ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа №826/25498/15

адміністративне провадження №К/9901/6830/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрілець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року (судді: Ключкович В.Ю., Борисюк Л.П., Губська О.А.) у справі № 826/25498/15 за позовом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа, ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі Виконавча дирекція) звернулась до суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції (далі - ВДВС Подільського РУЮ), третя особа, ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції (далі відділ ДВС Подільського РУЮ у м. Києві) ВП № 47059227 від 27 серпня 2015 року про накладання штрафу.

В обґрунтування позову Виконавча дирекція зазначає про неправомірність прийняття оскаржуваної постанови, оскільки рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 березня 2015 року в частині, допущений до негайного виконання, а саме - поновлення на роботі, виконано позивачем у повному обсязі.

У жовтні 2015 року виконавча дирекція звернулась до Подільського районного суду

м. Києва з позовом до відділу ДВС Подільського РУЮ у м. Києві про скасування постанови ВП № 47059227 від 27 серпня 2015 року про накладання штрафу.

Ухвалою Подільського районного суду від 12 жовтня 2015 року (справа №758/11453/15-а), яка отримана позивачем 11 листопада 2015 року, позовну заяву виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про скасування постанови ВП № 47059227 від 27 серпня 2015 року про накладання штрафу повернуто позивачу з підстав порушення ним правил предметної підсудності, з посиланням на приписи пункту 6 частини 2 статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (чинного на час звернення до суду, далі - КАС України).

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року відкрито провадження у справі № 826/25498/15 за даним позовом.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову відділу ДВС Подільського РУЮ у місті Києві про накладення штрафу у виконавчому провадженні ВП № 47059227 від 27 серпня 2015 року.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Виконавча дирекція, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві. Також позивач вказував на відсутність посади, як на причину невиконання судового рішення у штатному розписі Виконавчої дирекції Київського міського відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

У відзиву на касаційну скаргу третя особа вказує на правомірність прийняття оскаржуваної постанови та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 березня 2015 року у справі № 758/549/15-ц цивільний позов ОСОБА_1 до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, третя особа, - Виконавча дирекція Київського міського відділення Фонду соціального страхування і тимчасової втрати працездатності про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 18 грудня 2014 року № 568-к скасовано; ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді заступника директора виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з 18 грудня 2014 року; стягнуто з виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 грудня 2010 року по 26 березня 2015 року включно у розмірі 28 020 грн. та компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі - 1500 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення допущене до негайного виконання в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 червня 2015 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 березня 2015 року у справі № 758/549/15-ц залишено без змін.

Ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій у справі № 758/549/15-ц залишені без змін.

26 березня 2015 року Подільським районним судом м. Києва по справі № 758/549/15-ц в частині негайного виконання рішення суду від 26 березня 2015 року виданий виконавчий лист № 758/549/15-ц, яким судове рішення допущене до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

На підставі виконавчого листа № 758/549/15-ц, постановою відділу ДВС Подільського РУЮ у м. Києві від 30 березня 2015 року відкрито виконавче провадження ВП № 47059227.

14 серпня 2015 року відповідачем надіслано вимогу щодо негайного виконання рішення Подільського районного суду міста Києва у справі № 758/549/15-ц в частині поновлення ОСОБА_1 з 18 грудня 2014 року на посаді заступника директора виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у строк до 26 серпня 2015 року.

27 серпня 2015 року з підстав невиконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з 18 грудня 2014 року відділом ДВС Подільського РУЮ у м. Києві винесено постанову ВП № 47059227 від 27 серпня 2015 року про накладання на позивача штрафу.

Не погоджуючись із правомірністю прийняття вказаної постанови, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність постанови ДВС Подільського РУЮ у м. Києві ВП № 47059227 від 27 серпня 2015 року про накладання штрафу, вважаючи, що позивачем виконано рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 березня 2015 року у справі № 758/549/15-ц в частині, допущеній до негайного виконання, в повному обсязі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний адміністративний суд дійшов протилежного висновку, з посиланням на те, що позивачем не виконане зазначене рішення суду і не можна стверджувати, що позивач прийняв ОСОБА_1 на рівнозначну посаду, оскільки, як вбачається з наказів, наявних у матеріалах справи,

посадовий оклад заступника директора Центральної міжрайонної виконавчої дирекції Київського міського відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (посада на яку позивачем призначено ОСОБА_1) майже вдвічі менша, ніж у заступника директора виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування. Крім того, рішенням суду визначено поновити ОСОБА_1 з 18 грудня 2014 року, однак виконавчою дирекцією видано наказ про прийняття на роботу лише з 10 серпня 2015 року.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції на підставі наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 255 КАС України (чинного на час відкриття виконавчого провадження) встановлено, що постанова або ухвала, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Аналогічні положення містяться і в статті 370 КАС України ( в редакції з 15 грудня 2017 року) відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (чинного на час винесення постанови, далі - Закон

№ 606-XIV)

Статтею 1 Закону № 606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 606 - XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно i в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини 1 статті 89 Закону № 606 - XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Враховуючи викладене, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише при умові, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте, не зробив цього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, виконавчою дирекцією Київського міського відділення Фонду видано наказ «Про призначення ОСОБА_1» від 10 серпня 2015 року № 53-м, відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора Центральної міжрайонної виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду.

Проте, рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 березня 2015 року у справі № 758/549/15 зобов'язано поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з 18 грудня 2014 року.

Отже, матеріали справи свідчать, що зазначені обставини щодо поновлення ОСОБА_1 на вказаній посаді не можна вважати належним захистом порушеного права незаконно звільненого працівника та поважною причиною невиконання судового рішення, оскільки посада заступника директора Центральної міжрайонної виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду, з урахуванням суттєвої різниці у посадових окладах, не є рівнозначною посадою в розумінні пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015, № 889-VIII на яку її поновлено за рішенням суду. Крім того при винесенні наказу позивачем не дотримана дата, з якої необхідно поновити ОСОБА_1 на роботі.

Тому державний виконавець приймаючи постанову про накладення штрафу за умови невиконання позивачем, без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду, що зобов'язує боржника за рішенням суду поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з 18 грудня 2014 року діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Посилання позивача у касаційній скарзі на невиконання рішення суду через відсутність у штатному розписі Виконавчої дирекції посади заступника директора виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є необґрунтованим, оскільки за п.5.3, 5.5 Постанови правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 18 квітня 2003 року № 10 керівник виконавчої дирекції, без узгодження з правлінням Фонду, має право вносити зміни до штатного розкладу, шляхом перепрофілювання штатних одиниць без збільшення асигнувань на їх утримання та в межах чисельності.

Також необґрунтованими є посилання щодо факту скасування Подільським районним судом м. Києва вимоги ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві від 9 вересня 2015 року, оскільки така вимога не була підставою для винесення оскаржуваної постанови.

Інших доводів касаційної скарги не наведено.

На підставі викладеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду щодо необґрунтованості позовних вимог та правомірності прийняття постанови відділом державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції ВП № 47059227 від 27 серпня 2015 року про накладання штрафу.

Вирішуючи питання юрисдикційної належності даного спору адміністративним судам, Верховний Суд виходить з такого.

Ухвалою від 12 жовтня 2015 року Подільській районний суд м. Києва повернув дану позовну заяву позивачу з підстав непідсудності її цьому суду. Дана ухвала суду не переглядалася в апеляційному порядку.

У цій справі питання юрисдикційної належності спору сторонами не порушувалось. Касаційна скарга теж не містить доводів з цього приводу.

На час прийняття рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 березня 2015 року у справі № 758/549/15-ц та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 10 червня 2015 року діяли норми частини 1 статті 383 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року), відповідно до яких особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що з 5 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII) яким надано право сторонам, іншим учасникам та особам оскаржувати постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Аналіз цих норм дає підстави зробити висновок, що юрисдикційно спори про оскарження постанов державних виконавців про накладення штрафів відносяться до адміністративних судів з 5 жовтня 2016 року.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції помилково визначив критерії розмежування предметної підсудності даної справи, однак скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року з підстав порушення юрисдикції за статтею 181 КАС України, статті 82 Закону № 606 - XIV (чинного на час звернення до суду) призведе до розгляду даного спору, після набрання чинності Законом № 1404-VIII, тим же самим судом.

Отже, з урахуванням того, що на час касаційного перегляду справи відсутні законодавчі норми, які б суперечили наведеним рішенням , - колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування означених судових рішень.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року у справі № 826/25498/15 за позовом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа, ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови залишити без змін, а касаційну скаргу, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрілець