Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.07.2018 року у справі №815/1170/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 липня 2018 року

Київ

справа №815/1170/16

адміністративне провадження №К/9901/9162/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоус О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № К/9901/9162/18

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Аракелян М.М., суддів: Глуханчук О.В., Танцюри К.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Зуєвої Л.Є., суддів: Шевчук О.А., Федусика А.Г.),

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17 лютого 2016 року №70-16, яким відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Позовні вимоги обґрунтовано що тим, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті відповідачем не було звернуто увагу на те, що позивач відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також було зазначено, що позивач є громадянином Російської Федерації, але не може та не бажає користуватися захистом своєї держави у зв'язку з побоюваннями переслідування з боку органів державної влади Російської Федерації у зв'язку зі своїми опозиційними поглядами та діяльністю. Зокрема, позивач публічно висловлював свої опозиційні погляди та був одним із співорганізаторів опозиційного маршу «За федералізацію Кубані». Учасники та організатори зазначеного маршу зазнають політичних переслідувань з боку каральних органів Російської Федерації, відносно них були порушені кримінальні справи за політичними звинуваченнями (заклики до екстремізму та сепаратизму). Зокрема, щодо позивача порушено кримінальну справу. 22 грудня 2014 року його було об'явлено у федеральний та міжнародний розшук. 11 лютого 2015 року щодо позивача Октябрським районним судом м. Краснодара Російської Федерації заочно було обрано запобіжний захід - взяття під варту. Крім того, співорганізаторів маршу, зокрема й позивача, було внесено до «Переліку екстремістів та терористів». 21 грудня 2015 року щодо ОСОБА_3 (учасниці опозиційного маршу «За федералізацію Кубані») було винесено обвинувачуваний вирок та засуджено до двох років колонії.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 11 травня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17 лютого 2016 року №70-16 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем, при прийнятті спірного рішення, в достатній мірі не досліджувалась ситуація в країні походження позивача, а відтак не було з'ясовано характер об'єктивного побоювання стати жертвою переслідування з політичних підстав, враховуючи саме його особисту історію та обставини, які не дають можливості повернутися до країни свого походження. Політичні переконання позивача у незаконності дій Росії відносно України може стати наслідком ув'язнення у разі повернення до країни свого походження. Враховуючи активну громадську діяльність позивача в Україні, членство в окремих громадських організаціях, ОСОБА_1 у разі повернення до Російської Федерації може перебувати у реальній небезпеці, що в свою чергу відповідачем належним чином досліджено не було та не було враховано при прийнятті рішення. Правові підстави для відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, викладені в оскаржуваному рішенні Державної міграційної служби України, не відповідають підставам, зазначеним у висновку Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 17 лютого 2016 року №70-16, що свідчить про суперечливість та невідповідність законодавству рішення стосовно позивача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 13 липня 2016 року Одеський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року - без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 04 серпня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України.

У касаційній скарзі касатор просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року. Ухвалити нове судове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року.

9. 25 січня 2018 року вказана касаційна скарга Державної міграційної служби України надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

10. Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

11. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (відповідача у справі):

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

Відповідач посилається на те, що усвідомлена діяльність заявника як на території країни громадянської належності разом із різкою зміною напрямку власної діяльності на території України не розглядалася як «громадянська позиція», оскільки вказувала лише на бажання привернути увагу до власної персони. Щодо отримання коментарів з погрозами у соціальних мережах, то у позивача були усі можливості звернутись за захистом до правоохоронних структур Російської Федерації. Вказує на те, що ОСОБА_1 ніколи не зазнавав переслідувань, які можуть бути пов'язані з його «опозиційними поглядами», так як відсутній зв'язок між провокаційними висловлюваннями особи та опозиційними політичними поглядами в прямому розумінні даного слова. однак такі доводи апелянта судова колегія не приймає. Позивач не зміг обґрунтувати неможливості, у стислі строки після в'їзду в Україну, звернення із відповідною заявою про набуття міжнародного захисту до компетентних органів.

12. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (позивача у справі):

Позивач посилається на те, що відповідачем протиправно було винесено рішення про відмову йому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Переслідування в Російській Федерації осіб які мають опозиційні до діючої влади погляди є загальновідомим фактом, що підтверджується численними доповідями міжнародних правозахисних організацій та інформацією ЗМІ. Копії сторінок позивача з соціальних мереж підтверджують, що він виступав проти цензури в Російській Федерації, засуджував окупацію Криму, підтримував Майдан в Україні, порівнював теперішній режим в Росії з режимом у фашистській Німеччині, звинувачував владу Російської Федерації у тому, що вона направляє терористів на Донбас. Відповідачем не враховано реальність вже отриманих позивачем погроз з боку ОСОБА_4, який є членом організації «Русская община», відповідно до даних сайту «Миротворець» зазначена особа є терористом, що воює у лавах так званої ДНР. Крім того, відповідачем проігноровано висновки суду, викладені у постанові Одеського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2015 року (у справі №815/543/15, за участю тих самих сторін), яка набрала законної сили. Вказаною постановою було скасовано рішення Державної міграційної служби України від 19 грудня 2014 року про відмову у визнанні позивача біженцем та зобов'язано Державну міграційну службу України розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Російської Федерації, уродженцем м. Краснодар, за національністю росіянин, за віросповіданням православний християнин. За сімейним станом неодружений, має вищу технологічну та психологічну освіту.

14. 31 травня 2014 року іноземець вибув з м. Краснодар рейсовим автобусом сполученням м. Краснодар (РФ) - м. Сімферополь (Крим), з м. Сімферополь дістався кордону між Кримом та материковою частиною України (м. Армянськ), через пункт пропуску на територію України потрапити не зміг, після чого виїхав до м. Сімферополь, звідки 3 червня 2014 року дістався рейсовим автобусом м. Ростов-на-Дону. З м. Ростов-на-Допу (РФ) заявник виїхав рейсовим автобусом в напрямку м. Маріуполь (Україна), через пункт пропуску між Україною та РФ (м. Новоазовськ) заявник був не пропущений українськими прикордонниками через неможливість підтвердження мети в'їзду в Україну. Після декількох спроб пішого перетину кордону заявникові був наданий дозвіл на перетин російсько-українського кордону.

15. 7 липня 2014 року ОСОБА_1звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В якості причин звернення, позивач вказав, що продовжує розміщувати на власних сторінках у соціальних мережах Інтернету інформацію у підтримку боротьби України з РФ та має побоювання зазнати кримінального переслідування за висловлювання власної позиції.

16. Згідно з анкетою від 9 липня 2014 року в якості причини виїзду з країни постійного проживання позивач вказав, що останні 10 років він не підтримує політику президента, але раніше про це відкрито не говорив, лише під час війни в Грузії відкрив анонімний аккаунт, де писав про бомбардування грузинських міст. Також, приблизно в 2005 році позивач фінансово підтримував "Марші незгодних" у м. Москві. Активну діяльність у "Вконтакті" та "Фесбук" розпочав з березня 2014 року. У вказаних соціальних мережах позивач розміщував інформацію проти президента та компрометуючі матеріали, через що йому почали погрожувати в соціальних мережах. Також, ОСОБА_1 планував набрати групу по вивченню української мови в Краснодарі, але даний проект не реалізував через арешт позивача.

17. На думку ОСОБА_1, його заарештували саме за заявами людей, які йому погрожували в соціальних мережах. Після звільнення з-під арешту йому продовжували погрожувати та писати на нього заяви, у зв'язку з чим останній й вирішив виїхати з країни, бо побоювався, що ці заяви врешті решт призведуть до кримінального провадження. Інша причина залишення позивачем країни свого походження - це побоювання застосування до нього фізичного насильства, які обумовлені численними погрозами завдання шкоди здоров'ю та життю позивача.

18. Згідно протоколу співбесіди від 28 жовтня 2014 року, позивач також зазначив, що після звернення за захистом іноземець розпочав активну діяльність на території України, яку висвітлював у засобах масової інформації. Так, він організував декілька виступів по телебаченню, у тому числі одразу після подачі заяви, прийняв участь у масових заходах у м. Одесі ("Марші вишиванок") та вступив до неурядової організації "Одеська самооборона", пройшовши курс військової підготовки.

19. Під час перебування в статусі шукача захисту наприкінці липня 2014 року позивач через соціальні мережі Інтернет познайомився із Краснодарськими активістами ОСОБА_3 та ОСОБА_6. Зазначені особи на той час перебували у Російській Федерації, та підтримав організацію "Маршу за федералізацію Кубані" у м. Краснодар, проведення акції було заплановане на 17 серпня 2014 року. Позивач вказав, що особисто керував організацію заходу через соціальні мережі, логотипом акції був прапор з надписом "Кубанська Народна Республіка".

20. 10 вересня 2014 року стосовно ОСОБА_1 було відкрито кримінальну справу за скоєння правопорушення, передбаченого статтею 280-1 ч. 2 Кримінального кодексу Російській Федерації (публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності РФ), що стало підставою для занесення іноземця до федерального списку екстремістів та терористів.

21. Згідно з інтерв'ю від 28 жовтня 2014 року заявник повідомив, що у разі повернення до Російської Федерації йому загрожуватиме кримінальне переслідування та подальше ув'язнення строком на 5 років.

22. 19 листопада 2014 року за результатами розгляду матеріалів особової справи ГУ ДМС України в Одеській області було винесено висновок про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

23. 19 грудня 2014 року Державною міграційною службою України прийнято рішення №769-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

24. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив його до суду. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2015 року у справі N 815/543/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року, позов задоволено, визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №769-14 від 19 грудня 2014 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування рішення Державної міграційної Служби України від 19 грудня 2014 року №769-14.

25. 19 травня 2015 року Державна міграційна служба України прийняла рішення №15-15, яким зобов'язала Головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України від 19 грудня 2014 року.

26. У зв'язку з цим, 9 червня 2015 року з позивачем була проведена співбесіда та складений відповідний протокол.

27. В ході співбесіди позивач наголошував, що є противником режиму Путіна В.В., розміщав пости та репости, опозиційні плакати в соціальних сітях "Контакт" та "Фейсбук". Крім того, вказував, що брав участь на мітингах "Єкологическая Вахта по северному Кавказу", який відбувся по справі будування заповіднику "Утріш", виступав проти свавілля В.В. Путіна, так як дача будувалася для В.В. Путіна . Позивач наголосив, що наприкінці липня 2014 року, коли він був в м. Одесі та подав заяву про визнання його біженцем, до нього через соціальну сіть "Контакт" звернулася ОСОБА_5 , яка являється, зі слів заявника, краснодарською активісткою, з проханням допомогти їй в організації акції "Маршу за Федералізацію Кубані" в м. Краснодар, на що позивач погодився та організував групи в соціальних мережах, а саме "Вконтакте", "Фейсбуці" та "Одноклассники", та розповсюджував анонси заходів, щодо проведення "Маршу за Федералізацію Кубані". В обов'язки позивача входило робота з ЗМІ, заявник надсилав прес-релізи в українські та російські ЗМІ (5 канал, ТСН, Ліга нет, Цензор нет, Сегодня, російські: ЄХО Москви, Нова газета, "Нью Таймс" ІНТЕРФАКС, РІА Новини.) Як зазначає заявник, в російських ЗМІ ніхто не опублікував інформацію щодо мітингів, Українські ЗМІ висвітлювати цю інформацію активно. Позивач наголошує, що активно приймав участь в організації проведення "Маршу за Федералізацію Кубані", однак в подальшому за два дні до акції ОСОБА_5 на вулиці арештувала поліція, нібито за нецензурну лайку та рішенням суду їй призначили 15 діб адміністративного арешту за "незначне хуліганство". В подальшому, 3 вересня 2014 року з сайту прокуратури Краснодарського краю позивачу стало відомо, що УФСБ по Краснодарському краю відкрило два карних провадження по статті "Публичные призывы к осуществлению экстемисткой деятельности совершенное с использованием сети интернет" та "Публичные призывы к осуществлению действий, направленных на нарушение территориальной целостности РФ совершённое с использованием сети интернет". Зі ЗМІ позивач дізнався про те, що в 2014 року введено до Кримінального кодексу Російської Федерації нові статті щодо "Загрози територіальної цілісності РФ", що на думку позивача було зроблено, щоб особи не могли публічно вимагати повернення Криму державі Україна. В лютому 2015 року йому також стало відомо, що ОСОБА_5 звинуватили в сепаратизмі не за організацію Маршу, а за картинку на її сторінці в "Вконтакт", що також підтверджується в звіті "Сова" - "Неправомерное приминение антиэкстремистского законодательства в Росии в 2014 году." В подальшому через ЗМІ позивач дізнався, що він разом з іншими активістами маршу включені до списку терористів та екстремістів "Федеральної служби по фінансовому моніторингу". На сайті Краснодарської прокуратури з'явилася публікація, де прізвище позивача було в одному рядку з іншими організаторами та активістами маршу, та зазначено, що було відкрито кримінальну справу за "публічні призиви до екстремізму через Інтернет".

28. За результатами розгляду особової справи, ГУ ДМС України в Одеській області було складено додаток до рекомендаційного висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 22 грудня 2015 року.

29. Рішенням від 17 лютого 2016 року №70-16 з посиланням на норму абзацу п'ятого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", пункту 6.5 розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 7 вересня 2011 року №649, Державна міграційна служба України відмовила у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Російської Федерації ОСОБА_1

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

30. Конституція України.

30.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

31. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

31.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

31.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

32. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

32.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

32.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

32.3. Частина шоста статті 8. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

32.4. Частина третя статті 10. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

32.5. Частина п'ята статті 10. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

33. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

33.1. Пункти 45, 66. Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

33.2. Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

34. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04.

34.1. Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

35. Позиція Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року).

35.1. Пункти 10, 11. Неспроможність надати документальне свідчення на підкріплення усного твердження не повинно заважати прийняттю позитивного рішення, якщо таке твердження відповідає відомим фактам і загальний рівень правдоподібності заявника високий. Правдоподібність вважається встановленою, якщо заявник представив у своїй заяві історію, що є логічно послідовною та вірогідною, не суперечить загальновідомим фактам, і таким чином, на основі балансування ймовірностей їй можна вірити (пункти 10,11).

36. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (зі змінами та доповненнями).

36.1. Пункт 9. Суди під розгляду справ повинні враховувати, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

36.2. Пункт 23. При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

38. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду вважає правильним висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

39. Твердження касатора про те, що ОСОБА_1 не було надано підтверджень його переслідувань в країні громадянського походження, колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованим, оскільки приймаючи спірне рішення відповідачем не встановлено всі факти, що стосуються країни походження позивача на момент винесення рішення щодо його заяви.

40. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів особової справи позивача, з березня 2014 року ОСОБА_1 розпочав активну діяльність у соціальних мережах "Вконтакті" та "Facebook" проти політики Російської Федерації, а саме брав активну участь в підтримці України щодо подій, які відбувалися в Криму та на сході України, був критично налаштований до влади своєї країни, що викликало значне невдоволення зі сторони прихильників політики Російської Федерації.

41. Так, за даними Управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУ МВС України в Одеській області позивач з 10 вересня 2014 року розшукується компетентними органами Російської Федерації за кримінальною справою №14901099 за ч. 2 ст. 280-1 Кримінального кодексу Російської Федерації.

42. Кримінальну справу за частиною 2 статті 280-1 Кримінального кодексу Російської Федерації було відкрито через публічні заклики до реалізації дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації з використанням мережі Інтернет у вигляді розміщення на власних сторінках в соціальних мережах матеріалів, що є висловлюваннями, які закликають до дій, пов'язаних із відділенням (від'єднанням) території, яка входить до складу Російської Федерації.

43. У вересні 2014 року співорганізаторів маршу за федералізацію Кубані, зокрема і позивача було внесено до переліку екстремістів та терористів.

44. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відмовляючи позивачу у визнанні його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, відповідачем не встановлено всі факти, що стосуються країни походження позивача на момент прийняття оспорюваного рішення, в томі числі закони та інші нормативно-правові акти країни походження і порядок їх застосування, зокрема, якими внесено ряд змін до Кримінального кодексу Російської Федерації (стаття 280 «Публичные призывы к осуществлению экстремистской деятельности», 280.1 «Публичные призывы к осуществлению действий, направленнях на нарушение территориальной целостности Росийской Федирации», 282.1 «Организация экстремистского сообщества»).

45. Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що політичні переконання ОСОБА_1 можуть стати наслідком ув'язнення у разі повернення до країни свого походження.

46. Також чисельні джерела інформації по країні походження позивача, зокрема щодо переслідування та затримання в Російській Федерації осіб, які висловлюють свою опозиційну думку та висвітлюють події, які відбуваються в Україні, підтверджують його побоювання про можливе переслідування у разі повернення ОСОБА_1 до Російської Федерації.

47. Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що наведені обставини та матеріали справи спростовують доводи касатора про відсутність у позивача власної громадської позиції.

48. Посилання касатора на право звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів відносно погроз, які надходили на його адресу від користувачів мережі "Інтернет», яким він в свою чергу не скористався, є безпідставними, оскільки саме за його коментарі в соціальних мережах він у 2014 році був затриманий правоохоронними органами.

49. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі.

50. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

51. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

52. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року у справі №815/1170/16- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх