ПОСТАНОВА

Іменем України

04 вересня 2018 року

Київ

справа №814/1005/16

адміністративне провадження №К/9901/19600/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2016 (головуючий суддя - Князєв В.С.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 (колегія суддів: головуючий суддя - Танасогло Т.М., судді - )

у справі №814/1005/16

за позовом ОСОБА_2

до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

16.05.2016 ОСОБА_2 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області, правонаступником якої є Баштанська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Миколаївській області, про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2016 №925-28.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що не є платником плати за землю, оскільки земельна ділянка була отримана для ведення селянсько-фермерського господарства та фактично використовується Фермерським господарством «Кава».

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016, позов задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.03.2016 №925-28.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили із того, що закон прямо відносить до земель фермерського господарства землі, отримані його засновником у власність для створення цього господарства, отже, до земель фермерського господарства відносяться в тому числі і землі отримані засновником цього фермерського господарства в оренду з метою створення цього господарства та які передані ним такому господарству й використовуються за цільовим призначенням. Таким чином, суди дійшли висновку, що податкове зобов'язання з плати за землю повинен сплачувати фактичний землекористувач - Фермерське господарство «Кава».

Не погодившись із судовими рішеннями Баштанська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Миколаївській області звернулась із касаційною скаргою, в якій зазначила, що позивач є орендарем земельної ділянки комунальної форми власності, отже, заснування позивачем фермерського господарства не позбавляє позивача, як орендаря такої земельної ділянки, обов'язку внесення плати за орендовану земельну ділянку.

Скаржник зазначив, що ані Законом України «Про фермерське господарство», ані іншими нормативно-правовими актами не передбачено автоматичного виникнення у фермерського господарства права володіння та користування земельними ділянками, які набуваються його членами. А це означає, що перехід від члена фермерського господарства до такого господарства - юридичної особи права володіння та/або користування земельною ділянкою має відбуватися за волевиявленням члена фермерського господарства в загальному порядку та на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України. Отже, податкове повідомлення-рішення прийнято у відповідності до норм чинного законодавства та скасуванню не підлягає.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.12.2016 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 №973-IV (далі - Закон №973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями а окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону. Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.

Відповідно до статті 7 Закону №973-IV, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Статтею 8 Закону №973-IV встановлено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

До складу майна фермерського господарства можуть входити, зокрема, майнові права які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Cудами попередніх інстанцій встановлено, що 26.12.2012 між Снігурівською районною державною адміністрацією та орендарем ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки площею 317,6944 га (198,5263 га - ріллі та 119,1680 га - пасовищ) для подальшого створення нового фермерського господарства, цільовим призначенням земельної ділянки є ведення фермерського господарства. Згідно пункту 2 статті 32 договору орендар зобов'язався створити та зареєструвати фермерське господарство на підставі факту використання на умовах оренди даної земельної ділянки. Відповідно до положень Закону України «Про фермерське господарство» та на виконання умов договору оренди, 11.01.2013 створено та зареєстровано Фермерське господарство «Кава» (код ЄДРПОУ 38512692).

Відповідно до пункту 5 договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки на час укладення договору, з урахуванням діючого коефіцієнту індексації станом на 25.12.2012, становить: рілля 4 290 434, 05 грн., пасовища 500 780, 57 грн.

Річна орендна плата за земельну ділянку вноситься виключно в грошовій безготівковій формі в розмірі 370 грн. за один гектар ріллі та 100 грн. за один гектар пасовищ (пункт 9 договору оренди землі від 26.12.2012).

Протягом 2013, 2014, 2015 років орендну плату за вказану земельну ділянку сплачувало Фермерське господарство «Кава», заборгованість за минулі періоди відсутня.

Фермерським господарством «Кава» було перераховано (сплачено) орендну плату: в 2013 році 85 421, 78 грн., в 2014 році 85 371, 84 грн., в 2015 році 85 371, 60 грн.

За останній податковий період орендна плата була також частково сплачена Фермерським господарством «Кава» в сумі 85 371, 60 грн.

Згідно акту звірки розрахунків №29466-28 від 11.12.2015 платіж з орендної плати станом на 11.12.2015 становив 71 143 грн. та був повністю сплачений Фермерським господарством «КАВА».

Після отримання податкового повідомлення-рішення у березні 2016 року фермерське господарство призупинило сплату орендної плати від свого імені до встановлення в судовому порядку належного платника та задля уникнення подвійного оподаткування.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанції виходили з того, що згідно акту приймання-передачі від 11.01.2013 земельна ділянка єдиним масивом в повному обсязі передана в користування від фізичної особи засновника до складеного капіталу Фермерського господарства «Кава».

Довідкою Відділу Держземагенства у Снігурівському районі Миколаївської області від 28.03.2013 №418/02-13 підтверджено, що згідно даних земельного кадастру земельна ділянка загальною площею 317, 6944 га відповідно до договору оренди землі від 26.12.2012 використовується Фермерським господарством «Кава».

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що землекористувачем у спірних правовідносинах є Фермерське господарство «Кава», яке і має вносити плату за землю в розглянутому спорі.

ПК України, якій діє з 01.01.2011, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до статті 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Статтею 23 ПК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, один об'єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Згідно статті 37 ПК України підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку.

Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Відповідно до статті 270 ПК України об'єктами оподаткування земельним податком є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Погоджуючись з висновком судів попередніх інстанцій, Суд виходить із того, що об'єктом плати за землю в розглянутих правовідносинах є земельна ділянка, надана в оренду з метою створення фермерського господарства, а майнові права на вказану земельну ділянку передані до складеного капіталу фермерського господарства, яке реалізуючи права землекористувача має обов'язок внесення плати за землю.

В розглянутому спорі орендар передав право користування земельною ділянкою створеній ним юридичній особі, реалізуючи таким чином форму підприємницької діяльності, а контролюючий орган оскаржує права фермерського господарства як землекористувача, визначаючи останнім фізичну особи орендаря, із чим пов'язує обов'язок внесення плати за користування земельною ділянкою.

Відмовляючи у задоволенні касаційної скарги, Суд застосовує практику ЄСПЧ, зокрема, правову позицію, висловлену у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010, в якій ЄСПЧ дійшов висновку, що накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку становило втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Таким чином, Суд має встановити, чи таке втручання було виправданим відповідно до вимог цього положення.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], №31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (&?е;…&?о;), № 26449/95, пункт 54, від 09.11.1999. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).

Відмовляючи у задоволенні касаційної скарги, Суд зазначає, що у подібних правовідносинах у постанові від 19.06.2018 по справі №804/16045/15 адміністративне провадження №К/9901/28759/18, Верховний Суд висловив правову позицію, відповідно до якої визнав правомірним нарахування контролюючим органом фермерському господарству плати за землю, яка використовується на підставі договору оренди, укладеного між районною державної адміністрацією та громадянином, який є засновником та керівником такого фермерського господарства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова