Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.04.2019 року у справі №826/4593/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 826/4593/18

адміністративне провадження № К/9901/9942/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О. Р.,

суддів - Кашпур О. В., Шевцової Н. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 826/4593/18

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року, прийняте у складі головуючого судді Арсірія Р. О., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року, ухвалену у складі: головуючого судді Епель О. В., Карпушової О. В., Степанюка А. Г.,

УСТАНОВИЛ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач) з вимогами:

1.1. визнати протиправними дії Кабінету Міністру України в особі Міністерства юстиції України та підпорядкованої йому Державної виконавчої служби України, спрямовані на відмову виконувати остаточне рішення Великої Палати Європейського Суду від 12 жовтня 2017 року, прийнятого на підставі заяви ("Удод проти України") від 29 листопада 2014 року № 69704/14 відповідно до процедури виконання "пілотного рішення" в справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04, від 15 жовтня 2009 року), у частині виплати позивачу з Державного бюджету України індивідуального відшкодування за довготривале невиконання рішення національного суду з 07 липня 2010 року;

1.2. зобов'язати Кабінет Міністру України в особі Міністерства юстиції України та підпорядкованої йому Державної виконавчої служби України направити до Державного Казначейства України перелік установлених Законом виконавчих документів на виплату позивачу з Державного бюджету України упродовж трьох місяців від дня, коли судове рішення національного суду стане остаточним, грошових коштів на відшкодування: моральної шкоди в сумі 2500 євро, судових витрат в сумі 1740 євро та інфляційних витрат в сумі 174 євро в національній валюті на день здійснення платежу з виплатою відсотка у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, чинної у період несплати, плюс три відсоткові пункти; на підставі державних гарантій остаточного рішення Великої Палати ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року, прийнятого на підставі заяви ("Удод проти України") від 29.11.2014 № 69704/14 про довготривале невиконання постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 27 січня 2011 року в справі № 2а-143/11, яка набрала законної сили на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2011 року, - з 07 липня 2010 року, а саме відповідно до процедури виконання та соціальних гарантій "пілотного рішення" в справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04, від 15 жовтня 2009 року).

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у зв'язку з невиконанням рішення національного суду про перерахунок пенсії він звернувся до Європейського суду справ людини (далі - ЄСПЛ), який прийняв його заяву та приєднав її до справи "Бурмич та інші про України" (заява № 46852/13 та інші).

3. Як зазначає позивач, 12 жовтня 2017 року він отримав від ЄСПЛ інформаційне повідомлення про прийняття Великою Палатою Європейського суду з прав людини остаточного рішення за його заявою, яким на Уряд України було покладено обов'язок здійснити відшкодування за системну проблему, пов'язану з тривалим невиконанням рішення національного суду, відповідно до пілотного рішення в справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04, від
15.10.2009).

4. Позивач указує, що неодноразово звертався до відповідача із заявами про сплату йому сатисфакції в порядку, визначеному пілотним рішенням в справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04, від 15 жовтня 2009 року), проте сплатити справедливу сатисфакцію відповідач відмовився.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Постановою Голосіївського районного суду м. Києві від 27 січня 2011 року в справі № 2а-143/11, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2011 року, було визнано протиправними дії Управління пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 державної та додаткової пенсії у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва здійснити перерахунок і виплату державної пенсії позивача в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком і додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 07 липня 2010 року.

6. На виконання вказаного рішення Управління пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва здійснило позивачеві перерахунок пенсії, проте її виплата не відбулася у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів для цієї мети.

7.29 листопада 2014 року позивач звернувся до ЄСПЛ із заявою, в якій стверджував про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду.

8.11 грудня 2014 року ЄСПЛ прийняв заяву позивача та присвоїв їй номер 69704/14.

9.01 червня 2017 року Пенсійний фонд України виплатив позивачеві 57489,38 грн, нарахованих на підставі та на виконання рішення суду у справі № 2а-143/11.

10. Рішенням Великої Палати ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року в справі "Бурмич та інші про України" (заява № 46852/13 та інші) ЄСПЛ вирішив вилучити зі свого реєстру (англ. strike out) 12148 заяв (у т. ч. заяву ОСОБА_1 №69704/14), відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції та передати їх Комітету міністрів Ради Європи з метою розгляду в рамках вжиття заходів загального характеру для виконання рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04), у т. ч. щодо надання відшкодування за невиконання або тривале виконання рішень національних судів, як це передбачено у п'ятому пункті резолютивної частини зазначеного рішення, та сплати боргу за рішенням національного суду.

11.12 жовтня 2017 року ЄСПЛ направив позивачу лист, яким повідомив про прийняття вказаного рішення у справі "Бурмич та інші проти України" (заява № 46852/13 та інші), приєднання заяви позивача до зазначеної справи, вилучення її разом з іншими заявами з реєстру ЄСПЛ і передання їх до Комітету Міністрів Ради Європи з метою подальшого опрацювання в межах вжиття заходів загального характеру щодо виконання рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04), а також було зазначено, що таке повідомлення ЄСПЛ становить проголошення рішення по його заяві, яке є остаточним.

12.01 грудня 2017 року та 29 січня 2018 року позивач звертався до Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України з вимогою щодо виконання рішення Великої Палати ЄСПЛ "Бурмич та інші про України" (заява № 46852/13 та інші) у частині виплати справедливої сатисфакції в розмірі передбаченому пілотним рішенням "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04).

13. Кабінет Міністрів України заяву позивача перенаправив до Пенсійного фонду України.

14. Міністерство юстиції України у відповідь на заяву позивача роз'яснило, що рішенням ЄСПЛ у справі "Бурмич та інші про України" (заява № 46852/13 та інші) його заяву було вилучено з реєстру ЄСПЛ і разом з іншими аналогічними заявами передано Комітету Міністрів Ради Європи для здійснення подальшого нагляду за їх виконанням у контексті вжиття заходів загального характеру.

15. Листом від 23 лютого 2018 року № 7018/У-1642/5 Міністерство юстиції України роз'яснило позивачеві, що рішенням ЄСПЛ у справі "Бурмич та інші про України" (заява № 46852/13 та інші) на Україну не покладено обов'язків вжиття заходів індивідуального характеру, у тому числі зобов'язання сплатити йому справедливу сатисфакцію.

16. Водночас Міністерство юстиції України повідомило позивача, що 09 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №591 "Про утворення міжвідомчої робочої групи з вирішення проблемних питань, пов'язаних з виникненням заборгованості держави за рішеннями судів"; 10 жовтня 2017 року відбулося перше засідання вказаної робочої групи, а станом на 19 лютого 2018 року розроблено проєкт відповідної стратегії, і що Уряд України співпрацює з Комітетом Міністрів Ради Європи для пошуку найбільш ефективних шляхів вирішення проблеми.

17. Уважаючи, що відповідач протиправно зволікає з виплатою йому справедливої сатисфакції відповідно до рішення ЄСПЛ, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

18. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

19. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що рішенням ЄСПЛ у справі "Бурмич та інші проти України" (заява № 46852/13 та інші) Україну як державу-відповідача не зобов'язано виплатити відшкодування заявникам, заяви яких вилучено з реєстру справ ЄСПЛ. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заяву позивача та інші заяви у справі "Бурмич та інші проти України" передано Комітету Міністрів Ради Європи для вжиття заходів загального характеру, а не для виплати індивідуального відшкодування, як на тому наполягає позивач.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

20. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

21. На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що рішенням ЄСПЛ у справі "Бурмич та інші проти України" (заява № 46852/13 та інші) на Україну не було покладено обов'язку щодо сплати йому справедливої сатисфакції.

22. Позивач доводить, що в рішенні ЄСПЛ у справі "Бурмич та інші проти України" (заява № 46852/13 та інші) ЄСПЛ чітко вказав, що його заява є частиною процедури виконання пілотного рішення в справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04), у межах якої Україна зобов'язана вжити заходів загального характеру та сплатити йому встановлену пілотним рішенням компенсацію.

23. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, і правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв'язку з чим підстав для скасування їхніх рішень немає.

24. Як зазначає відповідач, ЄСПЛ у справі "Бурмич та інші проти України" (заява № 46852/13 та інші) не приймалося рішення про зобов'язання України виплатити позивачу та іншим заявникам, заяви яких вилучено з реєстру ЄСПЛ, індивідуального відшкодування, а зобов'язано Україну вжити заходів загального характеру.

25. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Бевзенка В. М., суддів Данилевич Н. А., Стрелець Т. Г.

26. Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

27. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 08 травня 2020 року, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

28. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 травня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Кашпур О. В., Шевцовій Н. В.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

29. За правилами частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

30. Водночас 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким до окремих положень КАС України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.

31. Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 15 січня 2020 року №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

32. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX.

33. Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

34. Абзацом "с" частини першої статті 37 Конвенції передбачено, що суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти висновку, що на будь-якій іншій підставі, установленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.

35. Згідно з частинами першою, другою статті 46 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

36. Остаточне рішення Суду передається Комітетові Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.

37. Статтею 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV (далі-Закон №3477-IV) передбачено, що для цілей Статтею 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV (далі-Закон №3477-IV Рішенням ЄСПЛ є: а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

38. У Статтею 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV (далі-Закон №3477-IV термін "виконання Рішення" означає: а) виплату Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

39. Статтею 2 Закону У №3477-IV визначено, що Рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається Статтею 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV (далі-Закон №3477-IV, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження".

40. Згідно з ~law24~ виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

41. Порядок вжиття заходів загального характеру врегульовано ~law25~.

42. Відповідно до ~law26~ заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

43. Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

44. Згідно з ~law27~ щокварталу Орган представництва готує та надсилає до Кабінету Міністрів України подання щодо вжиття заходів загального характеру (далі - подання).

45. У ~law28~ визначено, що Прем'єр-міністр України відповідно до подання, передбаченого у ~law29~, визначає центральні органи виконавчої влади, які є відповідальними за виконання заходів загального характеру, та невідкладно дає їм відповідні доручення. Відповідні акти мають бути видані та відповідний законопроект має бути внесений Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України протягом трьох місяців від дня видання доручення Прем'єр-міністра України, передбаченого частиною першою цієї статті.

VI. Позиція Верховного Суду

46. Системний аналіз викладених правових норм національного законодавства надає підстави стверджувати, що остаточне рішення ЄСПЛ є обов'язковим для виконання Україною у визначений в ньому спосіб, який може передбачати один з двох варіантів: вжиття заходів загального характеру або індивідуальне відшкодування на користь конкретної особи.

47. Водночас для виплати особі певного індивідуального відшкодування, тобто справедливої сатисфакції у розумінні Конвенції, яка передбачає відшкодування завданих їй матеріальних збитків і моральної шкоди, у відповідному рішенні ЄСПЛ має бути чітко визначено, які саме заходи (розміри суми, види збитків тощо) підлягають застосуванню державою на користь такої особи (заявника до ЄСПЛ).

48.12 жовтня 2017 року Велика Палата ЄСПЛ ухвалила рішення у справі "Бурмич та інші проти України" (заява № 46852/13 та інші), згідно з яким вирішила приєднати до п'яти заяв, зазначених у пункті 1 цього рішення, ще 12143 заяви, наведені в додатках І і ІІ до цього рішення, серед яких і заява позивача; вилучити всі 12148 заяв, що стосуються однієї системної проблеми невиконання рішень національних судів в Україні, зі свого реєстру та передати їх Комітету Міністрів Ради Європи з метою подальшого опрацювання в межах заходів загального характеру щодо виконання пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04).

49. Зі змісту рішення у справі "Бурмич та інші проти України" (заява № 46852/13 та інші) випливає, що Велика Палата ЄСПЛ визнала невиправданим подальший розгляд поданих заяв, вилучила їх з реєстру справ, зазначивши, що порушені заявниками питання стосовно невиконання або тривалого невиконання рішень національних судів уже було вирішено ЄСПЛ у пілотному рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04), яким установлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення пункту першого статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, і передала їх Комітету Міністрів Ради Європи, щоб їх можна було розглядати в межах загальних підходів з виконання згаданого пілотного рішення.

50. Отже, заяву позивача не було розглянуто ЄСПЛ по суті, оскільки її було виключено з реєстру та передано Комітету Міністрів Ради Європи для розгляду відповідно до зобов'язань України, що випливають з пілотного рішення ЄСПЛ у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", а саме зобов'язань щодо вжиття Україною заходів загального характеру, що виключає можливість застосування заходів індивідуального характеру.

51. Отже, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що рішенням ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі "Бурмич та інші проти України" Україну не було зобов'язано виплатити позивачеві справедливу сатисфакцію.

52. Такі правові висновки щодо підстав виплати компенсації заявникам у справі "Бурмич та інші проти України" неодноразово викладалися Верховним Судом в аналогічних спорах у справах № 826/4881/18 (постанова від 19 серпня 2020 року), № 820/5624/17 (постанова від 06 червня 2020 року), № 826/5241/18 (постанова від 29 вересня 2020 року) і Суд не знаходить підстав для відступу від неї.

53. Доводи касаційної скарги щодо зазначених обставин не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до суб'єктивної переоцінки позивачем установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

54. Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог є правильними.

55. Положеннями частини 1 статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

56. Відповідно до частини 2 статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

57. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

58. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанції в цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні.

VII. Судові витрати

59. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

60. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

61. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

62. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року у справі № 826/4593/18 залишити без змін.

63. Судові витрати не розподіляються.

64. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: О. Р. Радишевська

Судді: О. В. Кашпур

Н. В. Шевцова