Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.10.2019 року у справі №814/597/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 жовтня 2019 року

Київ

справа №814/597/16

адміністративне провадження №К/9901/12271/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача Бевзенка В. М.,

суддів: Данилевич Н. А., Кашпур О. В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.05.2016 (постановлена у складі судді Біоносенка В. В. )

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 (постановлена у складі колегії суддів Семенюк Г. В., Потапчук В. О., Жук С. І.)

у справі №814/597/16

за позовом ОСОБА_2

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області заборгованості з заробітної плати за березень 2016 року в сумі 656,19 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виплатив заробітну плату за березень 2016 року за 21 робочий день, хоча у березні 2016 було 22 робочих дня.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.05.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від
12.07.2016, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не було враховано пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Указом Президента України "Про призначення суддів" №302/2013 від 23.05.2013 ОСОБА_2 призначено суддею Свердловського міського суду Луганської області. Указом Президента України "Про переведення суддів" № 81/2015 від 14.02.2015 ОСОБА_2 переведено на посаду судді Ленінського районного суду м. Миколаєва.

30.01.2015 ОСОБА_2 відповідно до Указу Президента Українги "Про часткову мобілізацію" №15/2015 призвано на військову службу у зв'язку з мобілізацією.

Згідно довідки Територіального управління ДСА України в Миколаївській області №7/1-671/16 від 16.05.2016 в березні 2016 року позивачу виплачено заробітну плату в сумі 13 780 гривень.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у березні 2016 року відповідачем було виплачено позивачу 13 780 грн заробітної плати, що є більше ніж середній заробіток, обрахований відповідно до пункту 2 Порядку №100, підстав для задоволення позову та стягнення ще додатково 656,19
гривень немає.

Суд погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Згідно частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно пункту 5 Порядку №100 виплати компенсації за 2014-2015 роки підприємствам, установам, організаціям, фермерським господарствам, сільськогосподарським виробничим кооперативам незалежно від підпорядкування і форми власності та фізичним особам - підприємцям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №105 (далі - Порядок №105), обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку №100.

Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був призваний на військову службу у зв'язку із мобілізацією, а тому заробітна плата останнього обчислювалась виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи згідно пункту 2 Порядку №100.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було сплачено позивачу у березні 2016 року 13780 гривень заробітної плати, що є більше ніж середній заробіток обрахований відповідно до пункту 2 постанови Порядку №100.

З огляду на викладене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги є не обґрунтованими, не підтвердженими наявними у справі доказами та, як наслідок, задоволенню не підлягають.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та ґрунтуються на довільному тлумаченні норм матеріального права.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин даної справи та з урахуванням викладеного, Суд не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.05.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

Суддя-доповідач В. М. Бевзенко

судді Н. А. Данилевич

О. В. Кашпур