Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.04.2021 року у справі №320/666/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 320/666/19

адміністративне провадження № К/9901/8034/21, К/9901/8234/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Бевзенка В. М., судді Желєзного І. В., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до міського голови Броварської міської ради Київської області Сапожка Ігоря Васильовича, Броварської міської ради Київської області

про зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційними скаргами Броварської міської ради Київської області та ОСОБА_1

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року (ухвалене у складі головуючого судді Лисенко В. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Мєзєнцева Є. І., суддів Земляної Г. В., Файдюка В. В. ),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до міського голови Броварської міської ради Київської області Сапожка Ігоря Васильовича, Броварської міської ради Київської області, в якому просив:

1) визнати протиправними дії міського голови Броварської міської ради Київської області Сапожка Ігоря Васильовича щодо надання позивачу графічних матеріалів з позначеною земельною ділянкою в АДРЕСА_1, яка не належала до земель комунальної власності та належить до земель державної власності, за розгляд заяви позивача від 2 квітня 2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки в АДРЕСА_1, що не належить до повноважень міського голови. За невиконання взятих на себе зобов'язань в листі від 30 квітня 2014 року про вирішення питання щодо надання позивачу земельної ділянки для індивідуального будівництва;

2) визнати протиправними дії міського голови Броварської міської ради Київської області Сапожка Ігоря Васильовича щодо приниження честі та гідності ОСОБА_1 умисним розглядом заяви позивача від 2 квітня 2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки в АДРЕСА_1, та розгляд цієї заяви, що не належить до повноважень міського голови та перешкодило розгляду заяви позивача на черговій сесії Броварської міської ради Київської області;

3) зобов'язати міського голови Броварської міської ради Київської області Сапожка Ігоря Васильовича надати позивачу графічні матеріали з позначеною рівноцінною земельною ділянкою, орієнтовною площею 0.10 га. для індивідуального будівництва, яка є в комунальній власності м. Бровари, з наданням гарантійних зобов'язань щодо набуття її у власність позивачем;

4) визнати протиправними дії Броварської міської ради Київської області щодо нерозгляду заяви позивача від 2 квітня 2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки в АДРЕСА_1, в передбачений термін, відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), за порушення процедури набуття земельної ділянки у власність позивачем;

5) визнати протиправними дії Броварської міської ради Київської області щодо приниження честі та гідності позивача умисним, тривалим нерозглядом заяви позивача від 2 квітня 2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки в АДРЕСА_1 та невиконання взятих на себе зобов'язань в листі від 30 квітня 2014 року про вирішення питання щодо надання позивачу земельної ділянки для індивідуального будівництва;

6) визнати протиправними дії Броварської міської ради Київської області, міського голови Броварської міської ради Київської області Сапожка Ігоря Васильовича за невиконання пункту 2 частини 6 статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР), пункту 18 частини 2 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі-Закон № 3551-XII), пункту 20 частини 1 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі-Закон № 796-XII), Закону України "Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду" та міждержавної угоди "Угода про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців", статей 16, 22, 58 Конституції України, невідведення та ненадання позивачу земельної ділянки в передбачений Закону України "Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду"ми термін;

7) зобов'язати Броварську міську раду відшкодувати позивачу вартість неотриманої земельної ділянки в АДРЕСА_1, в розмірі 1 000 000 гривень (один мільйон гривен) та стягнути з Броварської міської ради кошти в сумі 1 000 000 гривень (один мільйон гривен), що надасть позивачу можливість придбати земельну ділянку;

8) зобов'язати Броварську міську раду відшкодувати матеріальні збитки позивачу в розмірі 2 000 000 гривень (два мільйони гривен) та стягнути з Броварської міської ради кошти в сумі 2 000 000 гривень (два мільйони гривен) матеріальних збитків;

9) зобов'язати Броварську міську раду відшкодувати моральну шкоду позивачу в розмірі 2 000 000 гривень (два мільйони гривен) та стягнути з Броварської міської ради кошти в сумі 2 000 000 гривень (два мільйони гривен) моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Броварської міської ради Київської області щодо нерозгляду заяви позивача від 2 квітня 2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки в АДРЕСА_1, в передбачений термін, відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України, порушення процедури набуття земельної ділянки у власність ОСОБА_1, що перешкодило позивачу отримати земельну ділянку на загальних та пільгових підставах; стягнуто з Броварської міської ради Київської області на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок). В решті позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що долучення громадянами графічних матеріалів до клопотань про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є персоніфікованим обов'язком та завданням особи, яка звертається із таким клопотанням. Уповноважений орган на розгляд клопотань про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не наділений правом самостійно обирати земельну ділянку для її безоплатної приватизації громадянином. Відтак, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання протиправними дій міського голови м. Бровари Сапожко Ігоря Васильовича щодо надання позивачу графічних матеріалів та зобов'язання його надати позивачу графічні матеріали, не підлягають задоволенню.

З приводу інших заявлених позивачем вимог, то суд першої інстанції зазначив, що пункти 2,4,5 та 6 прохальної частини позову змістовно та логічно охоплюють собою незгоду позивача із порядком розгляду його заяви від 2 квітня 2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки в АДРЕСА_1.

З приводу вказаних позовних вимог, то суд першої інстанції зазначив, що надходження до органу місцевого самоврядування клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є підставою для прийняття Броварською міською радою рішення про надання такого дозволу або відмови у його наданні.

Броварська міська рада у відповідності до статті 118 ЗК України була зобов'язана розглянути заяву позивача від 2 квітня 2014 року у місячний строк та ухвалити рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у його наданні.

Судом першої інстанції було встановлено, що заяву позивача від 2 квітня 2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою Броварська міська рада фактично розглянула 16 серпня 2018 року, видавши рішення про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява позивача від 2 квітня 2014 року розглянута з порушенням місячного строку. Більше того, порушення такого строку становить більше чотирьох років, що є очевидно неприпустимим та свідчить про протиправну бездіяльність Броварської міської ради.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що пункти 2,5 та 6 позовних вимог за своїм змістом дублюють позицію щодо неправомірного та неналежного розгляду відповідачами заяви позивача від 2 квітня 2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки в АДРЕСА_1, тому не підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про зобов'язання Броварської міської ради Київської області відшкодувати позивачу вартість неотриманої земельної ділянки (1 000 000
грн) та матеріальні збитки в розмірі 2 000 000 грн, то суд першої інстанції зазначив, що позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому матеріальної шкоди діями та бездіяльністю відповідачів та не було доведено причинно-наслідкового зв'язку отримання матеріальних збитків і протиправним діянням відповідача. У зв'язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаних позовних вимог.

З приводу позовних вимог у частині зобов'язати Броварську міську раду Київської області відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 2 000 000 грн, то суд першої інстанції зазначив, що, враховуючи обставини справи, характер та обсяг душевних страждань позивача, стан його здоров'я, то відшкодуванню підлягає моральна шкода у розмірі 5000 гривень.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2021 року апеляційну скаргу Броварської міської ради Київської області залишено без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року щодо вимог про стягнення моральної шкоди змінено в частині визначення суми стягнення, а саме, стягнуто з Броварської міської ради Київської області на користь позивача моральну шкоду в розмірі 30 000 грн (тридцяти тисяч гривень 00 копійок). В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року залишено без змін.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що під час розгляду справи судом встановлено, що Броварська міська рада допустила бездіяльність при розгляді заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 2 квітня 2014 року, оскільки фактично рішення з вказаного питання у місячний строк прийнято не було.

Тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача в цьому випадку є визнання протиправними дій Броварської міської ради Київської області щодо нерозгляду заяви позивача від 2 квітня 2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки в АДРЕСА_1 в передбачений термін, відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України, порушення процедури набуття земельної ділянки у власність позивача.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що пункти 5 та 6 позовних вимог за своїм змістом дублюють позицію щодо неправомірного та неналежного розгляду відповідачами заяви позивача від 2 квітня 2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки в АДРЕСА_1, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції також погодився із судом першої інстанції про те, що позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому матеріальної шкоди діями та бездіяльністю відповідачів та не було доведено причинно-наслідкового зв'язку отримання матеріальних збитків і протиправним діянням відповідачів, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди.

З приводу вимоги зобов'язати Броварську міську раду Київської області відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 2 000 000 грн, то суд апеляційної інстанції зазначив, що негативні емоції позивача внаслідок тривалого та умисного нерозгляду його клопотань, також негативні емоції від неможливості протягом декількох років реалізувати право на приватизацію земельної ділянки внаслідок протиправної бездіяльності органів місцевого самоврядування - перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з діями (бездіяльністю) відповідача, а отже, завдають йому моральної шкоди.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відшкодуванню підлягає моральна шкода, завдана внаслідок кількарічної неможливості реалізації належного майнового права, у розмірі 30 000 грн, що відповідає принципам розумності та виваженості, тому позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні в частині розміру морального відшкодування.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Броварська міська рада Київської області звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційну скаргу Броварська міська рада Київської області обґрунтовує тим, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не взято до уваги норму процесуального права, а саме статтю 122 КАС України, відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вказане Броварська міська рада Київської області підтверджує необхідністю врахування під час касаційного розгляду справи правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 18 лютого 2021 року у справі № 640/25034/19, відповідно до якої, зокрема, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Крім того, у касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме положення статей 118, 122 ЗК України, а також не врахували положення статті 12 ЗК України, у зв'язку з чим дійшли неправомірного висновку про визнання протиправними дій Броварської міської ради Київської області щодо нерозгляду заяви позивача від 2 квітня 2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Скаржник стверджує, що Броварська міська рада Київської області не наділена повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності, та наголошує, що вказані норми матеріального права суди попередніх інстанцій застосували без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 лютого 2021 року у справі № 160/6885/19, відповідно до якого, для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.

Скаржник також стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували статті 23 та 1167 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим дійшли висновків про наявність підстав для стягнення з Броварської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 30 000 гривень.

Броварська міська рада Київської області зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, що висловлена у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 818/1434/17, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі. Проте, за твердженням скаржника, доводи позивача про погіршення здоров'я не можуть бути розцінені як моральна шкода, завдана рішенням органу місцевого самоврядування.

Також, не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги та у вказаній частині направити справу до цього суду для продовження розгляду.

На підтвердження своїх доводів, у касаційній скарзі скаржник вказує, що в оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме положення статті 118 ЗК України, ~law72~, статті 34 Закону № 280/97-ВР, статей 15,20 Закону України Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР, а також порушив норми процесуального права, а саме статті 242, 243 КАС України.

Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки всім обставинам справи, витребувані ним докази не були досліджені. Зокрема, суд не надав правової оцінки надсилання міським головою позивачу повідомлення щодо заборони розгляду його заяви на сесії міської ради та не встановив, якими повноваженнями передбачено надавати графічні матеріали з позначеними землями державної власності пільговим категоріям громадян, а потім забороняти їх розгляд на сесії міської ради. Відповідачі порушили строки розгляду заяви позивача від 2 квітня 2014 року, який мав бути здійснений протягом одного місяця, а фактично був здійснений 16 серпня 2018 року - через 53 місяці з часу звернення, тим самим порушили право позивача на отримання у власність земельної ділянки у першочерговому та позачерговому порядку.

Позиція інших учасників справи

Від учасників справи відзиву або заперечень на касаційні скарги не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарги Броварської міської ради Київської області та ОСОБА_1 надійшли до Верховного Суду 9 березня 2021 року.

Ухвалами Верховного Суду від 28 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №320/666/19, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційні скарги.

Суддя-доповідач ухвалою від 11 серпня 2021 року призначив справу до попереднього розгляду за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 12 серпня 2021 року.

Броварською міською радою Київської області з касаційною скаргою було подано клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року.

ОСОБА_1 з касаційною скаргою заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 2 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернувся на особистому прийомі до голови м. Бровари з питанням відведення йому як інваліду внаслідок війни II групи, інваліду III групи, а також особі, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи III категорії, земельної ділянки для будівництва житлового будинку з земель комунальної власності.

За твердженнями позивача, на особистому прийомі міським головою йому було надано графічний матеріал з позначеною вільною для безоплатної приватизації земельною ділянкою.

У цей же день, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати дозвіл на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки під будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розміром 0,10 га, додавши до неї отриманий графічний матеріал.

30 квітня 2014 року позивачу був направлений лист №1-18/215, в якому було зазначено, що з метою вирішення питання про відведення земельної ділянки ОСОБА_1, виконавчий комітет Броварської міської ради звернувся з відповідним зверненням до ДП "Радіопередавальний центр", у державній власності якого перебуває земельна ділянка. Повідомлено, що питання стосовно надання земельної ділянки позивачу буде вирішено відразу після передачі земель ДП "Радіопередавальний центр" до земель комунальної власності м. Бровари та внесення змін до Генерального плану м. Бровари.

Судами попередньої інстанції також встановлено, що розгляд звернення позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 2 квітня 2014 року здійснено Броварською міською радою 16 серпня 2018 року, та відповідним рішенням відмовлено у наданні вказаного дозволу, оскільки Броварська міська рада не має повноважень щодо розпорядження землями державної власності.

На думку позивача, відповідачами допущено протиправні дії, які полягають у наданні ОСОБА_1 неналежних графічних матеріалів для реалізації його права на безоплатну приватизацію земельної ділянки, а також у порушенні порядку та строків розгляду його заяви.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2021 року відповідають, а доводи касаційних скарг є необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Конституцією України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених частини 1 статті 116 ЗК України, або за результатами аукціону.

За змістом пункту "г" частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частиною 6 статті 118 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частиною 6 статті 118 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 7 статті 118 ЗК України розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу вказаних норм вбачається, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельні ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень. До клопотання зацікавлений громадянин повинен додати, зокрема, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Тобто, встановлений ЗК України порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлює обов'язок для громадянина подати до уповноваженого органу разом із клопотанням графічний матеріал, з якого має убачатися конкретна, обрана особою, а не органом місцевого самоврядування, бажана для отримання земельна ділянка.

У свою чергу, обов'язком уповноваженого органу, який розглядає клопотання, є опрацювання графічних матеріалів для перевірки відповідності місця розташування бажаної для отримання у власність земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки вказаних підстав залежить рішення уповноваженого органу про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому суд зазначає, що стаття 118 ЗК України не містить виключень з обов'язку щодо долучення до клопотання графічного матеріалу для громадян, які бажають отримати земельну ділянку на пільгових умовах. Не містять таких виключень і інші закони.

Так, згідно з абзацом 2 ~law73~ органи виконавчої влади, виконавчі комітети місцевих рад зобов'язані подавати допомогу особам з інвалідністю внаслідок війни і сім'ям загиблих військовослужбовців у будівництві індивідуальних жилих будинків. Земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва відводяться зазначеним особам у першочерговому порядку.

Таким чином, позивач як інвалід війни безумовно має право на першочергове отримання земельної ділянки, а місцеві ради зобов'язані протягом року після подання заяви відвести йому земельну ділянку.

Колегія суддів зазначає, що ~law74~ спрямований на соціальний захист певних категорій громадян (учасників бойових дій, учасників війни тощо), водночас ~law75~ не містять механізму передачі земельних ділянок у власність.

Таку процедуру визначено ЗК України, яким врегульовано суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Зазначений підхід узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 570/3511/15-а та від 8 вересня 2020 року у справі №361/3000/17.

Вказаним вище спростовуються доводи касаційної скарги позивача про те, що законодавством України не передбачено подання для пільгової категорії громадян графічних матеріалів до клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

За описаних обставин, колегія суддів вважає безпідставними твердження позивача про те, що міський голова Броварської міської ради Київської області Сапожко Ігор Васильович зобов'язаний замінити одні графічні матеріали на інші з позначеною земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності м. Бровари.

Відтак, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання протиправними дій міського голови м. Бровари Сапожко І. В. щодо надання позивачу графічних матеріалів та зобов'язання його надати позивачу графічні матеріали, не підлягають задоволенню.

Крім того, з приводу доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки всім обставинам справи та доказам справи, а саме, надсиланню міським головою позивачу повідомлення щодо заборони розгляду його заяви на сесії міської ради, то колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 341 КАС України до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка. Об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права. Колегія суддів зазначає, що позивач посилається на обставини, які не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, окрім того, вказані обставини жодним чином не впливають на результати розгляду цієї справи.

З приводу доводів касаційної скарги позивача про те, що відповідачами тривалий час не розглядалося клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також доводів касаційної скарги Броварської міської ради Київської області про те, що суди попередніх інстанцій, неправильно застосувавши статті 12, 118, 122 ЗК України та не врахувавши позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 18 лютого 2021 року у справі № 160/6885/19, дійшли неправомірного висновку про визнання протиправними дій міської ради щодо нерозгляду заяви позивача від 2 квітня 2014 року, то колегія судів зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до частиною 1 статті 12 ЗК України.

Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 7 статті 118 ЗК України розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частинами першою-четвертою статті 59 Закону № 280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених ~law76~.

При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених ~law77~, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань.

Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.

Рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.

Отже, повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність фізичних осіб встановлені, зокрема, статтями 12, 118, 122 ЗК України, статтями 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Тобто, приписами статтями 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"одавства визначено, що за результатами розгляду клопотання заявника про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою повинно прийматись рішення на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування. Вказане рішення повинно бути прийнято у місячний строк з моменту надходження клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Отже, Броварська міська рада Київської області як орган місцевого самоврядування зобов'язана реалізовувати надані їй повноваження у спосіб та строк, встановлений законом.

Умови, за яких орган місцевого самоврядування відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання дозволу. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу місцевого самоврядування - надати дозвіл або відмовити у його наданні.

Надходження до органу місцевого самоврядування клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є підставою для прийняття цим суб'єктом рішення про надання такого дозволу або відмови у його наданні.

За наведеного правового регулювання, Броварська міська рада Київської області була зобов'язана розглянути заяву ОСОБА_1 від 2 квітня 2014 року у місячний строк та ухвалити рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у його наданні. Навіть якщо бажана для відведення у власність позивачу земельна ділянка не відноситься до земель, якими розпоряджається міськрада, то остання не позбавлена обов'язку розглянути клопотання позивача та прийняти рішення у відповідності до положень частини 7 статті 118 ЗК України.

Так, відповідно до позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 18 лютого 2021 року у справі № 160/6885/19, для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.

Однак, як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, заяву позивача від 2 квітня 2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою Броварська міська рада фактично розглянула 16 серпня 2018 року, прийнявши рішення про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Вказане свідчить, що Броварська міська рада Київської області не була позбавлена можливості вчасно розглянути клопотання позивача від 2 квітня 2014 року. Тому є безпідставними посилання скаржника на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 лютого 2021 року у справі № 160/6885/19, оскільки міськрадою не наведено жодних об'єктивних причин, умов та обставин, які були перешкодою для своєчасного розгляду клопотання позивача протягом місячного строку.

Таким чином, заява позивача від 2 квітня 2014 року розглянута з порушенням місячного строку, встановленого статтею 118 ЗК України. Більше того, порушення такого строку становить більше чотирьох років, що є очевидно неприпустимим та дає обґрунтовані підстави для відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача в цьому випадку є визнання протиправними дій Броварської міської ради Київської області щодо нерозгляду заяви позивача від 2 квітня 2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки в АДРЕСА_1 в передбачений термін, відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України.

Доводи касаційної скарги Броварської міської ради Київської області щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій в частині оцінки дій міської ради, неправильного застосування статей 12, 118, 122 ЗК України та статей 26,59 Закону № 280/97-ВР, а також неврахування позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 18 лютого 2021 року у справі № 160/6885/19, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Колегія суддів критично ставиться до доводів касаційної скарги позивача щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в частині тривалості розгляду його клопотання від 2 квітня 2014 року, оскільки судами було встановлено протиправність дій міської ради щодо порушення строків розгляду клопотання позивача та прийнято в цій частині рішення про задоволення позову. При цьому позивачем в касаційній скарзі не зазначено, в чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права під час задоволення його позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Броварської міської ради Київської області щодо розгляду клопотання позивача від 2 квітня 2014 року, а саме, ~law81~, статті 34 Закону № 280/97-ВР, статей 15,20 Закону, а також порушення норми процесуального права, а саме статті 242, 243 КАС України, тому колегія суддів вважає доводи касаційної скарги в цій частині необґрунтованими.

Колегія суддів також вважає безпідставними доводи касаційної скарги Броварської міської ради Київської області про те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги положення статті 122 КАС України та позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 18 лютого 2021 року у справі № 640/25034/19, в частині пропуску строку звернення до суду із цим адміністративним позовом, оскільки з матеріалів справи вбачається, що вказане питання вже вирішувалося судами попередніх інстанцій.

Так, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 4 березня 2019 року позов ОСОБА_1 до міського голови Броварської міської ради Київської області Сапожка Ігоря Васильовича, Броварської міської ради Київської області про зобов'язання вчинити певні дії був повернутий позивачеві у зв'язку із пропуску строку, встановленого статтею 122 КАС України.

Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 4 березня 2019 року скасовано та направлено справу №320/666/19 для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції, оцінивши пояснення сторін та матеріали справи, дійшов висновку, що позивачем не порушено строки звернення до суду з вказаним позовом.

Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року набрала законної сили. Броварська міська рада Київської області не скористалася своїми процесуальними правами та не оскаржила вказане судове рішення в касаційному порядку.

З приводу доводів касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 23, 1167 ЦК України, а також не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 818/1434/17, в якій зазначено, що під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі, колегія суддів зазначає наступне.

Так, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, скаржник не наводить доводі, які б свідчили, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статей 23, 1167 ЦК України, які дають визначення моральної шкоди, а також встановлюють підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.

Доводи касаційної скарги в частині задоволення вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 30 000 грн стосуються переоцінки обставин, які стали підставою для висновку суду про завдання позивачу моральної шкоди. Скаржник наполягає, що погіршення здоров'я позивача не може бути визначено як шкода, завдана рішенням органу місцевого самоврядування.

Однак, колегія суддів зазначає, що вказані доводи скаржника фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та нового встановлення обставин справи судом касаційної інстанції. Як було зазначено вище, відповідно до статті 341 КАС України до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка. Об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

При цьому з приводу стягнення моральної шкоди завданої рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень фізичній особі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди тощо).

Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 15 серпня 2019 року у справі №823/782/16 та від 8 вересня 2020 року у справі № 826/1001/17.

Так, частково задовольняючи позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи містять виписку із медичної карти стаціонарного хворого №5307 від 15 жовтня 2016 року, відповідно до якої ОСОБА_1 має хронічну ревматичну хворобу серця та низку супутніх захворювань.

Крім того, з наявної в матеріалах справи виписки з історії хвороби позивача №5326/2820 від 3 вересня 2018 року, судом апеляційної інстанції було встановлено, що у позивача після відмови органів місцевого самоврядування стосовно вирішення питання про приватизацію земельної ділянки - було вперше виявлено цукровий діабет, до того моменту за медичними довідками та виписками рівень цукру в крові позивача був в межах норми.

Зважаючи на ці обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що негативні емоції позивача внаслідок тривалого та умисного нерозгляду його клопотання, також негативні емоції від неможливості протягом декількох років реалізувати право на приватизацію земельної ділянки внаслідок протиправної бездіяльності органів місцевого самоврядування - перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з діями (бездіяльністю) відповідача, а отже, завдають йому моральної шкоди. За наведеного, відшкодуванню підлягає моральна шкода, завдана внаслідок багаторічної неможливості реалізації належного майнового права, у розмірі 30 000 грн, що відповідає принципам розумності та виваженості.

Таким чином, ураховуючи обставини справи, характер та обсяг душевних страждань позивача, стан його здоров'я, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій у частині відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 до міського голови Броварської міської ради Київської області Сапожка Ігоря Васильовича, Броварської міської ради Київської області про зобов'язання вчинити певні дії, а доводи касаційних скарг зазначених висновків судів не спростовують.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Також колегія суддів зазначає, що Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов'язок суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним "маркером" того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину 2 статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС. Принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні; неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень; принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною (суб'єктом приватного права) та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси захищають суспільні інтереси.

Зазначений підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2021 року у справі №640/5473/20.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків (заява № 29979/04, пункт 70).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74).

У пункті 102 рішення у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (заяви № 846/16 та № 1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції констатовано, що суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є "практичними та ефективними". Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі "Броньовський проти Польщі" ("Broniowski v. Poland"), заява № 31443/96, пункт 115).

Слід зазначити, що у практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що заподіюють значні незручності, розчарування, погіршення стану здоров'я та психологічні страждання (біль) через недотримання, зокрема, принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної (нематеріальної) шкоди, яка підлягає компенсації на засадах справедливості.

Так, у справі "Антоненков та інші проти України" (заява № 14183/02, пункт 71) ЄСПЛ вказав, що заявники цілком обґрунтовано могли зазнати певних розчарувань та незручностей в результаті встановлених у цій справі порушень. Вирішуючи на засадах справедливості, Суд присудив В. С. 2000 ЄВРО, а О. А. та О. Д. 3000 ЄВРО
кожному як компенсацію нематеріальної шкоди.

У справі "Рисовський проти України" (Заява № 29979/04, пункти 88 та 89) ЄСПЛ зазначив, що заявник міг зазнати певної матеріальної шкоди через ненадання йому державними органами земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Проте Суд не готовий погодитися з його розрахунками, які він вважає доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними. Через відсутність належних документів Суд вважає визначення розміру матеріальної шкоди неможливим і не присуджує жодного відшкодування у цій частині; з іншого боку, Суд присудив заявнику 8000
євро відшкодування моральної шкоди.

У справі "Шепеленки проти України" (Заява № 8347/12; пункт 43) ЄСПЛ вказав, що внаслідок подій, які призвели до встановлення порушення у цій справі, заявники вочевидь зазнали болю та страждань, і таку шкоду не може бути виправлено самим лише встановленням порушення. Суд, постановляючи рішення на засадах справедливості, присудив заявникам сукупно 6000 євро відшкодування моральної шкоди.

У справі "Ромашов проти України" (Заява № 67534/01; пункт 52) ЄСПЛ не розглядав питання щодо матеріальної шкоди, оскільки заявник не обґрунтовував таку шкоду.

Проте Суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Проте розмір заявленої суми надмірний. Об'єктивно оцінюючи ситуацію, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд на відшкодування моральної шкоди присудив заявнику кошти у сумі 3000 ЄВРО.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не може бути скасовано, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Броварської міської ради Київської області та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я. О. Берназюк

Судді: В. М. Бевзенко

І. В. Желєзний