирнограді, що було перейменоване з Димитрова, яке, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р віднесено до переліку населених пунктів на території яких здійснювалась антитерористична операція, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради залишити без задоволення, а постанову Димитровського міського суду Донецької області від 11 квітня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

В.М. Кравчук

Л.Л. Мороз,

Судді Верховного Суду