Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 вересня 2018 року

Київ

справа №804/18781/14

касаційне провадження №К/9901/5599/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 (головуючий суддя Поплавський Ю.В., судді: Чепурнов Д.В., Сафронова С.В.) у справі №804/18781/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася з позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (правонаступником якого є Лівобережна об'єднана державна податкова інспекція м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.12.2013 №0010481703.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 24.12.2014 позовні вимоги задовольнив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 02.04.2015 скасував постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.12.2014 та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 скасувати та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.12.2014.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV, статей 69, 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, зазначає, що сам факт складення товарно-транспортних накладних обумовлений виконанням операцій з перевезення вантажу, а тому певні недоліки в оформленні такої первинної документації не можуть бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

У запереченнях на касаційну скаргу податковим органом заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на Лівобережну об'єднану державну податкову інспекцію м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області у зв'язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з Приватним підприємством «Котедж» за січень 2012 року, за результатами якої складено акт від 16.12.2014 №1877/17-3/НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у Приватного підприємства «Котедж» послуг з надання послуг організації перевезень вантажів та інших транспортно-експедиційних послуг.

Відсутність права у позивача на формування податкового кредиту за вказаними операціями податковий орган пов'язує з нікчемністю правочину (договір від 20.09.2011 №20-09/11). Правочин не мав на меті реальне вчинення операцій.

У підтвердження своєї позиції відповідач посилався на висновки акту перевірки Приватного підприємства «Котедж» від 18.05.2012 №1150/226/32965070, згідно з якими неможливо підтвердити реальне здійснення операцій з контрагентами за січень 2012 року. Крім того, податковий орган вказував на те, що у позивача відсутні транспортні засоби, відображені в товарно-транспортних накладних, що підтверджується наданою інформацією УДАІ ГУ МВС України в Дніпропетровської області. У графі «ПІБ водія» у товарно-транспортних накладних зазначено прізвище, ім'я, по-батькові невстановлених осіб. Податкова звітність Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не містить інформації про використання у підприємницькій діяльності найманих працівників.

За результатами вказаної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.12.2013 №0010481703 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 8337грн., в тому числі: за основним платежем - в сумі 5558грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 2779грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що фактичне виконання спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами стосовно форми та порядку оформлення.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спірні операції не підтверджено належним чином складеними товарно-транспортними накладними, що згідно з Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, є основними документами на перевезення вантажів.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За правилами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абзацу першого пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

У спірній ситуації суд апеляційної інстанції виходив із того, що долучені позивачем до матеріалів справи первинні документи не є достатніми доказами фактичного здійснення оспорюваних операцій з Приватним підприємством «Котедж».

Так, між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (довіритель) та Приватним підприємством «Котедж» (повірений) укладено договір від 20.09.2011 №20-09/11.

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору повірений, що діє за дорученням і за рахунок засобів довірителя, який діє за дорученням і за рахунок засобів замовника, надає послуги по організації перевезень вантажів та інші транспортно-експедиційні послуги в міжнародних та міжміських сполученнях способом надання транспортних засобів (організовує перевезення найманим грузовим автомобільним транспортом) згідно діючого цивільного законодавства України, вимог Міжнародної Конвенції і договорів в області міжнародних перевезень, посилаючись на підписану сторонами заявку, яка визначає умови виконання кожної перевозки (послуги).

Судом апеляційної інстанції за результатами дослідження наданих позивачем товарно-транспортних накладних встановлено, що у графі «автопідприємство» зазначено СПД ОСОБА_1, у графі «автомобіль» вказано найменування автотранспортних засобів.

З урахуванням посилань податкового органу на те, що згідно з отриманою інформацією у УДАІ ГУ МВС України в Дніпропетровської області у позивача відсутні у власності транспортні засоби, зокрема, ті, що відображені у товарно-транспортних накладних, позивачем не надано судам попередніх інстанцій доказів оренди вказаних транспортних засобів чи отримання їх в інший спосіб.

Крім того, у графі «ПІБ водія» товарно-транспортних накладних вказані фізичні особи, утім податкова звітність позивача не містить інформації про залучення найманих осіб.

У судовому засіданні позивач не вказувала на те, що спірні послуги надавалися саме Приватним підприємством «Котедж», натомість наголошувала на тому, що передала від себе зобов'язання знайти перевізника для вказаного контрагента.

Таким чином, за встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що факт реального придбання послуг з організації перевезення вантажів та інших транспортних експедиційних послуг від Приватного підприємства «Котедж» спростовується матеріалами справи, що виключає правомірність відображення таких операцій у податковому обліку позивача.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 у справі №804/18781/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк