5
0
13248
За останні п’ятнадцять років в Україні був як ріст, так і різкий спад іпотечного кредитування, але наслідки деяких укладених та невиконаних кредитних угод відчувається і сьогодні, пише titan-legal.com.ua
Велика кількість проблемних кредитів не дають змоги розвиватися банківському сектору та економіці в цілому, оскільки українські реалії не можуть забезпечити швидке та ефективне повернення коштів банкам та іншим фінансовим установам
Навіть чітко прописані статті Цивільного кодексу України та ЗУ «Про іпотеку» нерідко трактувалися різними судовими інстанціями протилежно.
Так, частиною 3 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
Проте, найчастіше для зменшення майбутніх ризиків, на підставі цієї норми банки зверталися до суду з позовними вимогами про визнання права власності на предмет іпотеки. Найцікавіше те, що на підставі норми про позасудове врегулювання, суди приймали рішення звернення стягнення на предмет іпотеки.
При цьому, логіка судів була така, що якщо умови договору відповідач не виконував, кредит не погасив, в зв’язку з чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, то банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки, або на укладення від імені банку договору купівлі-продажу іпотечного майна.
Виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України “Про іпотеку” суди не виключали можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.
Такі правові позиції висловлював Верховний Суд України в постановах від 26.12.2011 р., 11.12.2013 р. та 19.12.2014 р.
Як не дивно, навіть новообраний Верховний Суд прийшов до даного висновку у своїй постанові від 15.03.2018 р. у справі № 910/4997/17.
Проте, Велика палата Верховного Суду в своїй постанові від 21.03.2018 р. та постанові від 23.05.2018 р., прийшла до прямо протилежних висновків та вказала, що у статті 12 Закону ЗУ «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов’язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання.
Згідно зі статтею 36 Закону №898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому Верховний Суд констатував, що стаття 37 ЗУ «Про іпотеку» не передбачає виникнення права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі рішення суду.
Право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом прийняття його у свою власність на підставі іпотечного договору є позасудовим способом захисту і не передбачено як спосіб захисту права шляхом звернення до суду (фактично про встановлення права за рішенням суду) ні статтею 16 ЦК України, ні ЗУ «Про іпотеку», ні договором, укладеним між сторонами.
Читайте статтю:Як боржнику банку не сплачувати виконавчий збір?
Крім того, Верховний Суд підтвердив висновок, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України), а ст. 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
До чого ж може призвести така зміна курсу в ухваленні судових рішень по стягненню на предмет іпотеки.
Можна лише уявити (офіційна статистика відсутня), скільки судових справ з такими позовними вимогами зараз знаходяться на стадії апеляційного та касаційного провадження. Відмова в задоволенні позову та скасування по суті законних рішень першої інстанції та нове коло судової тяганини, якщо, звичайно, йще не буде пропущено строк позовної давності.
Особливо в такому випадку постраждали банки які вже визнані неплатоспроможними ПАТ «Дельта-Банк», ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» які найчастіше зверталися з такими видами позовів, оскільки шансів звернути хоч якимось чином стягнення на предмет забезпечення майже немає, а тому вкладники навіть теоретично не отримають своїх коштів.
Крім того, з цих же підстав суди будуть завалені справами за позовами колишніх власників майна до державних реєстраторів, які зареєстрували право власності на предмет іпотеки на підставі судових рішень про визнання права власності.
В даному контексті є досить показовою й постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.04.2018 р. по справі № 761/17280/16-ц, яка досить цікаво застосувала норму ч. 4 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку».
Відповідно до даної норми, після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов’язання є недійсними.
Відхиляючи доводи відповідача про неможливість додаткового стягнення коштів з Боржника після позасудового набуття права власності на предмет іпотеки за позивачем, касаційний суд вказав наступне.
Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Читайте статтю:Коли виконавчий напис нотаріуса не підлягає виконанню: судова практика
За загальним правилом зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Так, за змістом статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов’язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов’язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.
Забезпечувальне зобов’язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.
За змістом частини четвертої статті 591 ЦК України та частини сьомої статті 47 Закону України «Про іпотеку», якщо сума, одержана від реалізації предмета застави (іпотеки), не покриває вимоги заставодержателя (іпотекодержателя), він має право отримати суму, якої не вистачає (решту суми).
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми закону, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання відповідних сум.
Оскільки вартості набутого у власність позивачем предмета іпотеки не вистачило на погашення всієї заборгованості, яка виникла у зв’язку з порушенням основного зобов’язання, кредитор в силу норм ЦК України та Закону України «Про іпотеку» має право на стягнення суми, що не вистачає для погашення цієї заборгованості.
Тобто, в даному випадку, Верховний Суд по своєму застосував норму права, яка досить чітко визначена ЗУ «Про іпотеку» та став на бік кредитора за принципом «борги треба повертати».
Читайте статтю:Когда лицу, которое выселяют из жилья, не стоит рассчитывать на другое помещение для обитания
Згідно ст. 36 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд, зокрема, здійснює аналіз судової статистики, узагальнення судової практики; забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Сподіваємось, що таких казусів у застосуванні законодавства більше не повторюватиметься і сторони правовідносин будуть впевненні у можливостях реалізації своїх прав.
Автор статті: Сергій Педак, партнер, адвокат, кандидат юридичних наук, Юридична компанія ТИТАН
Переглядів
Коментарі
Переглядів
Коментарі
Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях
Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс
Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію
Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом
Переглядів:
130
Коментарі:
0
Переглядів:
381
Коментарі:
0
Переглядів:
452
Коментарі:
0
Переглядів:
440
Коментарі:
0
Переглядів:
667
Коментарі:
0
Переглядів:
362
Коментарі:
0
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.