ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2018 року

м.Київ

справа №822/520/16

адміністративне провадження №К/9901/8760/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Смоковича М.І., Стрелець Т.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року (судді: Курко О.П., Соврига Д.І., Білоус О.В.) у справі №822/520/16 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини польова пошта В4252, Міністерства оборони України про розірвання контракту,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини польової пошти В4252 (далі - ВЧ ПП В4252), Міністерства оборони України (далі - Міноборони), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати протиправною бездіяльність ВЧ ПП В4252 щодо нерозірвання контракту про проходження військової служби, укладеного з ним 17 жовтня 2014 року, та зобов'язати розірвати відповідний контракт.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суд від 19 травня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову, якою в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаюсь на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суд від 19 травня 2016 року. Скаргу мотивує тим, що на момент підписання контракту особливий період в Україні закінчився, а тому судом неправомірно застосовано до спірних правовідносин положення статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, 17 жовтня 2014 року між позивачем та командиром військової частини польова пошта В4252 укладено строковий контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України.

Відповідно до наказу командира військової частини польова пошта В4252 від 17 жовтня 2014 року №160 ОСОБА_1 зарахований солдатом до списків особового складу частини та призначений на посаду радиста 3 відділення радіогрупи 4 загону спеціального призначення.

07 травня 2015 року відповідно до свідоцтва про хворобу №1541 ОСОБА_1 визнаний непридатним до служби у високомобільних військах та обмежено придатним до військової служби.

21 квітня 2016 року позивачем подано рапорт командиру щодо звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби. Підставою для звільнення зазначено закінчення строку дії поточного контракту.

Однак, вказаний рапорт не було погоджено відповідачем. Позивачеві розґяснено, що звільнення з військової служби Збройних Сил України в особливий період можливе виключно з підстав зазначених в ч.8 ст. 26 Закону №2232-XII, або у разі оголошення рішення президента про демобілізацію.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою та такою, що порушує його права та інтереси, позивач звернувся з до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зауважив, що станом на момент звернення позивача до командира військової частини В4252 з рапортом про звільнення, особливий період в Україні не діяв, оскільки Укази Президента України про мобілізацію вичерпали свою дію їх виконанням; час проведення мобілізації минув, - з огляду на що дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у розірванні контракту.

Натомість суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що оскільки позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку з закінченням строку контракту під час особливого періоду, у відповідача були відсутні підстави для його звільнення з врахуванням того, що відповідно до вимог частини третьої статті 23 Закону №2232-XII, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду. При цьому, посилання позивача на Укази Президента України як на підставу для звільнення судом першої інстанції визнано необґрунтованими, оскільки вони прийняті щодо часткової демобілізації, а тому не спричиняють закінчення особливого періоду.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

За змістом частини третьої статті 23 Закону №2232-XII для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

У разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону (пункт другий частини дев'ятої статті 23 Закону №2232-XII).

Пунктом «б» частини другої статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що звільнення зі служби проводиться, зокрема: військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах, передбачених частиною шостою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

Статтею 26 Закону №2232-XII визначено перелік підстав для звільнення військовослужбовців з військової служби.

Згідно з частиною восьмою вказаної статті, під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці: з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини: а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; в) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку; г) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини: виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи; необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; д) у зв'язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань; е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків; є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України; ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону; з) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду; військовослужбовці також можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених пунктами "в", "г", "е", "є", "и" частини шостої та пунктами "в", "г", "е", "є" частини сьомої цієї статті.

Також, з військової служби звільняються військовослужбовці, які є студентами, аспірантами чи докторантами денної форми навчання та були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Такі особи можуть продовжувати військову службу, якщо вони виявили таке бажання.

Під час воєнного стану: а) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду; б) визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; в) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі; г) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України;

Після прийняття рішення про демобілізацію: а) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, у строки, визначені рішенням Президента України; б) у зв'язку із закінченням строку контракту, укладеного під час особливого періоду, та небажанням проходити військову службу за новим контрактом.

Закон України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Згідно з абзацами четвертим - шостим статті 1 Закону №3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

За змістом частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Види військової служби визначені частиною шостою цієї ж статті, серед яких військова служба за контрактом осіб рядового складу.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що правова позиція з приводу дії особливого періоду в Україні вже була викладена Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 813/1919/16. Так, у цій справі Верховний Суд дійшов таких висновків:

Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303 було оголошено проведення часткової мобілізації. Саме з цим моментом відповідно до норм Закону №3543-XII законодавець пов'язує настання особливого періоду.

Згідно з абзацом четвертим статті 1 вищезазначеного Закону завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Отже, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану, а тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що на даний час в Україні діє особливий період.

В даному випадку однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання.

В умовах триваючого воєнного конфлікту законодавець встановив певні обмеження щодо звільнення військовослужбовців, які проходять службу за контрактом. Зокрема, таким обмеженням є продовження дії контракту на період до оголошення демобілізації.

Як вбачається з матеріалів справи, контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, укладений між позивачем та командиром військової частини польова пошта В4252 17 жовтня 2014 року, продовжував свою дію під час настання особливого періоду, у зв'язку з чим припинення контракту до завершення особливого періоду можливе лише з підстав, визначених частиною восьмою статті 26 Закону №2232-XII.

Станом на 21 квітня 2016 року (день подачі позивачем рапорту про звільнення у зв'язку з закінченням строку контракту) рішення про оголошення демобілізації військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, Президентом України не приймалось.

Разом з тим, укази Президента України, які позивач вважає указами щодо демобілізації, мали іншу мету - звільнення у запас військовослужбовців за призовом під час попередніх хвиль мобілізації. Тобто, вказані укази не можуть розглядатися як такі, що завершують дію особливого періоду та не є підставою для закінчення дії контракту позивача.

Таким чином, правильним є висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності відмови відповідача у припиненні контракту та звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту "з" частини шостої статті 26 Закону №2232-XII.

При цьому, судом встановлено, що позивач не належить до жодної із категорій осіб, визначених частиною восьмою статті 26 Закону №2232-XII, які мають право на звільнення з військової служби під час дії особливого періоду.

Стосовно посилань скаржника на непридатність до військової служби за здоровґя, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та враховує, що у свідоцтві про хворобу №1541 від 07 травня 2015 року зазначено, що позивач є обмежено придатний до військової служби, в той час як статтею 26 Закону №2232-ХІІ визначено можливість звільнення з військової служби під час дії особливого періоду за станом здоров'я лише на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час.

Отже, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок Київського апеляційного адміністративного суду є правильними, обґрунтованими, відповідає нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2016 року у справі №822/520/16 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1, - без задоволення.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: М.І. Смокович

Т.Г. Стрелець